Епоха середньовіччя, релігійна філософія

Залежно від історіософської позиції, середньовіччя як історичну епоху можна вважати або закономірним продов­женням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між ними), або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга позиція, яка ґрунтується на концепції історичного колово­роту (греко-римська цивілізація занепала, прийшли нові на­роди і розпочався новий цикл нової цивілізації).

Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризлі. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому ми­слило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає, свою самоцінність.

Перший період (II—VII ст.) у розвитку середньовічної філософії названий патристикою.

Патристика ( — сукупність філософських докт­рин християнських мислителів (отців церкви) II —V// ст.

Представлений він вченням «отців церкви» — Квінта Тертулліана (160—220), Августина Блаженного та ін. Відо­мим твердженням «Вірую, бо це абсурдно» Тертулліан ви­словив один із основних принципів патристики — примат віри над розумом. Розум справді був безсилий будь-що змі­нити в період розпаду Римської імперії. Відновитись до життя можна було тільки через віру, через утвердження абсолют­но нових цінностей. У цих словах теолога не просто церков­на догма, а вистраждана епохою істина.

Наступний період (XIII—XV ст.) в розвитку середньо­вічної філософії називають схоластикою.

Схоластика (лат. зспоіавіікоз — учений, шкільний) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціо­налістичною методикою та формально-логічними проблемами.

Філософія викладалась у школах при монастирях, во­на була шкільною мудрістю, звідси і назва — «схола» (з грецької — школа). Пізніше це слово набуло негативного значення, ним стали позначати відірване від життя муд­рування. У розвитку схоластики існує два періоди:

1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство).

2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274), який пристосував учення Арісто-теля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм.

Схоластика, особливо її розвинута форма — томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, мож­на передати розумом.

Реалізм (лат. геаіів — суттєвий, дійсний) — філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалі!) існують реально як сут­ності речей.

Реалісти — Ансельм Кентерберійський (1033—1109), Фома Аквінський — вважали, що людина осягає ці сут­ності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу на­давався статус реального буття — сутності речей, а вже відтак — загального поняття розуму.

Номіналізм (лат. потєп — ім'я) — філософське вчення, що запе­речує онтологічне значення універсалій (загальних понять), ствер­джуючи, що універсалі)' існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Номіналісти — Вільям Оккам (1300—1349), Жан Бу-ридан (1300—1350) — вважали, що речі одиничні, не при­ховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони — творіння людського розуму.

Така відмінність у співвідношенні одиничного і за­гального в світі речей передбачала різні тлумачення спо­собу їх творення. Реалісти — прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розу­мом — вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зу­мовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, — сутність ре­чі — ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним спо­собом втілення ідеї — форми.

Релігія-це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображенні тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному житті. Специфічною ознакою є віра в реальне існування надприродних осіб /бога, духа,чорта/ та можливість їхнього втручання в реальне життя.

Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов’язаною з релігією, була проблема з’ясування причин, що спонукали людей створити в своїй уяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтування існування бога.

Серед матеріалістичних пояснень походження релігії слід виділити: * ”теорію страху”-безсилля людей перед явищами природи /Демокріт, Спіноза/; * ”теорію обману”, своєкорисливість священослужителів і утриманців влади /Вольтер,Дідро/; * теорію неосвіченості. Таким чином, для матеріалістів головним у вивченні релігії було з’ясування причин її існування, а для ідеалістів-визначення сутності надприродного і його впливу на людину.

3. а)монада

б)природній чуттєвості

Білет № 13