Розвиток преси в умовах цензурних заборон. Провідні періодичні видання

На західноукраїнських землях прогресивна українська культура зазнавала жорстоких переслідувань з боку австро-угорського уряду. Передових діячів арештовували, конфісковували їх видання. Так, наприклад, Івана Франка арештовували тричі, а очолювані ним журнали закривали.

Суспільно-політична боротьба 70-90-х pp. знайшла свій широкий вияв у журналістиці. Незважаючи на тяжкі умови, у цей час у Львові виходить низка прогресивних журналів, які своїм змістом, ідейним спрямуванням протистояли реакційним утискам уряду. Перші українські демократичні видання з'явилися в другій половині 70-х років. У 1874-1877 pp. виходить журнал «Друг». На його сторінках були опубліковані ранні твори Франка — повість «Петрії і Довбущуки», поезія «Наймит», деякі оповідання з циклу «Борислав», кілька літературно-критичних статей, рецензія на роман Тургенєва «Новь», зроблені Франком переклади (з його передмовами) творів Салтикова-Щедріна. У1877 р. журнал «Друг» був заборонений, а його керівники заарештовані. Після звільнення з в'язниці Франко взявся за видання нового журналу — «Громадський друг». У1878 р. вийшов перший номер цього журналу. Другий номер був заборонений, а тираж конфіскований. Того ж року Франко двічі відновлював це видання під назвами «Дзвін» і «Молот». Але й вони, вже після виходу перших номерів, були заборонені. «Громадський друг», «Дзвін», а особливо «Молот» —перші українські періодичні видання національно-демократичного напряму. Хоч вийшло лише чотири книжки згаданих журналів, все ж вони відіграли важливу роль у поширенні революційних ідей, у боротьбі проти реакційної ідеології завоювали популярність серед передових читачів. У цих журналах друкувались статті Франка та інших передових громадських діячів про становище робітників і селян у цісарській Австро-Угорщині; твори українських і російських письменників.

У 1881-1882 pp. видавався демократичний журнал «Світ», у ньому брав активну участь Франко. На сторінках журналу підносились загальні питання суспільного життя Галичини, питання розвитку робітничого руху. Журнал набув великої популярності завдяки опублікованим тут художнім творам і статтям Франка (повість «Борислав сміється», поезії «Із галицьких образків», цикл «Веснянки», статті «Промислові робітники в Східній Галичині», «Дещо про Борислав», статті про творчість російських письменників, зокрема про Салтикова-Щедріна, критична стаття на збірку поезій Куліша).

У 1894-1897 рр, під проводом Франка виходив найвизначніший український революційно-демократичний журнал «Житє і слово». Журнал об'єднав навколо себе багатьох передових українських письменників і користувався популярністю як на Західній, так і на Східній Україні.У журналі працювали, крім Франка, Леся Українка, П. Грабовський.

Ще одним популярним органом був журнал «Правда», що виходив у Львові з 1867 по 1898 р. На буржуазно-ліберальних позиціях стояв журнал «Зоря», що також видавався у Львові (1880-1897 pp.).

3 1882 р. впродовж 25 років у Києві виходив російською і частково українською мовою щомісячний ліберально-буржуазний журнал «Киевская старина». На сторінках цього видання друкувались переважно художні твори і статті, а також матеріали з історії, фольклору, етнографії.

З початку 80-х pp. на Східній Україні видається ряд альманахів (збірка літературних творів різних авторів-сучасників). Найвизначнішим серед них своїм прогресивним змістом, суспільним спрямуванням був альманах «Рада», виданий Михайлом Петровичем Старицьким у двох випусках. Тут вперше було надруковано дві частини роману Панаса Мирного «Повія», повість Нечуя-Левицького «Микола Джеря», твори І. Карпенка-Карого. Крім того, у цей період видавались альманахи «Луна» (1881 p.), «Нива» (1885 р.) та інші.

Важливим чинником прогресу української культури цих часів стає театр, який в умовах Російської імперії один міг, протидіючи русифікації, відкрито впливати на широкі маси, прищеплювати їм любов до української мови, пошану до національних культурних набутків. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. У цей період виступила ++група славнозвісних режисерів і артистів, які почали свою діяльність ще в аматорських гуртках, — Марко Лукич Кропивницький, Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та ін.

Отже, українська культура XIX століття розвивалася у складних соціальних, економічних і політичних умовах. Але, незважаючи на це, вона виступала рушійною силою в боротьбі народу за соціальну свободу й національне визволення.