Пізнавальні процеси особистості. погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті

погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Останнє характеризує найбільшу ступінь забування.

Забування може бути тривалим і тимчасовим, але ніколи не бу­ває абсолютним. Як доведено ще дослідами /. Павлова, в людини не настає абсолютного згасання слідів, а значить і не настає абсо­лютного забування. Так, відомі факти гіпнотичного навіювання людині стану давно минулих літ. Наприклад, дорослій людині навіювали, що вона — 5-річна дитина. Загіпнотизований починав поводити себе відповідно до 5-річного віку, причому чітко згадува­лись усі ньюанси поведінки. Несвідому сферу пам'яті використо­вують у гіпнопедії — навчанні під час сну чи гіпнозу. Особливо популярною є думка, що уві сні можна вивчити іноземну мову. Однак, при такому втручанні порушується ціла система пам'яті і несвідомої сфери людини, що може бути небезпечним для фізич­ного та психічного здоров'я людини.

Тривале забування виникає тоді, коли набуті людиною знання не використовуються у наступній ЇЇ роботі. Тимчасове забування пов'язане з інтерференцією (від лат. inter — поміж; ferentis — той, що несе), а саме взаємодією двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою.

Розрізняють два види інтерференції: проактивну і ретроактив­ну. Проактивна інтерференція (від лат. pro — перед) — це по­гіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню. Наприклад, якщо безпосеред­ньо перед заучуванням теми «Будова мозку» студент інтенсивно готовився до контрольної роботи з інформатики, його знання з анатомії мозку навряд чи будуть задовільними. Дія проактивної інтерференції зростає за таких умов: при зростанні ступеню заучу-ваності попереднього матеріалу; при збільшенні його обсягу; при умові, якщо попередній і наступний матеріали подібні.

Ретроактивна інтерференція (від лат. retro — назад) — це погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впли­вом діяльності, яка відбувається після заучування. Наприклад, відразу після вивчення закону Ейнштейна студент, не роблячи пе­рерви, береться за біохімію. У такому разі швидше за все його знання з атомної фізики будуть незадовільними. Дія ретроактив-

ної інтерференції тим сильніша, чим подібніші два суміжні завдан­ня; чим менше за обсягом перше завдання і чим гірше його за­своїли. Найменше матеріалу забувається за умови, якщо інтервал після заучування заповнений сном.

На забування впливають наступні умови:

Надмірно сильний подразник. Подразник, сила якого переходить межі, біологічно допустимі організмом, викликає посилене забу­вання матеріалу.

Характер діяльності, яка безпосередньо передувала запам'ято­вуванню або відбувалась безпосередньо після запам'ятовування (див. проактивна та ретроактивна інтерференція).

Значущість матеріалу. Чим менш значущим є матеріал для досягнення життєвих цілей, тим швидше він забувається.

Мотивація діяльності. Надто сильна мотивація пригадати ма­теріал викликає його гальмування.

Установки людини. Якщо матеріал, що згадується, суперечить основним установкам людини, вона його швидше забуває.

Зміст матеріалу. Матеріал, пов'язаний своїм змістом з потреба­ми людини, забувається повільніше.

Обсяг матеріалу. Відсоток забутого матеріалу після певного відрізку часу після заучування знаходиться в прямо пропорційно­му відношенні до його обсягу: чим більший обсяг, тим більше за­бувається. У зв'язку з цим дуже важливо не запам'ятовувати відра­зу великий обсяг матеріалу.

Усвідомлення матеріалу. Краще усвідомлений матеріал забу­вається повільніше.

Включення в практичну діяльність. Чим рідше матеріал вклю­чається в практичну діяльність, тим швидше він забувається.

Час, який минув після заучування матеріалу. Залежність між кількістю збереженої у довготривалій пам'яті інформації та часом, який минув після її заучування, була експериментально встанов­лена у 1885 p., німецьким психологом Г. Еббінгаузом при заучу­ванні безглуздих складів (див. рис. 22).

Розділ IV