Тплова, ультразвукова, променева, електрострумом

-фізико-хімічний

Адсорбційно-фільтраційна, фільтри свічки, фільтри пластинки

-хімічний

Обробка: галоїдами, кислотами, альдегідами, лугами, ефірами, спиртами

-біологічний

Обробка антибіотиками

Стерилізація стоматологічних інструментів:

1)перед стерилізаційне очищення (ручний спосіб: перекис водню + миючий засіб)

2)контроль якості перед стерилізаційної очистки

3)стерилізація інструментів в сухо жаровому стерилізаторі при t 180C протягом 1 год

(Ріжучі інструменти та стоматологічні дзеркала стерилізують в 6% розчині перекису водню)

Апаратура: газова горілка, електрична сушильна шафа, аптечні стерилізатори, автоклав

21.Походження та еволюція мо.Сучасна класифікація прокаріотів.Основні таксони.Систематика та номенклатура бактерій.Вид як основна таксономічна одиниця.

Бактерії поряд з археями були одними з перших живих організмів на Землі, з'явившись близько 3,9-3,5 млрд років тому. Еволюційні взаємини між цими групами ще до кінця не вивчені, є як мінімум три основні гіпотези: Н. Пейс передбачає наявність у них спільного предка протобактеріі, Заварзін вважає архей тупиковою гілкою еволюції еубактерій,за третьою гіпотезою археї - перші живі організми, від яких походять бактерії.
Еукаріоти виникли в результаті симбіогенеза з бактеріальних клітин набагато пізніше: близько 1,9-1,3 млрд років тому. Для еволюції бактерій характерний яскраво виражений фізіо-біохімічний ухил: при відносній бідності життєвих форм і примітивній будові, вони освоїли практично всі відомі зараз біохімічні процеси.

22. Систематика і номенклатура бактерій. Основні принципи систематики. Класифікація бактерій. Характеристика виду. Інфравидові варіанти

Найбільш поширеною є класифікація Бергі, в якій царство Procaryote ділиться на 4 розділи:

1) Gracilicutes (тонка стінка)

2) Firmicutes (товста стінка)

3) Tenericutes (позбавлені стінки)

4) Mendosicutes (є дефекти клітинної стінки)

Відповідно до новго кодексу номенклатури бактерій запроваджено такі міжнародні класифікаційні категорії царства Procaryote: Розділ – Клас – Порядок – Родина – Рід – Вид. Основною номенклатурною одиницею є вид.

Основні принципи систематики: геносистематика (визначення подібності і відмінності ДНК бактерій) + числова таксономія (визначає спорідненість між мікроорганізмами за подібністю численних характеристик) + класичні методи (враховують морфологію, біохімію, фізіологію та інші властивості бактеріальної клітини)

В основі сучасної класифікації мікроорганізмів лежить розташуваня їх за таксонами на основі схожості споріднених ознак.

Характеристика виду:

1) спільне походження 2) пристосованість до певного середовища життя 3) подібність обміну речовин та характеру міжвидових відношень 4) наявність подібного генетичного апарату, морфологічних та фізіологічних ознак

Інфравидові варіанти ґрунтуються на відмінності за якимсь незначними спадковими властивостями: антигенними – сировар; морфологічними – морфовар; хімічними – хемовар; біохімічними або фізіологічними - бровар; патогенністю – патовар; відношенні до фагів – фаговар.

24. Генотипова мінливість. Мутації, їх різновиди. Мутагени фізичні, хімічні, біологічні. Генетичні рекомбінації: трансформація, трансдукція, кон’югація.

Спадкова (генотипова) мінливість у бактерій настає в результаті зміни генетичних структур.

Закон гомологічних рядів спадкової мінливості сформулював видатний російський генетик і селекціонер М.І. Вавилов. За цим законом, генетично близькі види і роди характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що, вивчивши ряд форм у межах одного виду або роду, можна передбачити наявність форм із подібним поєднанням ознак у межах близьких видів або родів. Генетичною основою цього закону є те, що ступінь історичної спорідненості організмів прямо пропорційний кількості їхніх спільних генів.

Спадкова мінливість може бути комбінативною і мутаційною.

Комбінативна мінливість пов'язана із виникненням різних комбінацій алельних генів (рекомбінацій).

Трнсформація – передача генетичного матеріалу від донора реципієнту за допомогою ізольованої ДНК

Трнсдукція – перенесення бактеріофагом генетичного матеріалу від бактерії-донора до бактерії-реципієнта.

Трансдукція: неспецифічна (можливе перенесення будь-якого маркера або кількох маркерів) і абортивна (внесений фагом фрагмент нуклеоїду не включається в нуклеоїд реципієнта)

Конюгація – передача генетичного матеріалу від однієї клітини іншії безпосереднім контактом (редукований статевий процес)

Мутації – стійкі спадкові зміни (морфологічні, культуральні, біохімічні) властивостей мікроорганізму, не пов’язані з рекомбінаційним процесом.

Мутації: нуклеоїдні (спадкові зміни відбуваються в нуклеоїді) і цитоплазматичні (виникають у ДНК цитоплазми); великі (випадання великої ділянки гена) і малі.

Біологічні мутагени: бактерії, а також гельмінти, актиноміцети, рослинні екстракти, живі вакцини, продукти окислення ліпідів.Мутагенну активність вірусів відкрито генетиком Шапіро

Фізичними мутагенами називаються будь-які фізичні дії на живі організми, які виявляють або прямий вплив на ДНК або вірусну РНК, або опосередкований вплив через системи реплікації, репарації, рекомбінації

Пр: іонізуюче випромінювання, радіоактивний розпад, ультрафіолетове випромінювання, альфа-і бета-випромінювання радіоактивних речовин і нейтронне випромінювання.

Хімічні мутагени: різні алкілуючі з'єднання, деякі антибіотики, деякі харчові добавки, лікарські препарати, продукти переробки нафти й органічні розчинники.

25.Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції. Мігруючі елементи. Роль мутації, рекомбінації і селекції в еволюції мікробів.

До позахромосомних факторів спадковості відносять плазміди, транспонози та IS-елементи.

1.Плазміди- незалежні генетичні елементи, що містять додаткові гени.Є незалежними репліконами, їх ДНК замкнена у кільце.Не об'єднані з бактеріальною хромосомою.При поділі бактерії розділяються між дочірніми клітинами випадково.

Ф-ції плазмід:регулюють власну реплікацію та кількість утворюваних копій,виконують ряд інших функцій: стійкість до антибіотиків даної бактерійної популяції(R-плазміди), несуть гени вірулентності або токсинів(Ent-плазміди), детермінують синтез гемолізину і обумовлюють вірулентність деяких бактервй(Hly-плазміди, несуть гени синтезу білків, спрямованих проти інших бактерій(Col-плазміди), зумовлюють наявність у бактерій F-пілів та їх здатність обмінюватись генетичним матеріалом шляхом кон'югації(F-плазміди).

Будова:складаються з модулів:основного реплікону і генів,які забезпечують перебіг реплікації.

2.Транспозони(мігруючі елементи): мобільні елементи ДНК, які пересуваються всередині хромосоми або в позахромосомну ДНК але в межах однієї клітини.Деякі,можуть переміщатися в інші клітини в процесі,що схожують на кон'югацію.

Ф-ції: впливають на геном хазяїна, оскільки вбудовуються всередину генів або у близько прилеглі ділянки, порушуючи генну структуру чи підпорядковуючи експресію цих генів новим регуляторним елементам.Викликають багато хромосомних мутацій.

Мутація-раптова стрибкоподібна зміна генотипу в організмі, що передається спадково, внаслідок чого виникають організми-мутанти. Доля мутантних організмів залежить від ступеня збереження їх життєздатності. Мутації у мо пов'язані з набуттям лікарської стійкості, надають їм селективних переваг в умовах повсюдного застосування антибіотиків та інших хіміопрепаратів.

Рекомбінації:

-трансформація-явище передачі генетичної інформації бактерії-реципієнта за допомогою ізольованої дезоксирибонуклеїнової кислоти бактерії-донора.Спричинює появу у трансформрваної клітини та її потомства нових ознак,характериних для донорської клітини.

-трансдукція-перенесення спадкового матеріалу від клітини-донора до клітини- реціпієнта за допомогою помірного бактеріофага.Якщо ДНК донора не включається в хромосому реціпієнта, то при поділі клітин така ДНК передається тільки одній дочірній клітині(абортивна трансдукція),а якщо ДНК донора включається у зромосому реціпієнта-всім дочірнім клітинам.

-кон'югація-передача хромосомного матеріалу клітини-донора клітині-реципієнту в процесі прямого контакту.

26. Значення генетики у розвитку загальної і медичної мікробіології, вірусології, молекулярної біології. Мікробіологічні основи генної інженерії. Схема одержання генних структур і спадково змінених організмів. Досягнення генної інженерії, використання генноінженених препаратів у медицині.

27.Генетичні методи дослідження мо. Полімеразна ланцюгова реакція. Її суть і практичне значення.

До генетичних методів діагностики відносять:

1.Рестрикційний аналіз

2.Метод молекулярної гібридизації

3.Риботипування та опосередкована транскрипцією ампліфікація рибосомальної РНК

4.Полімеразна ланцюгова реакція

Дозволяє виявити мікроб без виділення чистої култури, за наявністю ДНК мікробів.

З досліджуваного матеріалу виділяють ДНК.ДНК нагрівають і вона розпадається на 2 нитки.До ДНК додають праймери комплементарного 3'-кінцям ДНК початкового гена.Суміш охолоджують.При цьому праймери зв'язуються к комплементарними ділянкамиДНК. До суміші додають ДНК-полімеразу та нуклеотиди та встановлюють температуру,оптимальну для функціонування ДНК-полімерази.Якщо ДНК ген і праймер комплементарні відбувається приєднання нуклеотидів до 3'-кінців праймерерів і,у результаті,синтез 2 копій гена.Цей цикл повторюють знову і знову. Проводять реакцію у ампліфікаторах.Широко застосовується для діагностики вірусних і бактеріальних інфекцій.

28. Хіміотерапія ті хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль П. Ерліха та Г. Домагка у розвитку хіміотерапії

Хіміотерапія – використання протимікробних препаратів для лікування інфекційних захворювань та хіміопрепаратів – для лікування злоякісних пухлин.

Хіміотерапевтичний індекс – співвідношення максимальної переносимої дози до мінімальної терапевтичної.

ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ПРЕПАРАТИ— ЛП рослинного та синтетичного походження, які використовують для лікування пацієнтів з інфекційними та онкологічними захворюваннями. До Х.п. належать антибіотики сульфаніламідні, протитуберкульозні, антигельмінтні, протигрибкові, противірусні.

Сульфаніламідні препарати — перші хіміотерапевтичні протибактеріальні засоби широкого спектру дії — є похідними аміду сульфанілової кислоти.

Механізм хіміотерапевтичної дії сульфаніламідних препаратів грунтується на спільній структурі їх з пара- амінобензой-ною кислотою (ПАБК), завдяки чому вони, конкуруючи з нею, залучаються до метаболізму бактерій. Шляхом конкуренції з ПАБК сульфаніламіди перешкоджають використанню її мікроорганізмами для синтезу кислоти дигідрофолієвої.

На сьогодні синтезовано понад 15 000 похідних сульфанілової кислоти, з яких близько 40 впроваджено в медичну практику як антибактеріальні засоби.

Г. Домагк дослідив «червону фарбу», що синтезували німецькі хіміки. Він показав, що червона фарба виявляє виражену протимікробну дію у мишей, заражених гемолітичним стрептококом. Фарба отримала назву Проптозил. Домагк нагороджений Нобелівською премією.

Ерліх встановив факт придбання мікроорганізмами стійкості до хіміотерапевтичних препаратів. Світову славу Ерліху приніс розроблений ним «препарат 606» (сальварсан), який виявився високоефективним при лікуванні сифілісу. Працював над проблемою злоякісних пухлин.

29.Роль Флемінга, Чейна, Флорі, Ваксмана у створенні перших антибіотиків. Класифікація антибіотиків за походженням та за механізмом дії на мо.

Флемінг у 1929р. виявив антибіотики, але він не зміг виділити їх у чистому вигляді. У 1940 р. Флорі і Чейн виділили чисті антибіотики,які отримали назву “пеніцилін”-за назвою гриба-продуцента. Флемінг, Флорі і Чейн у 1945 році були удостоєні Нобелівської премії. Ваксман вів целеспрямований пошук продуцентів протимікробних речовин серед мо грунту. У 1942 р. він відкрив перший антибіотик аміноглікозидного ряду-стрептоміцин. Ним був запропонований термін “антибіотик” і одне з перших вдалих визначень антибіотиків(1953).”Антибіотики- хімічні речовини,що утворюються мікроорганізмами, які здатні у розчинах пригнічувати ріст або навіть руйнувати клітини бактерій та інших мо.”

За механізмом дії на мо антибіотики класифікують на:

1.Інгібітори синтезу клітинної стінки:

-пеніциліни

-цефалоспорини

-іншіβ- „|„p„{„„„p„}„~і „p„~„„„y„qі„€„„„y„{„y

-бацитрацини

-ванкоміцини

-циклосерини

2.Інгібітори синтезу білка:

-аміноглікозиди

-тетрацикліни

-левоміцетин

-макроліди

-азаліди

-лінкозаміди

3.Інгібітори транскрипції нуклеїнових кислот:

-рифаміцини

Класифікація антибіотиків за походженням:

1.Похідні бактерій-поліміксин,граміцидин.

2.Похідні грибів-пеніцилін,цефалоспорини.

3.Похідні актиноміцет-стрептоміцин,тетрациклін.

4.Похідні рослин-іманін, сальвін,хлорофіліпт

5.Похідні тварин-лізоцим,інтерфером

6.Похідні мохів та лишайників-уснінова кислота

30. Антагонізм у мікроорганізмів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми.

Антагонізм – форма взаємовідносин, коли один мікроорганізм пригнічує розвиток інших.

Механізми антагонізму:

- конкуренція за поживний субстрат (різна швидкість росту)

- виділення мікробами-антагоністами кислот, спиртів, лугів

- виділення мікробами-антагоністами антибіотиків та бактеріоцинів

- хижацтво

Антибіотики – хіміотерапевтичні препарати біологічного походження, які здатні в низьких концентраціях вибірково вбивати мікроби або клітини злоякісних клітин або затримувати ріст злоякісних утворень.

Процес отримання антибіотика включає в себе чотири основні стадії: отримання відповідного штаму - продуцента антибіотика, придатного для промислового виробництва; біосинтез антибіотика; виділення і очищення антибіотика; концентрування, стабілізація антибіотика та отримання готового продукту.

Вимоги до антибіотиків: висока активність проти мікробів, мінімальна токсичність, розчинність, хороший розподіл в організмі, легке виведення, відсутність алергенності, якомога повільніший розвиток лікарської стійкості у мікробів.

Одиниці виміру:

ОД – одиниця дії – мінімальна кількість антибіотику, здатна пригнічувати ріст мікроорганізму.

Зараз використовують мікрограми. (1мкг = 1 ОД)

Класифікація за механізмами дії на мікроорганізми:

- інгібітори синтезу клітинної стінки

- інгібітори функцій клітинної мембрани

- інгібітори синтезу білка

- інгібітори синтезу нуклеїнових кислот

- інгібітори дихання (актиноміцети)

31.Лікарська стійкість мікробів,механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімільна пригнічувальна та мінімальна бактерицидна концентрації. Практичне значення.Принципи бортьби з лікарською стійкістю мо.

Під стійкістю розуміють здатність мо переносити більші концентрації препарату порівняно з іншими мо даного виду,або ж розвиватися при таких концентраціях,які перевищують терапевтичну дозу.

Механізм утворення стійких форм.

-перетворення активної форми антибіотика в неактивну шляхом ферментативної інактивації та модифікації.

-втрата проникності клітинної стінки для певного хіміотерапевтичного засобу

-порушенням в системі специфічного транспорту певного препарата в бактеріальну клітину

-кодування резистентності у хромосомному апараті або у плазмідах

Методи визначення чутливості мікробів:

1.Дифузійні методи:

-метод лунок-у чашки Петрі газоном засівають мікробну культуру.В агарі пробивають лунки і вносять 0,1 мл досліджуваного препарату і інкубують 18 год. при 37С.Проводять вимірювання діаметру зони пригнічення росту для кожного препарату.

-метод дисків-сіять досліджувану культуру, на агар наносять диски,просочені антимікробними препаратами,інкубують при 37С.Проводять визначення діаметру зон затримки росту та порівнюють іх з зазначеними в інструкціях.

2.Методи серійних розведень:

рідке середовище-у пробірках готують серію подвійних розведень препарату на рідкому поживному середовищі.У кожну пробірку вносять по 0,05 мл фіз. розчину, що містить 106 /мл мікробних клітин.Інкубують 18-20 год при 37С.Результати враховують за помутнінням середовища,порівнюючи з контролем.

щільне середовище-готують подвійні серійні розведення препарату,потім вносять по 1 мл кожного розведення у пробірки,що містять по 4 мл розплавленого і охолодженого (45С)агару.Агар засівають тест-культурою бактерій. Суміш вносять до чашок Петрі,пробірки скошують та інкубують.Досліджують МПК.

За результатами визначають:

Мінімільна пригнічувальна концентрація-відповідає найбільшому розведенню препарату,що гальмує ріст тест-культури.

Мінімальна бактерицидна концентрація-визначається внесенням у контрольні пробірки з рідким поживним середовищем по 0,01 мл середовища з кожної пробірки ряду розведень.Після інкубації(18-20 год)виявляють найменшу дозу препарату,щ надає бактерицидний ефект

Боротьба з лікарсько-стійкими бактеріями проводиться різними шляхами. До них відносяться систематичне отримання нових хіміотерапевтичних препаратів, які відрізняються від існуючих механізмом антибактеріальної дії. Перспективним напрямком є хімічна модифікація відомих антибіотиків із захищеними активними групами, стійкими до бактеріальних ферментів. Крім того, проводяться дослідження з вишукування інгібіторів, що пригнічують активність бактеріальних ферментів, а також препаратів, що перешкоджають адгезії бактерій на клітинах макроорганізму.

32. Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.

Інфекція – сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних агентів незалежно від того, спричинить це розвиток патологічного процесу чи призведе тільки до носійства збудника.

Фактори, що обумовлюють виникнення:

- наявність патогенного мікроорганізму

- проникнення його у сприйнятливий макроорганізм

- певні умови середовища, в якому відбувається взаємодія мікро та макроорганізму.

Роль: спричинюють інфекційний процес

Патогенність – потенціальна здатність певних видів мікроорганізмів спричиняти інфекційний процес. Є видовою ознакою хвороботворних мікроорганізмів

Вірулентність – ступінь патогенності певної культури (штаму). Є показником індивідуальної ознаки патогенного мікроорганізму.

Одиниці вірулентності: Dlm – найменша доза збудника, яка спричиняє загибель 80% віповіних лабораторних тварин; Dcl – доза, що призводить до загибелі100% узятих для досліду тварин; LD50 – доза, що вбиває половину заражених тварин.

Фактори патогенності:

- токсиноутворення (за характером утворення бактеріальні токсини поділяють а екзо- й ендотоксини)

Екзотоксини	Ендотоксини
Складаються з білкових речовин	Складаються з полісахаридних сполук
Легко декретують з клітини у навкол середовище	Міцно зв’язані з тілом бактеріальної клітини
Високотоксичні	Менш токсичні
Термолабільні	Термостабільні

- адгезивність (властивість мікробів фіксуватися на поверхнях клітин організму хазяїна)

- колонізація (характерна для ешерихій і зумовлює їх прикріплення до епітеліальних клітин стінки кишки)

- інвазійність (здатність протистояти дії клітинних і гуморальних механізмів захисту; зумовлена факторами розповсюдження)

33.Токсини мікробів(екзо- і ендотоксини).Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.

Екзотоксини	Ендотоксини
Легко секретуються у навколишнє середовище	Зв'язані з бактеріальною клітиною
Високотоксичні,вибірково уражають органи і тканини	Менш токсичні,вибіркова дія виражена слабо
Складаються з білкових речовин,мають властивості ферментів,розщеплюються протеолітичними ферментами	Складаються з гліцидоліпопротеїнових комплексів,гліцидоліпідних і полісахаридних сполук
Термолабільні	Термостабільні
Під впливом формаліну і температури переходять в анатоксини	Під впливом формаліну і температури частково знешкоджуються
Індукують утворення високоактивних антитоксичних антитіл	Викликають утворення антибактеріальних антитіл-аглютинінів,лізинів

Екзотоксини.

За ступенем зв'язку з бактеріальною клітиною:

1.Клас А-секретуються у навколишнє середовище

2.Клас В-частково зв'язані з клітиною,а частково синтезуються

3.Клас С-пов'язані з бактеріальною клітиною

За дією на лігандні та ефекторні структури:

-гемолізини-руйнують еритроцити

-лейкоцидини-руйнують лейкоцити

-ентеротоксини-епітелій тонкої кишки

-дермонейртоксини-некроз шкірних покривів

-летальний екзотоксин-може викликати смерть

За механізмом дії на клітинні структури:

-функціональні блокатори-холероген,ексфоліатин

-цитотоксини-ентеротоксини

-мембранні токсини

До екзотоксинів належать токсини,які продукують збудники правця,дифтерії,чуми,холери,коклюшу.

Найбільш ефективними препаратами для лікування екзотоксичних інфекцій є антитоксичні сироватки.

34. Фази розвитку інфекційного процесу.Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби.

Механізми:

1)адсорбція віріона на поверхні клітини

2)проникнення віріона або його нуклеїнової кислоти в клітину

3)вивільнення вірусного геному (депротеїнізація)

4)синтез ранніх вірусних білків

5)біосинтез компонентів віріона (нуклеїнова к-та і структурні білки)

6)формування (само складання) віріонів

7)вихід віріонів із клітини

Періоди інфекційної хвороби:

1)інкубаційний (з моменту проникнення патогенного агента до появи перших ознак захворювання)

2)продромальний (розвиваються неспецифічні, спільні для багатьох хвороб ознаки)

3)період основних проявів захворювання (пік інфекційного процесу)

4)період згасання захворювання

5)видужання (реконвалесценція)

Бактеріємія – наявність бактерій в крові. Бактеріємія буває при черевному тифі, паратифах, бруцельозі.

Для виявлення бактеріємії найбільше значення має бактеріологічне дослідження, рідше бактеріоскопія крові.

Токсинемія – стан, зумовлений токсигенними бактеріями (збудники дифтерії, правця, ботулізму, стафілококи)/стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях.

Бактеріємія може викликати кілька серйозних наслідків. Імунна відповідь на бактерії може викликати сепсис (зараження крові) і септичний шок, з високою ймовірністю смерті.

СЕПСИС (генералізована гнійна інфекція) - загальна важке інфекційне захворювання, що виникає внаслідок поширення інфекції з первинного вогнища у зв'язку з порушенням механізмів місцевого та загального імунітету.

Бактеріємія – наявність бактерій в крові. Бактеріємія буває при черевному тифі, паратифах, бруцельозі.

35.Роль макроорганізму в інфекційному процесі.Імунологічна реактивність організму дитини.Вплив навколишнього середовища і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекційного процесу у людини.Персистенція бактерій і вірусів.Рецидив,реінфекція,суперінфекція.

Макроорганізму належить провідна роль у регулюванні і виникненні інфекційного процесу.Резистентність макроорганізму визначається умовами середивища.

До факторів,які знижують резистентність належать: голодування,психічні і фізичні травми,перевтома,переохолодження,перенагрівання.

Голодування призводить до порушення білкового обміну,зменшення активності фагоцитозу,зменшення синтезу антитіл.При енцефаліті,сказі уражується кора ГМ,при ботулізмі-ядра довгастого мозку.

У виникненні інфекційного прцесу велике значення мають: наднирники,загруднинна залоза,кістковий мозок,тимус,лімфатичні вузли,селезінка.

Діти до 6 місяців мають високу стійкість до інфекційних хвороб через слабкий розвиток ЦНС,а також наявності гуморального імунітету,який передався від матері. Діти більш сприйнятливі до кишкових,стрептококових та стафілококових інфекцій.

Роль оточуючого середовища та соціальних факторів. Інфекційний процес залежить від фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів.

Охолодження та перегрівання знижують резистентність організму до дії патогенних мо,порушують біокаталітичні реакції, послаблюють стійкість до мікробів, знижують активність імунної системи.

Значну роль відіграють УФ-випромінювання та іонізуючі радіації.Вони сприяють активізації умовно-патогенної мікрофлори,розвитку бактеріємій та септицемій.

Особливу небезпечність мають іонізуючі промені,які викликають глибокі зміни в кістковому мозку.

Негативно впливають на людину інтенсивне забруднення навколишнього середовища, незадовільні гігієнічні умови побуту та праці, низький рівень розвитку суспільства.

На сприйнятливість до інфекційних хвороб впливають такі соматичні захворювання: діабет, розлади ендокринних залоз, захворювання нирок, печінки, кровотворної системи.

Персистенція- тривале перебування мікробів в організмі людини,при якому виробляються віруснейтралізуючі антитіла.Персистенція проявляється у формі мікробного носійства, коли мікроб певний час зберігається в організмі, відсутні клінічні симптоми, а мікроб виділяється в оточуюче середовище (туберкульоз, проказа, бруцельоз, малярія),або не виділяється(сифіліс, токсоплазмоз).

Реінфекція -повторне зараження тим же видом мо після перенесеного захворювання (сифіліс, гонорея).

Суперінфекція- повторне зараження тим же мікробом людини,у якої ще не скінчилось основне захворювання.

Рецидив- повернення симптомів того самого захворювання(малярія,тиф).

36. Періоди інфекційного захворювання. Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Розповсюдження мікроорганізмів у макроорганізмів. Форми інфекційного процесу. Бактеріо – та вірусоносійство.

Періоди інфекційної хвороби:

1)інкубаційний (з моменту проникнення патогенного агента до появи перших ознак захворювання)

2)продромальний (розвиваються неспецифічні, спільні для багатьох хвороб ознаки)

3)період основних проявів захворювання (пік інфекційного процесу)

4)період згасання захворювання

5)видужання (реконвалесценція)

Механізми:

1)адсорбція віріона на поверхні клітини

2)проникнення віріона або його нуклеїнової кислоти в клітину

3)вивільнення вірусного геному (депротеїнізація)

4)синтез ранніх вірусних білків

5)біосинтез компонентів віріона (нуклеїнова к-та і структурні білки)

6)формування (само складання) віріонів

7)вихід віріонів із клітини

Розповсюдження:

Бактеріємія – стан, при якому бактерії у ході розвитку інфекційного процесу можуть надходити в кров і розноситись по всьому організму.

Вірусемія – при вірусних захворюваннях.

Септицемія – заселення бактеріями багатьох органів і тканин організму.

Токсинемія - стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях.

Форми інфекційного процесу:

-гострі (гри, кір, скарлатина) і хронічні (малярія, туберкульоз, сифіліс)

-явні і приховані(латентні)

-інапарантні (немає клінічних ознак, однак збудник розмножується)

-мішані(інфікування двома і більше збудниками)

-вогнищева і генералізована

-екзогенні і аутоінфекції

БАКТЕРІОНОСІЙСТВО— варіант інфекції, що характеризується знаходженням збудника (бактерій) в організмі людини, його виділенням у зовнішнє середовище, але відсутністю клінічних проявів, притаманних цій інфекції. Б. спостерігається як після перенесеного захворювання, напр. на черевний тиф, так і у здорових людей, які мали контакт із хворими, напр. на скарлатину, дифтерію та інші інфекції.

ВІРУСОНОСІЙСТВО — форма інфекції, при якій паразит-збудник живе на шкірі або слизовій оболонці організму хазяїна, але не викликає патологічних змін структури та функції органів

37. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського. Методи визначення вірусів. Методи культивування вірусів та іх оцінка.

Вперше існування вірусу довів в 1892 році Івановський,у результаті спостережень хвороби тютюну, під назвою мозаїчної. Іванівський відкрив віруси - нову форму існування життя.

Етапи розвитку:

Кінець XIX - початок XX-го століття. Основним методом ідентифікації вірусів у цей період був метод фільтрації через бактеріологічні фільтри, які використовувалися як засіб поділу збудників на бактерії і небактеріі. Були відкриті наступні віруси: вірус тютюнової мозаїки; ящура; жовтої лихоманки; віспи і трахоми; поліомієліту; кору; вірус герпеса.

30-ті роки - основним вірусологічним методом, використовуваним для виділення вірусів та їх подальшої ідентифікації, є лабораторні тварини. 1931 р. - в якості експериментальної моделі для виділення вірусів стали використовуватися курячі ембріони, які мають високу чутливість до вірусів грипу, віспи, лейкозу. Відкрито: вірус грипу; кліщового енцефаліту.

40 роки: Встановили, що вірус осповакцини містить ДНК, але не РНК. Стало очевидним, що віруси відрізняються від бактерій не тільки розмірами і нездатністю рости без клітин, але і тим, що вони містять тільки один вид нуклеїнової кислоти - ДНК або РНК. Введення в вірусологію методу культури клітин стало важливою подією, яка дала можливість отримання культуральних вакцин проти поліомієліту, паротиту, кору та краснухи.

50-і роки: Відкрито віруси: аденовіруси; краснухи; віруси парагрипу.
70-і роки: Відкриття у складі РНК-вмісних онкогенних вірусів ферменту зворотної транскриптази (ревертази). Стає реальним вивчення геному РНК вірусів. Відкрито віруси: вірус гепатиту B; ротавіруси, вірус гепатиту A.
80-і роки. Розвиток уявлень про те, що виникнення пухлин може бути пов'язано з вірусами. Компоненти вірусів, відповідальні за розвиток пухлин, назвали онкогенами. Відкрито віруси: імунодефіциту людини; вірус гепатиту C.

Методи культивування та ідентифікації вірусів (див. запитання 41)

38. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.

Морфологічні форми:

- сферичні(віруси грипу, кору)

- паличкоподібні

- кубоїдальні (віруси натуральної віспи, папіломи, аденовіруси)

- сперматозоїдні (віруси бактерій – фаги)

- зіркоподібні (астровіруси)

Віріон:

Нуклеїнова к-та (ДНК/РНК) або відповідний нуклеопротеїди, оточений однією або двома оболонками.

Капсида – перша оболонка, що оточує нуклеїнову к-ту. Містить капсомери – білкові субодиниці

Нуклокапсид – містить капсид разом з нуклеїновою кислотою. Характерний для простих вірусів

Суперкапсид – покриває нуклеокапсид. Наявний у складних вірусів. Складається з двошарової ліпідної або білкової мембрани. В нього занурені глікопротеїди, які утворюють шипи.

Капсомери розміщуються в певному порядку, залежно від характеру якого розрізняють 3 групи вірусів:

1) спіральний тип симетрії (нуклеокапсид трубчастої форми. Пр: вірус тютюнової мозаїки)

2) кубічний тип симетрії (ізометричні)

3) комбінований тип симетрії (Пр: збудник лейкозу, саркоми)

Хімічний склад:

- нуклеїнові кислоти (ДНК або РНК)

- білки

- вуглеводи (у ортоміксовірусів)

- ліпіди (у ортоміксовірусів)

39. Бактеріофаг,історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.

Бактеріофаги-особливі представники вірусів, що здатні розмножуватися в клітинах бактерій,актиноміцетів,синьозелених водоростей.

Іх дія була відкрита на початку 20 ст. Твортом (1915) і Д'Ерелем(1917)

Класифікація за морфологією:

1-ниткоподібні фаги

2-сферичні

3-сферичні з рудиментом хвостика

З коротким хвостиком

З довгим хвостиком

6-з довгим хвостиком,що скорочується

Структура:

Т-парний бактеріофіг складається з ікосаедральної головки і хвостика спірального типу між якими розташований комірець. На кінці хвостика є 6-кутова базальна пластинка,від якої відходять 6 шипів і 6 ниток,які забезпечують прикріплення фага на поверхні бактерії. Хвостик складається із стрижня і чохла. Всередині стрижня є канал, через який фаг вводить у бактерію нуклеїнову кислоту. До складу чохла входить актиноподибний білок.

Інфекційну властивість бактеріофага визначають за допомогою:

1.Титрування в рідкому середовищі за методом Апельмана

2.Метод агарових шарів за Граціа

Використання бактеріофагів:

Використовують для фаготипування збудників інфекційних захворювань бактеріальної клітини, генноінженерній практиці, з лікувально-діагностичною метою при різних інфекційних захворюваннях.

40. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.

Взаємодія бактеріофагів з бактеріями відбувається стадійно:

1) адсорбція бактеріофагів на бактеріальній станці

2) бактеріофаг вводить у бактеріальну клітину свою нуклеїнову к-ту (ДНК або РНК

3) ін’єкція нитки ДНК (реалізується «феномен мікрошприца»)

За характером взаємодії бактеріофагів з клітиною-господарем вони поділяються на вірулентні (літичні) та помірні. Вірулентні бактеріофаги викликають продуктивну форму ін’єкції (бактеріофаг активно репродукується у бактерії-господарі). Вихід дозрілих бактеріофагів відбувається шляхом лізису клітини. Лізис здійснюється вільним лізоцимом і викликає загибель бактеріальної клітини. При продуктивному типі інфекції життєвий цикл фагів короткий. Так, для бактеріофага Т2 повний цикл репродукції заверщується через 13 хвилин. Із одного фага в інфікованій бактерії синтезується 200-300 нових віріонів.

Помірні бактеріофаги індукують редуктивну форму ін’єкції (геном бактеріофага проникає в клітину господаря, однак репродукції фага не відбувається, здійснюється так званий інтегративний механізм взаємодії: геном інтегрується в геном клітини-господаря, стає її складовою частиною. При цьому фаг переходить у стан профага (профаг – геном бактеріофага, асоційований з бактеріальною хромосомою), а інфікована клітина стає лізогенною).

Лізогенія або лізогенний цикл — складна форма вірусної інфекції, під час якої від моменту зараження до лізису проходить певна кількість поколінь клітини.

Лізогенія— один з двох методів вірусного копіювання (інший — літичний цикл). В той час як літичний цикл зустрічається як серед вірусів тварин, так і серед бактеріофагів, лізогенія є частішою серед останніх. Лізогенія характеризується вставкою нуклеїнової кислоти вірусу до хромосоми клітини-господаря таким чином, що існує потенціал передачі отриманого генетичного матеріалу дочірнім клітинам під час поділу клітини. У цьому стані інформація, що міститься у вірусній нуклеїновій кислоті, не екпресується.

Стадії лізогенного циклу

Вірусний геном потрапляє з вірусом до клітини-господаря.
ДНК об'єднується з геномом клітини. На відміну від літичного циклу, утворення вірусних частинок і лізис клітини не відбуваються.
ДНК-полімераза клітини реплікує вірус у хромосомі.
Клітина діліться, а вірусні геноми передаються дочірнім клітинам. В кожному поколінні бактерій незначна частина клітин (шанс порядка 10^-6) піддається лізису з вивільненням 70 — 150 часток помірних фагів.
У будь-який момент, коли вірус активується, вірусний геном від'єднується від ДНК клітини і переходить до літичного циклу. Зазвичай невідомо, що саме активує вірус, але найбільш імовірними сигналами є концентрації гормонів та факторів росту в межах зараженої клітини. Частота переходу профага в інфекційний стан (індукція профага) може бути збільшеною рядом агентів (наприклад, ультрафіолетовим випромінюванням).

У лізигенному стані бактеріальні клітини можуть додатково набувати нових ознак, що детерміновані геномом бактеріофага (наприклад, токсигенність). Таке явище - зміна властивостей мікроорганізмів під впливом профага – одержало назву фагової конверсії.

41.Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.

Походження вірусів

Віруси - збірна група, яка не має спільного предка. В даний час існує кілька гіпотез, що пояснюють походження вірусів.

Вважається, що великі ДНК-віруси походять від більш складних (і, можливо, клітинних, таких як сучасні мікоплазми і рикетсії), внутрішньоклітинних паразитів, які втратили значну частину свого геному. І дійсно, деякі великі ДНК-віруси (мімівіруса, вірус віспи) кодують функціонально надлишкові на перший погляд ферменти, очевидно, що залишилися їм у спадок від складніших форм існування. Слід також зазначити, що деякі вірусні білки не виявляють ніякої гомології з білкамибактерій, архей і еукаріот, що свідчить про порівняно давнє відокремлення цієї групи .

.Походження деяких РНК-вірусів пов'язують з віроідами.

Положення вірусів у системі живого

Віруси мають генетичні зв'язки з представниками флори і фауни Землі. Згідно з останніми дослідженнями, геном людини більш ніж на 32% складається з інформації, кодованої вірус-подібними елементами і транспозони. За допомогою вірусів може відбуватися так званий горизонтальний перенос генів (ксенологія), тобто передача генетичної інформації не від батька до сина і так далі, а між двома неспорідненими особинами. Так в геномі вищих приматів існує білок сінцітін, який, як вважається, був привнесений ретровірусом. Іноді віруси утворюють з тваринами симбіоз.

Методи культивування вірусів.

Культури клітин. Приготування первинної культури клітин складається з декількох послідовних етапів: подрібнення тканини, роз'єднання клітин шляхом тріпсінізаціі, відмивання отриманої однорідної суспензії ізольованих клітин від трипсину з наступним суспензуванням клітин у живильному середовищі, що забезпечує їх зростання, наприклад в середовищі 199 з додаванням телячої сироватки крові.
Перещеплювані культури на відміну від первинних адаптовані до умов, що забезпечує їм постійне існування, і зберігаються протягом декількох десятків пасажів.
Перещеплювані одношарові культури клітин готують із злоякісних і нормальних ліній клітин, що володіють здатністю тривалий розмножуватися в певних умовах. До них відносяться злоякісні клітини HeLa, спочатку виділені з карциноми шийки матки, Нер-3 (з лімфоїдної карциноми), а також нормальні клітини амніону людини, нирок мавпи.
До напівперещеплюваних культур відносяться диплоїдні клітини людини. Вони являють собою клітинну систему, що зберігає в процес 50 пасажів (до року) диплоїдний набір хромосом, типовий для соматичних клітин використовуваної тканини. Диплоїдні клітини людини не зазнають злоякісного переродження і цим вигідно відрізняються від пухлинних.
Про розмноження (репродукції) вірусів в культурі клітин судять по цитопатичній дії (ЦПД), яке може бути виявлена мікроскопічно і характеризується морфологічними змінами клітин.
Характер ЦПД вірусів використовують як для їх виявлення (індикації), так і для орієнтовної ідентифікації, тобто визначення їх видової приналежності.
Один з методів індикації вірусів заснований на здатності поверхні клітин, в яких вони репродукуються, адсорбувати еритроцити - реакція гемадсорбції. Для її постановки в культуру клітин, заражених вірусами, додають суспензію еритроцитів і після деякого часу контакту клітини промивають ізотонічним розчином хлориду натрію. На поверхні уражених вірусами клітин залишаються прилип еритроцити.
Інший метод - реакція гемаглютинації (РГ). Застосовується для виявлення вірусів у культуральній рідини культури клітин або хоріоналлантоісній або амніотичній рідині курячого ембріона.
Кількість вірусних частинок визначають методом титрування за ЦПД в культурі клітин. Для цього клітини культури заражають десятикратним розведенням вірусу. Після 6-7-денної інкубації їх дивляться на наявність ЦПД. За титр вірусу приймають найбільше розведення, яке викликає ЦПД в 50% заражених культур. Титр вірусу висловлюють кількістю цитопатичних доз.
Більш точним кількісним методом обліку окремих вірусних частинок є метод бляшок.
Деякі віруси можна виявити та ідентифікувати за включеннями, які вони утворюють в ядрі чи цитоплазмі заражених клітин.
Курячі ембріони. Курячі ембріони в порівнянні з культурами клітин значно рідше бувають контаміновані вірусами та мікоплазмами, а також володіють порівняно високою життєздатністю і стійкістю до різних впливів.
Для отримання чистих культур рикетсій, хламідій і ряду вірусів у діагностичних цілях, а також для приготування різноманітних препаратів (вакцини, діагностикуми) використовують 8-12-денні курячі ембріони. Про розмноження згаданих мікроорганізмів судять по морфологічних змінах, що виявляються після розтину ембріона на його оболонках.
Про репродукції деяких вірусів, наприклад грипу, віспи, можна судити з реакції гемаглютинації (РГА) з курячими або іншими еритроцитами.
До недоліків даного методу відносяться неможливість виявлення досліджуваного мікроорганізму без попереднього розтину ембріона, а також наявність в ньому великої кількості білків та інших сполук, що ускладнюють подальшу очистку рикетсій або вірусів при виготовленні різних препаратів.
Лабораторні тварини. Видова чутливість тварин до певного вірусу і їх вік визначають репродуктивну здатність вірусів. У багатьох випадках тільки новонароджені тварини чутливі до того чи іншого вірусу (наприклад, миші-сосунки - до вірусів Коксакі).
Перевага даного методу перед іншими полягає в можливості виділення тих вірусів, які погано репродукуються в культурі або ембріоні. До його недоліків відносяться контамінація організму піддослідних тварин сторонніми вірусами та мікоплазмами, а також необхідність подальшого зараження культури клітин для отримання чистої лінії даного вірусу, що подовжує терміни дослідження.

42. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин

В основу класифікації вірусів покладено такі властивості: тип нуклеїнової к-ти, вміст її у вібріоні (у %), кількість ниток у ній, відносну молекулярну масу, а також особливості будови вірусів, їх репродукції.

Відомо 17 родин ДНК-геномних і 42 родини РНК-геномних, із них тільки 6 родин ДНК-геномних і 11 родин РНК-геномних вірусів мають значення в медицині та ветеринарії.

43.Методи культивування вірусів та їх оцінка(див. запитання 41). Методи визначення репродукції вірусів.

Методи визначення репродукції вірусів: цитопатична дія(ЦПД), бляшкоутворення, формування включень, реакції гемаглютинації і гемадсорбції, кольорова проба.

ЦПД:

-повна дегенерація (зморщування, пікноз клітин моно шару,що утворений на склі, злущування клітин із скла)

-часткова дегенерація:

1.Симпластоутворення-злиття клітин між собою.

2.Гроноутворення-округлення клітин з частковим їх злиттям.

3.Вогнищевий тип деструкції моно шару,з наявністю ділянок ушкоджених і злущених клітин.

-проліферація(онко клітини)-нарощування клітин моношару

Включення. Утворення вірусами внутрішньоядерних та цитоплазматичних включень, динаміка їх формування, форма, розміри, кількість мають важливе діагностичне значення.

Бляшкоутворення. Здатність вірусів у присутності поживного покриття різного складу до локального розмноження у клітинній культурі з наступним руйнуванням сусідніх клітин і формування у моно шарі дефектів-вірусних бляшок.

Гемаглютинація і гемадсорбція (див. запитання 41)

Кольорова проба. Відображає метаболічні зміни клітин у процесі репродукції в них вірусів, що впливає на показники рН середовища. При репродукції вірусів метаболізм у клітині порушується і середовище зберігає свій колір.Якщо вірусу немає-середовище окислюється і індикатор змінює свій колір.

44. Реакції вірусної гемаглютинації і гемадсорбції. Механізм, практичне використання.

Реакція гемаглютинації заснована на здатності деяких вірусів викликати аглютинацію (склеювання) еритроцитів за рахунок вірусних глікопротеїнових шипів – гемаглютинінів.

Реакція гемадсорбції – здатність культур клітин, інфікованих гемаглютинуючими вірусами, адсорбувати на своїй поверхні еритроцити

45. Серолог.р-ції, які викор.у вірусології. Р-ція нейтралізації, її механізм, практичне використання. Реакція вірус нейтралізації, механізми, практичне значення

Р-ції: р-ція гальм. гемаглютинації(РГГА) р-ція галмув.гемадсорбції (РГГ); р-ція нейтралізації, кольорова проба, зв’язування комплементу, р-ції імунодифузії, зустрічного імуноелектрофорезу, імун.електр.мікроскопії(ІЕМ), р-ція зворотної непряиої гемаглютинації. Р-ція нейтралізації: принцип її у взаємодії специф.антитіл імунної сироватки з вірусом, яке призв.до нейтралізації віруса. Р-цію можна ставити в культурах кл.з обліком результатів за цитопат.дією, в кольоровій пробі, за допомогою рН-метрії та феноменом бляшкоутворення.

46.Р-ція гальмування гемаглютинації,її механізм, практичне використання.

Р-ція базується на здатності блоквати гемаглютинуючі властивості вірусів, за доп.специф.антитіл.У результ цього затримка аглютинації еритроцитів. Компоненти р-ції: невідомі антигени, специф.імунні противірусні, сироватки, еритроцити.Еритроцити отрим.з крові птахів, ссавців, людини. Їх тричі промивають і зберіг у вигляді 0,5-1% суспензії. Імунні сироватки попередньо позбавляють неспециф. Інгібіторів, прогріваючи при темпер. 56С 30хв. Р-цію ставлять у пробірках. Позитивна р-ція коли утв. Червоний зернистий, з нерівними краями осад, який дифузно розташ.на дні пробірки. Негативна – наявн.компактного осаду у вигляді гудзика на дні пробірки. Р-цію викор для ідентифікації вірусів грипу, паротиту, енцефалітів….

47. Р-ція зв’язування комплементу. Принцип у взаємодії комплементу із специф.комплексом антиген-антитіло. Внаслідок цього не відбув.гемоліз сенсибілізованих еритроцитів. Компоненти: вірусовмісткий матеріал, специф.імунна сиворотка, гемоліт сиворотка, еритроцити барана та електроліт. До особл. РЗК при вірусолог інфекціях належить те, що її можна ставити як при темпер.37С, так і на холоду, а також викор.мікрометод, коли всі інгредієнти р-ції беруться в об’ємі не 0,5мл, а 0,25мл. РЗК викор.майже при всіх вірусних інфекціях.

48. Р-ції з міченими антитілами і антигенами у вірусології. Р-ція РІФ.До таких рцій відносять імуноферментний аналіз(ІФА) –виявл.антигену за доп.відповідних йому атитіл, кон'югованих з ферментом – міткою. Радіоімунолог.аналіз(РІА)-мічення радіонуклідом. Імуноблотинг – сполучення

електрофорезу і ІФА чи РІА.Реакція iмунофлюорiсценції— РIФ (метод Кунса) — заснована на тому, що антиген, оброблений iмунними сироватками з антитiлами, мiченими флюорохромами, здатний світитися в ультрафiолет.променях люмiнесцентного мiкроскопу (прямий метод). Р-цiя Кунса може бути викор. як для виявл. антигенiв, так i для визнач.антитіл. Рiзновид — непрямий метод Кунса (РНIФ). Застос. одна універсальна флюоресцируюча сироватка - антиглобулінова. На утвореному комплексі (специфічні антитіла –досліджуваний антиген) фіксуються флюоресцируючі антиглобулінові антитіла, які визивають світіння при люмінісцентний мікроскопії.

49. Викор.кліт.культур у вірусології.Класифікація культур кл. Поживні середовища для культив.кл. Підтримуючі та ростові середовища. У вірусології культури кл. викор. дуже широко, оск. з ними легко працювати у лабораторії, на відміну від інших методів — вирощ.вірусів на курячих ембріонах або у організмі живих тварин. Крім того на моношарі кліт. культури можна добре вивчити цитопат. дію вірусів, за утворенням внутрішньо-кліт. включень, бляшок, у р-ціях кольоровою пробою. При роботі з культурами кл. суттєві результати невеликою кількістю культур. Класиф: первинно-трипсинізовані, перещеплювані, диплоїдні культури кл. Ростові сер. Сприяють швидкому кліт.росту. Після формування моношару та перед інокуляцією віруса ростове сер.видаляють і замінюють підтримуючим-з низьким вмістом сироватки дозволяють зберегти культури кл. в стані повільного стійкого метаболізму в період розмнож. Вуруса.

50. Види взаємодії вірусів і кл.Характеристика продуктивної взаємодії,її етапи. При продуктивній інфекції вірус функціонує в кл.автономно, а його репродукція відбув.незалежно від репродукції клітгент.апарата. Якщо цикл репродукції вірусів блок.на 1 із стадій, а інфекційні віріони не утв., такий тип взаємодії –абортивний. Коли з кл.взаємодіють онкогенні РНК- та ДНК-геномні віруси, нукл к-та інтегрується в кліт. Хромосому та існує там у вигляді провірусу. Такий тип взаємодії – вірогенія.

51.Особливості патогенезу вірусних інфекцій. Гостра та персистентна вірусні інфекції. Патогенез – це сукуп.явищ і процесів, що характериз.розвиток інфекції. Основні е-ти патогенезу: 1)Джерело інфекції; 2)Шлях передачі:повітр-крапл, фекал.орал., аліментарний, контактний, трансплантаційний, паратеральний; 3)вхідні ворота інфекції; 4)шляхи поширення; 5)органотропізм; 6)шляхи віділення..

53. Методи виявлення вірусів у культурі кл.та їх оцінка. Цитопатогенна дія вірусів, її види. Викор.метод зараження курячих ембріонів. Деякі віруси мають характерну цитопат.дію, яка проявл. Утв.особливих бляшок на поверхні хоріоналантоїсної об-ки. Для індикації вірусів застос.р-цію гемаглютинації. Принцип її в тому, щовіруси здатні здатні адсорбуючись на мембрані еритроцитів, викликатиїх аглютинацію. Також викор.зараж лабораторних тварин, репродукцію вірусів у культурах кл. Види цитопатичної дії: симпластоутворюючий тип(виник.багатоядерні гігант.кл.)проліферативний тип (онкоенні віруси стимулюють кліт. Проліферацію, при якій спостеріг.формування декількох шарів кл.

54.Неспециф.фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика.Інтерферони,кл.що їх продукують. Рекомбінантні інтерферони. Механізм дії інтерферонів, інтерфероногенів. До неспециф.факторів належать механічні, фіз-хім, кліт, гуморальні, і фізіолог.захисні р-ції, які забезп. Збереження сталості внутр.середовища і відновлення порушених ф-цій макроорганізму. Неспециф.фактором захисту є природжений імунітет – несприйнятливість організму до певних патогенних агентів, яка передається спадково і властива певному виду.Фагоцитоз – активне поглинання й перетравлення клітинами живих або вбитих мікроорганізмів чи ін.сторонніх частинок, що потрапили до нього.Піноцитоз-поглинання клітиною краплинок рідини або розчинів колоїдних речовин. Ендоцитоз. Інтерферон захищає організм від вірусних, бактеріальних інфекцій і злоякісних пухлин. Синтезується лімфоцитами, макрофагами, клітинами лімфатичних вузлів. Людський інтерферон поділ на 3 гр.: α,β, γ-; α-інтерферон виробл.лімфоцитами крові і лімфобластами; β- добуто із кл.спол.тк; γ- синтез.імунокомпетентними Т-к.л.

55.Вірусні вакцини, класиф, принципи одержання, вимоги до них, контороль, оцінка ефективності. Вакцина – препарати, що застос.для активної імунізації людей і тварин з метою специф.профілактики інфекц.захвор.Класиф: живі вакцини: одерж ерж із живих вірусів та бактерій, з низькою вірулентністю. Метод зменшення вірулентності – атенуація. Вбиті вакцини: одерж. Із вбитиз м.о, та бактерій. Хімічні: роблять з антигенів. Анатоксини: одерж.з бактеріальних екзотоксинів. Генно-інженерні: вилучення з патогенно мікроба ген, який визначає синтез антигену.Вакцини досліджують на стерильність, антигенність, імуногенність, ректогенність…

56.Етапи розвитку імунології. Роль Мечнікова, Беринга, Ерліха. Види імунітету і форми його прояву. Видовий та набутий імунітет (класифікація). Активний та пасивний імунітет

У 1883 Мечников створив фагоцитарну клітинну теорію імунитету. Суть теорії фагоцитозу полягає в доказі ролі лейкоцитів в захисті організму від інфекції.

У 1890 Беринг здобув антитоксичну сироватку для лікування дифтерії.

Ерліх зробив підсумок багатьох досліджень і помітив, що в організмі щось з’єднується з мікробом і мікроб не розмножується(антитіло).

Види імунітету:

1)за походженням:

Видовий(притаманний певному виду)
Набутий: а)природній:активний(коли людина перехворіла) та пасивний(через плаценту або молоко);

б)штучний: активний та пасивний

2)за направленням дії:

· Антибактеріальний

· Антивірусний

· Антитоксичний

3)за проявленням:

· Місцевий

· Загальний

Залежно від особливостей розвитку імунної відповіді виділяють клітинний та гуморальний. Чіткий розподіл між ними не завжди можливий. Характерним критерієм гуморального є виявлення антитіл — захисних факторів білкової природи в сироватці крові. При клітинному антитіла не виявляють. Залежно від механізмів, що формують несприймання організмом патогенних агентів, виділяють спадковий та набутий. Спадковий передається з покоління у покоління і притаманний тому чи іншому виду, напр., несприйняття тваринами вірусу повітряної віспи людини, інфекційного та сироваткового гепатиту. Люди не сприймають деякі віруси тварин, напр., чумку собак, великої рогатої худоби. Щури та миші природно стійкі до дифтерійного токсину, а кролі, кішки та собаки — до правця. Існують різні ступені видового — від абсолютної резистентності до якогось збудника, що спостерігається рідко, до відносної резистентності, яку можна подолати за допомогою різних впливів. Видовий генетично детермінований. Набутий — результат перенесеної інфекції або імунізації. Набутий не передається спадково. Одна з головних особливостей набутого — сувора специфічність. Набутий може бути активним і пасивним. Активно набутий виникає в результаті перенесеного клінічно вираженого захворювання або латентної інфекції (природний активно набутий), а також може бути отриманий шляхом щеплення живими або убитими вакцинами (штучно набутий). Активно набутий формується через 1–2 тиж або пізніше і зберігається досить довго — роками, десятками років або до кінця життя, напр., кір, жовта гарячка залишають на все життя. Пасивно набутий виникає у плода в результаті того, що він отримує антитіла від матері через плаценту, тому діти протягом деякого часу не сприймають окремі види інфекції, напр., кір. Пасивно набутий може бути створений штучно введенням імуноглобулінів, отриманих від активно імунізованих людей або тварин. Він формується швидко — через кілька годин після введення імунної сироватки або імуноглобулінів і зберігається недовго — 3–4 тиж. Від гетерологічних сироваток організм звільняється ще швидше — через 1–2 тиж. Залежно від перебігу інфекційного процесу виділяють дві форми набутого— стерильний і нестерильний (інфекційний). Стерильний супроводжується повним звільненням від інфекційного агента, який не виділяють після перенесеного захворювання. Але інколи організм, набувши несприйняття, стає носієм на деякий час патогенного для незахищеної від певного мікроба людини. Захисні реакції не завжди достатні для повної елімінації збудника з організму. Своєрідною формою набутого є інфекційний або нестерильний, вперше описаний Р. Кохом у 1891 р. Він зумовлений наявністю інфекційного агента в організмі і продовжується до того часу, поки мікроби в ньому знаходяться. Напр., наявність туберкульозного вогнища попереджує нове зараження туберкульозом. Особливістю нестерильного є його функціонування лише за наявності інфекційного вогнища. Видалення останнього супроводжується зникненням.Враховуючи принципову різницю у виникненні спадкового та набутого, слід мати на увазі, що обидві форми несприйняття тісно пов’язані між собою. Набутий формується на базі спадкових детермінованих факторів та механізмів.

57.Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації. Мембраноатакуючий комплекс. Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу. Завершений і незавершений фагоцитоз

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи.

Неспецифічні фактори захисту:

1)бар’єрна функція шкіри:залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан м