Система запобігання пожежі

Система запобігання пожежі – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі.

Умови, необхідні для виникнення пожежі (горіння). Відомо, що основною умовою для горіння є наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і зна­ходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запа­лювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником неможливо запалити дерев'яну колоду чи стіл, у той же час аркуш паперу легко загориться.

До джерел запалювання, які ініціюють горіння належать: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання. Джерела запалювання можуть бути високо-, середньо- та малопотужними.

Горючими речовинами вважаються речовини, які при дії на них високої температури, відкритого полум'я чи іншого джерела запалювання можуть займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та зазвичай випромінюванням світла. До складу переважної більшості горючих речовин входять вуглець (Карбон) та водень (Гідроген), які є основними горючими складниками цих речовин. Крім вуглецю та водню горючі речовини можуть містити й інші елементи та сполуки. Є також ціла низка горючих речовин, які являють собою прості елементи, наприклад сірка, фосфор, вуглець. Горючі речовини не лише відрізняються за своїм хімічним складом, а й за фізичним станом, тобто можуть перебувати в твердому, рідинному чи газоподібному стані. Як правило, найбільш небезпечними у пожежному відношенні є горючі речовини в газоподібному стані.

Горючі речовини мають різну теплотворну здатність, тому температура на пожежах залежить не лише від кількості речовини, що горить, але й від її складу. В таблиці 13 наведена температура полум'я, під час горіння деяких речовин та матеріалів.

До окисників належать хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при окисненні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14% (норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Хоча деякі речовини містять кисню стільки, що його достатньо для реакції горіння без доступу повітря (порох, вибухівка).

Запобігання утворення горючого середовища досягається:

– застосуванням герметичного виробничого устаткування;

– максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими;

– обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням;

– ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища;

– організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах;

– застосуванням робочої та аварійної вентиляції;

– відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця;

– застосуванням в установках з горючими речови­нами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій;

– використанням інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок та ін.

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається:

– використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання;

– використанням електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші;

– виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів;

– використанням устаткування, що задовольняє вимоги електростатичної іскробезпеки;

– улаштуванням блискавкозахисту;

– організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання;

– використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення;

– заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій;

– використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення;

– ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів;

– усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;

– підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимої (80% температури самозаймання).