Яскравою сторінкою лицарської літератури є поезія трубадурів (від прованс. trobar — знаходити, створювати). Існувала на півдні Франції у Провансі з кінця 11 до початку 13ст. Лірика трубадурів постала утіленням лицарського світогляду. За своїм походженням провансальська лірика, що виникла, очевидно, в кінці XI століття, пов'язана з народною пісенною творчістю. Деякі жанри поезії трубадурів наочно демонструють цю фольклорну традицію. Так балада (окситанською: «танцювальна») зберігає в словах і музиці багато рис, що вказують на її зв'язок з народними піснями хороводів; у одній баладі прямо згадується «квітнева королева», традиційний персонаж народних весняних обрядів. Існує також гіпотеза про значний вплив на розвиток поезії трубадурів поетичної культури арабської Іспанії і, перш за все,заждаля — жанру строфічної поезії розмовною арабською мовою, яко користувалися мешканці Іспанії як християни, так і мусульмани. Виникнувши на ґрунті народної пісні і народної поетичної мови, запозичуючи деякі свої мотиви з фольклорних джерел, провансальська поезія вперше в історії новоєвропейської літератури виступає як поезія індивідуальна, як лірика особистості. Поезія трубадурів була першою в Європі світською поезією народною мовою. У кожній країні їх називали по-різному: у Англії — менестрелі, у Німеччині — шпільмани. Лірику трубадурів живили різні джерела: фольклорні пісні та обряди, антична і східна поезія. У творчості можна виділити 3 основні тем: війна, служіння сюзерену та поклоніння Прекрасній Дамі, а також жанри: Канцона — ліричний вірш про лицарське кохання (пізніше збірка віршів Петрарки називатиметься «Канцоньєрє»); Кансона — це досить складна віршована форма, що складається звичайно з п'яти-семи строф і замикається одим-двома посиланнями (торнадо) з трьох-чотирьох віршів. Сирвента — вірш про подвиги на ратному полі; Це жанр обговорення релігійних, моральних, політичних питань. У сірвенті трубадури висміювали недоліки супротивників і оспівували чесноти друзів. Відомим майстром сирвентес був Бертран де Борн (близько 1140-1215), якому приписують помітну роль у політичних подіях того часу. Пасторелла — ліричний вірш, який розповідає про любов лицаря до пастушки. Найвідомішим трубадуром можна назвати Бертарна де Борна. Ще один популярний жанр — альба (окситан. alba — «ранкова зоря»): скарга закоханих на неминучість розлуки з настанням ранку. Являє собою драматичний діалог кавалера з дамою якому іншому, що охороняє спокій закоханих. Діалогічність альби вказує на її зв'язок з народною піснею. Всупереч класичній куртуазній ситуації в Альбі любов стає взаємною, але щастя триває коротко — з настанням ранку коханці розлучаються через страх перед наклепами або ревнивцем-суперником. Цей жанр був поширений також у поезії німецьких мінезингерів. Лірика трубадурів відрізняється великою різноманітністю жанрів. Видатним майстром канцони був Бернарт де Вентадорн (близько 1140- 1195) - один із найталановитіших поетів Прованса.Крім кансони, сірвенти, балади і альби, популярністю користувалися дебати — спеціальний діалогічний жанр, диспут на художні, психологічні або філософські теми. Чергуючись від строфи до строфи трубадури в суперечці відстоювали свою думку. Дослідники розрізняють два варіанти дебатів: тенсону (від tenso — суперечка) — вільний обмін поглядами і партімен або джок партії (окситан. partimen — розділ), де співрозмовники дотримувалися протилежних думок, а трубадур, що відкриває суперечку, задавав тему. Існувало і багато інших, другорядних жанрів, наприклад: •Ескондідж (окситан. escondig — виправдання): пісня, в якій поет виправдовується перед своєю пані; Дескорт (окситан. descort — розбіжність): пісня з нечіткою композицією, що передає збентежений стан поета.Сонет: італійський жанр, запозичений і розвинутий трубадурами. Мальді: скарга трубадура на свою Даму чи на свого покровителя.Пісня про хрестові походи: як правило, із закликом до участі в них.Плазер: хвалебна пісня, як правило, тематизує успіх в коханні. Традиція старопровансальской ліричної поезії зовсім припиняється. Але її вплив на весь розвиток європейського поетичного мистецтва було дуже велике - французька та іспанська лірика, німецька міннезанг і особливо італійська поезія (Данте, Петрарка). Пізніше лірика трубадурів на довгий час була залишена без уваги і лише на початку XIX століття романтики (Гейне, Гете) зацікавилися середньовічної літературою і в тому числі провансальської поезією.
