Нормування i контроль освiтлення

Природнє освітлення нормовано по СНиП ІІ-4-79. Там приводяться нормовані значення КПО для 3 поясу світлового клімату.

Оскільки природне освітлення постійно змінюється протягом року, дня, залежно від погоди та інших факторів, то для нормування природного освітлення прийнято відносну величину- коофіцієнт природної освітленості (КПО), який визначається відношенням освітленості в певній точці приміщення Ев, до освітленості під небом Езовн. (освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу), взяте в %.

е=КПО=Ев/Езовн*100%

КПО - коефіцієнт природньої освітленності - оцінює розміри віконних прорізів, вид освітлення і приміщень, їх забруднення.

Природнє освітлення нормовано по СНиП ІІ-4-79. Там приводяться нормовані значення КПО для 3 поясу світлового клімату. А взагалі КПО визначають по формулі

ен=е3*m*c

Де: m - коефіцієнт світлового клімату

c - коефіцієнт сонячності клімату (вибирають по таблиці в залежності від орієнтації будинку та поясу світлового клімату)

е3 - нормоване значення КПО для 3 поясу світлового клімату (вибирають по таблиці).

Нормами встановлюються мінімально допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та залізничних шляхів. Мінімальна освітленість встановлюється залежно від характеру зорової роботи за найменшим розміром об'єкта розрізнення, контрастом об'єкта з фоном і характеристикою фону. Враховується система робочого освітлення (загальне або комбіноване) та джерела світла (лампи розжарювання або газорозрядні). Згідно з нормами всі роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів, більшість з яких ділиться на 4 підрозряди (а, б, в, г) за характером фону та величиною контрасту об'єкта з фоном. На промислових підприємствах робоче освітлення більшості виробничих приміщень відповідає III...VIII розрядам зорових робіт. Приміщення в основному обладнуються системами комбінованого освітлення. На поточних лініях воно локалізоване.

Крім робочого освітлення, нормами передбачається встановлення аварійного, евакуаційного та охоронного освітлення.

Аварійне освітлення призначається для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може порушуватися технологія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей, наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Найменша освітленість робочих поверхонь при цьому повинна становити 5% від робочого освітлення, але не менше 2 лк у приміщенні! Д лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу, сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

Охоронне освітлення передбачають уздовж території в нічний час, або чергове в приміщенні. Для цього виділяють частину світильників робочого або аварійного освітлення, які забезпечують освітленість на рівні землі або підлоги не менше 0,5 лк.

У розрахунку штучного освітлення для конкретних умов виробництва виникає потреба дослідити існуючу освітлювальну установку або спроектувати нову для даного виду робіт. У першому випадку розраховують освітленість, яку повинна створити освітлювальна установка, вимірюють дійсну освітленість та порівнюють її з нормованою. У другому випадку обирають систему освітлення, тип джерела світла, визначають нормовану освітленість і розраховують кількість світильників або ламп, які забезпечують нормовану освітленість. Для цього застосовують методи питомої потужності, коефіцієнта використання світлового потоку і точковий.

Освітлення потребує систематичного догляду, правильної експлуатації освітлювальної установки та контролю освітленості на робочих місцях не менше одного разу на рік.

Залежно від специфіки цехів складаються графіки перевірки стану віконного скла, світильників, електроарматури, їх очищення та миття. Внаслідок тривалої експлуатації ламп їх світловий потік знижується до 25 %. Такі лампи треба своєчасно замінювати. Забороняється встановлення світильників, до комплекту яких входять не однотипні газорозрядні лампи, а також такі, що мають різний спектр та величину світлового потоку.

Очищення світильників належить проводити не рідше одного разу на три місяці. Очищення шибок світлових отворів проводиться не рідше двох разів на рік для приміщень із незначним виділенням пилу, і не менше чотирьох разів із значним виділенням пилу.

Основним приладом для контролю та вимірювання освітленості на робочих місцях є люксметри типу Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117. Вони відрізняються границями вимірювання та оформленням. Принцип дії всіх однаковий і базується на явищі фотоелектричного ефекту.

Для автоматичного контролю освітленості на робочих місцях встановлюються фотодіоди ФД, які вказують на недостатню освітленість.

 

55. Загальні відомості про горіння

Пожежа на підприємствах пpедставляє серйозну небезпеку та вважається важливою причиною нещасних випадкiв, пpичиняє величезний матеріальний збиток.

Пожежа - неконтрольований пpоцес горіння, супроводжующийся знищенням матеpиальних цiнностей та створючий небезпеку для життя людей.

Небезпечними фактоpами пpи пожежі є:

- відкритий вогонь та іскpи;

- пiдвищена темпеpатуpа повiтря, предметів i т.п.;

- дим;

- обвал та ушкодження будинкiв, споруд;

- вибухи.

В основi явищ, що відбуваються пpи пожежі лежить горіння - швидко протікаюча хiмiчна pеакція окислення, що супроводжується iнтенсивним виділенням теплоти та світла.

Для виникнення горіння необхiдно наявнiсть трьох фактоpів:

1 - гоpюча речовина (бензин, кеpосин..),

2 - окислювач (кисень, азот i т.п.),

3 - джерела загорання (відкритий вогонь, іскpа).

Пpоцес виникнення горіння ділиться на декiлька видів: спалах, самозагоряння, самоспалах, вибух та детонація.

Спалах - швидке згоряння горючої сумiшi, що не супроводжується створенням стислих газiв.

Темпеpатуpа спалаха, Тсп- найменша темпеpатуpа гоpючої речовини, пpи якій створюється над його поверхнею паpи або гази, здатнi спалахнути у повiтрi пpи піднесенні джерела запалювання, пpи тому швидкість утворення парів або газiв ще недостатня для виникнення стiйкого горіння.

Займання - загорання, що супроводжується появою полум’я (загорання - виникнення горіння пpи дiї джерела запалювання).

Темпеpатуpа займання - найменша темпеpатуpа, пpи якій речовина видiляє таку кiлькiсть парів або газiв та з такою швидкістю, що вони спалахують вiд джерел запалювання та продовжують стiйко горіти.

Самозагоряння - загорання речовин пpи вiдсутностi джерела запалювання.

Самозагоряння може бути тепловим - пpи впливу зовнiшнього нагpіву речовини, мікpобіологічним - за рахунок самонагрівання пiд впливом життєдiяльностi мікpооpганізмів у речовинi (тоpф, вугiлля, тиpса i т.iн.) та хiмiчним - у наслідку хiмiчного впливу різних речовин.

Самоспалах - це самозагоряння, що супроводжується появою полум’я.

У виробничих умовах можуть самозайматися: дерев’яна стружка, промаслена вітош.

Темпеpатуpа самозаймання - найменша темпеpатуpа речовини, пpи якій відбувається різке збiльшення екзотермічних pеакцій, що приводять до виникнення горіння полум’ям.

Вибух - це швидке хiмiчне перетворення речовини (вибухове горіння), що супроводжується видiленням енергії та утворенням стислих газiв.

Детонація - пеpедача теплоти вiд шару до шару завдяки розповсюдження удаpної хвилi.

 

5 6. Пожежна характеристики речовин i матерiалiв.

Особливості горіння різних речовин та матеріалів і вибір показників, що характеризують їх пожежну й вибухову небезпеку, багато в чому зумовлюються їх агрегатним станом.

Ступінь пожежної небезпечності горючих рідин залежить від групи горючості, температур спалаху, спалахування, самоспалахування, концентраційних та температурних меж поширення полум'я.

Нижня температурна межа (HTM) поширення полум'я (спалахування) рідини дорівнює її температурі спалаху, яка прийнята за основу класифікації рідин за ступенем їх пожежної небезпечності. Рідини, що мають температуру спалаху до 61'С, належать до легкозаймистих (ЛЗР), а з температурою спалаху вище 61ºС - до горючих (ГР). Усі легкозаймисті рідини є вибухонебезпечними. Найбільш пожежонебезпечними вважаються рідини, що мають температуру спалаху нижче 15°С та велику зону спалахування. Наприклад, температура спалаху сірковуглецю становить - 50°С, зона його спалахування - від 1 до 50%.

Високою пожежонебезпечністю характеризуються також ЛЗР, у яких температура спалахування лише на кілька градусів перевищує температуру спалаху.

 

Вибухонебезпечні газо- та пароповітряні суміші. Особлива пожежонебезпечність горючих газів та парів ЛЗР зумовлена їх здатністю утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші. Відповідно до правил будови електроустановок (ПББ), правил виготовлення вибухозахисного та рудникового електрообладнання (ПВВРБ) вибухонебезпечними вважаються суміші з повітрям горючих газів і парів ЛЗР, що мають температуру спалаху 45°С та нижче, а також суміші горючих пилу та волокон з повітрям, які мають нижню межу спалахування не вище 65 г/м3.

Для попередження вибухів газоповітряних сумішей при транспортуванні, зберіганні та застосуванні деяких газів необхідно враховувати їх несумісність внаслідок бурхливого взаємореагування. Наприклад, несумісними з хлором є водень, окис азоту, етилен, вуглеводні, оксид вуглецю; з аміаком - усі галогени, галогеноводні, окисли хлору, із сірководнем - окис сірки.

Пожежо- та вибухонебезпечний пил. Пил може бути у двох станах: завислий у повітрі (аерозоль) та такий, що осів на різних поверхнях (аерогель). Пожежо- та вибухонебезпечні властивості пилу оцінюють, головним чином, за температурою його самоспалахування і та нижніми концентраційними межами спалахування НКМС. Верхні межі спалахування аерозолів настільки великі, що практично недосяжні. Так, верхня концентраційна межа спалахування цукрового пилу дорівнює 13 500 г/м3.

Пожежну небезпечність твердих горючих речовин і матеріалів характеризують їх схильністю до займання, а також особливостями або характером горіння. Характеристиками пожежної небезпечності твердих горючих речовин і матеріалів є група горючості, температури спалахування та самоспалахування. За горючістю ці речовини поділяються на горючі та важкогорючі. Температура спалахування лежить у інтервалі 50...580ºС (мінімальна - у камфори, максимальна - у ксилоліту). Температура самоспалахування становить від 30...670ºС (найменша - у білого фосфору, найбільша - у магнію).

Різні за хімічним складом матеріали та речовини горять неоднаково. Прості речовини (сажа, вугілля, кокс, антрацит, що є хімічно чистим вуглецем) розжарюються або жевріють без іскор, полум'я і диму.

Горіння складних за хімічним складом твердих горючих речовин може протікати по-різному. Речовини, що здатні при нагріванні плавитися (пластмаси, каучук, жири та ін.), горять з утворенням розріджених смол і доволі часто утворюють токсичні продукти горіння: оксид вуглецю, хлористий водень, аміак, синильну кислоту, фосген та ін. Речовини, що здатні при нагріванні розкладатися, перетворюються на пари та гази (деревина, бавовна, целулоїд та ін.), які згоряють. Таким чином, складні речовини самі не горять, а горять продукти їх розкладу.

 

57. Категорії приміщень за вибухопожежоною небезпекою (А, Б, …)

Категорія А

Приміщення в яких застосовуються горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися

вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші,

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна)

Приміщення в яких застосовуються вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за

температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або паро повітряні суміші, при спалахуванні котрих

розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна)

Приміщення в яких знаходяться горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не

відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г

Приміщення в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких

супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я;

Категорія Д

Приміщення в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

 

 

58. Вогнестійкість будівельних конструкцій, шляхи її підвищення

Поширення пожежі у будівлях та спорудах значною мірою залежить від вогнестійкості будівельних конструкцій.

Вогнестійкість конструкції - здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджу вальні функції в умовах пожежі.

За вогнестійкістю всі будівлі та споруди поділяють на вісім ступенів (п'ять основних та три додаткових), які характеризуються межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій та межами поширення вогню по цих конструкціях.

Найвищу вогнестійкість мають будівлі та споруди І ступеня, будівельні конструкції в яких виготовлені з негорючих матеріалів відповідної товщини (наприклад, цегляний будинок), а найнижчу - V ступеня, виготовлені з горючих матеріалів (наприклад, дерев'яний будинок).

Межа вогнестійкості конструкції - показник вогнестійкості конструкцій, який визначається часом (як правило, в годинах) від початку вогневого випробовування за стандартного температурного режиму до настання одного з нормованих для цієї конструкції граничних станів з вогнестійкості. Такими граничними станами конструкції можуть бути:

- втрата тримкості (несучої здатності), що характеризується обваленням або виникненням деформацій конструкцій, які виключають можливість подальшої її експлуатації;

- втрата цілісності, що характеризується утворенням у конструкціях наскрізних тріщин або наскрізних отворів, через які проникають продукти горіння або полум'я;

- втрата теплоізолювальної здатності, що характеризується підвищенням температури на поверхні, що не обігрівається, до встановлених граничних значень.

Межі вогнестійкості, будівельних конструкцій визначаються шляхом дослідження у спеціальних печах за відповідною методикою, згідно з ДСТУ Б В. 1.1-4-98 "Будівельні конструкції. Методи випробувань на вогнестійкість".

Межа вогнестійкості окремих будівельних конструкцій залежить від їх товщини чи площі поперечного перерізу та фізико-хімічних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені. Наприклад, стіни з червоної цегли товщиною 38 см мають межу вогнестійкості близько 11 год, а з натурального каменю такої самої товщини - 7 год. Для перегородок із силікатної та червоної цегли товщиною 12 см межа вогнестійкості становить 2,5 год, гіпсових та гіпсошлакових товщиною 10 см - 1,7 год, дерев'яних (товщина 15 см), поштукатурених з обох сторін (товщина шару штукатурки 2 см) - 0,75 год.

Межа поширення вогню по будівельній конструкції - це розмір пошкодженої зони зразка (у сантиметрах) в площині конструкції від межі зони нагрівання, перпендикулярно їй, до найвіддаленішої точки пошкодження (для вертикальних конструкцій - вгору, для горизонтальних - у кожен бік).

 

59. Державний пожежний нагляд, обов’язки державних органів щодо забезпечення пожежної безпеки.

В Україні створена чинна законодавча та нормативно-правова база з питань пожежної безпеки, яка є невід’ємною частиною державної політики у сфері охорони життя та здоров’я населення, збереження національного багатства та природного навколишнього середовища.

Правовою основою державної політики у галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон "Про пожежну безпеку" (17.12.1993 р.), постанови Верховної Ради, розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні, правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на теренах України та регулює відносини юридичних осіб у цій галузі належно від форм власності та видів господарювання.

У Законі йдеться про те, що органи центральної виконавчої влади у сфері пожежної безпеки здійснюють:

- єдину державну політику у галузі пожежної безпеки;

- основні напрямки наукових досліджень у цій галузі;

- розробку та затвердження державних стандартів, нормативів та правил;

-координацію робіт по створенню та випуску пожежної техніки та засобів пожежогасіння;

- керівництво та оперативне управління силами та технічними ресурсами, що залучаються для гасіння пожеж.

Для виконання всієї повноти робіт, пов’язаних із організацією пожежної безпеки в апаратах міністерств та центральних органів виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки.

Відповідно до чинного законодавства, відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки покладається на керівників підприємств, установ та організацій, без права передовіряти її іншим підлеглим особам.

В установах та на підприємствах з кількістю працюючих понад 50 чоловік за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії(ПТК). Робота ПТК організовується відповідно до Типового положення (Наказ МНС від 20.05.2009 р. №347) у виняткових випадках її функції може виконувати комісія з охорони праці. Відповідно до Правил пожежної безпеки при виконанні будівельно-монтажних робіт головою ПТК призначається головний інженер, а її членами - головні спеціалісти (головний механік, енергетик, технолог, інженер з охорони праці та ін.). У сфері пожежної безпеки в профілактичній роботі ПТК має підтримувати постійний зв’язок з місцевими органами державного пожежного нагляду.

Основні функції ПТК полягають у виявленні недоліків та порушень в процесі експлуатації технологічного обладнання, що можуть призвести до пожеж, вибухів або аварій, а також у розробці заходів щодо усунення виявлених недоліків та порушень.

Важливим завданням ПТК є проведення масово-роз’яснювальної роботи та пропаганди серед працівників підприємства щодо необхідності дотримання протипожежного режиму та виконання правил і вимог пожежної безпеки.