МіФ ЯК СВІТОГЛЯДНО-ЕСТЕТИЧНИЙ феномен 4 страница

Завдання:

1. Дайте визначення дидактичного епосу. Якими є шляхи його виникнення? Порівняйте характер оповіді у дидактичному та героїчному епосі. Чи поділяєте Ви думку про стилістичну залежніть Гесіода від гомерівського епосу?

2. Прочитайте фрагменти поеми Гесіода «Роботи і дні». Доведіть, що поет вніс у безособовий до того часу епос суб'єктивні емоційні мотиви і власну біографію.

В. 274-334

274] Персе, візьми до душі й якнайкраще розваж моє слово:

275] Слухайся голосу правди та й думки не май про насильство,

276] Цей-бо закон для людей встановив олімпієць Кроніон:

277] Риби, і звірі, і птиці крилаті нехай безборонно

278] Нищать себе й поїдають - немає-бо правди між ними.

279] А чоловікові правду він дав, найкоштовніше благо.

280] Хто, усвідомивши правду, її привселюдно шанує,

281] Щастя дає тому Зевс, що далеко сягає очима.

282] Як же хто, свідчачи, каже неправду й клянеться брехливо,

283] Той справедливість порушив, самого себе загубивши.

284] Після такого й нащадки лишаться у світі нікчемні,

285] Хто присягає правдиво, у того й нащадки величні.

286] Мисливши щастя тобі, я скажу, нерозсудливий Персе,

287] Навіть громадою легко дійти до пороку лихого.

288] Рівні до нього стежки, та й оселя його недалеко,

289] А доброчесність від нас безсмертні боги відділили

290] Потом рясним: і стрімка, і висока до неї дорога,

291] Ще й грудувата спочатку, та скоро досягнеш верхів'я,

292] Стане легкою здаватись дорога, важка попереду.

293] Той є найкращий за всіх, хто в кожному ділі своєму

294] Сам собі раду дає, вибираючи завжди найкраще.

295] Рівно шаную й того, хто слухняний на добру пораду.

296] Хто ж ані сам не зміркує нічого, ні іншого слову

297] Дати уваги не хоче, той зовсім нікчемна людина.

298] Не забувай же мого заповіту, роби, не лінуйся,

299] Персе, нащадку богів, щоб на тебе довічну ненависть

300] Голод поклав, а Деметра у краснім вінку полюбила,

301] Щедра богиня, та й збіжжям твою виповняла стодолу.

302] Голод-бо завжди товариш тому, хто не хоче робити.

303] Люди й безсмертні однако ненавидять тих, хто в неробстві

304] Вік проживає, подібно до трутнів, позбавлених жала,

305] Що, не працюючи, бджіл працьовитих з'їдають роботу,

306] Хай тобі приязно буде добром невеликим рядити,

307] Щоб своєчасно стодоли твої виповнялися хлібом.

308] Все нам робота дає - і великі отари й багатство;

309] Схочеш робити, то будеш багато миліший і людям

310] Та і безсмертним богам; бо ненависні їм - хто не робить.

311] Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне.

312] Труд тобі хутко на заздрість ледачим добуде багатство,

313] А за багатством услід і достойність, і шана приходять.

314] Станеш ти богові рівний. Отже, найкраще для тебе,

315] Як від чужого добра одвернувши засліплений розум,

316] Будеш трудом добувати поживність, як я тобі раджу.

317] Стид неприємний іде невідступно услід за убогим,

318] Стид, що людині й безжалісно шкодить і дуже корисний.

319] Стид біднякові судився, відвага властива багатим.

320] Краще майно богодане, ніж те, що грабунком узяте.

321] Хто собі блага великі одвертим насильством захопить

322] Або здобуде лихим язиком, як це часто буває

323] З тими, у кого жадоба користі затемнює розум,

324] Даний людині, а стид відганяє від серця безстидство,-

325] Легко безсмертні того потьмарять, розхитають достаток

326] У чоловіка такого, й недовго він буде багатий.

327] Горе так само й тому, хто зло заподіє чужинцю

328] Або людині, що захисту просить, хто ступить на доже

329] Рідного брата з подружжям його беззаконство чинити,

330] Хто в недоумстві сліпому покривдить сиріт малолітніх,

331] Хто свого батька старого, вражаючи словом ганебним,

332] Буде сварити на злому порозі похилого віку.

333] Сам-бо Кронід на такого гнівитися буде, та й конче

334] Кару на нього тяжку накладе за неправедні вчинки.

4. ХЛІБОРОБСЬКА РОБОТА

В. 448-492

448] Добре вважай, коли вперше ти крик журавлиний почуєш,

449] Що з висоти, із-за хмар аж, щороку до нас долітає.

450] Знак подає він орати, віщує зими дощової

451] Хмарну добу і хапає за серце людей безволових.

452] Дома у себе годуй у ту пору волів круторогих.

453] Слово не тяжко сказати: «позич паровицю, сусідо».

454] Та й відказати не тяжко: «в роботі моя паровиця».

455] Інший, на умисли бистрий, говорить: «зіб'ю собі воза».

456] Дурень, того і не знає, що в возі надоби багато,

457] Треба його наперед заготовити й скласти удома.

458] Тільки настане пора, що до бранки люди беруться,

459] Швидко тоді обертайтесь всі разом: раби і господар,

460] Землю, чи буде суха, чи вільготна, ори без упину.

461] Як тільки можеш, пильнуй, щоб рясниста пашня зародила.

462] Зореш навесні, а вдруге улітку, та й будеш безпечний.

463] Пар своєчасно засій, поки поле тобі не затвердло.

464] Пар і в біді захистить, і маленьких дітей заспокоїть.

465] Отже, підземному Зевсу молись та й пречистій

466] Деметрі, Щоб наливалось повніше те зерно Деметри священне,

467] Тільки до оранки станеш, молись, як, узявшись рукою

468] Міцно за держално плуга, колючим штихом доторкнешся

469] Карку волів, щоб тяглй за реміння граділь. А невільник

470] З Заступом трохи позаду хай лагодить птахам роботу

471] Криючи зерно землею. Бо добрий порядок для смертних

472] Найкорисніший за все, а найгірше за все - безголов'я.

473] Прийде пора - і достигле колосся поникне додолу,

474] Якщо Кронїон призволить щасливий кінець дарувати

475] Вибереш геть павутиння з глеків. І, я маю надію,

476] Радісно буде тобі споживати добуті запаси.

477] Світлої діждеш весни при достатку й не будеш нікому

478] Заздрісно в руки дивитись. Ще й інший у тебе попросить

479] Як божественную землю ізореш на сонцезвороті.

480] Жатимеш сидьма свій лан, загортаючи мало рукою;

481] Пилом укритий, не дуже радіючи, зв'яжеш колосся

482] Та й понесеш у кошівці: ніхто й не погляне на тебе.

483] В тім неоднакова воля егідодержавного Зевса,

484] Смертній людині нелегко збагнути його таємниці

485] Якщо оборешся пізно, то от що тебе зарятує:

486] В час, коли в брості дубовій кукукає перша зозуля

487] На незміренній поверхні земній звеселяючи смертних,

488] Хай засльотиться на три дні й дощить без упину, аж поки

489] Врівні волової ратиці стане, не вище й не нижче

490] Так от і пізній орач з орачем порівняється раннім

491] Все це на пам'яті добре держи, щоб не окрилось од тебе

492] Ані народження світле весни, ні дощі своєчасні.

Переклад В. Свідзинського

3. Прочитайте твердження В.М. Ярхо [1]. Проілюструйте прийоми усної народної творчості в поемі Гесіода.

Найважливішою ознакою літератури цього часу є усний характер її сприйняття, чи йде мова про великі поеми, що виконуються частинами впродовж кількох святкових днів, або про короткий вірш, який декламується у супроводі ліри або флейти в колі друзів, перед військовим загоном, при шлюбному обряді. Звідси – цілий ряд специфічних художніх прийомів, висхідних до фольклору; в тій чи іншій мірі вони властиві і Гесіоду, хоча його поеми, позбавлені сюжету, мають менше можливостей для використання цих прийомів, аніж героїчний епос.

4. Прочитайте і прокоментуйте судження отця Олександра Меня про Гесіода [2]:

Поема Гесіода – один з перших в історії прикладів протесту проти зростання матеріальної культури. Неважко зрозуміти причини цього протесту. Людина, як правило, не знала міри у своїх починах: цивілізація занадто часто приймала потворний характер, викликаючи у людей невдоволення і тягу до спрощення. Стародавній світ знав своїх Руссо і Толстих.

"Основні поняття: дидактичний епос, героїчний епос, епічна поема, аед, рапсод, міфологія, фольклор, панеллінізм.

Література:

Основна:

1. Ярхо В.Н. Гесиод и его поэмы // http://ancientrome.ru/antlitr/hesiod/intro-f.htm

2. Мень Александр о. Железный век. Гесиод // История религии. – Т. 4 // www.alexandrmen.ru/books/tom4/4_gl_01.html

3. Александра М. Гуманістичні ідеї в байках давньогрецьких поетів Езопа та Гесіода // Історія в школі. – 2005. – № 5. – С. 43–45.

4. Гиленсон Б. А. Дидактический эпос. Гесиод // Гиленсон Б.А. История античной литературы. – Книга 1. Древняя Греция. – М.: Наука, 2002. // http://historylib.org/historybooks/Boris-Aleksandrovich-Gilenson_Istoriya-antichnoy-literatury--Kniga-1--Drevnyaya-Gretsiya/

5. Андреев Ю.В. Цена свободы и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческой цивилизации / Ю. В. Андреев. – СПб.: Алетейя, 1999. – 400 с.

6. Античная литература: учеб. для студ. пед. ин-тов / под ред. А.А. Тахо-Годи. – М.: Просвещение, 1980. – 494 с.

7. Куликова Л. Релігія і культура давніх греків: епічні твори і народження міфів // Історія в школі. – 2008. – № 7-8. – С. 55-59.

Додаткова:

1. Литература Древней Греции и Рима / [сост. С.В. Карпущенко]. – СПб.: СКРИПТОРИУМ, 2001. – 672 c.

2. О происхождении Богов / сост. и вступ. ст. И.В. Шталь; прим. И.В. Штоль, В.В. Вересаева. – М.: Россия, 1990. – 320 с.

3. Пащенко В. І. Антична література: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. І. Пащенко, Н. І. Пащенко. – К.: Либідь, 2008. – 718 с.

4. Підлісна Г.Н. Антична література: навч. посіб. для студ. філолог. спец. вузів / Г.Н. Підлісна. – К.: Вища школа, 1992. – 255 с.

5. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури / Г.Н. Підлісна. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Наукова думка, 1989. – 168 с.

6. Тронский И.М. История античной литературы / И. М. Тронский. – М.: Высш. шк., 1983. – 464 с.

7. Эллинские поэты VIII - III вв. до н. э.: эпос, элегия, ямбы, мелика / [сост. и вступ. ст. В.Н. Ярхо]. – М.: Ладомир, 1999. – 515 с.

ТЕМА 7.

МИСТЕЦТВО ТРАГЕДІЇ ЕСХІЛА

(на матеріалі трилогії «орестея»)

Вступний коментар

Давньогрецький театр і давньогрецька трагедія складають блискучу сторінку в історії античної культури. Ця частина античної спадщини і до сьогодні зберігає свою актуальність, про що свідчать численні постановки на сценах театрів світу, міжнародні фестивалі античної драми, що проходять в Греції та ін. В курсі античної літератури драмі відводиться помітне місце.

Почати розмову доцільно з питання про походження грецької трагедії, яке вже антична традиція пов'язувала з культовими піснями (дифірамбами) на честь Діоніса. Слід звернутися до відповідного уривка з «Поетики» Аристотеля, що підтверджує цю версію і відповідно зрозуміти походження терміну «трагедія» «цапина пісня», виходячи з ритуалу Діонісій. Звернення до Аристотеля важливе і при характеристиці драми як роду літератури. Саме ним підкреслена сутність драми як «дії» на відміну від розповідного роду – епопеї. Окрім «дієвості» важливо також звернути увагу на конфліктність природи драми, а також її публічний характер – орієнтованість на сценічну дію для великої аудиторії.

Облаштування грецького театру і театральних вистав також потребує коментарів, оскільки без цих знань не можуть бути зрозумілі багато особливостей старогрецької трагедії: роль хору, число акторів, наявність театральних машин, структура трагедії і так далі. Але, головне, тільки уявивши собі вигляд старогрецького театру, його масштаб, тривалість свят в часі, демократичні форми підведення підсумків, відношення до творця драми і учасників постановки, можна уявити собі роль театру і трагедії в грецькому суспільстві і відповідно складність естетичного завдання, що стоїть перед давньогрецьким драматургом.

Важливо звернути також увагу на міфологічну основу сюжету трагедії. Ця умова спонукала драматургів глибше осмислити простір міфу, виявити в ньому сторони, співзвучні проблемам сучасників. В той же час істотність проблем, яких торкалася давньогрецька драма, забезпечила їй довге життя, оскільки багато з поставлених питань були пізніше усвідомлені як «вічні».

Вже Аристотель підкреслив, що трагедія історично розвивалася, удосконалюючи свою форму. Первинна структура трагедії була діалогом актора з хором. Есхіл, що ввів другого актора, був усвідомлений як «батько трагедії». В той же час драматург, що стоїть біля витоків жанру, зумів створити творіння, що пережили віки.

При характеристиці драматургії Есхіла важливо підкреслити, що сама сувора епоха протистояння персидському нашестю, боротьби за єдність грецьких полісів зумовила високий, героїчний характер есхіловської трагедії. У своїх драмах Есхіл відстоював ідеї демократичної держави, цивілізованих форм вирішення конфліктів, ідеї військового і громадянського обов'язку, особистої відповідальності людини за скоєне і так далі. Пафос есхіловських драм виявлявся надзвичайно важливим для епохи висхідного розвитку демократичного афінського полісу, подальші епохи зберігали про нього вдячну пам'ять як про першого «співака демократії» в європейській літературі.

При розгляді частин «Орестеї» («Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди») важливо простежити взаємозв'язок частин. Сам принцип трилогії затвердився як спосіб простежити на прикладі декількох поколінь загальну долю роду. Міф про Атридів, що став основою трилогії, виступав яскравим тому підтвердженням. Проблематика «Орестеї», проте, набагато ширша вказаної ідеї, а, головне, автор не знімає з людини, при усьому тиску на неї вищих сил, особистої відповідальності за скоєне.

Перша частина трилогії – «Агамемнон» відзначена майстрною підготовкою трагічної кульмінації дії. Найяскравіший персонаж першої частини – Клітемнестра. Це жінка з нежіночим серцем. Слова і промови Клітемнестри не лише пройняті брехнею і лицемірством, але і таять нову спокусу для вже обтяженого провиною царя. Він погоджується прийняти почесті, швидше належні богові, аніж людині (сцена з пурпурним килимом). Цей крок Агамемнона, за задумом Клітемнестри, позбавляє його прихильності богів і є новою основою для задуманої розправи. Мотив «пурпурного килима» надзвичайно місткий і виразний в трагедії. Він символізує і пролиту кров Іфігенії, і кров Троянської війни, і ту кров, що задумала пролити Клітемнестра, і ту прийдешню кров, яку проллє месник Орест. У останньому епісодії ще раз з усією очевидністю постає зловісний образ Клітемнестри, яка з гордістю затверджує своє право на скоєне. Проте важливо, що хор, що відчуває жах, тим не менш не приймає її аргументи і нагадує про прийдешнього месника за батька – Ореста.

В основі розвитку фабули «Орестеї» відчуваємо цілий ряд ритуальних моделей, таких, приміром, як «заклання», «випитування пророцтва», «молитва», «принесення жертви» та ін. З опорою на останню модель починає розвиватися дія в «Хоефорах». Її початок із зворушливою зустріччю брата і сестри є разючим контрастом напруженню зловісних подій в попередній частині. Проте і тут дія статечно розвивається у бік трагічної напруги. У центрі образ месника мимоволі – Ореста. Спонукуваний Аполлоном, підтримуваний другом Піладом, Орест наважується на помсту, проте здійснює її не без внутрішньої боротьби, про що свідчить його остання розмова з матір'ю. У цій частині Клітемнестра стає жертвою підступного задуму (проникнення в палац за допомогою брехливої звістки) і вбивства її з Егісфом. Обоє караються і як вбивці Агамемнона і як царі-узурпатори. Хор, що ще раніше виражав гнів проти незаконних володарів, схвалює скоєне Орестом. Героєм, проте, оволодіває безумство і починається його трагічний біг під укусами Еріній. Таким чином, трагедія знову закінчується пролиттям крові і появою месників за неї (Еріній), тобто новими ланками в ланцюзі злочинів і помст.

Третя частина «Орестеї» – «Евменіди» пройнята прагненням зруйнувати цей ланцюг насильства і вивільнити з нього людину. Головна сцена в третій частині – суд над Орестом, що відбиває історично існуюче зіткнення між материнським і батьківським правом і перемогу останнього. Проте останнє слово, що залишилося за Афіною, означає і дещо більше. Це перемога гуманності і милосердя над непримиренністю і насильством, це заклик до миру і злагоди, у тому числі і у відносинах між людьми. Важливе значення має і установа нею Ареопагу як цивілізованого демократичного органу, покликаного встановити провину і покарати винного, тим самим звільнивши людину від тягаря кривавій помсті.

Наш час позначений загостреною увагою до цієї трилогії Есхіла, що зачіпає такі «вічні» проблеми, як вибір між обов’язком і родинним почуттям, необхідність особистої відповідальності за скоєне навіть під впливом зовнішньої сили, усвідомлення згубних наслідків війни як для переможців, так і для переможених та ін.

Завдання:

1. Прокоментуйте твердження І. Аннєнського [1] про характер вияву авторського темпераменту у творах Есхіла. Наведіть власні приклади вияву тих художніх особливостей, на які вказує дослідник.

Эсхил обладал чисто дионисовской натурой; так, кажется, надо понимать завещанное нам еще древностью определение поэзии Эсхила как возникавшей в опьянении. Опьянение обозначало подъем, силу вдохновения, страстный неудержимый полет творческой мысли. Но такие свойства в гении великого трагика не могли проявиться в его искусстве с той же свободой, с какой проявил бы их современный реалист. Искусство Эсхила – таковы были условия художественной жизни – строго нормировало его порывы. Строфичность мелоса была строга до педантизма, так что строки строфы и антистрофы совпадали слог в слог, а периоды часто начинались даже с одного и того же слова. В самом строении драм Эсхила, простом и строгом, была явная аналогия с крупными и простыми линиями и с суровым параллелизмом архаических произведений искусства. Фантазия должна была идти но руслу мифа и эпической традиции? мысли, в свою очередь, приходилось выражаться прикрыто и в рамке условностей. Только среди самых слов гений трагика проявляется смелей и своеобразней: вот отчего в этой области «меньшего сопротивления» оригинальная мысль поэта и творила такой странный и великолепный, хотя и несколько громоздкий, мир звукосочетаний: олицетворения, эпитеты, метафоры, по словам биографа, «придавали онк (увеличивающий лицо парик) фразе Эсхила», и «первый из эллинов» именно Эсхил сложил целые басни из великолепных речений, украшая ими трагическую речь.

2. Прочитайте фрагмент епісодія ІV ч. «Агамемнон». Вкажіть риси «вічного образу» Касандри. Охарактеризуйте ритуальну модель, що визначає своєрідність художньої образності наведеного уривку.

<…> Кассандра Так знай: ты смерть увидишь Агамемнона.

Предводитель хора Язык свой обуздай, молчи, несчастная!

Кассандра Не отвратишь того, о чем сказала я.

Предводитель хора Да, коль свершится. Но пускай не сбудется.

Кассандра Ты молишься, а там убить готовятся.

Предводитель хора Да кто ж пойдет на это злодеяние?

Кассандра Видать, и впрямь не понял ты пророчества.

Предводитель хора Да, я не понял, кто убьет и как убьет.

Кассандра Я слишком ясно говорю, по-гречески.

Предводитель хора И Пифия — по-гречески. Да как понять?

Кассандра

Ой, ой, какой огонь! Вот подступает вновь.

О, Аполлон Ликийский! Горе, горе мне!

От львицы от двуногой, той, что с волком спит,

Покуда на охоте благородный лев,

Погибну я. И для меня найдет она

Глоток в смертельной чаше — плату горькую.

Она на мужа точит меч и молится:

Пусть жизнь отдаст за то, что в дом привел меня.

К чему, к чему же я ношу, не на смех ли,

Венок и жезл — вещуньи знаки жалкие?

Нет, растопчу их, прежде чем сама умру.

В прах, побрякушки! Я за вами следом — в прах!

Сам Аполлон с меня убор провидицы

Срывает, увидав, каким посмешищем

Стал мой наряд, пока враги и недруги

Согласным хором надо мною тешились.

Меня бранили, называли нищенкой,

Кликушею голодной — все я вынесла.

И вот сегодня наконец пророчицу

Сюда на муку смертную привел пророк:

Передо мною не отцовский жертвенник,

А плаха. На нее прольется кровь моя.

Но уж за гибель нашу боги взыщут мзду!

Еще придет он, тот, кто отомстит нас:

Сын мать убьет и за отца расплатится.

Скиталец, из страны родимой изнанный,

Он явится, кровавый замыкая круг!

Так боги поклялись. Взывает к мстителю

Поверженный отец, и сын услышит зов.

О чем я плачу? Ах, о чем я слезы лью?

Ведь я же худший день родного города

Уже пережила. Сегодня вижу я,

Как губят боги погубивших город мой.

Довольно, решено. Теперь на смерть иду.

О, двери дома, о, врата Аидовы!

Молю лишь об одном: чтоб метко пал удар,

Чтоб сразу же, как хлынет кровь, без судорог,

Смогла навеки я закрыть глаза свои.

Предводитель хора

О женщина, в несчастье многомудрая,

Ты говорила долго. Но скажи, зачем,

Свою судьбу предвидя, агнцем жертвенным

Отважно ты и смело к алтарю идешь?

Кассандра Иного нет пути. Так что же медлить мне?

Предводитель хора Последние мгновенья ценят смертные.

Кассандра Мой день пришел. В увертках мало прибыли.

Предводитель хора Так знай же: ты отважна и в страдании.

Кассандра О мой отец! О, доблести детей твоих!

Предводитель хора Да, людям легче умирать со славою.

Кассандра Но слов таких не говорят счастливому.

Предводитель хора Что там такое? Почему ты пятишься?

Кассандра Ой, ой!

Предводитель хора Чего ты стонешь? Страх какой привиделся?

Кассандра Дохнули стены кровью человеческой.

Предводитель хора Да нет же. Это дух от жертв заколотых.

Кассандра Как из могилы, на меня повеяло.

Предводитель хора Я слышу запах ладана сирийского.

Кассандра

Я в дом пойду, рыдая о своей судьбе

И Агамемнона. Вот жизнь и кончилась.

Увы, друзья!

Как вспугнутая птица над кустарником,

Я заметалась. Вы об этом вспомните,

Когда за гибель женщины, за смерть мою,

Жена заплатит, а за гибель мужа — муж.

Такого дара гостья ваша требует.

Предводитель хора Мне жаль тебя, несчастная пророчица.

Кассандра

Еще лишь слово. Это по себе самой

Плач поминальный. Я молю последний свет

Всевидящего солнца, чтоб врагов моих,

Моих убийц, такая же постигла смерть,

Как и меня, рабыню беззащитную.

(Уходит во дворец)

<…> Переклад С. Апта

3. Дайте визначення поняттю «стихоміфія». Спираючись на текст епісодія ІІІ ч. «Хоефори», охарактеризуйте виразні можливості стихоміфії. В чому ви вбачаєте причини звернення до цієї техніки.

Клитемнестра (обнажая грудь)

Ни с места, сын мой! Бойся эту грудь разить!

Она тебя кормила. Ты дремал на ней,

А сам в дремоте деснами сосал ее.

Орест

Пилад, что делать? Устыдиться ль матери?

Пилад

Но где ж глаголы Локсиевы ясные,

Орест-ослушник? Где присяга крепкая?

Пусть все врагами станут, - был бы другом бог.

Орест

Твоя победа! Ты предостерег меня.

Обращается к матери.

За мною следуй: ляжешь подле милого.

Милей при жизни был он, чем отец, тебе;

Супруга ненавидя, ты с любовником

Хотела жить: я смертью сочетаю вас.

Клитемнестра

Тебя вскормив, с тобой хочу состариться.

Орест

Отца убийца, с сыном будешь кров делить?

Клитемнестра

910 Мой сын, Судьбина в деле том виновница.

Орест

На казнь Судьбина та же обрекла тебя.

Клитемнестра

Проклятия родимой не боишься ты?

Орест

Мать с детства сына с бедствием сосватала.

Клитемнестра

Был отдан ты к надежным кунакам в семью.

Орест

Позорно продан, сын отца свободного.

Клитемнестра

Но где ж цена, за сына мною взятая?

Орест

Сказать стыжуся прямо, что в обмен взяла.

Клитемнестр а

Коль так, ведь и отец твой прегрешал равно.

Орест

Ты, дома сидя, не кори воителя.

Клитемнестра

Разлука с мужем женщине тяжка, мой сын.

Орест

Своих домашних кормит муж, уйдя на труд.

Клитемн естра

Сын, матереубийство замышляешь ты?

Орест

Не я убийца: ты казнишь себя сама.

Клитемнестра

Смотри: разбудишь свору мстящей матери!

Орес т

А отчей как избегну, отпустив твой грех?

Клитемнестра

Живая, мнится, с плачем бьюсь о гроб немой.

Орест

Как ветр, тебя к могиле отчий рок несет.

Клитемнестра

Увы, я змия родила, взлелеяла.

Орест

Так! Вещим был, воистину, твой страх ночной.

Влачит Клитемнестру во дворец.

Ты страшный грех свершила; претерпи же грех!

Дверь затворяется.

Выступает на середину оркестры Хор.

Предводительница хора

Гляжу я с сокрушеньем на двойной сей рок.

Ряд длинный преступлений повершил Орест,

И цепь замкнул бестрепетно. Одна мольба:

Да не угаснет свет его, - и дом спасен.

СТАСИМ III

Хор

Строфа I

Час наступил, - пришла

Правда в Приамов дом,

Месть беспощадная.

Час наступил, - вошел

В дом Агамемнона

Двуглавый лев, двойной Арей.

Пифией посланный,

Стяжал беглец - свыше был

Роком отмечен он -

Пальму ристания.

Вскликните дружно в лад,

Громко ликуй весь град:

Славься, державный дом!

Полная чаша ты!

Нет ни скверн в тебе, ни тли,

Нет воровской четы!

Антистрофа I

Час наступил, - пришла

Месть под личиною

Тайную брань ковать.

Час наступил, - бойца

Руку направила

Дочь Зевса: Правдою

Именовать ее

Наставлены свято мы.

Гневом губительным

Дхнула в лицо врагам!

(Вскликните дружно в лад,

Громко ликуй, весь град:

Славься державный дом!

Полная чаша ты!

Нет ни скверн в тебе, ни тли,

Нет воровской четы!)

Строфа II

Локсий, парнасский бог,

Горных теснин жилец,

Так из глубин вещал:

"Ковы старинные

Будут нарушены,

Будут наказаны

Ковами новыми".

Кровь застарелую

Свежею кровию

Смыть заповедал бог.

К злым он немилостив.

Бога послушайся!

Богу послушны мы.

Свет проблеснул из тьмы.

Иго великое

С дома скатилося:

Славный, воздвигнись, дом!

Долго в развалинах

Лежал ты, стоптан с прахом.

Антистрофа II

Скоро залечит все,

Твой перешед порог,

Время, целящий врач.

Только бы сила зла

Прочь с очага сошла,

Скверну извергли вон

Благоухания

Жертв очистительных:

Счастьем улыбчивым

Весь озаришься ты.

Пойте ж, взывайте: "Вон,

Дома присельники!

Гоним вас вестью мы:

(Свет проблеснул из тьмы!"

Иго великое

С дома скатилося:

Славный, воздвигнись, дом!

Долго в развалинах

Лежал ты, стоптан с прахом.)

ЭКСОД

Серединные двери отворяются. За порогом видны два трупа. Орест

выступает из дворца. Служители несут за ним огромное пурпуровое

покрывало. Орхестра наполняется народом.

Переклад Вяч. Іванова

"Основні поняття: трагедія, міф, культ, оргія, ритуал, архаїчний закон, аполлонічне, діонісійське, парод, стасім, епісодій, корифей, протагоніст, трагічна колізія, трагічна іронія.

Література

Основна:

1. Анненский И.Ф. История античной драмы. – СПб.: Гиперион, 2003. – 416 с.

2. Ярхо В.Н. Античная драма. Технология мастерства. – М.: Высшая школа, 1990. – 142 с.

3. Апт С. Античная драма // Античная драма. – М.: Худ. лит., 1970. – С. 5-37. (серия «Библиотека всемирной литературы». Том 5).

4. Гусейнов Г.Ч. «Орестея» Эсхила: образное моделирование действительности. – М.: Наука, 1982. – 246 с.

5. Каллистов Д.П. Античный театр. – Л.: Искусство, 1970. – 176 с.

6. Головня В.В. История античного театра. – М.: Искусство, 1972. – 287 с.

7. Шкаруба Л.М. Древнегреческая трагедия: от Эсхила до Эврипида // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2004. – № 11. – С. 9-19.