ЗІЗ(заходи індивідуального захисту) від підвищеного рівня шуму

Боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Це найбільш дієвий спосіб боротьби з шумом. Створюються малошумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.

Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією. Об'єкт, котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер'єр цеху. Різновидом цього методу є кабіна, в котрій розташовується найбільш шумний об'єкт і в котрій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.

Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає в тому, що шумовипромінювальний об'єкт або декілька найбільш шумних об'єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стіною або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об'єкта в окремій кабіні. При цьому в ізольованому приміщенні і в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце і людину від безпосереднього впливу прямого звуку, однак не знижують шум в приміщенні.

Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюватись резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або в поєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки приміщень залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх розташування, об'єму приміщення, його геометрії, місць розташування Джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких

приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 м) витягненої форми

Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА

Заходи щодо зниження шуму слід передбачати на стадії проектуванні

промислових об'єктів та обладнання Особливу увагу слід звертати

винесення шумного обладнання в окреме приміщення, що дозволі

зменшити число працівників в умовах підвищеного рівня шуму та здійснкя

заходи щодо зниження шуму з мінімальними витратами коштів, обладнанні

та матеріалів. Зниження шуму можна досягти лише шляхом знешумленн

всього обладнання з високим рівнем шуму.

Роботу щодо знешумлення діючого виробничого обладнану в приміщенні розпочинають зі складання шумових карт та спектрів шуму обладнання і виробничих приміщень, на підставі котрих виноситьс рішення щодо напрямку роботи.

 

48. Терміни проведення, загальна характеристика заходів проведення навчання та перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму, в яких випадках організовують навчання та перевірку знань.

 

Після закінчення спеціального навчання за програмою

пожежно-технічного мінімуму від тих, хто навчався, приймаються

заліки. Результати заліків оформлюються протоколом.

Для прийняття заліків наказом керівника підприємства

утворюється комісія, яку очолює заступник керівника (головний

інженер).

Працівники підприємств, які проходили спеціальне навчання на

інших підприємствах (у навчальних закладах), складають заліки за

місцем навчання.

3.9. Особам, які успішно склали заліки, видається посвідчення

відповідної форми (додаток N 4).

3.10. Звільнення від проходження спеціального навчання з

пожежно-технічного мінімуму може надаватися особам, які за

попереднім місцем роботи вже проходили його (відповідно до

спеціальності або виду роботи, на яку їх приймають) і мають

відповідне посвідчення. При цьому строк останньої перевірки їх

знань не повинен перевищувати один рік.

3.11. Працівники, які проходять попереднє спеціальне навчання

(пожежно-технічний мінімум) на підприємстві, можуть бути звільнені

від вступного та первинного протипожежних інструктажів. Особи,

яких для проходження навчання направляють до інших підприємств або

до навчальних закладів, від таких інструктажів не звільняються.

3.12. Щорічно працівники, зайняті на роботах з підвищеною

пожежною небезпекою, повинні проходити перевірку знань з питань

пожежної безпеки.

Для проведення перевірки наказом керівника підприємства

призначається комісія, яку очолює один з його заступників

(головний інженер).

3.13. На підприємстві, що має самостійні структурні

підрозділи, можуть створюватися декілька комісій, які очолюють

заступники керівників відповідних структурних підрозділів.

3.14. Перелік питань для перевірки знань з пожежної безпеки

розробляється комісією та затверджується керівником підприємства.

3.15. Результати перевірки оформлюються протоколом. У разі

незадовільного результату працівники повинні пройти повторне

навчання з пожежно-технічного мінімуму із складанням заліків

протягом одного місяця.

Відмітки про перевірку вносяться до посвідчення про

проходження спеціального навчання з пожежно-технічного мінімуму

(додаток N 4).

(Пункт 3.15 із змінами, внесеними згідно з Наказом МВС N 533

(z0628-01) від 06.07.2001)

 

49. Поняття про виробничий травматизм і професійні захворювання.

 

Травма - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії небезпечних виробничих факторів.

 

Виробнича травма - це раптове механічне (забої, переломи, рани тощо), фізичне (рухомі вузли машин, механізмів, інструмент, оброблюваний матеріал, ненормальні метеорологічні умови, недостатня освітленість робочої зони, шум та вібрація тощо), хімічне (хімічні опіки, загальнотоксичні гострі отруєння тощо), біологічне (мікроорганізми, бактерії, віруси, рослинні та тваринні макроорганізми), психофізіологічне (фізичне та нервове перевантаження організму людини), комбіноване та інше пошкодження людини у виробничих умовах. За ступенем важкості наслідків нещасні випадки поділяють на легкі (втрата працездатності на 1 день), важкі (втрата працездатності більше як на 1 день) і смертельні. Висновок про важкість травм дають лікарі медичних установ згідно з відповідними нормативними документами. Залежно від кількості потерпілих, нещасні випадки поділяються на поодинокі і групові. До останніх відносяться нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше потерпілими. Незалежно від важкості отриманих травм, такі нещасні випадки кваліфікують як важкі.

 

Механічні та фізичні фактори переважно викликають травми. Теплові, хімічні, біологічні та психофізіологічні у більшості випадків зумовлюють захворювання. Одначе, різкої межі за характером дії на організм людини між згаданими факторами немає.

Нещасний випадок - випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин та умов, за котрих завдається шкода здоров'ю або настає смерть потерпілого. Нещасний випадок на виробництві пов'язується з дією на працівника небезпечного виробничого фактора.

Усі нещасні випадки відносяться до таких, що пов'язані з роботою, і до побутових. Віднесення травми до тієї чи іншої категорії являє собою юридичний акт і здійснюється на основі спеціальних правових норм і правил. Нещасний випадок на виробництві можна кваліфікувати як раптове пошкодження здоров'я працівника при виконанні трудових обов'язків або при обставинах, спеціально зумовлених законом. При цьому не має значення, чи працює робітник на підприємстві постійно, тимчасово або сезонно, є штатним чи позаштатним, працює на основній роботі чи за сумісництвом, оскільки у перерахованих випадках він вступив у трудові відносини з підприємством.

Визначення причин нещасних випадків на виробництві є складним і відповідальним моментом. Дуже часто в цій справі допускають грубі помилки, що невірно відображає фактичний бік справи і веде до неправильних висновків, спрямовує зусилля у боротьбі з виробничим травматизмом у хибному напрямку.

Статистика нещасних випадків свідчить про те, що, незважаючи на різноманітність засобів безпеки праці під час роботи на машинах (особливо універсальних), виробничий травматизм поки що має місце. Одна з причин цього - мала ефективність цих засобів. У зв'язку з викладеним існує гіпотеза про хвилеподібність уваги працюючих до небезпеки, коли формується деякий середній рівень уваги до небезпеки. Після того, як стався нещасний випадок, рівень уваги до безпеки праці на підприємстві різко зростає, а з часом поступово спадає.

 

Професійне захворювання - патологічний стан, зумовлений тривалою роботою за шкідливих умов праці і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією виробничих факторів.

Професійні захворювання і отруєння (надалі - профзахворювання) -це захворювання, котрі викликані впливом виробничих факторів і трудового процесу, а також захворювання, щодо яких встановлено причинний зв'язок з впливом певного виробничого фактора чи процесу та непрофесійні фактори, що викликають аналогічні зміни в організмі (бронхіт, алергійні захворювання, катаракта, втрата зору і слуху, силікоз та інші). Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до списку професійних захворювань, затвердженого МОЗ.

Крім професійних, на виробництві виділяють групу, яку називають умовно виробничими захворюваннями. До них відносять хвороби, які не відрізняються від звичайних хвороб. Наприклад, у працівників, котрі виконують фізичну роботу в незадовільних умовах, часто виникають захворювання, такі як радикуліт, варикозне розширення судин, виразка шлунку та інші. Якщо праця вимагає великого нервово-психічного напруження, то частіше виникають різні неврози і хвороби серцево-судинної системи.

 

Згідно з "Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1993р. №623, травми поділяють на легкі, важкі та зі смертельним наслідком. Крім того, травми можуть бути груповими (якщо травмується два і більше робітників).

 

За результатами розслідування на облік беруться нещасні випадки, які сталися:

 

• під час виконання трудових обов'язків (у тому числі під час відряджень), а також дій в інтересах підприємства без доручення власника;

• на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи встановлені перерви;

• протягом часу, необхідного для приведення в порядок знаряддя виробництва, засобів захисту, одягу перед початком або після закінчення роботи, а також для особистої гігієни;

• під час проїзду на роботу або з роботи на транспорті підприємства або сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), а також на власному транспорті, який використовується в інтересах виробництва;

• під час аварій (пожеж тощо), а також під час їх ліквідації на виробничих об'єктах;

• під час надання підприємством шефської допомоги;

• на транспортному засобі, стоянці транспортного засобу, в порту заходу судна, на території вахтового селища з працівниками, які перебували на змінному відпочинку (провідник, працівник рефрижераторної бригади, шофер-змінник, працівник морських і річкових суден, а також ті, що працюють за вахтово-експедиційним методом);

• у робочий час при прямуванні пішки, на громадському, власному транспортному засобі, або який належить підприємству чи сторонній організації, з працівником, робота якого пов'язана з переміщенням між об'єктами обслуговування;

• під час прямування пішки або на транспортному засобі до місця роботи чи назад за разовим завданням власника або уповноваженого ним органу без оформлення посвідчення про відрядження.

 

Рішення про складання акту за формою Н-І про такий нещасний випадок, взяття його на облік приймається комісією з розслідування, залежно від конкретних обставин і причин.

 

Якщо в результаті розслідування встановлено факт самогубства, звичайної смерті працівника або одержання травми під час вчинення ним злочину, акт за формою Н-І не складається і нещасний випадок не береться на облік, як виробничий.

50. Основні заходи по запобіганню травматизму та професійним захворюванням.

 

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.

Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.

Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.

Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.

Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.

 

 

51. Безпека виробничого устаткування.

 

Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені

ГОСТ 12.2.003-91, за яким безпечність виробничого устаткування забез-

печується: правильною розробкою конструктивних схем, елементів конс-

трукцій, використанням засобів механізації, автоматизації та дистанцій-

ного управління, застосування у конструкціях засобів захисту, включення

вимог безпеки до технічної документації з монтажу, експлуатації, ремон-

ту, транспортування та зберігання устаткування тощо.

Таким чином, безпечність виробничого устаткування – це його

відповідність вимогам безпеки праці під час монтажу, експлуатації, ре-

монту в умовах, установлених нормативною документацією.

При проектуванні устаткування необхідно враховувати умови його

експлуатації, транспортування з тим, щоб при дії на нього метеорологічних

факторів, сонячної радіації та інших чинників, воно не ставало небезпеч-

ним; не допустити випадкового руйнування окремих вузлів і деталей; пе-

редбачити необхідні технічні засоби захисту. Устаткування не повинно ма-

ти гострих країв, нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь.

Якщо устаткування виділяє тепло, шкідливі _______речовини, створює шум,

вібрацію та інше, то мають бути передбачені відповідні поглиначі, аби дія

цих негативних факторів не перевищувала гранично допустимих рівнів у

межах робочої зони.

Устаткування повинно бути оснащено засобами сигналізації про пору-

шення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (у разі аварій,

нещасних випадків, ввімкнення джерел енергії) – засобами автоматичної

зупинки, гальмування. Причому необхідно унеможливити самовільне вми-

кання приводів робочих органів при відновленні подачі енергії.

При проектуванні і виготовленні устаткування необхідно враховува-

ти антропометричні, фізіологічні, психофізіологічні та психологічні мож-

ливості людини. Робочі місця мають бути оснащені необхідними техніч-

ними засобами і забезпечувати зручність і безпеку працівникам.

Надзвичайно важливим є раціональне розміщення виробничого устатку-

вання в робочій зоні.

Дистанційне спостереження й управління технологічними процеса-

ми – найбільш ефективний захід запобігання виробничому травматизму і

захворюванням на виробництві. Його застосовують у тих випадках, коли

безпосереднє перебування оператора в робочій зоні з мотивів безпеки і

технологічних особливостей неможливе, недоцільне або економічно не-

вигідне, наприклад при роботі з легкозаймистими, токсичними та іншими

речовинами.

Дистанційне автоматичне управління виробничими процесами здійс-

нюється відповідно до розроблених програм.

Устаткування у процесі експлуатації не повинно забруднювати на-

вколишнього середовища шкідливими речовинами вище ГДК (ГДР) та

створювати небезпеку вибуху чи пожежі.

Безпечність виробничого устаткування також залежить від уміння

людини працювати з ним. Відомо, що від неправильних дій людини в си-

стемі ЛМС відбувається до 50% аварій.__

 

52. Стан охорони праці в Україні та за кордоном.

 

Відповідно до ст. 3 Конституції України і Закону «Про охорону пра-

ці» основним принципом державної політики є пріоритет життя і здо-

ров’я робітників відносно будь-яких результатів виробничої діяльності.

Для розвитку і швидкого втілення в життя цього принципу керівництво

держави вживає ряд організаційних заходів. Так, згідно з наказом Прези-

дента України було розроблено державну програму підвищення рівня

знань населення України з питань охорони праці.

Але, незважаючи на це, в Україні має місце ціла низка негативних

явищ на виробництві (аварії на шахтах, травматизм на транспорті, профе-

сійні захворювання у промисловості). Щоденно на виробництві отриму-

ють травми у середньому 160 чоловік, з низ 20 стають інвалідами, а 4-5 –

гинуть.

Особливо травмонебезпечною залишається вугільна промисловість.

Кожен мільйон тонн вугілля, видобутого в Україні, обриває життя до п’яти

шахтарів. У США цей показник майже у 100 нижчий, а в Росії – у 3,8 рази.

Причиною високого рівня виробничого травматизму в Україні є не-

дбале ставлення деяких керівників підприємств до проблем охорони пра-

ці, застарілі малобезпечні технології та брак коштів на реконструкцію ви-

робництва, переозброєння його сучасною технікою, низька виробнича

дисципліна.

Травматизм може бути і невиробничий. Так, внаслідок дорожньо-

транспортних пригод в останні роки загинуло або отримало травми різно-

го ступеню складності особливо багато людей. Тільки на Україні цей по-

казник складає близько 18 тисяч осіб на рік.

Є хвороби, які у разі недотримання на виробництві й у побуті правил

санітарії та гігієни, швидко розповсюджуються. Наприклад, від туберку-

льозу в 1999 р. на Україні померло майже 20 тисяч людей.

За статистичними даними, щорічно в Україні реєструється близько

2,5 тис. осіб, в яких виявлені професійні захворювання.

Ріст енергетики, промислового виробництва, численності засобів

транспорту в світі призводить до зростання виробничого і невиробничого

травматизму. Так, у машинобудівній галузі Росії в 1999 р. травмовано

17,8 тисяч, загинуло 280 осіб.

Величезна аварія – витікання 43 т отруйного газу метилізоцианату на

заводі американської фірми «Юніон Карбайт» у м. Бхопалі (Індія) у груд-

ні 1984 р. – призвела до загибелі 3150 людей. Більше 200 тисяч людей

отримали значні травми й ушкодження органів дихання, печінки, нирок,

центральної нервової системи тощо.

В останні роки значні аварії з людськими жертвами та забрудненням

навколишнього середовища мали місце на підприємствах хімічної проми-

словості та на шахтах Китаю.

Згідно з даними Міжнародного бюро праці, у світі в середньому на

100 тисяч працюючих щорічно припадає близько 6 нещасних випадків зі

смертельними наслідками, а кожні три хвилини внаслідок нещасного ви-

падку на виробництві або професійного захворювання помирає одна лю-

дина.__

 

53. Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення.

 

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. З фізіологічної точки зору, праця – це витрати фізичної і розумової енергії, але вона є необхідною та корисною для людини. І тільки у шкід- ливих умовах або при надмірному напруженні сил людини тою чи іншою формою можуть проявлятися негативні наслідки праці.

У мови праці – це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на стан здоров’я і працездатність людини у процесі праці. Умови праці можуть бути оптимальними, допустимими, шкідливими, травмонебезпечними (екстремальними). Процеси сприйняття, передачі й аналізу інформації та реакція на них людини належать до сфери фізіології і психології.

Виникнення критичної ситуації, а також різка дія на людину небезпечних і шкідливих факторів призводять до стресу, який супроводжується складними біохімічними процесами в її організмі. Вихід системи, керованої людиною-оператором, із такої ситуації залежить від типу вищої нервової діяльності, загального фізичного і психічного стану людини, рівня її професійних навичок, справності технічних елементів та інших характеристик системи. Для більш глибокого розуміння процесів зародження, формування і прояву виробничих небезпек та їх профілактики спеціалісти з охорони праці та технологи повинні мати повне уявлення про основні фізіологічні

та психологічні особливості оператора. Таким чином, системою «Людина – машина – навколишнє середовище» є будь-який виробничий агрегат, в якому до підсистем належить людина (оператор), машина (автомобіль, верстат, компресор тощо) і середовище. Детальне дослідження системи, аналіз її роботи, взаємодії підсистем дає можливість визначити рівень надійності або небезпеки кожної з підсистем. Небезпека – це явища, процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей. До матеріальних збитків, пошкодження здоров’я, смерті або іншої шкоди призводить конкретний вражаючий фактор. Під вражаючим фактором розуміють такі чинники виробничої системи, які за певних умов завдають шкоди працюючому, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути фізичні, в тому числі енергетичні (електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання тощо), хімічні (луги, кислоти та інші сполуки, що можуть проявити шкідливу дію), біологічні (мікроорганізми, віруси, грибки, комахи), психофізіологічні (фізичні перевантаження, розумові, емоційні перевантаження).

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в охороні праці поділяються на шкідливі та небезпечні. Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники на виробництві, які призводять до погіршення самопочуття, зниження стану здоров’я і працездатності і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Захист людини від цих факторів покликана здійснювати виробнича санітарія.

Виробнича санітарія – це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих факторів. З метою захисту людей від впливу шкідливих речовин установлюються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин. ГДК шкідливої речовини – така максимальна концентраціяшкідливої речовини, що діє протягом усіх робочих змін і не призводить до зниження працездатності і відхилень у здоров’ї людини в період її трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє несприятливого

впливу на здоров’я нащадків. Небезпечними факторами називають такі чинники виробництва, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті. Технічна безпека – це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих факторів.

Слід зазначити, що поділ вражаючих факторів на шкідливі і небезпечні є досить умовним, але він сприяє кращому розслідуванню та обліку захворювань, а також розробці ефективних засобів і заходів захисту працівників. Вражаючі виробничі фактори поділяють на явні і потенційні.

Вражаючий фактор, як правило, має свою зону дії. Цю зону називають небезпечною зоною. Вона може бути постійною і змінною. Своєю невірною дією людина може потрапляти до небезпечної зони, що призводить до небезпечних обставин і виробничої небезпеки. Поняття виробнича небезпека стосується впливу виробничих факторів на здоров’я людей. Інші небезпеки матимуть різні визначення: пожежна небезпека, небезпека вибуху, небезпека руйнування, особиста небез-

пека працівника ОВС тощо. Небезпечні обставини – це ті обставини, які розкривають дії, стан чи ознаки небезпечного фактора і умови, за яких він діяв на людину (небезпечні умови).

Небезпечні умови відіграють пріоритетну роль у формуванні і виникненні виробничих небезпек – певного стану, за якого виникає реальна загроза аварії або травми. Це пояснюється тим, що навіть за наявності кількох небезпечних виробничих факторів на певному робочому місці, але якщо жоден з них не має умов, за яких він міг би діяти на людину, то на цьому місці відсутня реальна небезпека. Інша річ, коли такі умови є, але про них працівник не знає.

Небезпечні умови можна поділити на такі групи:

а) недоліки конструкцій машин, технологічного обладнання і процесів;

б) низька кваліфікація працюючого, відсутність відповідного конт- ролю за дотриманням правил з охорони праці;

в) відсутність огороджень небезпечної зони і сигналізації про наближення до небезпечної зони;

г) неправильно організоване робоче місце, низький рівень робочої дисципліни.

Якщо збігаються небезпечні умови і небезпечні обставини, то виникає небезпечна ситуація. Вона може мати конкретне визначення: «аварійна ситуація», «критична або катастрофічна ситуація». Наслідками небезпечної ситуації можуть бути аварія, травма, катастрофа.

Аварія – пошкодження, вихід із ладу машини, агрегату, апарата, що створює небезпеку дляжиття і здоров’я людей, забруднення довкілля.

Травма – це пошкодження анатомічної цілості організму будь-яким небезпечним фактором, а сукупність травм, які повторюються у тих чи інших категорій працівників відповідно до виробничих обставин, називається травматизмом.

Катастрофа – несподіване лихо, подія (велика аварія), що спричиняє тяжкі наслідки, руйнування.

Аварія, катастрофа, стихійне лихо можуть призвести до надзвичайної ситуації – порушення нормальних умов життєдіяльності людей напевній території (об’єкті) зі значними матеріальними збитками та загрозою для життя.

З метою своєчасного й ефективного попередження і реагування на надзвичайні ситуації і захист населення Кабінет Міністрів України

15.08.1998 р. створив Єдину державну систему надзвичайних ситуацій, яка включає постійно діючі функціональні і територіальні підсистеми усіх рівнів: загальнодержавні, регіональні, місцеві й об’єктові. Класифікація надзвичайних ситуацій базується на кількості постраждалих людей або порушенні їх умов життя, завданих матеріальних збитках тощо.

Координуючими органами надзвичайних ситуацій є:

- на загальнодержавному рівні – Державна комісія техногенно-екологічної безпеки та попередження надзвичайних ситуацій і Націона-

льна рада з питань безпеки життєдіяльності;

- на регіональному рівні – комісії обласних державних адміністрацій;

- на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій;

- на об’єктовому рівні– комісія з питань надзвичайних ситуацій об’єкта.

54. Методи контролю параметрів вібрації.

 

Для вимірювання вібрацій широко використовуються електричц вібровимірювальні прилади, принцип дії котрих базується ц| перетворенні кінематичних параметрів коливного руху в електричЦ величини, котрі вимірюються та реєструються за допомого* електричних приладів.

 

Основні елементи цих приладів — давачі. В якості первиннцз вимірювальних перетворювачів використовують ємнісні, індукційні п'єзоелектричні перетворювачі, котрі сприймають коливні зміщення швидкість та прискорення.

 

Найчастіше використовуються п'єзоелектричні перетворювач віброприскорення — акселерометри.

 

Вібровимірювальними приладами з давачами можна вимірювати вібрації в багатьох точках, їх перевага — дистанційністі вимірювання параметрів вібрації, проста будова, відсутністі інерційності.

 

Кількість вимірювань параметрів вібрації повинна бути не мении трьох для кожної октавної смуги частот. Вимірювальними параметрам} вібрації є пікові або" середньоквадратичні значення віброзміщення віброшвидкості або віброприскорення в октавних або 1/3-октавниз смугах частот.

 

55. Загальні підходи до оцінки умов праці та забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

 

Оцінка умов праці проводиться на підставі Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, згідно з якою умови праці поділяються на 4 класи:

– 1-й клас – оптимальні умови праці – такі умови, за яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для високого рівня працездатності;

– 2-й клас – допустимі умови праці – характеризуються таким рівнем чинників виробничого середовища і трудового процесу, який не перевищує встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламен тованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх нащадків у найближчому та віддаленому періодах;

– 3-й клас – шкідливі умови праці – характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні норми і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого (або його нащадків);

– 4-й клас – небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються _______такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Згідно з Законом України «Про охорону праці» в усіх виробничих приміщеннях, робочих зонах, на робочих місцях повинна бути забезпечена безпека, а санітарно-гігієнічні умови – відповідати нормативним актам(ст. 6).

При прийнятті на роботу роботодавець зобов’язаний поінформувати громадянина про наявність шкідливих або небезпечних факторів на виробництві (ст.5).

 

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

З прийняттям у 1992 році Закону України «Про охорони праці» було визначено основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів.

Працівникам також гарантовано право на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами.

Зрештою, працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля, але він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.

Гарантовано відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Разом з тим необхідно наголосити, що захист гарантованих законодавством з охорони праці прав здійснюється за умов трудових відносин між працівником та роботодавцем, який зобов'язаний створити належні, безпечні умови праці та забезпечує процес виконання роботи.

Але у сучасних умовах все більшого поширення набуває явище, коли відносини між сторонами оформлюються на підставі цивільно-правових договорів підряду, за якими «одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконувати певну роботу за завданням другої сторони (замовника)».

Отже, за цивільно-правовими договрами не діють гарантії, які визначено законодавством з охорони праці.

Хоча необхідно підкреслити, що державна політика у питаннях трудових відносин щодо охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

 

56. Види інструктажів. Порядок проведення інструктажів для працівників.

 

Усі працівники, які приймаються напостійнучи тимчасову роботу і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

 

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому цим Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

 

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, атакожз урахуванням вимог орієнтовногоперелікупитань первинного інструктажу.

 

Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

 

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

 

Цільовий інструктаж проводиться індивідуальноз окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться.

 

Первинний, повторний, позаплановийі цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер).

Первинний, повторний,позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань увиглядіусного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань,уміньі навичокщодобезпечноговиконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника на протязі 10 днів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого ували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.У разівиконанняробіт, що потребують оформлення наряду-допуску,цільовийінструктажреєструєтьсявцьому наряді-допуску, а в журналі реєстраціїінструктажів - не обов'язково.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються відпервинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства за узгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесіякихнепов'язаназбезпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.

57. Охорона праці неповнолітніх та осіб з обмеженими можливостями.

 

1. Охорона праці неповнолітніх і інвалідів (Закон України «Про охорону праці» 20.11.2002 р.).

Працюючі жінки, інваліди та неповнолітні особи - це найбільш захищені категорії працівників з боку законодавства. Сьогодні ми якраз і поговоримо про те, які саме гарантії пропонують їм КЗпП, Закон про охорону праці та деякі інші нормативні акти. І роботодавцю слід про них пам'ятати, адже їх недотримання може "посприяти" фінансовим втратам як керівника підприємства особисто, так і підприємства.