Філософія середньовіччя: патристика і схоластика. Номіналізм і реалізм

Середньовічна філософія формувалася за умов феодального суспільства і панівної ролі церкви в житті суспільства (європейська філософія у 5—15 столітті..)

Особливості філософії середньовіччя. Філософська думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога /монотеїзм/ В основі християнської віри лежать два важливі принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів - від церкви.

Патристика (II—VII ст.) — сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—VII ст. Представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З 3 століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення

 

Схоластика (VIII—XV ст) —це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, який, в основному, полягав у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів та Біблії, і виведенні нового синтезу Поділяють на: Ранню схоластику (XI-XII ст.); зрілу схоластику (XII-XIII ст.); пізню схоластику (XIII-XIV ст.); Представники: Йоан Скот Еріугена,, Росцелін,, Роджер Бекон, Альберт Великий, Фома Аквінський, Дунс Скот, і т.д

Номіналізм(від латинського слова «nomen», що означає «ім'я», «назва») — напрям в середньовічній філософії, який у диспутах про загальні поняття протистояв реалізму, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (так звані, універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були:Дунс Скот, Росцелін, Вільям Оккам.

Реалізм - напрям думки, протилежний номіналізму щодо питання про універсалії. Реалісти стверджували що загальні, родові поняття існують насправді, а не є лише знаками чи іменами. Вони поділялися на два табори: крайні реалісти притримувалися поглядів Платона про те, що загальні поняття, форми, універсалії існують незалежно від речей і до речей, помірковані реалісти слідом за Аристотелем вважали, що універсалії існують в речах. Виразним представником реалістів був Ансельм Кентерберійський.

 

Філософія епохи Відродження

Напрям європейської філософської думки XV—XVI століть. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу), започаткований в Італії в ХІV ст., що в ХVІІ ст. стає загальноєвропейським явищем

Передумовами філософії Ренесансу: була криза феодалізму, криза офіційної ідеології Середньовіччя — католицької релігії, а водночас і схоластичної філософії, які зумовили певні соціально культурні трансформації, пов'язані з капіталізацією суспільства.

Головними рисами, які відрізняли філософію Відродження, були антропоцентризм і гуманізм, пантеїзм.

Головні напрями і представники

Гуманістичний напрям(ХІV — ХV століття) виховання нової людини з новими якостями, високим рівнем духовних та естетичних цінностей, багатогранністю проявів особистої культури. Рівень освіченості людини був показником її морального самовдосконалення.Представники: Данте Альг єрі, Франческо Петрарка,Лоренцо Валла.

Неоплатонівський напрям (середина ХV — кінець ХVІ століття)пізнання без Божих істин веде, зрештою, до «вченого незнання». Представники: Микола Кузанський,Парацельс.

Натурфілософський напрям (ХVІ-ХVІІ століття)створення нового методу пізнання, в основі якого лежали досвід і практика. Представники: Леонардо да Вінчі,Ніколай Копернік,Галілео Галілей.

Реформаційний напрям (ХVІ-ХVІІ століття)Реформаційний напрям мав на меті створити новий рівень взаємовідносин між віруючими, церквою, державою й суспільством загалом. Представники:Мартін Лютер,Томас Мюнцер,Жан Кальвін.

Політичний напрям(XV-XVIст) філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеллі. На думку вченого, філософія соціального життя повинна доповнюватися філософією людини. Він уважав, що держава в процесі управління суспільством головним об'єктом обирає людину(конкретну особу), яка має низку негативних якостей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Утопічно-соціалістичний напрям (ХV-ХVІІ століття)- фантастична модель створення ідеального суспільства, в якому всі його громадяни мають право на працю й можливість усім однаковою мірою користуватися результатами цієї праці. У цьому суспільстві не повинно бути влади грошей і золота.Представники: Томас Мор,Томаззо Кампанелла.

 

Філософія Нового часу

Період філософії нового часу (к. XVI п. XVIII ст)

Представники: Ф. Бекон, Р. Декарт, Т. Гобс, Б. Спіноза, Дж. Лок, Г. Лейбніц, Дж. Берклі, Д. Юм, Б. Паскаль

Особливості філософії Нового часу:

· ХVІІ ст. в історії це період промислового перевороту, пов’язаного з виникненням машинного виробництва;

· на основі механіки і фізики виникає досвідне математичне природознавство, це час наукової революції, яка полягала у перетворенні науки у соціальний інститут (виникають Лондонське королівське товариство вчених і Паризька Академія наук);

· наука приходить на зміну вірі і релігії, домінує у культурі.

· осмислює новий образ природи і людини. природа позбавляється божественного сенсу і перетворюється на об’єкт корисних намірів.

· поряд з пантеїзмом (бог є усе) поширюється концепція деїзму;

· людина у механістичній картині світу розглядається як частка природного механізму, і тому вона залежна і підкорена порядку природи. Людина починає розглядатися як певні механізми, автомати;

Основні риси філософії Нового часу.

Гносеологізм –на перше місце виходить наука про пізнання світу.

Деїзм – Бог дає перший поштовх, а потім усувається від справ. Всесвіт розвивається відповідно до природних законів.

Механіцизм – «Людина – машина» – крайнє вираження механіцизму Нового часу. Перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів.

Матеріалізм – який спирається на великі відкриття природних наук розповсюджених на явища природи.

Емпіризм (грец. еmpeiria – досвід) - філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання.

Раціоналізм (лат. rationalis – розум) – філософський напрямок, який визнає розум основою пізнання.