Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, Т- та В-лімфоцити. Інтерлейкіни

57.

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи.

Неспецифічні фактори захисту:

1)бар’єрна функція шкіри:залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;

2) бар’єрна функція слизових оболонок,які покриті слизом,війками;

3) бар’єрна функція паренхіматозних органів:запалення;

4)фагоцитоз.

Комплемент -складний комплекс білків сироватки крові, який при активації комплексом антиген-антитіло та ін. факторами вивільнює мембраноатакуючі ферменти і забезпечує неспецифічний захист організму від чужорідних агентів клітинної природи.

Властивості: Комплемент термолабільний, він руйнується при 55°С протягом 30 хвилин, але може тривалий час зберігатись у висушеному стані при низьких температурах. Швидко руйнується під дією прямих сонячних променів та рентгенівського опромінення. Бактерицидна дія зменшується під дією пепсина та кислот. Деякі речовини, наприклад сахароза, глюкоза, що пригнічують денатурацію білка, підвищують стійкість комплементу до негативних факторів.

Шляхи активації:класичний-активація комплементу комплексом антиген-антитіло;альтернативний-активація ендотоксинами організму.

Мембраноатакуючий комплекс -йонний канал в плазматичній мембрані бактеріальної клітини, який викликає лізис клітини.

Фагоцитоз -активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.

Види фагоцитуючих клітин:сегментоядерні лейкоцити, макрофаги, ендотелій судин, альвеолоцити.

Стадії фагоцитозу:

1-хемотаксис(зближення);

2-адсорбція мікроба на поверхні клітини;

3- поглинання мікроба і утворення фагосоми,у якій багато ферментів, які руйнують мікроб

=> фагосома зливається з лізосомами клітини => утв. фаголізосом (основний період руйнування мікроба),поява перикисів(вбивають мікроб),утв.радикали гіпохлориду ClO(хлор оксид).

Завершений фагоцитоз закінчується повним руйнуванням мікрофаги. Однак деякі види мікроорганізмів виявляють більшу стійкість до лізосомальні антимікробних речовин або навіть розмножуються всередині фагоцитів. Такий незавершений фагоцитоз частіше спостерігається в нейтрофілах і закінчується їх загибеллю, в інших же випадках фагоцитованими мікроби виштовхуються з них.

 

58.

Система комплементу -комплекс білків, які здатні викликати руйнування бактерій, викликати нейтралізацію вірусів, коли вони потрапляють в організм.

Лізин-білок крові, який викликає лізис(руйнування) різноманітних клітин.

Лейкіни – білки, які востанавлюють системи клітинного імунітета, що проявляється збільшенням лімфоцитів та підвищенням мітогенної активності Т-лімфоцитів.

Інтерферони (альфа,бета,гама) – речовини білкової природи,які затримують, порушують репродукцію віруса;

Противірусні інгібітори – гальмують розмноження віруса та біосинтез вірусних макромолекул.

Лізоцим – фермент(муреїназа), що руйнує пептидоглікан клітинної стінки грам позитивних бактерій. Секретується нейтрофілами, моноцитами, макрофагами.

Пропердин -глобулярний білок сироватки крові, який відіграє роль при запаленні тканини, а також в процесі поглинання фагоцитами патогенів та нейтралізації деяких вірусів.

Цитокіни (інтерлейкіни)-забезпечують взаємодію клітин імунної системи між собою та з клітинами інших систем організму.

Фібронектин – опсонін(опсонізуюча дія-покращення фагоцитозу) глікопротеїнової природи, який синтезується макрофагами. Він екранізує ушкоджені ділянки ендотелію і в такий спосіб перешкоджає утворенню тромбів.

Маноза-зв'язуючий білок є Са-залежним білком плазми крові. Виявлено, що у людини цей білок здійснює функцію активатора системи комплементу, крім того, він діє безпосередньо як опсонін, взаємодіючи з рецепторами макрофагів.

Білки гострої фази- поліпептиди, які інтенсивно синтезуються під час гострої фази запалення;використовуються як лабораторні маркери запального процесу;більшість з них виробляється клітинами печінки.Їх продукцію стимулюють доімунні цитокіни.До них належать:фібриноген, манозозв’язуючий протеїн, С-реактивний білок та ін.

?Гуморальний неспецифічний фактор захисту ротової порожнини - виділення лізоциму.

?Клітинно-тканинний неспецифічний фактор захисту ротової порожнини:вимиваюча дія слини.

 

 

59. Клітинно-тканинні неспецифічні фактори захисту організму:

? Шкіра: залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;оцтова і молочна кислоти поту,жирні кислоти секрету сальних залоз.Кисле та сухе середовище.Злущування верхнього шару клітин шкіри разом з мікробами.

?Слизові оболонки: Механічний захист:архітектоніка та волосся носа перешкоджають проникненню мікробів у дихальні шляхи. Слиз заважає їх прикріпленню до епітелію. Видалення мікробів завдяки кашлю,чханню, мукоциліарному транспорту,перистальтиці. Вимиваюча дія слини, сльози, сечі.Фізико-хімічні фактори:Кисле середовище шлунка, сечового міхура,норок,жовч інактивують багато бактерій та вірусів.Бактерицидні речовини слини, носового секрету, сльозової рідини, слизу,молока(лізоцим, пероксидаза, гідролітичні ферменти, лактоферин), дефензиви респіраторного і гастроінтестинального трактів, спермін і цинк у спермі.

Фагоцитоз -активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.Види фагоцитуючих клітин:сегментоядерні лейкоцити, макрофаги, ендотелій судин, альвеолоцити.

Лімфатичні вузли - невеликі залози у формі зерна квасолі, які складається в основному з лімфоцитів, лімфи та з'єднувальної тканини. Виконують бар’єрно-фільтраційну функцію, у них затримуються і знешкоджуються чужорідні елементи, бактерії, віруси, пухлинні клітини тощо, що надходять з током лімфи.

Запалення -універсальна захисна реакція, яка ініціюється ушкодженими клітинами макроорганізму і здійснюється завдяки активації факторів пиродженої резистентності. Запалення заважає розповсюдженню патогенну з первинного вогнища по всьому організму, спричинює знищення мікроорганізмів і створює умови для формування наступної специфічної імунної відповіді.Характерні риси запалення:

1)розширення капілярів, що підсилює локальний кровоток і призводить до розвитку почервоніння;

2)підвищення судинної проникності, яке спричинює вихід рідини, білків плазми і лейкоцитів із кровоносних судин=>набряк;

3)підвищення t ͦ тіла;

4)поява болю;

5)активація фагоцитів та накопичення лейкоцитів у вогнищі ушкодження;

6) утворення фібринових згустків у периваскулярному просторі та тромбоз кровоносних судин, що локалізує запальний процес;

7)активація системи комплементу.

Запалення, яке виникає внаслідок інфекції, найчастіше починається з активації комплементу та вивільнення різних медіаторів запалення із клітин:гістаміну, брадикардіну, простагландинів.

Природні кілери або NK-клітини – це великі гранулярні лімфоцити, що є частиною вродженого (неспецифічного) імунітету, так як, на відміну від Т- і В-лімфоцитів, на їхній поверхні відсутні антиген-специфічні рецептори. Природні кілери становлять 5-10% від загальної кількості лімфоцитів у крові людини. Вони відіграють важливу роль у захисті організму від вірусних інфекцій та є невід’ємною складовою протипухлинного імунітету.

Ці клітини проявляють цитотоксичну дію, шляхом вивільнення із цитоплазматичних гранул білків перфоринів та гранзимів, що змушують клітину-мішень помирати шляхом апоптозу. Назва «природні» означає, що вони не потребують попередньої активації, для того щоб знищити небезпечну для організму клітину.

Нормальна мікрофлора окупує екологічну нішу і у такий спосіб запобігає колонізації цієї ділянки тіла людини патогенними мікроорганізмами та їх розмноженню. Фізико-хімічні фактори: бактеріоцини (бактеріальні білки, які пригнічують розмноження бактерій того ж самого та близького за походженням виду) та бактеріальні жирні кислоти малої молекулярної маси. Молочна кислота, яку в піхві у жінок виробляють молочнокислі бактерії внаслідок розщеплення глікогену(секретується епітелієм).

 

Імунна система організму, її органи. Роль вилочкової залози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія Т-, В-лімфоцитів і макрофагів. Їх роль в клітинному і гуморальному імунітеті.

Іму́нна систе́ма — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.Імунна система багатокомпонентна, але працює як єдине ціле.

До складу імунної системи входять:

Органи і тканини імунної системи:

* центральні (кістковий мозок і тимус)

* периферійні (селезінка, лімфатичні вузли та інші накопичення лімфоїдних тканин)

Клітини імунної системи:

* лейкоцити (спеціальні клітини імунної системи):

-лімфоцити (Т-лімфоцити, В-лімфоцити, Нормальні кіллери)

-фагоцити (макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини)

* допоміжні клітини (тучні клітини, тромбоцити)

Гуморальний імунітет забезпечується при взаємодії основних типів клітин — макрофагів, Т— і В-лімфоцитів. Антиген фагоцитується макрофагами і після внутрішньоклітинних перетворень представляє його пептидні фрагменти Т-хелперам, які викликають В-лімфоцити. В-лімфоцити які перетворюються на бластні клітини, а потім в плазматичні, синтезуючі по відношенню до специфічного антигена антитіла. Для активації Т-хелперів, деякі сприяють формуванню гуморального і клітинного імунітету, потрібна дія інтерлейкіну-1, що виділяється макрофагами при зустрічі з антигеном интерлейкіна-2.

Для активації В-лімфоцитів потрібна дія лімфокінів, що виробляються Т-хелперами (интерлейкины-4, - 5, - 6).Плазматичні клітини синтезують імуноглобуліни А, М, G, D, F. Таким чином, схема імунної відповіді є взаємодією антигена з клітинами імунної системи. Антиген зазвичай взаємодіє з макрофагами, які він подає Т- і В-лімфоцитам, виконуючи функцію антигенподающей клітини. В-лімфоцити забезпечують клітинну відповідь.

У вилочковій залозі (тимусі) розвиваються Т-лімфоцити.

 

(доповнення:

 

Імунна система організму -сукупність лімфоїдної тканини, яка розташована по всьому організму.

Особливості імунної системи:

1)розміщена по всьому організму;

2)1% від маси тіла(1,5-2 кг);

3)клітини імунної системи постійно циркулюють по організму з кровотоком;

4)реагує на генетично чужорідні речовини (виробляє антитіла).

Органи імунної системи:

А)Центральні:червоний кістковий мозок, тимус;

Б)Периферійні: лімфовузли, селезінка, мигдалики, лімфоцити, лімфоїдна тканина дихальних шляхів, кишково-шлункового тракту.

Виличкова залоза(тимус)- розташована у верхній частині грудної клітки за грудниною.

Функції:

1)продукція Т-лімфоцитів(тимусзалежні);

2)синтез гормонів, що впливають на дозрівання імунних клітин, а також фактор росту і речовин, подібних до інсуліну й кальцитоніну.

Клітини імунної системи:

1)лімфоцити(утворюються з стовбурових клітин;

Т-лімфоцити здатні знешкоджувати,

Т-хелпери допомагають утворювати антитіла,

Т-супресори пригнічують Т-хелпери,

Т-клітини пам’яті зберігають інформацію про антиген, який потрапив в організм).

В-лімфоцити, які перетворюються в плазматичні клітини без участі Т-хелперів,

В-лімфоцити, які перетворюються в плазматичні клітини за участі Т-хелперів,

В-лімфоцити, які здатні руйнувати інші клітини,

В-лімфоцити, які гальмують Т-лімфоцити,

В-лімфоцити – клітини-пам’яті,

Нульові лімфоцити -руйнують клітини мутанти.

2) натуральні кілери

3) нейтрофільні лейкоцити (паличкоядерних і сегментоядерние)

4) еозинофільні лейкоцити

5) базофільні лейкоцити

Взаємодія Т- і В-лімфоцитів, і макрофагів:

Макрофаги (фагоцити) "поїдають" живих і мертвих мікробів, комплекси антиген-антитіло, загиблі клітини самого організму. Без макрофагів неможлива діяльність лімфоцитів: вони "допомагають" останнім розпізнавати антигени, виділяють медіатори (речовини, що стимулюють або пригнічують діяльність інших клітин імунної системи).

Т-лімфоцити - різновид лімфоцитів, які контролюють роботу В-лімфоцитів (тобто продукцію антитіл).)

 

 

61.Закономірності імунної відповіді організму. Фази імунної відповіді. Імунологічні реакції. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна пам'ять, її механізм.

Імунна пам'ять — здатність імунної системи організму після першого взаємодії з антигеном специфічно відповідати на його повторне введення. Поряд зі специфічністю, імунна пам'ять — найважливіша властивість імунної відповіді.

Позитивна імунна пам'ять виявляється як прискорена і посилена специфічна відповідь на повторне введення антигену. При первинній гуморальній імунній відповіді після введення антигену проходить кілька днів (латентний період) до появи в крові антитіл. Імунна пам'ять при відповіді на різні антигени різна. Вона може бути короткостроковою (дні, тижні), довготривалою (місяці, роки) і довічною. Наприклад, людина, імунізована правцевим анатоксином або живою поліомієлітною вакциною, зберігає імунну пам'ять до 10 років.

Явище толерантності, тобто специфічне зниження здатности стимулювати імунну відповідь на дію відповідного антигена, вивчали протягом багатьох років. Наприклад, потенційні антигени, що досягають лімфоїдних клітин плоду протягом їх імунологічного розвитку, особливим чином су пресують дальшу відповідь на дію цього антигена, коли людина стане імунологічно зрілою. Це засіб, завдяки якому розвивається імунологічна толерантність компонентів власного організму (аутотолерантність), що дозволяє лімфоїдним клітинам розпізнавати потенційно шкідливі сторонні клітини. Таким чином, імунологічна толерантність — це те, що захищає нас від надмірного ауто (антиау то) імунітету.

Закономірності..- Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу (дози антигену), частоти впливу антигенного стану організму і його имунной системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антителообразования також різна і протікає в кілька стадій.

Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження.

У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену иммунокомпетентным кліткам, розмноження клону кліток спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються.

Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцидів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену (первинна імунна відповідь) латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна - 15-30 доби і фаза зниження - 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються Іg, а потім Іg. При вторинному введенні антигену (вторинна імунна відповідь) латентний період укорочений до декількох годин чи 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризируется швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином Іg. Після первинного введення антигену в имунной системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну пам'ять про даний антиген.

 

62. Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення.

Гіперчутливість — неадекватне або надмірне проявлення реакції набутого імунітету. В основі гіперчутливості лежить корисна для організму імунна відповідь, яка в даному випадку діє неадекватно, інколи з виникненням запалень і пошкодженням тканин. Її можуть спричинити різні антигени.

Гіперчутливість негайного типу (ГНТ) – це такий стан імунної системи, при якому відповідь на потрапляння в організм алергену є надмірною, і опосередкована участю імуноглобуліну Е.ГНТ розвивається в тому випадку, якщо антитіла направлені проти в нормі не шкідливих антигенів зовнішнього середовища, таких як квітковий пил, лупа тварин тощо. Виділені в результаті імунної реакції біологічно активні речовини (медіатори) викликають гострі запальні процеси. Важливою ознакою для ГНТ є велика швидкість їхнього розвитку та висока степінь враження.ГНТ це патологія імунної системи, яка проявляється лише при наявності певного алергену. Тобто якщо цей алерген не зустрічається в оточуючому людину середовищі вона може все життя прожити і не знати що має ГНТ. У випадку потрапляння такого алергену в організм починається реакція ГНТ.Кількість ГНТ рівна кількості алергенів, що їх продукує. Найбільш поширеними з них є поліноз, алергічний риніт, бронхіальна астма і атопічний дерматит. При реакції ГНТ вражається організм вцілому (анафілактичний шок) чи окремі органи: органи дихання (нежить, кон'юнктивіт, бронхіт), шкіра (дерматити).

ГІПЕРЧУТЛИВІСТЬ ПОВІЛЬНОГО ТИПУ — вид алергічної реакції, що розвивається протягом багатьох годин, а інколи й діб. Характерні ознаки алергічних реакцій Г.п.т.: розвиток через 24–48 год після контакту алергену із сенсибілізованим організмом, відсутність у крові циркулюючих антитіл, цитотоксична дія алергену на сенсибілізовані лейкоцити. Для реакцій Г.п.т. характерна також токсична дія алергену на культуру тканин, вони розвиваються після проведення щеплення або при захворюваннях бактеріальної, вірусної чи грибкової природи. Г.п.т. виникає при дифтерії, бруцельозі. Її роль у патогенезі інфекційних захворювань найбільш виражена при туберкульозі, туберкулінова гіперчутливість є класичним прикладом Г.п.т. Одним з її видів є контактний дерматит, причиною якого є різні НМС рослинного та штучного походження (лаки, фарби тощо). Алергічні реакції повільного типу мають три стадії: імунологічну, патохімічну та патофізіологічну. В імунологічній стадії головну роль відіграють Т-лімфоцити. Для патохімічної стадії характерне вивільнення сенсибілізованими лімфоцитами БАР білкової та поліпептидної природи. У патофізіологічній стадії відбуваються зміни в тканинах, які розвиваються під дією медіаторів і внаслідок безпосередньої цитотоксичної та цитопатичної дії сенсибілізованих лімфоцитів. Важливим проявом патофізіологічної стадії є розвиток різних видів запалення.

 

 

 

ГНТ	ГУТ
1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ	1. розвивається через декілька годин або днів
2. зв’язана з LgE	2. не зв'язана з LgE але зв’язана з Т-л.ф. (Т-лімфоцит)
3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ	3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. (адаптивний перенос)
4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин	4.алергени – курпускулярні (бактерії, віруси) хімічні алергени
5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах	5. відбувається найчастіше у шкірі
6. можлива десенсибілізація	6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго

 

 

Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, Т- та В-лімфоцити. Інтерлейкіни.

Імунна Відповідь характерізується:

1) спеціфічністю (реактівність спрямована Тільки на Певний агент, Який назівається антигеном);

2) потенціюванням (спроможністю віробляті Посилення Відповідь при постійному надходженні до організму одного и того ж антигену);

3) імунологічною пам'яттю (спроможністю розпізнаваті и віробляті Посилення Відповідь проти того ж самого антигену при повторному йо попаданні в організм, навіть ЯКЩО перше и наступні попадання відбуваються через Великі проміжкі годині).

Толерантність до власним антігенів. Концепція «свого» и «чужого» є центральною в імунологічній реактівності Велика кількість молекул в організмі є антигенами, тобто смороду віклікають імунну Відповідь при введенні в організм Інший, но НЕ розпізнаються Як антигену господарем. Неспроможність відповідаті на власні антигену названа природною толерантністю. Цей феномен запобігає руйнування власним тканин імунною системою хазяїна. Толерантність до власним антігенів розвівається в ембріональному періоді, и це - прояв спеціфічності та пам'яті імунної відповіді.

Механізмі природної толерантності повністю НЕ розкріті, є Дві Основні Теорії, які пояснюють Сейчас феномен:

А. Клональне стирання: згідно Цій Теорії Толерантність вінікає шляхом елімінації в зародку тих клонів лімфоцитів, які здатні розпізнаваті власні антигену, тому в постнатальному періоді в організмі Немає клітін, здатно відповідаті на власні антигену.

Б. Утворення клітін-супресорів: Ця теорія пріпускає, Що природна Толерантність вінікає у результаті утворення певне клітін-супресорів (лімфоцитів), які інгібують імунну Відповідь на власні антигену.

Спеціфічність імунної відповіді поклади від спроможності імунної системи віробіті Майже НЕОБМЕЖЕНИЙ кількість антітіл и в такій же мірі різній асортимент T-лімфоцитів, які несуть спеціфічні рецептори до антігенів на своїй поверхні. Антиген віклікає Відповідь спеціфічніх В-чи T-лімфоцитів, які є запрограмованімі на реакцію проти даного антигену (тобто, лімфоціт Несе рецептори, спеціфічні для даного антигену). Функцію рецептора віконує імуноглобулін на B-клітіні та імуноглобуліноподібна молекула на T-клітінах. При зустрічі з антигеном Певний лімфоціт (B-або T-) вібірково розмножується, формуючі клон сенсібілізованіх клітін віконавчої Ланки, які забезпечуються високо спеціфічну Відповідь проти цього антигену: з B-клітін утворюються плазматічні клітіні, які в свою черга віробляють імуноглобуліні; ж T- клітін - цітотоксічні T-лімфоцити (рис. 10.1). Ця спеціфічна Відповідь в основному має Захисний ефект (імунітет); однак Інколи вінікають неспріятліві реакції, які віклікають пошкоджень тканин (гіперчутлівість).

ефекторні Т-клітіні відіграють Важливе роль у трьох функціях імунної системи:

- Клітінному імунітеті;

- Регулюванні актівності По-клітін;

- Гіперчутлівості вповільненого (IV) типу.

Регулювання актівності B-лімфоцитів: два Важливим підтипі T-лімфоцитів приймають долю в регулюванні функції B-лімфоцитів.

 

Хелперні T-клітині (CD4 антиген-Позитивні) допомагають в актівації и трансформації B-лімфоцитів и в синтезі імуноглобулінів. Супресорні T-клітини (CD8 антиген-Позитивні) інгібують активацію клітін і регулюють синтез імуноглобулінів. Хелперні та супресорні T-клітіні кож віявляють подібній регулюючій Вплив и на клітінній імунітет.

 

Інтерлейкіни - група цитокінів, синтезованих в основному лейкоцитами (з цієї причини було вибране закінчення «-Лейкін»). Також виробляються мононуклеарними фагоцитами та іншими тканинними клітинами. Інтерлейкіни є частиною імунної системи.