Типи алергічних реакцій. Механізми розвитку гіперчутливості негайного та сповільненого типу

Гіперчутливість негайного (ГНТ) і уповільненого (ГУТ) типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати Т-залежні або клітинні реакції – приклад гіперчутливість сповільненого типу (ГЧУТ), клінічні форми – контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія – під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна – після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів – лімфотоксинів; 3. патофізіологічна –виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі, бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння

Механізм: ГНТ зв'язаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не зв'язана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат.

Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени. / Антигени, умови антигенності, будова. Види антигенної специфічності. Антигенна структура вірусів. / Антигени гістосумісності (МНС, HLA), хымычна природа, розташування. Пухлиноасоцыйованы антигени. CD-антигени, їх характеристика

Антигени - генетично чужі для організму біологічні утворення (речовини, їх комплекси, клітини), які здатні викликати в ньому розвиток специфічних імуно­логічних реакцій. Імунна відповідь організму на антигени прояв­ляється в таких основних феноменах: а) утворення антитіл (спе­цифічних імуноглобулінів), які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном; б) поява імунокомпетентних клітин, які здатні реагувати на антиген і забезпечувати прояви клітинного імунітету; в) фор­мування імунологічної пам'яті. Крім того, антигени можуть викли­кати стан сенсибілізації, тобто підвищеної чутливості, а також фено­мен імунологічної толерантності — відсутності імунної відповіді на цей антиген. Властивості:І АГ може бути речовиною або істотою, котра відповідає таким вимогам.1) білкова природа - білки або їхні комплекси і органічними речовинами (нуклео-. ліпо- протеїди),2) визначена маса білка (не менше 1000 Да),3) стабільність структури,4) чужорідність.ІІ Прояв властивостей АГ:1) чужорідність (білки іншого виду),2) антигенність - це ступінь активності АГ, що визначається по її спроможності викликати імунні реакції (і.р.);3) імуногенність - це спроможність АГ викликати захисну і р, що наприклад, захищає від інфекції. Приклад, збудник черевного тифу викликає тривалий напружений імунітет Збудник дизентерії - імунітет нетривалий,4) специфічність - це властивість, що характеризує конкретний АГ і відрізняє його від іншихАГІІІ. Класифікація АГ: І за функціональними властивостями: а) Повноцінні АГ – речовини, які мають бути чужими для імунної системи організму, проникати в організм поза шлунково-кишковим трактом (па­рентерально), мати макромолекулярну структуру, бути в стані колоїдного розчину. До них належать чужі для організму білки, полісахариди, комплекси білків, ліпідів і полісахаридів, ком­плекси білків і нуклеїнових кислот. Повноцінними антигенами є чужі клітини, мікроорганізми та їхні токсини, тощо.

б) Неповні АГ або гаптени- речовини, які самостійно не викликають імунної відповіді, але набувають цю здатність при кон'югації з високомолекулярними білками. Гаптенами можуть бути хімічні речови­ни, деякі бактеріальні полісахариди, поліпептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти.ІІ за походженням а)природні АГ-мікроорганізми, їхні токсини, ферменти;б)синтетичні АГ, аутоантигени-власні клітини зі зміненою специфічністю (пухлинці, травмовані клітини, заражені вірусами); ІІІ за хімічною природою-білки, комплекси білків із вуглеводами, нуклеїновими кислотами, ліпідами; ІV за генетичними відношеннями а)аутоантигени, б)ізоантигени-від генетично ідентичного донора, в)алоантигени—від донора одного виду, але генетично неспорідненого, г) К-антигени – донора іншого виду. Основи специфічності АГ:1) склад амінокислот, їхня послідовність.

2) кінцеві амінокислоти;3) вторинно-третинна структура білка.4) поверхово розташованої хімічної групи на поверхні антигенів визначає їхню специфічність і називається антигенами детермінанта або епітопами (специфічне місце). АГ детермінати — це частина молекули антигену, який знаходиться на його поверхні і взаємодіє комплиментарно з активним центром АТ. Класифікація АГ

Клітини мікроорганізмів та їх окремі макромолекулярні сполуки мають антигенні властивості. Деякі з антигенів бактеріальних клітин мають сталі назви: Н-антигени — антигени джгутиків, О-антигени — антигени тіла бактерій, К-антигени — антигени капсули, Уі-антигени — антигени, з якими зв'язана вірулентність. Комплекс характерних для даного мікроор­ганізму антигенів становить його антигенну структуру. Такі антигени виявляють за допомогою спеціальних сироваток і на цій основі вста­новлюють вид мікроорганізму або його серологічний варіант (серо­логічна ідентифікація). Практичне значення АГ1. з АГ мікробів одержують препарати-діагностикуми для визначення АТ (серологічний діагностикум). 2. для одержання шляхом імунізації АГ (ІДС). 3. для одержання вакцин і профілактики захворювань. Аутоантигени - речовини, що володіють здатністю имунизувати організм, з якого вони отримані. До них відносяться мозок, хрусталик ока, сперматозоїди, паращитовидні залози, гомогенати насінних залоз. У деяких випадках антигенні властивості можуть здобувати шкіра, нирки, печінка, легені й інші тканини. Тому що в звичайних умовах аутоантигени не приходять у зіткнення з імунними системами організму, то антитіла до подібних клітин і тканин не утворяться. Однак при ушкодженні цих тканин аутоантигени можуть всмоктуватися і викликати утворення антитіл, які надають ушкодження на відповідні клітки. Аутоантигени можуть виникати з клітин деяких органів і тканин під впливом охолодження, опромінення, медикаментозних препаратів, вірусних інфекцій, бактеріальних білків і токсинів стрептококів, стафілококів, мікобактерій туберкульозу, аутолизу мозкової тканини й інших факторів.

70. Антитіла, їх природа, хімічна будова, місце синтезу, динаміка продукції. Аутоантитіла. Антитіла – білки, що здатні специфічно з’єднуватись з антигеном, що визвав їх утворення, і таким чином приймати участь в імунологічних реакціях. Імуноглобуліни – це глюкопротеїди, що складаються з протеїну, і сахарів; побудовані із 18 амінокислот. Імуноглобуліни по структурі, антигенним і імунобіологічним властивостям поділяються на: IgM, IgG, IgA, IgE, IgD. Всі молекули Ig складаються із поліпептидних ланцюгів: двох однакових ланцюгів Н і двох однакових легких ланцюгів L, що з’єднані між собою дисульфідними містками. Як у Н-, так і у L- ланцюгах є змінна – V ділянка, в якій послідовність амінокислот непостійна і константна – С ділянка. Між варіабельними ділянками Н і L знаходиться активний центр (2 і >). Валентність антитіла – це кількість активних центрів АТ, що здатні з’єднуватись з АГ детермінантними. Ig синтезуються плазмоцитами Інформацію про специфічність Ig, що синтезуються плазмоцитами отримують від В-лімфоцитів. Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу (дози антигену), частоти впливу антигену, ріст організму і його імунної системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антитілоутворення також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену імунокомпетентним клітинам, розмноження клону клітин спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцитів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену (первинна імунна відповідь) латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна - 15-30 доби і фаза зниження - 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються ІgM, а потім ІgG. При вторинному введенні антигену (вторинна імунна відповідь) латентний період укорочений до декількох год чи 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризується швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином IgG. Після первинного введення антигену в імунної системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну пам'ять про даний антиген. У життєдіяльності людського організму важливу роль грають природні (нормальні) протитканеві аутоантитіла, які мають здатність знешкоджувати і звязувати продукти розпаду і метаболізму клітин, приймають участь в регулюванні процесів їх росту, розмноження, дихання, захисній дії при опроміненні.

71.Антитоксини,їх класифікації, механізм дії, принцип одержання ант сироваток. Одиниці виміру практичне використання Антитоксини-антитіла к-рі утворяться в організмі тварин і людини у відповідь на появу токсинів мікробного чи тваринного походження, є могутнім чинником антитоксичного імунітету. Антитоксини застосовуються у виді антитоксичних сироваток: (протидифтерійна, протиправцева протистобнячний імуноглобулін, протигангренозна, глобулін проти сибірки, протистафилококовий імуноглобулін). Зміст антитоксину в антитоксичних сироватках виражається в антитоксичних одиницях. Антотокс сиров готують шляхом імунізації тварин мікробними екзотоксинами і використовують для профілактики і лікування (столбняк, ботулізм, гангрена, дифтерія, стафілоккокові і стрептоккові інфекції) Також сюди відносяться сироватки проти отрут змій. В даний час більшість сироваток випускається в очищеному концентрованому виді, це дозволило знизить кількість і тяжкість побічних реакцій котрі розвиваються при введенні в організм білкових субстанцій.

72-74. Серологічні реакції, їх характеристика, основні типи. Реакції аглютинації, преципітації, зв’язування комплементу, їх суть, значення. Закономірності СР: взаємодія АГ і АТ строго специфічно, СР проходить при адекватних (визначених) співвідношеннях кількості АГ і АТ, СР мають двухфазний характер, специфічна взаємодія-фаза "невидима", утворення видимих комплексів-для цього додають фізіологічний розчин, СР проходить по типу фізико-хім колоїдної реакції, СР оборотні, виділяється невелика к-сть тепла (слабко екзотермічний) Цілі використання СР: І серологічна ідентифікація – визначення виду невідомого АГ за допомогою відомих АТ: а) невідомі АГ-МіО патогенні і непатогенні, токсини різного походження, білки крові, клітини різних органів і тканин іншого виду або групи крові, клітини трансплантанта, б)відомі АТ- стандартні препарати імунні діагностичні сироватки ІДС. ІІ серологічна діагностика-визначення невідомих АТ за допомогою відомих АГ-діагностикумів:1.невідомі АТ-сироватки крові людей- хворих, що перехворіли, носіїв, вакцінованих, 2. діагностикум-стандартні препарати, що одержують з чистих культур МіО певних видів або АГ. МіО вирощують, потім стандартизують (кількість мікробів-одиниця обєму) та убивають або інактивують температура Т, формалін,спирт і ін. Діагностикум втрачає патогенність але зберігає АГ-ні властивості. Види СР:1. реакція аглютинації (РА) склеювання великих корпускулярних АГ під дією специфічних АТ. АГ в РА наз аглютикоген а АТ-аглютинін. Комплекс-аглютинат.Механізм РА: при взаємодії АГ-детермінанти активних центрів АТ утворюється комплекс по типу решітки. Вони видимі в присутності електроліту (фізіологічний розчин)

Використовують для визначення антитіл у сироватці крові хворих при черевному тифі і паратифах. 2.реакції преципітації (РП) –осадження мілкодисперсного АГ або розчинного АГ під дією специфічних АТ (АГ-преципітоген, АТ-преципітин, комплекс-преципітат). Ризновиди реакції аглютинаціїреакція непрямий гемаглютинації:1. РНГА- викоирстовується в тому випадку, якщо АГ розчинний або дуже дрібний. У ролі АГ застосовують еритроцитний діагностикум, АГ-досліджувана сироватка крові. При взаємодії АГ і АТ відбувається склеювання еритроцитів і випадання в осад. Його краї будуть нерівними. У нормі еритроцити утв осад з рівним краєм. 2. РОНГА – у цьому випадку на еритроцитах адсорбують АТ. а) реакція лізиса – трикомпонентні реакції, проходять між АГ і АТ у присутності Со. У результаті утв комплекс АГ-АТ, з ним звязується Со та відбувається лізис АГ. Лізис різних АГ:бактерій-бактеріоліз, вірусів- вірусоліз, клітин-цитоліз, невидимий виняток-лізис еритроцитів-гемоліз. При гемолізі в результаті руйнації еритроцитів з них виходить гемоглобін. Ми бачимо прозору червону рідину-наз. лаковою кровю Якщо немає гемолізу-у пробірці буде осад еритроцитів. Реакція зв'язування комплементу широко використовується з метою сер. діагностики інфекційних хвороб. Досліджувана сироватка прогрівається при 56° для інакти­вації власного комплементу. У пробірку вносять цю сироватку, від­повідний антиген і комплемент у робочій дозі, встановленій зазда­легідь. Реакція відбувається в термостаті, хоча можливі й інші тем­пературні режими. Якщо в досліджуваній сироватці є антитіла, вони зв'язуються з антигеном і фіксують комплемент. Проте, у цій фазі не наступає видимих змін, тому у другій фазі виявляють результат реакції за допомогою індикаторної гемолітичної системи (еритроцити барана й гемолітична сироватка). Якщо у другій фазі гемоліз не на­ступив, це означає, що комплемент зв'язався у першій фазі реакції, тобто в досліджуваній сироватці є антитіла (реакція позитивна). Якщо ж у результаті реакції наступив гемоліз — реакція негативна, антитіл у досліджуваній сироватці немає (в першій фазі не відбулось реакції між антитілами й антигеном і не зв'язався комплемент).

РЗК використовують також для виявлення антигенів, у цьому разі необхідна імунна діагностична сироватка з відомими ан­титілами