Основні завдання інтеграції біометричних технологій 1 страница

 

Щоб додати біометричним вимірюванням особливий ступінь достовірності та забезпечити необхідну їх точність, потрібно застосувати більш ніж один спосіб ідентифікації або верифікації. В зв’язку з цим і виникла ідея перехресної біометрії, що використовує комбінацію декількох видів біометричного вимірювання та їх аналізу. У деяких ситуаціях замовник може вважати використання однієї форми біометричної ідентифікації недостатньою.

Досить часто подібна ситуація виникає при використанні технології ідентифікації за відбитками пальців, оскільки за деякими даними приблизно 10% населення землі мають зношені папілярні візерунки пальців, тобто такі візерунки, які механічно ушкоджені і, як наслідок, непридатні до ідентифікації.

Перехресна біометрія використовує більше ніж один ідентифікуючий параметр для проведення процедури порівняння з наявними зразками-шаблонами в процесі ідентифікації. Уявімо собі систему, яка використовує одночасно три біометричні технології, – розпізнавання за рисами обличчя, відбитками пальців та голосом. Якщо одна з технологій не дає відповідного результату, система може визначити особистість за двома іншими методами. За деякими повідомленнями 1998 рік вважається роком початку промислового застосування технологій перехресної біометрії.

Як вже повідомлялося, у біометричних системах ступінь подібності досліджуваного зразка до контрольного виражається через коефіцієнти подібності. Чим більше коефіцієнт, тим вищий ступінь подібності. Ідентифікація вважається такою, що вже відбулася, лише тоді, коли коефіцієнти подібності біометричних параметрів індивідуума, котрий проходить стадію перевірки, перевищують наперед визначене порогове значення. Використання більш ніж одного виду методу біометричної ідентифікації дає можливість у сукупності забезпечити високий рівень значення порогу доступу. Як відомо, адміністратор біометричної системи має право регулювати їх величину. Для об’єктів з високими вимогами до їх безпеки використовують зазвичай програмно-апаратні комплекси з трьома видами біометричної ідентифікації, а в місцях, де такі жорсткі заходи є зайвими, – досить і двох. Ця методологія значно знижує ймовірність проникнення в контрольовану системою зону неавторизованих відвідувачів*.

Важливу роль надійної та ефективної ідентифікації усвідомлюють усі, хто стикається з різними системами розпізнавання людських індивідуумів, – їх розробники, постачальники, системні інтегратори, замовники і користувачі. Найбільший рівень безпеки та комфорту забезпечує використання різних біометричних рішень, які в наш час стають все популярнішими і престижнішими.

В кінці першого десятиліття XXI століття розробка і застосування мультибіо-
метричних рішень – один із найперспективніших напрямків розвитку галузевого ринку. Мультибіометричні рішення знаходять все більше застосування: наприклад, в ефект-
ронні паспорти й ідентифікаційні картки (ID-card) «другого покоління», що вже випускаються різними державами, заносять не тільки цифрові фотографії власників цих
документів, але й відомості про відбитки їх пальців або будь-які інші біометричні параметри фізичної особи.

Основні переваги мультибіометричної технології:

– підвищення надійності та якості розпізнавання з одночасним зниженням кількості помилок, коли надається доступ незареєстрованій особі або відмовляється у доступі зареєстрованому користувачеві;

– прискорення процесу ідентифікації;

– розмаїття ідентифікаційних методів і можливість альтернативного вибору для їх застосування.

Крім застосування власне мультибіометричних технологій для підвищення надійності ідентифікації та верифікації, для досягнення кінцевої мети в один клас з ними прийнято об’єднувати багатофакторні і мультимодальні рішення.

У багатофакторних системах поряд з біометричними використовуються також й інші ідентифікатори (PIN-код, пароль, смарт-картка тощо). В цьому випадку для підтвердження своєї особистості і повноважень користувачеві необхідно пройти біометричну ідентифікацію та пред’явити додатковий ідентифікатор. У мультимодальних системах ідентифікатори одного і того ж типу (наприклад, відбитки пальців) обробляються за допомогою різних математичних алгоритмів. Головна мета цих заходів – підвищення надійності ідентифікації.

Основними завданнями застосування багатофакторних систем є прискорення процесу ідентифікації і/або надання можливості розпізнавання без звернення до централізованої бази даних шаблонів ідентифікаторів (наприклад, коли відомості про відбитки пальців заносяться в пам’ять смарт-картки, яка пред’являється при верифікації, а цифрова модель відбитка, що внесена до пам’яті картки, порівнюється з моделлю знов отриманого ідентифікатора)*.

В наш час мультибіометричними найчастіше іменують системи, принцип дії яких заснований на паралельному використанні декількох біометричних ідентифікаторів, і, зрозуміло, навіть таке механічне додавання можно вважати кроком уперед. Проте про справжню мультибіометрію можна буде говорити тільки тоді, коли біометрична ідентифікація стане дійсно інтегральною, тобто коли недоліки одних технологій почнуть компенсуватися перевагами інших.

Ілюстрацією тут може служити об’єднання технологій ідентифікації за геометрією обличчя особи та відбитками пальців. Камери відеоспостереження «зустрічають» користувача на підході до об’єкта контролю. Засоби ідентифікації за особливостями обличчя окреслюють коло можливих «кандидатів» на розпізнавання і, коли користувач сканує відбиток пальця за допомогою термінала на прохідній, його розпізнавання істотно
прискорюється за рахунок наявності вже проведеної «вибірки» даних на індивідуумів з подібним обличчям**.

Поряд з мультибіометричними, багатофакторними та мультимодальними рішеннями істотного значення набуває і можливість інтеграції останніх розробок біометричних технологій у різні апаратно-прикладні продукти, які вже експлуатуються (в основному, це системи контролю за доступом і безпеки). Основні завдання інтеграції біометричних технологій наступні:

– швидке і легке впровадження останніх досягнень технологій біометричної ідентифікації у вже існуючі прикладні продукти та корпоративні системи;

– звільнення розробників і експлуатаційників цих продуктів і систем від необхідності детально проходити вивчення курсу біометрії;

– надання гнучких і зручних засобів для втілення функцій біометричної ідентифікації у розроблювані прикладні рішення (включаючи надання готового графічного інтерфейсу, спеціальна розробка якого вимагає багато зусиль);

– надання та забезпечення можливостей централізованого зберігання і обробки даних про біометричні ідентифікатори користувачів*.

На нинішньому етапі розвитку цивілізації завдання досягнення та створення відповідних рівнів безпеки і надійності вирішуються за допомогою різних багатофакторних і мультибіометричних технологій ідентифікації. На поточний момент і найближче майбутнє основним методом біометричної ідентифікації, який набув найбільшого поширення, буде залишатися технологія ідентифікації за відбитками пальців. Як правило, цей вид біометричної ідентифікації зараз доповнюється розпізнаванням користувачів за PIN-кодом або за безконтактними картками та їх аналогами, причому все більшого поширення набувають технічні рішення, що засновані на симбіозі цих методів. Таким чином, найуспішнішим рішенням є інтеграція біометрії з іншими технологіями ідентифікації, причому тут також можуть бути виділені відповідні ступені зрілості. Поки що найпоширеніший варіант – використання досить простої багатофакторної системи, коли повноваження користувача підтверджуються біометричним ідентифікатором і пред’явленням матеріального носія або введенням PIN-кода. Більш складним, але і більш перспективним шляхом є фіксація відомостей щодо біометричного ідентифікатора у смарт-картці, пам’ять якої водночасно виступає як захищене сховище та як сховище іншої доповнювальної аутентифікаційної інформації (електронні сертифікати, ключі шифрування, цифровий підпис тощо)**.

Засоби інтеграції повинні забезпечувати реалізацію можливостей, що надаються технологіями підтримки різних програмних продуктів і розробками прикладних рішень:

– у найбільш розповсюджених операційних системах (Windows XP, Windows Mobile, Linux);

– на основі популярних платформ і мов програмування (С, С++, NET, Visual Basic);

– відповідно до міжнародних і галузевих стандартів (ISO/IEC, ANSI/NIST,
Bio API)^*.

В останніх розробках систем контролю і управління доступом (СКУД) контроль доступу поєднаний з обліком робочого часу.

Як правило, для постійних співробітників застосовується рішення з використанням біометричних ідентифікаторів, а для ідентифікації відвідувачів практикується видача на час візиту безконтактних карт.

Сьогодні стала нагальною проблема точної ідентифікації індивідуумів у місцях масового скупчення людей, при проведенні звірки документів і контролю перепусток. Насамперед ця проблема торкнулася безпеки транспортних систем – аеропортів, заліз-
ничних вокзалів, морських портів, метрополітену, а також забезпечення санкціонованого доступу і використання персональних відомостей державних і міждержавних банків
даних: паспортно-візових, митних, міграційних і оперативних служб.

Перше завдання, пов’язане з використанням паспортно-візових документів на транспорті і при перетинанні державних кордонів, – це звірка достовірності документа і його відповідності пред’явнику. Біометричні технології покликані підвищити надійність і ефективність звірки документів, а також забезпечити проведення електронного документування (фіксацію) всіх проведених звірок.

Останнім часом у світі відзначається зростання загрози здійснення терористичних актів на транспортних вузлах. Загрози громадській безпеці, що спричиняються навмисними діями людини, можна розділити на такі дві категорії: загроза, що виникає при здійсненні доступу персоналу в службові приміщення та загроза при проведенні регулювання пасажиропотоку.

Сучасні транспортні термінали, наприклад великі аеропорти, обслугову-
ються багатотисячною кількістю працівників. Усі вони мають доступ в ті або інші службові приміщення, при цьому багато з таких приміщень є критично важливими
з погляду безпеки.

Впровадження біометричних технологій для контролю за доступом у службові приміщення, виходу на летовище і можливого запобігання небажаним діям співробітників транспортного вузла вже сьогодні здійснено у ряді аеропортів. Біометрична верифікація як додаток до ідентифікаційних карток, електронних жетонів («токенів») і спеціальним ключам дозволяє виключити можливість обміну картками між співробітниками, мінімізувати ризики, що виникають у разі втрати або крадіжці перепустки, та істотно знизити вплив «людського фактора» як у випадку втоми або недостатньої кваліфікації співробітника служби безпеки, так і у разі навмисного нехтування своїми обов’язками*.

Одним з останніх прикладів формування мультибіометричної системи СКУД є підписання корпорацією «Unisys» у травні 2008 року контракту з канадським урядом щодо її впровадження у 29 аеропортах країни. В рамках контракту повинна пройти модернізацію система карткового доступу в режимні зони (Restricted Area Identification Card system – RAIC). Поєднання цієї системи з біометричними технологіями дозволить істотно підвищити безпеку канадських аеропортів і отримати гарантії того, що санкціонований доступ у режимні зони та службові приміщення буде отримувати той службовець, який дійсно має на це право.

Для ідентифікації співробітників аеропортів використовуватиметься розпізнавання за відбитками пальців і райдужною оболонкою очей. Цифрові шаблони цих ідентифікаторів будуть записуватися в пам’ять карток доступу і після проходження процедури ідентифікації порівнюватися з одержаними моделями відбитків пальців або райдужної оболонки.

Мультибіометрична система контролю за доступом повинна охопити практично всіх службовців і працівників аеропортів, тобто приблизно близько 100 тис. чоловік. Замовником цього проекту є Канадське управління безпеки на повітряному транспорті (Canadian Air Transport Security Authority – CATSA)*.

При регулюванні пасажиропотоку однією з найважливіших задач, з якими стикаються служби безпеки аеропортів та інших транспортних вузлів у даний
час, – це виключення можливості обміну посадочними талонами після реєстрації пасажира на рейс.

У випадку проведення наскрізної реєстрації пасажира на кілька рейсів з пересадками ймовірність обміну посадочними талонами зростає. А проведення процедури повторної звірки паспортів при посадці на кожен рейс не завжди можливо й інколи нормативно обмежено.

Тому використання режиму верифікації дозволяє визначити особистість і номер рейса будь-якого пасажира у будь-який потрібний момент, а не тільки при проведенні процедури посадки на рейс.

Однією з найімовірніших моделей використання біометрики є таке рішення, коли проводиться звірка документів і запис біометричного шаблону в базу даних у момент реєстрації пасажира на рейс, а біометрична верифікація особистості з даними посадочного талона здійснюється безпосередньо під час посадки на рейс. Тобто, до мікрочипа посадочного талона пасажира вноситься його біометричний шаблон під час реєстрації на рейс, а контроль за відповідністю біометричних параметрів особи і даних талону здійснюється при посадці на борт літака.

Як відомо, при перетинанні державних кордонів здійснюється звірка достовірності пред’явленого документа та контроль за його належністю пред’явнику. Для цього проводиться звірка біометричного шаблону, який зберігається у пам’яті мікрочипа електронного паспорта або візи, з біометричними характеристиками власника (подвійна верифікація) або ще додатково проводиться порівняння двох представлених характеристик з шаблоном, що зберігається в загальнодержавному регістрі біометричних даних (потрійна верифікація)**.

Отже, використання комбінованих способів біометричної (мультибіометричної) й апаратної (багатофакторної) аутентифікації суттєво підвищує надійність системи захисту, що підтверджується значною увагою, яку проявляють до впровадження рішень комбінованих технологій провідні світові виробники.

Таким чином, найбільший ефект дає інтеграція біометрії з іншими технологіями (смарт-картками, RFID-технологією тощо), а комплексне застосування біометрії з не менш значимими засобами захисту інформації, постійний розвиток і вдосконалення як наявних, так і нових технологій біометричної ідентифікації, підвищення точності розпізнавання користувачів і «доброзичливості» інтерфейсу біометричних засобів – ось магістральний шлях розвитку сучасних біометричних технологій.

Для підтвердження актуальності даного висновку наведемо вислів одного з чільників управління юстиції, свободи і безпеки при Європейській Комісії Френка Пола: «Ніколи не виникне ситуація, коли світ погодиться мати тільки один біометричний показник».

Великобританія, Європа та США планують ввести більш прискіпливий контроль за ідентифікацією осіб за своїми базами даних (БД) шляхом збору і зберігання в БД ідентифікуючих відомостей, отриманих при використанні різних видів біометричної ідентифікації*.

У 2007 році був прийнятий стандарт ISO/IEC TR 24722:2007 (Інформаційні технології – Біометрика – Мультимодальні й інші мультибіометричні з’єднання), який був розроблений міжнародним комітетом стандартизації ISO/IEC JTC 1 «Інформаційні технології».

Даний стандарт уніфікує розробку технологічних рішень, які реалізують можливість поєднання застосування декількох біометричних ідентифікаторів в одній біометричній системі для підвищення достовірності ідентифікації**.

 

 

Розділ 7

 

МАЙБУТНЄ БІОМЕТРІЇ.

СХВАЛЕННЯ ГРОМАДСЬКОЮ ДУМКОЮ

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ

ДОСЯГНЕНЬ БІОМЕТРІЇ

__________________________

 

 

Одна з найпопулярніших тем останніх років у галузі технологій безпеки – біометрична ідентифікація.

Головними споживачами біометричних методів ідентифікації були в основ-
ному правоохоронні структури та спецслужби. Але в останні десять – п’ятнадцять років біометричні методи ідентифікації і верифікації набули значного поширення
у різних системах безпеки та контролю доступу, причому одним з нових напрям-
ків стало використання досягнень біометрії для забезпечення безпеки різних інформаційних систем.

Наведемо приклади практичного втілення найбільш значущих біометричних проектів за останні роки, що реалізуються світовою спільнотою і окремими державами:

– Організація Об’єднаних Націй (UN/ООН), Міжнародна організація цивільної авіації (ICAO/ИКАО), Міжнародна організація зі стандартизації (ISO/ИСО) – програма машинозчитуваних транспортних документів (електронних або біометричних паспортів), видачу яких повинні розпочати до 2010 року всі країни світу для своїх громадян при їх виїздах за кордон;

– країни Шенгенської зони та інші держави-члени Євросоюзу: загальноєвропейська система біометричної ідентифікації за відбитками пальців EURODAC, інформаційна візова система (видача біометричних віз громадянам країн, що не входять в ЄС);

– Великобританія, Португалія, Іспанія – програми видачі внутрішніх біометричних ідентифікаційних карт громадянам цих держав, які реалізовуються в даний час;

– США – програма US VISIT, що припускає безумовну біометричну ідентифікацію всіх претендентів на отримання американських віз (з реєстрацією відбитків всіх 10 пальців рук);

– США – президентська директива з національної безпекти (HSPD, яка зобов’язує всіх державних службовців і працівників установ, що працюють за державними контрактами, мати біометричні ідентифікаційні картки)*.

– США – Пентагон оголосив про створення найбільшої біометричної «системи систем», що об’єднує всі бази біометричних даних, які раніше відокремлено формувалися різними структурами Міністерства оборони США.

З 2010 року Європейський союз (ЄС) починає запроваджувати процедуру зняття відбитків пальців гостей (на в’їзді і виїзді) у всіх країнах співтовариства (27 держав-членів блоку). Отримані дані повинні заноситися до спеціальної електронної бази.
Ці заходи мають сприяти зміцненню безпеки і зменшити потік нелегалів до країн,
що входять в ЄС.

За відомостями «Associated Press» подібна процедура, що включає сканування відбитків пальців і райдужної оболонки ока, вже використовується на кордонах і в аеропортах США. Процедура збору біометричних даних вводиться практично всіма розвинутими країнами світу щодо осіб, які перетинають державні кордони. В даний час такі заходи при перетинанні державних кордонів застосовуються в тій чи іншій частині вже понад у 111 країнах світу. На думку представників силових структур, які забезпечують державну безпеку, всі ці процедури контролю за кінцеву мету мають захист прав особистості, протидію фальсифікаціям паспортно-візовим документам, покращення роботи організацій, що займаються справами іммігрантів і біженців, полегшення процедури перетинання кордонів держав або об’єднань держав*.

Завдяки бурхливому розвиткові біометричних технологій в останні 10 років біометрика вийшла за криміналістичні рамки і вже знайшла своє застосування у найрізноманітніших сферах суспільного життя:

– персоніфікації доступу до операційних систем і локальних обчислювальних мереж, а також при підтвердженні особистості користувачів комп’ютерних програм там, де потрібно проведення процедури авторизації;

– аутентифікації при доступі до Web-ресурсів;

– визначенні конкретної фізичної особи в системах контролю за доступом;

– обліку робочого часу персоналу підприємств та установ;

– реєстрації і ідентифікації клієнтів (сейфових депозитаріїв, відвідувачів елітних клубів тощо);

– підтвердженні особистості клієнтів при проведенні електронних платежів;

– запровадженні соціальних проектів, які вимагають процедури іденти-
фікації («електронне урядування», нові біометричні системи голосування, добродійні акції та ін.);

– застосуванні у різних проектах ідентифікації (оперативній перевірці осіб, контролю при перетинанні державних кордонів, видачі віз тощо).

Основними складовими частинами будь-яких біометричних систем є різні комбінації зі сканувальних пристроїв, спеціалізованих серверів і спеціалізованого програмного забезпечення для виконання конкретних алгоритмів порівняльних дій. Архітектура рішення у кожному випадку залежить від вимог, які пред’являються до системи відповідно до необхідного ступеня захищеності, кількості шаблонів або оригіналів зображень, що зберігаються у базі даних, числа необхідних порівнянь за одиницю часу (швидкодії), ступеня централізованості адміністрування та пропускної спроможності каналів зв’язку**.

Останнім часом у світому співтоваристві спостерігається зростання інтересу урядових структур різних країн до використання біометричних технологій у програмах створення «електронного уряду». Ця ідея виникла ще в 90-ті роки минулого століття, коли деякі розвинуті держави розпочали проведення робіт для її реалізації. Загальновизнаним світовим лідером у сфері розробки і застосування інноваційних технологій «електронного урядування» є Канада. Ще у 1994 році урядом країни був випущений «Проект надання послуг державними органами за допомогою інформаційних технологій», що отримав умовну міжнародну назву «E-government». Також світовими лідерами в розвитку систем «Е – уряду» є Сінгапур і США. Саме ці три країни налічують найбільшу кількість урядових веб-сервісів (систем для проведення електронних платежів, подачі податкових декларацій, проведення голосувань тощо), що мають ретельно продуманий інтерфейс з точки зору зручності для клієнтів.

У 2000 році керівництво Європейського Союзу поставило завдання створити в Європі одну з конкурентоздатних і динамічних економік світу і оголосило про десятирічний план економічних реформ (так звана «Лісабонська стратегія») та, відповідно, програму дій з побудови «Електронної Європи» шляхом використання можливостей «нової економіки» та інформаційних технологій. З цього часу однією з обов’язкових умов до країни-кандидата на вступ у ЄС є забезпечення стабільного зростання ІТ-інфраструктури в державі.

В даний час у більшості демократичних країн створені багатофункціональні центри надання державних послуг за принципом дії «одного вікна», який є одним з перспективних каналів взаємодії держави і громадян. Нині такі центри успішно функціонують також у Великобританії, Німеччині та Бразилії*.

Система, в рамках якої реалізується ідея електронного уряду, повинна самостійно ідентифікувати користувача, автоматично визначати перелік послуг, на які він має право, і надавати юридично значимі послуги. Таким чином, без вирішення питання про аутентифікацію користувачів за допомогою біометричних технологій електронний уряд побудувати неможливо.

Наведена програма є програмою надання державних послуг, а використання можливостей Інтернету сприяє розширенню участі громадян в управлінні через використання системи «Електронного голосування», що є інтегральним показником розвитку системи «E-government» і характеризує рівень електронної демократії (E-democracy).

З метою економії коштів у державах Євросоюзу реалізація програми «Електронного уряду» об’єднана з практичним впровадженням програм «Електронний паспорт», «Електронна митниця» і «Електронне голосування». Всі ці програми в принципі використовують або повинні використовувати загальні ресурси, стандарти, рішення забезпечення інформаційної безпеки, установчі відомості, у тому числі і біометричні дані громадян**.

Як приклад втілення в життя зазначеної тенденції можна навести факт, що за підсумками 2007 року Уряд Російської Федерації дав відповідне доручення на коректування Федеральної цільової програми «Електронна Росія» для її структуризації навколо ряду таких значних національних проектів, що вже реалізовуються: «паспорт нового покоління», «соціальна карта» та ряд інших (протокол засідання Уряду від 13 березня 2008 року № 10, розділ II, пункт 7)***.

Нині у великих містах світу, особливо у Великобританії, відбувається революція в міському відеонагляді за громадськими місцями. Сучасне інтелектуальне відеоспостереження базується на аналізі даних за допомогою складних алгоритмів, які забезпечують розпізнання особистості з досить високою часткою ймовірності, значною мірою допомагаючи тим, хто займається проблемами безпеки.

Зараз розроблені малогабаритні оптичні прилади великої дальності дії, що забезпечують можливість спостереження на такій відстані, яка раніше була недосяжною для портативних відеопристроїв. Можливості цих пристроїв підсилені такими рішеннями, які зменшують негативний вплив туману, дощу і світлових бліків, що супроводжують операції відеонагляду на великій відстані. Отримане зображення передається за допомогою спеціальних каналів, які можуть включати мікрохвильові відеолінії з дальністю дії до одного кілометра, що дозволяє знизити потребу в обслуговуючому персоналі*.

Цифрові технології дозволили створювати тимчасові замкнуті телевізійні системи, які також можна розглядати як частину внутрішньої стратегії безпеки. Такі інтегровані системи дозволяють спрямовувати об’єктиви відеокамер на різні ділянки, що сприяє забезпеченню додаткового перегляду місця події відповідно до потреб. При проведенні відеозапису проставляється дата запису, а сигнали тривоги і зображення передаються на необхідний монітор і навіть існує можливість передачі на конкретний мобільний телефон.

До сфер людської діяльності, де застосування біометрії особливо набуло масового характеру, впевнено входить повітряний транспорт, точніше забезпечення безпеки польотів. Аеропорти – найважливіші транспортні вузли, «форпости» внутрішніх і зовнішніх комунікацій. Забезпечуючи безперебійне повітряне сполучення, аеропорти посідають значне місце у протидії тероризму, міжнародній злочинності, нелегальній міграції. Комплексна безпека пасажирів і вантажів, ефективне регулювання їх потоків, активне використання можливостей, які надають паспортно-візові документи нового покоління з біометричними даними, – це далеко не повний перелік завдань, що формують пріоритети у діяльності аеропортів.

Ця діяльність надзвичайно складна та багатогранна. Щодня через аеропорти здійснюється велика кількість пасажирів і тих, хто зустрічає або проводжає, додаткові потоки формують обслуговуючий персонал, співробітники авіакомпаній, екіпажі літаків тощо. В аеропортах, крім виконання транспортних функцій, здійснюються також прикордонний контроль та митний огляд; робота цих транспортних вузлів неможлива без участі великих інформаційних систем; нарешті, необхідний надійний контроль за доступом у службові приміщення та режимні зони аеропортів.

Активне застосування новітніх технологій біометричної ідентифікації проходить в аеропортах практично всіх країн світу. Основні завдання, що вирішуються у діяльності аеропортів за допомогою біометрії наступні:

– забезпечення комплексної безпеки пасажирів і авіаперевезень;

– підвищення комфортності та прискорення обслуговування пасажирів в аеро-
порту (без зменшення рівня режиму безпеки);

– розмежування доступу персоналу в службові приміщення та режимні зони аеропортів;

– проведення оперативної ідентифікації пасажирів, персоналу й інших осіб, що перебувають на території аеропорту;

– забезпечення захисту інформації, яка обробляється у корпоративних мережах аеропортів, управляючих компаній, компаній-перевізників;

– облік робочого часу персоналу аеропортів*.

На початку 2004 р. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО /ICAO/) повідомила, що підтримує заходи авіаційної безпеки, що запроваджуються в США (програма «US-Visit» перевірки всіх іноземних громадян, які перетинають кордони США, за такими біометричними характеристиками, як відбитки пальців і риси обличчя, а також інші заходи забезпечення безпеки повітряних перевезень), але вважає, що гарантоване підвищення рівня безпеки в аеропортах є неможливим без застосування машинозчиту-
ваних біометричних проїзних документів (МЗПД або MRTD).

Широке використання МЗПД, що вдосконалені за допомогою засобів біометричної верифікації та ідентифікації, дозволяє суттєво прискорити проходження пасажирів через контрольні пункти в аеропортах, значно підвищити рівень авіаційної безпеки та практично виключити можливість підміни особи. У відповідності до цих вимог розробляються технічні вимоги до наявності біометричної інформації в МЗПД, які впроваджуються різними державами.

На тлі зростання обсягу світових пасажирських перевезень і необхідності підтримки оптимального співвідношення між необхідністю спрощення формальностей та забезпеченням належного рівня безпеки використання біометричних ідентифікаційних і верифікаційних технологій є одним з ключових моментів. Для формування глобального підходу до впровадження біометрії з метою найбільшого сприяння розвитку цивільної авіації суттєвими є наступні аспекти:

– вибір видів біометричних технологій, що застосовуватимуться на дер-
жавному рівні, мають вплив декілька чинників, які є різними для кожної країни.
Це не тільки безпека та висока ефективність, що є дуже важливими чинниками,
але й такі аспекти, як зручність користувачів, ступінь застосування сучасних інформаційних технологій та вартість;

– вибір типу біометричної технології залежить від мети застосування та від специфічних конкретних умов у місцях можливого запровадження. Наприклад, так звана пасивна форма нагляду за пасажирами в термінальних приміщеннях аеропорту вимагає використання різних біометричних систем як додатку до автоматизованих систем прикордонного контролю;