3.1.1. Роботи в електроустановках стосовно їх організації поділяються на такі, що виконуються: за нарядом-допуском (далі нарядом), за розпорядженням та в порядку поточної експлуатації.
3.1.2. Організаційними заходами, якими досягається безпека робіт в електроустановках, є:
– затвердження переліку робіт, що виконуються за нарядами, розпорядженнями і в порядку поточної експлуатації;
– призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт;
– оформлення робіт нарядом, розпорядженням або затвердженням переліку робіт, що виконуються в порядку поточної експлуатації;
– підготовка робочих місць;
– допуск до роботи;
– нагляд під час виконання робіт;
– переведення на інше робоче місце;
– оформлення перерв в роботі та її закінчення.
вопрос 15
Плакати і знаки безпеки.
18.1. В електроустановках повинні застосовуватись плакати і знаки безпеки, виготовлені згідно з вимогами
18.2. Залежно від умов застосування плакати і знаки безпеки можуть бути такими:
– заборонні – для заборони дій з комутаційними апаратами, помилкове увімкнення яких може призвести до попадання напруги на місце виконання робіт; для заборони пересування без засобів захисту в ВРУ 330 кВ і більше з напруженістю електричного поля понад 5 кВ/м;
– застережні – для попередження про небезпеку наближення до струмовідних частин, що перебувають під напругою;
– настановчі – для дозволу визначених дій – тільки у разі виконання конкретних вимог безпеки праці;
– вказівні – для зазначення місця розміщення різних об'єктів та пристроїв.
18.3. За характером застосування плакати і знаки безпеки можуть бути постійними і переносними.
18.4. Постійні, переносні плакати і знаки безпеки повинні виготовлятись з електроізоляційних матеріалів (склопластику, полістиролу, гетинаксу, текстоліту та ін.).
Плакати і знаки безпеки на бетонні та на металеві поверхні опор ПЛ, дверей камер та ін. рекомендується наносити фарбами за допомогою трафаретів, а також використовувати плакати і знаки безпеки на самоклейкій плівці.
Допускається виготовляти постійні, переносні плакати і знаки безпеки з металу – тільки для установок, що віддалені від струмовідних частин.
18.5. Перелік, розміри, форма, місця і умови застосування плакатів наведено в додатку 8 до цих Правил, а їхнє зображення – на третій полосі обкладинки.
вопрос 16
електрозахисні заходи
Виділяють три системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки:
- система технічних засобів і заходів;
- система електрозахисних засобів;
- система організаційно-технічних заходів і засобів
Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції електроустановок при їх розробці, виготовленні і монтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки поділяються на дві групи:
- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок;
- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок.
Електрозахисні засоби - це технічні вироби, що не є конструктивними елементами електроустановок і використовуються при виконанні робіт в електроустановках з метою запобігання електротравм.
"Правила експлуатації електрозахисних засобів" (в подальшому Правила) - чинний нормативний документ, в якому наведено перелік засобів захисту, вимоги до їх конструкції, обсягів і норм випробувань, порядку застосування і зберігання, комплектування засобами захисту електроустановок та виробничих бригад. Засоби захисту, що використовуються в електроустановках, повинні відповідати вимогам чинних державних стандартів, технічних умов щодо їх конструкції.
Електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (ізолюючі штанги, кліщі, накладки, діелектричні рукавиці тощо), огороджу-вальні (огородження, щитки, ширми, плакати) та запобіжні (окуляри, каски, запобіжні пояси, рукавиці для захисту рук).
Основні організаційно-технічні заходи і засоби щодо попередження електротравм регламентуються Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів, за якими відповідальність за організацію безпечної експлуатації електроустановок покладається на власника.
Згідно з чинними вимогами власник повинен:
- призначити відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію електроустановок (далі — відповідальний за електрогосподарство);
- створити і укомплектувати відповідно до потреб електротехнічну службу;
- розробити і затвердити посадові інструкції працівників електротехнічної служби та інструкції з безпечного виконання робіт в електроустановках з урахуванням їх особливостей;
вопрос 17
Вимоги до електротехнічного персоналу
16.3.1. Порядок навчання і перевірки знань працівників, які обслуговують електроустановки, має відповідати вимогам до електротехнічного обслуговуючого персоналу, які містяться в ПТЕ.
16.3.2. Працівники, що обслуговують електроустановки, зобов`язані знати Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів відповідно до посади, що займають чи роботи, яку вони виконують, і мати відповідну групу з електробезпеки згідно з вимогами цих правил.
16.3.3. Працівнику, який пройшов перевірку знань Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, видається посвідчення встановленої форми.
Посвідчення про перевірку знань працівника є документом, який засвідчує право на самостійну роботу в електроустановках на зазначеній посаді за фахом.
16.3.4. Роботи в електроустановках стосовно їх організації поділяються на такі, що виконуються за нарядом-допуском, за розпорядженням та в порядку поточної експлуата-ції.
16.3.5. Порядок видачі та оформлення наряду, склад бригади, що працює за нарядом, підготовка робочого місця і допуск до виконання робіт, нагляд під час виконання робіт за нарядом, оформлення перерв у роботі, переведення бригади на нове робоче місце, закінчення робіт та закриття наряду, оформлення робіт, що виконуються за розпорядженням і в порядку поточної експлуатації, наведені в Правилах безпечної експлуатації електроустановок споживачів.
16.3.6. Фахівці служб охорони праці зобов’язані контролювати експлуатацію електроустановок і повинні мати групу IY з електробезпеки.
вопрос 18
фактори які впливають на ураження в електроустановках
Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, поділяються на три групи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого середовища.
Основні чинники електричного характеру - це величина струму, що проходить крізь людину, напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму.
Величина струму, що проходить крізь тіло людини, безпосередньо і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють:
- відчутний струм — викликає при проходженні через організм відчутні подразнення;
- невідпускаючий струм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник;
- фібриляційний струм — при проходженні через організм викликає фібриляцію серця.
Основними чинниками неелектричного характеру є шлях струму через людину, індивідуальні особливості і стан організму людини, тривалість дії струму, раптовість і непередбачуваність дії струму.
Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість ураження. Особливо небезпечно, коли струм проходить через життєво важливі органи і безпосередньо на них впливає.
Якщо струм не проходить через життєво важливі органи, то він може впливати на них тільки рефлекторно - через центральну нервову систему, а вірогідність ураження цих органів менша.
вопрос 19
небезпечні значення струмів
За ступенем небезпеки ураження електричним струмом усі приміщення поділяються на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки; приміщення з підвищеною небезпекою; особливо небезпечні приміщення.
Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них однієї з наступних умов, що створюють підвищену небезпеку: високої відносної вологості повітря (перевищує 75 % протягом тривалого часу); високої температури (перевищує 35 °С протягом тривалого часу); струмопровідного пилу; струмопровідної підлоги (металевої, земляної, залізобетонної, цегляної та ін.); можливості одночасного доторкання до металевих елементів технологічного устаткування чи металоконструкцій будівлі, що з'єднані зі землею та металевих частин електроустаткування, які можуть опинитись під напругою.
Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї з умов, що створюють особливу небезпеку: дуже високої відносної вологості повітря (близько 100%), хімічно активного середовища; або одночасною наявністю двох чи більше умов, що створюють підвищену небезпеку. Оскільки наявність небезпечних умов впливає на наслідки випадкового доторкання до струмовідних частин електроустаткування, то для ручних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту в приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга живлення не вище 42 В, а в особливо небезпечних приміщеннях і поза приміщеннями - не вище 12 В.
вопрос 20
Електричний струм як чинник небезпеки
Електротравми відбуваються при потраплянні людини під напругу в результаті доторкання до елементів електроустановки з різними потенціалами, чи потенціал яких відрізняється від потенціалу землі, в результаті утворення електричної дуги між елементами електроустановки безпосередньо, або між останніми і людиною, яка має контакт з землею, а також в результаті дії напруги кроку.
Електротравматизм як соціальна категорія характеризується сукупністю електротравм за певний проміжок часу, їх абсолютними і відносними показниками, розподілом за тяжкістю, галузями виробництва тощо.
Як попередньо зазначалось, електротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а в смертельному - біля 15-20%. Останнє свідчить про зміщення виду електротравм у бік тяжких, що є однією з особливостей електротравматизму.
Особливістю електротравматизму є також те, що на електроустановки напругою до 1 кВ припадає до 70-80% електротравм зі смертельними наслідками, а на електроустановки, напругою понад 1 кВ, - до 20-30%.
Наведений розподіл електротравм за велечиною напруги електроустановок обумовлюється не тільки більшою розповсюдже-ністю електроустановок напругою до 1 кВ, але, більшою мірою, ще й тим, що такі установки доступні більшому загалу працівників, які мають недостатньо чіткі уявлення щодо небезпеки електричного струму та вимог безпеки при експлуатації електроустановок.
До установок, напругою понад 1 кВ, має доступ обмежена кількість працівників, які повинні мати достатній рівень підготовки з питань електробезпеки - відповідну вимогам чинних нормативів групу з електробезпеки.
Крім зазначеного, в порівнянні з іншими видами травматизму, електротравматизму характерні такі особливості:
- людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначати наявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакція організму проявляється тільки після потрапляння під напругу;
- струм, що протікає через тіло людини, діє на тканини і органи не тільки в місцях контакту зі струмовідними частинами і на шляху протікання, але й рефлекторно, як надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, що може призводити до порушення функціонування життєво важливих систем організму — нервової, серцево-судинної систем, дихання, тощо;
- електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин — внаслідок утворення електричної дуги при пробої повітряного проміжку між струмовідними частинами, або між струмовідними частинами і людиною, чи землею;
- розслідуванню, обліку і аналізу, в основному, доступні тяжкі електротравми та електротравми зі смертельними наслідками, що негативно впливає на профілактику електротравм.
Вопрос 21
вимоги до персоналу для отримання 2 та 3 групи з електробезпеки
Для отримання груп II - V працівники повинні:
- мати чітке уявлення про небезпеку, пов'язану з роботою в електроустановках;
- знати та вміти застосовувати на практиці ці та інші правила безпеки в обсязі, що відноситься до роботи, яка виконується;
- знати будову і принцип дії електроустановок;
- вміти практично надавати першу допомогу потерпілим у разі нещасних випадків.
Крім того, для отримання груп III, IV і V необхідно знати компоновку електроустановок та вміти організувати безпечне проведення робіт. Для отримання групи V необхідно також чітко розуміти, чим спричинені вимоги конкретних пунктів цих Правил. Таблиця 1 - Мінімальний стаж роботи в електроустановках, необхідний для отримання чергової групи з електробезпеки
Вопрос 22
спалах. Температура спалаху.
Спа́лах — короткочасне інтенсивне загорання обмеженого об'єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасними видимими спалахами, але без ударної хвилі і стійкого горіння.
Температурою спалаху називають мінімальну температуру за якої спалахує пара палива від зіткнення з полум'ям. Для різних мастил температура випаровування нижча за температуру спалаху на 65–85 ºС. Температура спалахування – температура, за якої починається горіння тіла.
Чим вища температура кипіння нафтопродуктів, тим вища температура спалахування. Бензинові фракції мають температуру спалахування до -40 °C, гасові – понад 28 °C, масляні від 130 до 350 °C. Температура спалахування дає уявлення про те, наскільки продукти багаті легколеткими фракціями, і вказує на ступінь пожежонебезпечності і вибухонебезпечності нафтопродуктів.
Температу́ра спа́лаху — найнижча температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробувань над його поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.
Температура спалаху - найнижча температура рідини, при якій її пари утворюють легкозаймисту суміш із повітрям.
вопрос 23
поділ матеріалів на здатністю горіти
Одним із основних показників пожежовибухонебезпечності речо-вин (матеріалів) є здатність до горіння. За горючістю речовини поділя-ються на горючі, важкогорючі і негорючі. Горючі речовини – речовини (матеріали) здатні самозайматися, а також займатися від джерела запалювання і самостійно горіти після йо-го вилучення. Здатність речовин і матеріалів до загорання залежить від температури і концентрації їх у середовищі. Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючу пару і гази з такою швидкістю, що після займання їх виникає стійке горіння.
вопрос 24
Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров'я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпшим (самодопомога). Найважливіше положення надання першої допомоги — її терміновість. Чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.
Послідовність надання першої допомоги:
— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі
загрожують здоров'ю та життю потерпших, оцінити стан потерпшого;
— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для
життя потерпшого і послідовність заходів щодо його рятування;
— виконати необхідні заходи з рятування потерпших в послідовності
терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне
дихання, провести зовнішній масаж серця);
— підтримати основні життєві функції потерпшого до прибуття
медичного працівника;
— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо
транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.
вопрос 25
штучне дихання
Найбільш ефективними методами штучного дихання є так звані «рот у рот» і «рот у ніс».
Потерпілого, що знаходиться в непритомному стані, укладають горизонтально на спину, розстебнувши одяг, і максимально закидають його голову назад. Той, хто надає допомогу, розташовується праворуч від хворого, відкриває йому рот великим пальцем чи натискає йому на нижню щелепу двома руками. Вказівним пальцем, закутаним у носову хустку чи край сорочки, очищають рот від слизу, мулу (у випадку утопления) чи блювотних мас. Потім, утримуючи голову потерпілого в закинутому положенні, відтягають йому великими пальцями нижню губу. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих і щільно притискає свій рот до накритого хусткою роту того, кого рятують, затискаючи одночасно йому ніс рукою. Вдмухування повітря продовжується до видимого розширення грудної клітки хворого. Видих відбувається пасивно. Частота вдмухувань — 12—15 разів на хвилину. При цьому методі частина повітря потрапляє в шлунок, тому час від часу потрібно натискати рукою на область під грудьми.
