Завдання та види пожежної охорони

Основними завданнями пожежної охорони є:

— здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

— запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

— гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд.

Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони створюються на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди.

На промислових підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожеж та організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини (команди).

На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії.

 

Вивчення питань пожежної безпеки

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

Місцеві органи державної виконавчої влади та самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організовувати навчання населення правил пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.

У закладах освіти усіх рівнів (від загальноосвітніх до закладів післядипломної освіти) організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.

 

Порядок дій у разі пожежі

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

— негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

— вжити (при можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

— якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;

— у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газоаварійну тощо).

 

Практичне заняття №1

Освітлення. Види виробничого освітлення

 

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

· природним, створеним прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;

· штучним, яке створюють електричні джерела світла;

· суміщеним (змішаним), за якого недостатнє за нормами природне
освітлення доповнюється штучним.

Основними документами, якими регламентується освітлення, є

1.СНиП 11-4-79 "Природне і штучне освітлення. Норми проектування".

2. ГОСТ 12.1.046-85 ССБП "Будівництво. Норми освітлення будівельних майданчиків".

Природне освітлення

 

Природне освітлення (ПО) поділяється на: бокове (одно - або дво­стороннє) через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє через ліхта­рі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працівників. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму загалом. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб. ПО порівняно із штучним не вимагає, затрат на експлуатацію.

Природне освітлення мас такі недоліки

· змінюється упродовж доби та року, в різну погоду;

· нерівномірно розподіляється по площі приміщень;

· за незадовільної його організації може спричинити засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення впливають такі чинники: світловий кліматі; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла у світлових отворах; колір стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні примішеная.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісну його оцінку здійснюють за відносним показником - коефіцієнтом природного освітлення (КПО):

де Е_вн - освітленість у певній точці (робочому місці) всередині приміщення;

Е_зовн - освітлення ззовні приміщення на цій самій горизонтальній площині.

Нормовані значення КПО визначаються "Будівельними нормами і правилами" (СНиІІ 11-4-79). В основу визначення КПО покладено розмір об'єкта розпізнавання.

Дія бокового освітлення КПО = 0,5 – 3,5%, а для верхнього та комбі­нованого

КПО= 1,0 – 10%

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) відповідно до нормованих значень КПО.

Площу вікон при боковому освітленні визначають за допомогою такого співвідношення:

 

(2.15)

 

де S_вн - площа світлових отворів, м²

S_n -площа підлоги приміщенні, м²

eⁿ_н -нормоване значення КПО, для заданого світлового клімату;

k₃ - коефіцієнт запасу;

ŋ_В -коефіцієнт світлової характеристики вікон;

k_буд -коефіцієнт, що враховує затінення вікон будівлями, що стоять навпроти;

г - коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі,

г_в- загальний коефіцієнт світлопропускання вікна, який дорівнює

 

r_в= r₁ + r₂ + r₃ + r₄ + r₅

де r₁ –коефіцієнт пропускання світла матеріалом;

r₂ - коефіцієнт, який враховує втрати світла в оправі світлового отвору;

r₃ - коефіцієнт, який враховує втрати в несучих конструкціях;

r₄- коефіцієнт, який враховує втрату в сонцезахисних пристроях;

r₅ - коефіцієнт, який враховує втрати в зехисній сітці, г₅ = 0.9.

Значення КПО для світлових поясів І, П, 1V, V знаходять за формулою

(2.16)

де е^ш_н - нормоване значення КПО для ІП світлового поясу, яке задають в будівельних нормах і правилах (СНиП 11-4-79) залежно від розряду виконуваних робіт;

с – коефіцієнт сонячності клімату;

m – коефіцієнт світлового клімату.

Необхідну кількість вікон розраховують:

 

n_в=S_в/S₁

де S₁ - площа одного вікна, м².

Штучне освітлення

Штучне освітлення (ШО) може бути загальним та комбінованим.

Загальним називають освітлення, за якого світильники розміщують у верхній зоні приміщення (не менше ніж 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого.

Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та профзахворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення буває: робоче, чергове, охоронне, аварійне, евакуаційне.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробництва, переміщення людей, руху транспорту.

Чергове освітлення передбачене в неробочий час (частина робочого).

Охоронне освітлення встановлюється вздовж меж території виробництва, установи, організації освітленістю 0 5лк на висоті Н = 0,5 м.

Аварійне освітлення здійснюється від інших джерел. Освітленість всередині приміщення повинна бути більшою за 2 лк, а поза приміщенням - менше ніж 2 лк.

Евакуаційна освітлення також здійснюється від інших джерел. Освітленість всередині приміщення не менша за 0,5 лк, а поза приміщенням не менше ніж 0,2 лк. Якщо в приміщенні перебувають більше ніж 100 осіб, під час сеансів (в театрах, кінотеатрах) висвічується напис 'Запасний вихід".

Освітлення приміщень характеризується кількісними та якісними показниками.

До основних кількісних показників належать: світловий потік, сила світла, освітленість та яскравість.

Світловий потік (ф) - це потужність видимого світлового випромінювання, що оцінюється оком людини ча світловим відчуттям.

Одиницею світлового потоку є люмен (лм) - світловий потік від еталонного точкового джерела світла силою в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.

Сила світла (I) - це величина, що визначається відношенням світлового потоку (φ) до тілесного кута (ω), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється:

І=

Кандела (кд) - це сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.

Освітленість (Е)- це відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент (S)

Е=

Люкс (лк) - рівень освітленості поверхні площею 1 м², на яку падає
світловий потік в 1 лм.

Яскравість (1). Одиницею яскравості є ніт (нт) – яскравість поверхні,
що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло
силою в 1 канделу з 1 м².

де α - кут між нормаллю поверхні та напрямом сили світла.

 

До основних якісних показників) зорових умов роботи можна зарахувати: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

Фон характеризується коефіцієнтом відбитого світлового потоку до того, що падає

Фон вважається світлим, якщо ρ >0,4; середнім, якщо ρ =0,2 -0,4;

Темним, якшо ρ < 0,2.

Контраст між об'сктом і фоном характеризується співвідношенням яскравостей об'єкта та фону. Коефіцієнт контрасту визначають за формулою:

 

 

,

Де L₀ та L_φ - відповідно яскравості об'єкта та фону, ніт (нm).

Контраст вважають великим, якщо К>0,5; середнім, якщо К = 0,2 - 0,5 та малим - якщо К < 0,2.

Видимість (υ) характеризує знатність ока сприймати об'єкт. Видимість залежить від освітлення, розміру об'єкта, його яскравості, контрасту між об'єктом та фоном, тривалості експозиції:

 

,

де К - коефіцієнт контрасту між об'єктом та фоном;

Кпор. - пороговий коефіцієнт контрасту, тобто найменший контраст, що розрізняє око за цих умов.

Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фотометри, вимірювачі видимості.

У виробничих умовах використовують люксметри типів Ю-116, Ю-117 та універсальний портативний цифровий люксметр - яскравомір ТЄС 0693.