Забезпечення працівників спецхарчуванням та засобами індивідуального захисту

Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання в колективних договорах.На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спецхарчування, спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту.

Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту працівників. Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства.

У той же час власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.

У разі дострокового зношення цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. Засоби індивідуального і колективного захисту видаються працівникам на час виконання тих робіт, для яких вони передбачені. Вони також можуть бути закріплені за певними робочими місцями і передаватись однією зміною іншій. Засобами захисту вважаються костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти тощо.

Правом на одержання безоплатного спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів користуються також учні індивідуального і бригадного навчання, особи, які навчаються в професійних навчально-виховних закладах усіх рівнів акредитації під час виробничого навчання чи проходження практики, а також працівники, які тимчасово виконують роботу за професіями, щодо яких чинними галузевими нормами передбачене забезпечення працюючих спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуваннями.

На роботах, пов'язаних із забрудненням тіла, видається мило у кількості 400 грамів на місяць. При негативному впливі на шкіру людини шкідливих речовин безоплатно видаються змивачі або знешкоджуючі речовини.

Лікувально-профілактичне харчування, або спецхарчування, надається робітникам, інженерно-технічним працівникам та службовцям з метою зміцнення їхнього здоров’я і запобігання професійним захворюванням.

Обов’язок певних категорій роботодавців забезпечувати своїх працівників спецхарчуванням передбачено Конституцією, яка гарантує право працівників на безпечні умови праці, і, звичайно, записаний у КЗпП. Так, у статті 166 КЗпП йдеться, що на роботах зі шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти, а на роботах з особливо шкідливими умовами праці — лікувально-профілактичне харчування.

До робіт зі шкідливими та особливо шкідливими умовами праці належать лише ті види робіт, які визначені Наказом №528, а також іншими нормативними документами. Віднесення робіт до категорії зі шкідливими та важкими умовами праці можливе на підставі результатів атестації відповідних робочих місць за умовами праці згідно з Порядком №442.

Належить до складу спецхарчування: -раціони з продуктів харчування. Це звичайні продукти харчування, такі як молоко, м’ясо, цукор, хліб; -вітаміни певних груп. До них належать, зокрема, вітамін С (аскорбінова кислота), вітамін А, вітамін B;-мінеральна вода столова.

Надання спецхарчування працівникам певних категорій у межах заходів з охорони праці насамперед має бути зафіксоване у колективному договорі. Згідно з чинним законодавством особи, відповідальні за охорону праці на підприємстві, складають перелік посад і робіт, за якими на певному підприємстві працівники, робітники та спеціалісти повинні отримувати спецхарчування, і подають його на затвердження керівництву підприємства.

Відповідальність за забезпечення працівників спецхарчуванням у порядку, встановленому нормативними актами, покладається на керівників підприємств. Безпосередній контроль за організацією видачі спецхарчування працівникам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, здійснюють міністерства, відомства, відповідні установи охорони здоров’я і профспілки.

Спецхарчування працівникам не видається: у неробочі дні; у дні відпустки; у дні службових відряджень;

у дні навчання з відривом від виробництва; у дні виконання робіт на інших ділянках, де спецхарчування не передбачено; у дні виконання державних обов’язків; у період тимчасової непрацездатності при загальних захворюваннях; у дні перебування у лікарні або санаторії на лікуванні, а також у період перебування у профілакторії. Право на отримання безкоштовного молока мають лише ті працівники, які працюють на роботах, передбачених переліком, встановленим Порядком затверджений МОЗ СРСР 87 р.у разі перевищення гранично допустимих концентрацій цих речовин на робочому місці.

Молоко видається працівникам, які мають право на його отримання, за нормою по 0,5 літра за зміну. Видача та споживання молока відбуваються у буфетах, їдальнях або спеціально обладнаних відповідно до санітарно-гігієнічних вимог приміщеннях. Видають спецхарчування за затвердженими місячними списками, окремо кожній особі під розпис або за талонами (абонементами) встановленого зразка. В гарячих цехах, на підземних роботах працівникам повинен бути забезпечений особливий питтєвий режим.

 

18. Поняття важкості та напруженості виробничого процесу. Класифікація виробничих процесів за ступенем важкості.

У деяких випадках доводиться оцінювати фізіологічну вартість роботи, визначати ступінь функціонального напруження організму під час роботи, оцінювати роботу людини з кількісного боку.

Функціональне напруження організму під час роботи схематично можна звести до енергетичного та інформаційного. Навантаження на організм під час розумової праці називається напруженістю праці, під час фізичної — важкістю праці.

Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Праця за важкістю поділяється на легку, середньої важкості, важку, дуже важку, а за напруженістю — ненапружену, малонапружену, напружену, дуже напружену.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи. Під час виконання людиною трудових обов‘язків на неї діє сукупність фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Ці чинники звуться виробничим середовищем.

Сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров‘я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов‘язків складають умови праці.

Під безпекою розуміється стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Реальне виробництво супроводжується шкідливими та небезпечними чинниками (факторами) і має певний виробничий ризик. Виробничий ризик – це ймовірність ушкодження здоров‘я працівника під час виконання ним трудових обов‘язків, що зумовлена ступенем шкідливості та/або небезпечності умов праці та науково-технічним станом виробництва.

Обґрунтована оцінка важкості різних робіт необхідна для вирішення таких конкретних проблем організації праці, як: оптимізація трудових навантажень і нормування праці різних категорій працівників; оптимізація умов праці; організація оплати праці та об’єктивне встановлення пільг і компенсацій працівникам; регламентація режимів праці і відпочинку; скорочення і ліквідація важкої ручної праці.

Класифікація:

легка І: роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням, але не вимагають фізичних зусиль;

середньої важкості – ІІ-а: роботи, які постійно виконуються ходячи. а також виконуються сидячи або стоячи, але не вимагають переміщення вантажів;

середньої важкості ІІ-б: роботи, які пов’язані з ходінням і переміщенням вантажів до 10 кг;

важка –ІІІ: роботи, які пов’язані з систематичним напруженням, постійним переміщенням і перенесенням (понад 10 кг) вантажів.

Наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідає шість груп умов праці.

До першої категорії важкості відносяться роботи, виконані за оптимальних умов зовнішнього виробничого середовища та за оптимальних розмірів фізичного, розумового та нервово-емоційного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття.

Другу категорію становлять роботи, виконані в умовах, де гранично допустимі концентрації та гранично допустимі рівні шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищують вимог нормативно-технічних документів. При цьому працездатність не порушується, відхилень у стані здоров’я, не спостерігається. До третьої категорії відносяться роботи, виконані в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, характерні для граничного стану організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників.

До четвертої категорії належать роботи, за яких вплив несприятливих факторів призводить до формування глибшого граничного стану у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується (сталевари).

П’яту категорію становлять роботи, за яких у результаті досить несприятливих умов праці формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму у практично здорових людей. Однак у деяких осіб вони можуть перетворитися на виробничо зумовлені та професійні захворювання (шахтарі на підземних роботах).

До шостої категорії важкості відносяться роботи, виконані в найнесприятливіших умовах праці. При цьому патологічні реакції розвиваються надто швидко, можуть мати незворотний характер і нерідко супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів (водолази, які працюють на великих глибинах).

 

19. Гігієнічна класифікація умов праці.

Умови праці — це сукупність чинників виробничого середовища i трудового процесу, які впливають на здоров'я i працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків[

Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я працюючих.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 450-р «Про нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими та важкими умовами праці» впроваджена нова гігієнічна класифікація праці.

Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на чотири класи:

І клас — оптимальні умови — такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

ІІ клас — допустимі умови — характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

ІІІ клас — шкідливі умови — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство. Шкідливі умови за показниками перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня:

1-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що, як правило, викликають функціональні зміни, які виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я;

2-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять переважно до зростання виробничо зумовленої захворюваності, виникнення окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності);

3-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що призводять, крім зростання виробничо зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (із втратою працездатності в період трудової діяльності);

4-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань із втратою загальної працездатності.

IV клас — небезпечні (екстремальні) умови — характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Гігієнічна класифікація праці використовується для:

роботодавців усіх організаційно-правових форм та форм власності;

працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях;

установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць;

установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих;

органів соціального і медичного страхування.

 

20. Чинники виробничого середовища та їх класифікація.

Виробниче середовище — це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність (предмети праці, знаряддя праці, продукти праці, умови праці).

Роботи відрізняються величиною і структурою навантажень, умовами виробничого середовища, що викликає певне трудове напруження організму працівника. При цьому виділяють чинники важкості праці — фактори трудового процесу і фактори умов праці.

Чинники трудового процесу показують навантаження на м’язову і нервову системи; співвідношення між динамічними і статистичними навантаженнями; ритм і темп; кількість інформації, що надходить та переробляється; монотонність; робочу позу і змінність роботи.

Визначають такі основні чинники виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

-фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні; зусилля, пов’язані з утриманням вантажів, натисканням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу);

-нервове напруження (складність розрахунків; особливості вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт; особлива точність виконання);

-робоча поза (положення тіла людини та її органів відповідно до засобів виробництва);

-монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів);

-температура, вологість, теплове випромінювання;

-забруднення повітря; -виробничий шум;

-вібрація, обертання, поштовхи; -освітленість у робочій зоні.

Вказані чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників — виробничі, фізіологічні і психологічні, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці.

Небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать:

рухомі машини та механізми;

пересувні частини виробничого устаткування;

підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;

підвищена чи знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони;

підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації;

підвищені чи знижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря;

небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів;

відсутність чи нестача природного світла;

недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп. Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може Призвести невиробничої травми — порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві — раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров’ю або спричинена смерть.

Наслідком дії несприятливих виробничих факторів може бути і професійне захворювання.

 

21. Заходи поліпшення з нормалізації мікроклімату службових приміщень.

Мікроклімат робочих приміщень - це метеорологічні умови внутрішнього середовища приміщень, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості повітря, швидкості руху повітря і теплового випромінювання. Метеорологічні фактори, сильно впливають на життєдіяльність, самопочуття і здоров'я людини. Несприятливе поєднання факторів призводить до порушення, в першу чергу, терморегуляції організму.

Мікроклімат характеризується: температурою повітря, відносною вологістю повітря, швидкістю руху повітря, інтенсивністю теплового випромінювання від нагрітих поверхонь.

Оптимальні умови повітряного середовища є дуже важливим чинником збереження здоров'я і працездатності людини. Їх несприятливі зміни і коливання параметрів можуть викликати різні порушення у функціонуванні організму працівника: перегрів або переохолодження, гіпоксію, загальне зниження працездатності. Для виробничих умов характерно сумарний вплив метеорологічних факторів, які впливають на функціональний стан організму і, зокрема, на його терморегуляцію.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум'ям — індуктивним, горнових печей — тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі фактори (наприклад автоматизоване завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну. Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів В якості теплоізоляційних матеріалів широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт.

На виробництві застосовують також захисні екрани для відгородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом захисту щодо дії тепла екрани бувають відбиваючі, поглинаючі. відвідні та комбіновані. Хороший захист від теплового випромінювання здійснюють водяні завіси, що широко використовуються в металургії.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею. Для захисту голови від випромінювання застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; для захисту очей — окуляри — темні або з прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

 

22. Виробничий шум. Вплив шуму на організм людини. Методи захисту.

Виробничий шум — це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

Джерелами шуму є: всі види транспорту, насоси, промислові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані деякі технологічні процеси — клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, штамповка, робота на ткацьких верстатах, випробування авіадвигунів тощо.

В останні роки шум став одним з небезпечних факторів зовнішнього середовища на виробництві. Це пов’язано з підвищенням потужності та продуктивності машин, їх повсюдним застосуванням на всіх ділянках і сферах виробництва.

Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на робочих місцях потрібно контролювати не менше одного разу на рік.

Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти). Найбільша втрата слуху спостерігається протягом перших десяти років роботи, і з плином часу ця небезпека зростає.

Проте тривалий шум впливає не лише на слух. Він робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес. Усе це може спричинити аварію на виробництві.

Шум впливає на систему травлення і кровообігу, серцево-судинну систему. У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, до 90 дБ — порушує слух, до 120 дБ — призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним. Шум не лише погіршує самопочуття людини, а й знижує продуктивність праці на 10—15 %. У зв’язку з цим боротьба з ним має не лише санітарно-гігієнічне, а й велике техніко-економічне значення.

Найефективніший засіб боротьби із шумом — зниження його в джерелі створення. У першу чергу необхідно замінювати устаткування ударної дії на устаткування безударної дії. Так, ефективними є заміна клепання клепальними молотками на гідравлічне клепання чи зварювання, застосування прокладок великим внутрішнім тертям (гуми), поглинаючих коливальну енергію.

Зниження шуму можна досягти шляхом заміни металу іншими матеріалами — пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами. Боротьба із шумом тертя в джерелі його створення здійснюється головним чином за допомогою змащувальних матеріалів (наприклад, машинного масла при різанні та шліфуванні металу). Своєчасне змазування не тільки забезпечує безшумну роботу устаткування, а й зменшує зношення деталей, підвищує їх довговічність.

Важливе профілактичне значення мають організаційно-технічні заходи, такі як своєчасний ремонт, догляд та відповідне зберігання ручного механізованого інструмента. В тих випадках, коли зниження шуму в джерелі його створення не досягло потрібних результатів, слід застосовувати засоби зменшення шуму на шляху його поширення. Для цього рекомендується використовувати місцеву та загальну звукоізоляцію, шумовловлюючі екрани, поглинаючі фільтри, глушителі шуму. Загальна звукоізоляція досягається створенням загорож (стін, стель) із звукопоглинаючих матеріалів (цеглини, бетону, залізобетону). Місцева звукоізоляція здійснюється у вигляді боксів, де розміщують окремий агрегат чи технологічну лінію.

Застосовуються також різні конструкції звукоізолюючих кабін з цегли, бетону та інших будівельних матеріалів, завдяки яким можна забезпечити практично будь-яке необхідне зниження шуму.

Важливу роль у боротьбі з шумом відіграють архітектурно-будівельні і планувальні рішення при проектуванні та будівництві промислових споруд. Шумні цехи підприємств повинні бути сконцентровані в одному—двох місцях. Їх необхідно оточувати зеленою зоною для послаблення шуму. За зеленою зоною слід розташовувати цехи середньої шумності, за ними — безшумні цехи й адміністративні приміщення. Приміщення з джерелом шуму залежно від його інтенсивності слід розташовувати на відстані 100, 200 та 1000 м від безшумних приміщень.

Одним з важливих профілактичних засобів попередження стомлення при дії шуму є чергування періодів роботи і відпочинку. Відпочинок знижує негативний вплив шуму на працездатність лише в тому випадку, якщо його тривалість та кількість відповідають умовам, в яких відбувається найефективніше відновлення нервових центрів. Важливе значення для осіб, зайнятих на роботах із шумом, має короткочасний відпочинок під час роботи, а також організоване дозвілля поза робочим часом.

Захист від високочастотного шуму забезпечують засоби індивідуального захисту (навушники, заглушки для вух та ін.). Працівники, які направляються у цехи з високим шумом, повинні обов’язково проходити медичні огляди, а під час праці для профілактики профзахворювань — профілактичні медичні огляди не менш одного разу на рік. Такі огляди допомагають своєчасно виявити зміни у стані здоров’я і запобігти профзахворюванню.

 

23......поняття про ультразвук та інфразвук.вплив ультразвуків та інфразвуків на здоровя людини. Методи захисту.

Інфразвук—це наливання у повітрі, у рідкому або твердому середовищах зчастотою менше 16 Гц.

Інфразвук людина не чує, однак відчуває; він справляє руйнівну дію на організм людини. Високий рівень інфразвуку викликає порушення функції вестибулярного апарату, зумовлюючи запаморочення, біль голови. Знижується увага, працездатність. Виникає почуття страху, загальна немічність. Існує думка, що інфразвук сильно впливає на психіку людей. Всі механізми, які працюють при частотах обертання менше 20 об/с випромінюють інфразвук. При русі автомобіля зі швидкістю понад 100 км/год він є джерелом Інфразвуку, який утворюється за рахунок зриву повітряного потоку з його поверхні. У машинобудівній галузі інфразвук виникає при роботі вентиляторів, компресорів, двигунів внутрішнього згорання, дизельних двигунів..

Неефективні також засоби індивідуального захисту. Дієвим засобом захисту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. Серед таких заходів можна виділити такі:

- збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду; - підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів; - усунення низькочастотних вібрацій; -внесення конструктивних змін у будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань в область звукових; - у цьому випадку зниження може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання.

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості. Джерелами ультразвуку є генератори, які працюють у діапазоні частот від 12 до 22 кГц для обробки рідких розплавів, очищення відливок, в апаратах для очищення газів.

У гальванічних цехах ультразвук виникає під час роботи очищувальних та знежирювальних ванн. Його вплив спостерігається на відстані 25-50 м від обладнання. При завантажуванні та розвантажуванні деталей має місце контактний вплив ультразвуку.

Ультразвукові генератори використовуються також при плазмовому та дифузійному зварюванні, різанні металів, при напилюванні металів.

Ультразвук високої інтенсивності виникає під час видалення забруднень, при хімічному травленні, обдуванні.струменем стисненого повітря при очищенні деталей та їх збиранні.

Ультразвук викликає функціональні порушення нервової системи, головний біль, зміни кров’яного тиску та складу і властивостей крові, зумовлює втрату слухової чутливості, підвищену втомлюваність.

Ультразвук впливає на людину через повітря, а також через рідке й тверде середовище.Ультразвукові коливання поширюються у всіх згаданих вище середовищах з частотою понад 16000 Гц.

 

24. Електромагнітні випромінювання природного та антропогенного характеру та їх вплив на організм людини. Методи захисту.

Усі електромагнітні поля та випромінювання поділяються на природні та антропогенні.

ЕМП природного походження. Розглянуті ЕМП впливали на біологічні об’єкти та, зокрема, на людину під час усього її існування. Це дало змогу у процесі еволюції пристосуватися до впливу таких полів та виробити захисні механізми, які захищають людину від можливих ушкоджень за рахунок природних факторів.

Однак усе ж спостерігається кореляція між змінами сонячної активності (викликаними ними змінами електромагнітного випромінювання) і нервовими, психічними, серцево-судинними захворюваннями людей, а також порушенням умовно-рефлекторної діяльності тварин.

Антропогенні випромінювання фактично охоплюють усі діапазони. вплив радіохвильового випромінювання, зокрема випромінювання ВЧ та УВЧ діапазонів, (діапазони ЗО кГц—500 МГц). Можливості прямого опромінення радіохвилями визначаються умовами їх розповсюдження, які залежать від довжини хвилі.

Випромінювання НВЧ діапазону. Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот різна: вона значно зростає з ростом частоти та дуже серйозно впливає у НВЧ діапазоні. У даний діапазон входять дециметрові (100-10 см), сантиметрові (10-1 см) та міліметрові (10-1 мм) хвилі. Ці діапазони об’єднуються терміном «мікрохвильові».

Як і УВЧ НВЧ випромінювання сильно поглинається фунтом та не віддзеркалюється іоносферою. Тому розповсюдження НВЧ відбувається в межах прямої видимості.

Під впливом ЕМП та випромінювань спостерігаються загальна слабкість, підвищена сонливість, а також розлад сну, головний біль, біль у ділянці серця. З’являється роздратування, втрата уваги, 3poqac тривалість мовнорухової та зоровомо-торної реакцій, підвищується межа нюхової чутливості. Виникає ряд симптомів, які є свідченням порушення роботи окремих органів— шлунку, пепінки, селезінки, підшлункової Та інших залоз. Пригнічуються харчовий та статевий рефлекси.

Реєструються зміни артеріального тиску, частота серцевого ритму, форма електрокардіограми, це свідчить про порушення діяльності серцево-судинної системи.

Фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обміну, збільшується вміст азоту в крові та сечі, знижується концентрація альбуміну та зростає вміст глобуліну, збільшується кількість лейкоцитів, тромбоцитів, виникають й інші зміни складу крові.

 

25 Методи захисту від ЕМП користувачів персональних компютерів…

Вплив комп'ютерів однозначно позначається на здоров'ї людини, впливаючи як на загальний стан, так і на зір та інші органи. Але цей вплив складається безліччю різноманітних чинників, таких як ергономіка пристроїв персонального комп'ютера і робочого місця користувача, освітленість і зашумленість приміщення, електромагнітне поле, створюване комп'ютером. Основним джерелом ЕМП в персональному комп'ютері є монітор на електроннопроменевої трубці. У порівнянні з ним, всі інші пристрої для ПК виробляють мінімальне випромінювання, за винятком, можливо, джерела безперебійного живлення.

Методи та пристрої захисту від електромагнітного випромінювання

В даний час питання екологічної безпеки та пошук засобів захисту людини від руйнуючих дій штучних чинників навколишнього середовища є актуальним. Найбільш спірним і невирішеним залишається до цих пір пошук засобів захисту від штучних електромагнітних випромінювань (ЕМВ).

Спроба створення універсальної ефективного захисту людини від комбінованих небезпечних впливів довгий час не мала успіху. Причина цього бачиться, перш за все, в помилковому виборі кількісного методу вимірювання та оцінки патологічності електромагнітних випромінювань різних приладів і пристроїв. Абсолютно ясно, що цей шлях є тупиковим, оскільки в цьому випадку довелося б знизити щільність електромагнітного потоку від приладів до рівня порівнянного з випромінюванням біологічних об'єктів, а це нереально.

на сьогоднішній день можна виділити цілий ряд можливих альтернативних типів захисту біополя людини від альтернирующего впливу ЕМВ як антропогенного, так і природного походження:

• Прибрати всі електромагнітні поля техногенного походження за типом оптико-волоконного зв'язку (або її аналогії)

• Знизити вплив електромагнітних полів до інтенсивності нижче порогових.

• Електромагнітні випромінювання техногенного походження вивести зі смуги біологічного рецептірованія.

• Екранувати біологічні об'єкти (хоча б людину).

• Знизити рівень чутливості людини до ЕМІ техногенного походження.

• Адаптувати польові та біоенергетичні системи організму людини шляхом активації систем резистентності (захисту), здатної парирувати електромагнітні атаки або нівелювати ці обурення модифікацією власного биополевого статусу організму.

 

26.Випромінювання оптичного діапазону, його вплив на організм людини. Методи захисту.

У промисловості і побуті набули масового застосування прилади та обладнання, робота яких пов'язана з використанням або утворенням в процесі роботи електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, до яких належать електромагнітні коливання з довжиною хвиль від 0,2 мкм до 1000 мкм.

До інфрачервоних випромінювань належать електромагнітні випромінювання (ЕМВ) невидимої частини спектра, що знаходяться в діапазоні довжини хвилі X 0,78 мкм -1000 мкм.

Джерелом інфрачервоного випромінювання є будь-яке тіло, температура поверхні якого перевищує температуру абсолютного нуля (-273 К). Інфрачервоне випромінювання, що потрапляє на тіло людини, впливає, перш за все, на незахищені його ділянки (обличчя, руки, шию, груди, очі). Знаходження людини протягом тривалого періоду часу в зоні інфрачервоного випромінювання значної потужності, як і при дії високих температур, впливає на центральну нервову систему, серцево-судинну систему (збільшується частота серцебиття, змінюється артеріальний тиск, прискорюється дихання), порушує тепловий баланс в організмі, що призводить до посиленого потовиділення, втрати необхідних для організму людини солей. Діючи на очі, інфрачервоне випромінювання викликає помутніння кришталика, опік сітківки, кон'юнктивіти.

Для захисту людини від інфрачервоного випромінювання використовують декілька способів.

Захист відстанню. Цей спосіб полягає в тому, що при віддаленні від джерела випромінювання густина потоку енергії зменшується пропорційно відстані до нього.Захист часом передбачає обмеження перебування людини в зоні інфрачервоного випромінювання.

Теплоізоляція джерела випромінювання передбачає застосування конструкторських та технологічних рішень, направлених на теплоізоляцію випромінювальної поверхні матеріалами (скловата, цегла), що знижують температуру поверхні випромінювання.

Індивідуальні засоби захисту: спецвзуття, спецодяг, який витримує високі температури і захищає від інфрачервоних випромінювань, який водночас є м'яким і повітронепропускним (брезент, сукно). Для захисту очей використовують спеціальні окуляри зі скельцями жовто-зеленого або синього кольору

Ультрафіолетовим випромінюванням (УФВ) називають електромагнітні випромінювання в оптичній ділянці з довжиною хвилі в діапазоні 200-380 нм.

За способом генерації воно належить до теплового випромінювання, але за своєю дією подібне до іонізуючого випромінювання. Природнім джерелом УФВ є сонце. Штучними джерелами є електричні дуги, лазери, газорозрядні джерела світла.

УФВ має незначну проникаючу здатність. Воно затримується верхніми шарами шкіри людини. Ультрафіолетове випромінювання необхідне для нормальної життєдіяльності людини. За тривалої відсутності УФВ в організмі людини розвивається негативне явище, яке отримало назву "світлового голодування". До заходів захисту від УФВ належать конструкторські та технологічні рішення, які або усувають генерацію УФВ, або знижують його рівень. Застосовується екранування джерел УФВ. Екрани можуть бути хімічними (хімічні речовини, які містять інгредієнти, що поглинають УФВ) і фізичними (перепони, які віддзеркалюють або поглинають промені). Ефективним засобом захисту від дії УФВ є одяг, виготовлений зі спеціальних тканин, що затримують УФВ (наприклад, із попліну, бавовни). Для захисту очей використовують окуляри із захисним склом. Руки захищають рукавицями.

Більш широкого застосування в промисловості, науці і медицині знаходять оптичні квантові генератори (ОКГ) - лазери.

Лазер - це генератор електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, робота якого полягає у використанні вимушених випромінювань.

Дія лазерного випромінювання на організм людини має складний характер і обумовлена як безпосередньою дією лазерного випромінювання на тканину, так і вторинними явищами, обумовленими змінами в організмі внаслідок опромінення. Розрізняють термічну і біологічну дію лазерного випромінювання на тканини, що може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної складової електромагнітного поля), перебудови внутрішньоклітинних структур та інше.

Загалом, шкіряний покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного випромінювання, значною мірою захищає організм людини від серйозних внутрішніх ушкоджень. Але є відомості, що опромінення окремих ділянок шкіри викликає порушення у різних системах організму, особливо нервовій та серцево-судинній.

Особливо чутливі до дії лазерного випромінювання очі людини. Ураження очей виникає від влучення як прямого, так і відбитого променя лазера, навіть якщо поверхня відбиття не є дзеркальною. Характер ураження залежить від довжини хвилі. Найсерйознішу небезпеку становить випромінювання УФ діапазону, яке може призвести до зміни структури білка (коагуляція) рогівки та опіку слизової оболонки, що викликає повну сліпоту. Випромінювання видимого діапазону впливає на клітини сітківки, внаслідок чого настає тимчасова сліпота або втрата зору від опіку з наступною появою рубцевих ран. Випромінювання 14 діапазону, яке поглинається райдужною оболонкою, кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне, але також може спричинити сліпоту.

 

 

27 значення виробничого освітлення. вимоги до нього.

 

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснень будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів належать адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація - пристосування ока до зміни умов освітлення.

Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни криви: кришталика.

Конвергенція - здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як: короткозорість, спазм акомодації.. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбиття яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Основні вимоги до виробничого освітлення.

Виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам: - створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми; - забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору; - не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору; не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих); - повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються; - не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові і випромінювання, небезпека ураження струмом, пожеж та вибухонебезпека світильників); - повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

 

 

28. Види виробничого освітлення та його нормування.

Висвітлення у виробничих будівлях і на відкритих майданчиках може здійснюватися природним і штучним світлом. При недостатності природного освітлення використовується суміщене освітлення. Остання являє собою освітлення, при якому в світлий час доби використовується одночасно природний і штучний світло.

Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися через вікна в бічних стінах (бічний), через верхні світлові прорізи, ліхтарі (верхнє) або обома способами одночасно (комбіноване освітлення). Верхнє і комбіноване природне освітлення має ту перевагу, що забезпечує більш рівномірне освітлення приміщень. Бічне ж освітлення створює значну нерівномірність у висвітленні ділянок, розташованих поблизу вікон і далеко від них. Крім того, в цьому випадку можливе погіршення освітлення через затінення вікон громіздким обладнанням.

Мінливість природного світла, який може різко змінюватися навіть протягом короткого проміжку часу, викликає необхідність унормувати природне освітлення за допомогою коефіцієнта природної освітленості. Коефіцієнт природної освітленості (КПО) е являє собою відношення освітленості природним світлом який-небудь точки всередині приміщення до значення зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні, що освітлюється дифузним світлом повністю відкритого небосхилу (не прямим сонячним світлом) і виражається у відсотках: де - освітленість будь-якої точки усередині приміщення; - освітленість точки поза приміщенням.

Нормами встановлено вісім розрядів зорових робіт - від робіт найвищої точності (I розряд) до робіт, пов'язаних із загальним спостереженням за ходом виробничого процесу (VIII розряд). В основу вибору КПО для перших семи розрядів покладено розмір об'єкта розрізнення, під яким розуміється розглянутий предмет чи його частину, а також вимагає розрізнення дефект

При двосторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці по середині приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої поверхні (або підлоги).

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових прорізів (вікон і ліхтарів) у відповідності з нормованим значенням КПО.

Штучне освітлення по конструктивного виконання може бути двох видів-загальне та комбіноване. Систему загального освітлення застосовують у приміщеннях, де по всій площі виконуються однотипні роботи (ливарні, зварювальні, гальванічні цехи), а також в адміністративних, конторських і складських приміщеннях. Розрізняють загальне рівномірне освітлення (світловий потік розподіляється рівномірно по всій площі без урахування розташування робочих місць) і загальне локалізоване освітлення (з урахуванням розташування робочих місць).

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяють на робоче, аварійне і спеціальне, яке може бути охоронним, черговим, евакуаційних, еритемних, бактерицидним і ін

Робоче освітлення призначене для забезпечення нормального виконання виробничого процесу, проходу людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення влаштовують для продовження роботи в тих випадках, коли раптове відключення робочого освітлення (при аваріях) і пов'язане з цим порушення нормального обслуговування обладнання можуть викликати вибух, пожежа, отруєння людей, порушення технологічного процесу і т.д. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з виробничого приміщення при аваріях і відключенні робочого освітлення.

Охоронне освітлення влаштовують уздовж кордонів територій, що охороняються спеціальним персоналом. Найменша освітленість в нічний час 0,5 лк.

Сигнальне освітлення застосовують для фіксації кордонів небезпечних зон; воно вказує на наявність небезпеки, або на безпечний шлях евакуації.

Умовно до виробничого освітлення відносять бактерицидну і еритемних опромінення приміщень.

 

29. Вентиляція виробничих приміщень. Вимоги до виробничої вентиляції.

Одним з ефективних засобів нормалізації повітря у приміщенні є вентиляція.

Вентиляція - повітряобмін, завдяки якому забруднене повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря.

Задачі вентиляції - забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматич-них умов.

Вентиляція класифiкується:

По засособу переміщення повітря розрізнюють системи природньої, штучної (механічної) та змішаної вентиляції.

По напрямку руху повітря - підрозділяються на приточну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднений повітря удаляється з приміщення) та приточно - витяжну.

В залежності від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною (використовується коли шкідливі речовини рівномірно розміщуються у робочої зоні), місцевою (- шкідливі речовин виділяються на декількох робочих місцях), локалізованою (- шкідливі речовин виділяються на робочих місцях, розташованих одне біля іншого) та комбiнованою.

По призначенню вентиляція може бути робочою (використовується при нормальному режимі роботи технологічних процесів) та аварійною (викорис-товується у випадку, якщо стався викид шкідливих речовин у наслідку аварії).

У механічних (виробничих) системах вентиляції використовуються устаткування і прилади (вентилятори, електродвигуни, повітронагрівачі, автоматика та інше), що дозволяє переміщати повітря на значні відстані. Витрати електроенергії на їх роботу достатньо великі. Такі системи можуть подавати і видаляти повітря з локальних зон приміщення в необхідній кількості, незалежно від умов навколишнього повітряного середовища. За потребою повітря піддають різного виду обробкам (очищення, нагрівання, зволоження і так далі), що практично неможливо в системах із природним спонуканням.

 

30. Кондиціювання повітря.

Кондиціювання - це комплекс систем, які призначені для створення в приміщеннях мікрокліматичних умов, оптимальних для життєдіяльності людей.

Він поєднує в собі всі системи обробки та покращення якості внутрішнього повітря приміщень (вентиляцію, охолодження, очищення, зволоження, осушення тощо). Системи кондиціювання можуть поєднувати в собі як декілька функцій одночасно, так і кожну окремо.

В побуті звичним став кондиціонер, який виконує функцію охолодження повітря. Однак сьогодні навіть найпростіші кондиціонери забезпечують набір різних можливостей для покращення внутрішнього приміщення квартири (очищення, іонізація, усунення сторонніх запахів тощо.) Крім того, сучасний кондиціонер можна адаптувати під інтер’єр приміщення, або й вивести його за межі обслуговуваного приміщення, а інверторні технології, використані у виробництві кондиціонерів, забезпечують економію електроенергії та мінімалізацію шуму.

Кондиціювання повітря - автоматичне підтримування в закритих приміщеннях усіх або окремих параметрів повітря (температури, відносної вологості, чистоти, швидкості руху) з метою забезпечення головним чином оптимальних метеорологічних умов, які найспри тливіші для самопочуття людей, ведення технологічного процесу, забезпечення збереження матеріальних цінностей.

 

 

31. Правило безпеки експлуатації обладнання, що працює під тиском.

На підприємствах для технологічних, енергетичних та інших потреб широко використовуються стаціонарні посудини різного призначення, що працюють під тиском (розварники, автоклави, випарні апарати, бродильні апарати, карбонізатори, ресивери тощо). При підвищенні тиску можуть статися зриви болтів, кришок люків, випинання і розриви корпусів та днищ, інші види руйнування, що зумовлюються дефектами виготовлення, корозійним руйнуванням та іншими видами пошкоджень, а також порушенням технологічного режиму й правил експлуатації, несправностями арматури, приладів контролю та запобіжних пристроїв.

Для надійної їх експлуатації необхідно:

- своєчасно проводити огляди, випробування та профілактичні ремонти.

Правила безпеки:

- щоб конструкція посудин мала можливість внутрішнього огляду, легкого очищення та ремонту Зварні шви повинні бути тільки стиковими і доступними для контролю при виготовленні, монтажі й експлуатації посудини;

- матеріали, з яких виготовлена посудина, повинні відповідати призначенню та мати сертифікат якості.

 

 

32. Дія електричного струму на організм людини. Види та причини електротравм.

Дія електричного струму на організм людини має різносторонній характер і різносторонні прояви – від слабих подразнень до смертельних наслідків.

Електричний струм, що проходить через тіло людини, може спричинити термічну, хімічну, світлову, механічну та біологічну дію.

Біологічна дія є виключною властивістю живої тканини. Вона проявляється сильним збудженням нервової тканини, що призводить до порушення внутрішніх біоелектричних процесів, які пов’язані з життєвими функціями організму. Зовнішній струм при взаємодії з біоелектричними процесами людини може викликати судоми м’язів, життєво важливих органів, у тому числі серця і легенів, що призведе до зупинки дихання і кровообігу.

Електричне ураження організму струмом буває місцевим (електричні травми) і загальним(електричні удари) коли уражається весь організм.

Характерними видами місцевих електричних травм є:

електричні опіки;

електричні знаки;

металізація шкіри;

механічні ураження;

електрофтальмія.

Залежно від умов виникнення опіки бувають трьох видів: струмовий (контактний), дуговий і змішаний, під дією струму і електричної дуги.

Металізація шкіри виникає внаслідок короткого замикання і потрапляння в глибину шкіри газоподібних або розплавлених часток металу, які розлітаються у всі сторони.

Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки безпеки електроустановок;

— неправильна організація праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;

— несправність ізоляції, через що металеві не струмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з'єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу („крокова напруга");

— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди.

 

33. Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом

Небезпека ураження електричним струмом людини залежить від його виду, сили, тривалості дії та шляхів проходження по тілу, електрич-ного опору тіла, індивідуальних особливостей організму.

Дія постійного електричного струму з напругою до 400 В менш небез-печна порівняно з переміннім струмом, але в інтервалі 400-600 В небезпека постійного струму практично дорівнює небезпеці перемінного струму при частоті 50 Гц, а при напрузі понад 600 В постійний струм є більш небезпеч-ним. Це пояснюється тим, що постійний струм порівняно зі змінним такого ж значення спричиняє більшу теплову (термічну) дію, а змінний — біоло-гічну. При малих значеннях напруги, а отже і менших значеннях струму, більший ефект має біологічна дія, а при великих — теплова.

Частота змінного струму також має значення стосовно питань елек-тробезпеки. Зі зростанням частоти струму опір тіла людини зменшується, а відтак, вражаюча дія струму. Найбільш небезпечною частотою є діапа-зон частот від 20 до 100 Гц. Струм частотою понад 500 кГц не може викли-кати електричного удару, але дуже часто викликає опіки. Струми високої частоти використовуються у медицині для прогрівання (діатермія).

Струм напругою 12-36 В не проходить через суху, здорову і чисту шкіру рук, а струм напругою 127 В практично проходить через усі ділян-ки шкіри людини. Проте наслідки дії струму залежать від його сили.

Розрізняють такі порогові значення сили змінного електричного стуму:

- пороговий відчутний струм — найменше значення струму, яке ви-кликає відчуття подразнення, його сила становить 0,6-1,5 мА;

- пороговий невідпускаючий струм — найменше значення струму, яке викликає настільки сильні судомні скорочення м’язів, що людина самостійно не може розтиснути пальці, які охоплюють елек-тричний провідник, його сила становить 6-10 мА.

- пороговий фібриляційний струм — має місце тоді, коли його сила сягає 80-100 мА. Це призводить до паралічу дихання та фібриля-ції серця (асинхронні скорочення серцевих камер з частотою 500-600 за хвилину).

Як уже зазначалося вище, дія постійного струму при малих напругах у 4-5 разів безпечніша за дію змінного, а тому порогові значення його бу-дуть відповідно вищими.

Небезпечність електроструму залежить також і від тривалості його дії. Зі збільшенням часу впливу струму на людину зростає його сила як наслідок зменшення опору, зростання теплоти і вологості шкіри. Наприклад, для постійного струму гранично допустимий рівень при три-валості дії 0,1 сек. становить 500 мА, а при дії протягом 1 сек. — 200 мА.

Електричний опір тіла людини умовно прийнятий за 1 кОм, він за-лежить від стану шкіри, її кровоносних капілярів та потових залоз. При ушкодженні рогового шару шкіри, зростання її температури, вологості та забрудненості опір до дії струму зменшується.

Шлях проходження струму є важливим фактором електронебез-пеки. Особливо велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через життєво важливі органи: серце, головний мозок. Шляхи струму в тілі людини називаються петлями струму. Найбільш небезпечними петлями є “рука-рука”, “рука-голова”, “нога-голова”, а найменш небез-печним “нога-нога”.

Індивідуальні властивості організму людини — фізичний та психофі-зіологічний стан — суттєво впливають на чутливість до дії електричного струму. Як свідчить аналіз електронебезпек, здорові й фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж слабкі й хворі, з захворювання-ми шкіри, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції. Істотно підвищує чутливість до струму нервове збудження, депресії, у тому числі викликані вживанням алкоголю, наркотиків.

 

34.Системи заходів та засобів щодо забезпечення електробезпеки

Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції електроустановок при їх розробці, виготовленні і монтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки поділяються на дві групи:

• технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок;

• технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок.

Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають:

• ізоляцію струмовідних частин;

• недоступність струмовідних частин;

• блоківки безпеки;

• засоби орієнтації в електроустановках;

• виконання електроустановок, ізольованих від землі;

• захисне розділення електричних мереж;

• компенсацію ємнісних струмів замикання на землю;

• вирівнювання потенціалів.

Із метою підвищення рівня безпеки, залежно від призначення, умов експлуатації і конструкції, в електроустановках застосовується одночасно більшість з перерахованих технічних засобів і заходів.

Ізоляція струмовідних частин. Забезпечує технічну працездатність електроустановок, зменшує вірогідність потраплянь людини під напругу, замикань на землю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при доторканні до неізольованих струмо-відних частин в електроустановках, що живляться від ізольованої від землі мережі за умови відсутності фаз із пошкодженою ізоляцією. ГОСТ 12.1.009-76 розрізняє ізоляцію:

• робочу — забезпечує нормальну роботу електроустановок і захист від ураження електричним струмом;

• додаткову — забезпечує захист від ураження електричним струмом на випадок пошкодження робочої ізоляції;

• подвійну — складається з робочої і додаткової;

• підсилену — поліпшена робоча ізоляція, яка забезпечує такий рівень захисту як і подвійна.

 

35 Надання першої долікарняної допомоги при ураженні електрострумомПершу долікарську допомогу враженому електричним струмом повинен вміти надати кожен працівник податкової служби. Перша допомога при нещасних випадках, викликаних дією електричного струму, складається з двох етапів: звільнення потерпілого від дії електричного струму та надання йому першої медичної допомоги.

Звільнення потерпілого від дії електричного струмуПершою дією повинно бути швидке відключення тієї частини установки, до якої доторкається потерпілий. Якщо швидко відключити установку неможливо, потрібно відділити потерпілого від струмоведучої частини. Для цього можна використати сухі предмети (тканину, дерево, мотузку), які не проводять електричний струм. Відтягувати потерпілого за ноги можна тільки при хорошій ізоляції рук людини, яка надає допомогу. Для ізоляції рук можна використати суху тканину. При необхідності слід перерубати або перерізати провідники (кожний окремо) інструментом з діелектричними ручками.

Способи надання першої допомоги

Надання першої допомоги залежить від стану, в якому знаходиться вражений електричним струмом. Для цього необхідно негайно: покласти потерпілого на спину на тверду поверхню; перевірити наявність у потерпілого дихання та пульсу;з'ясувати стан зірниць (вузькі або розширені). Розширені зірниці вказують на різке зниження кровопостачання мозку.При всіх випадках враження електричним струмом необхідно викликати швидку медичну допомогу незалежно від стану потерпілого.Одночасно з цим необхідно негайно почати надавати відповідну допомогу потерпілому:якщо потерпілий не втратив свідомість, але до цього знаходився у стані запаморочення або тривалий час знаходився під дієюелектричного струму, його необхідно зручно покласти, накрити одягом і до прибуття лікарів забезпечити повний спокій, безперервноспостерігаючи за диханням та пульсом;якщо потерпілий втратив свідомість, але дихання та пульсприсутні, потрібно його зручно покласти, розстебнути одяг та пояс,забезпечити надходження свіжого повітря, повний спокій, дати потерпілому понюхати нашатирний спирт та збризнути його обличчя водою;якщо потерпілий дихає рідко, судорожно, необхідно робитиштучне дихання та непрямий масаж серця;при відсутності ознак життя (відсутність дихання, пульсу,серцебиття) не можна вважати потерпілого мертвим, оскільки це може тільки здаватися. У цьому випадку необхідно робо