Становлення та розвиток теорії інновацій

1) чинники виробництва;

2) інвестиції;

3) інноваційна діяльність.

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

До специфічних характеристик сучасних технологій можна віднести:

— вузьку спеціалізацію;

— швидку застарілість;

— необхідність постійного розвитку;

— високу ризикованість фінансових ресурсів;

— швидку розповсюдженість у всьому світі;

— розроблення і впровадження ноу-хау;

— розвиток при тиражуванні;

— неможливість поширення тільки за допомогою документації та ін.

Ці властивості створюють невпевненість і нерівномірність поширення інноваційного продукту; постійно виникають «ніші», у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

Використовуючи розроблені у світі передові технології, можна перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержуваний у результаті власних розробок і винаходів.

Проте вже на початку XXI ст. розвиток науки і техніки є не метою, а засобом соціально-економічного розвитку країн. Багато дослідників схильні вважати, що майбутнє людства пов'язано не з технотронним суспільством, а з гуманістичним суспільством, яке грунтуватиметься на гідності, знаннях, свободі особи. Гуманіст — це і є гідна людина, що прагне до знань, добра і краси.

Найважливішою визначальною засадою гуманістичного суспільства буде ідеологічна структура — певна система філософських, наукових, художніх, правових, політичних, економічних, соціологічних знань і цінностей про світ, місце людини в ньому. У процесі становлення гуманістичного суспільства має здійснюватися переорієнтування суспільства з виробництва матеріальних благ на виробництво духовних цінностей. Тому одним з головних завдань суспільства гуманізму є виробництво знань. На користь цієї тези говорить той факт, що, наприклад, у промислове розвинених країнах накопичення людського капіталу до кінця XX ст. у 3 —4 рази перевищило накопичення капіталу в матеріально-речовинній формі; значно зросли витрати на будівництво нових музеїв, бібліотек, театрів, спортивних споруджень.

Наукомісткість виробництва визначається як відношення витрат на дослідження і розроблення до обсягу продажу. Саме цей показник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості та для проведення різноманітного аналізу інноваційного процесу. Для віднесення галузі промисловості до наукомісткої названий показник має перевищувати середній рівень.

Зростання обсягів виробництва високотехнологічної продукції зумовлює зміни в товарній структурі світової торгівлі — відбувається збільшення питомої ваги готових виробів (передусім машин та обладнання), хімічних товарів, при зменшенні частки палива, сировини й продовольства. За даними COT, за 1995 – 2005 pp. частка сільськогосподарської продукції у світовому експорті зменшилася від 12,2 до 9%, видобувної продукції — від 14,3 до 13,1%, продукції обробної промисловості зросла від 70,5 до 74,9 %. При цьому збільшилась частка машинобудівного та транспортного обладнання — від 35,8 до 41,5%, офісного й телекомунікаційного обладнання — від 8,8 до 15,2%, хімічної промисловості — від 8,7 до 9,3%. Зростання частки виробництва високотехнологічних товарів спостерігалося в усіх розвинутих країнах. Так, до 2001 р. їх частка в загальному випуску обробної промисловості США, Японії, Південної Кореї становила близько 15 %, Великобританії — близько 12 %, Німеччини і Франції — 8 %.

Постійно зростає торгівля високотехнологічними товарами, посідаючи значне місце у світовій торгівлі. Так, у США обсяг збуту промислових виробів становить близько 1,6 трлн. дол. на рік, зокрема, наукомістких товарів — понад 340 млрд. дол.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні надзвичайно актуальна. Основними причинами цього, на думку більшості вчених, є:

o незавершеність і нелогічність проведених економічних перетворень;

o слабкість ринкових інструментів економіки;

o збереження економічних відносин із зовнішнім світом, що базуються на імпорті високотехнологічного устаткування, машин, товарів народного споживання.

Цей перелік ми можемо доповнити такими обставинами:

o відсутність на всіх рівнях управління систем менеджменту, орієнтованих на підвищення якості продукції, соціальний розвиток, конкурентоспроможність підприємств;

o орієнтація розвитку української економіки не на активізацію інноваційної діяльності, а на чинники виробництва та інвестиції.

При цьому не враховується, що чинники виробництва та інвестиції мають бути не метою функціонування соціально-економічних систем, а засобом активізації інноваційної діяльності та підвищення за рахунок цього темпів економічного зростання.