Усна поетична народна творчість. Витоки та жанри фольклору

Усна народна творчість — колективна літературна і музична творча діяльність народу.Це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Фолькло́р (англ. folklore), народна творчість — художня колективна творча діяльність народу, що відображає його життя, погляди, ідеали.

Фольклор — це створені народом і існуючі в народних масах словесність (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Роди та жанри фольклору

Є три фольклорні роди:народний епос, народна лірика, народна драма

1. Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать: загадки, прислів'я та приказки, анекдоти, думи, історичні пісні, балади, казки, легенди, перекази, байки, притчі

· ЗАГАДКИ

Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем.

Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо.

Особливим різновидом загадок є ребус.

Тематика загадок

Явища природи:

А що сходить без насіння? (сонце)

А що біжить без перестанку? (час)

А що шумить без буйного вітру? (річка)

Людина:

Між білими березами талалай плеще. (зуби, язик)

Рослинний і тваринний світ:

Чотири чотирники, Два закопирники, А третій вертун. (корова)

Хату на хаті має, жабам рахунок знає? (Лелека)

Вдень мовчить, а вночі кричить (Сова)

Духовне життя людини:

А що плаче — сліз не має? (серце)

А що горить без полум'я? (любов)

Трудова діяльність:

Предмети побуту:

Знаряддя праці:

Між ногами - тривога, на пузі дорога. (прядка)

В лісі росте, у коня колихається, у баби теліпається. (сито)

Загадки можуть мати національні образи:

Прийшли татари, людей забрали, а хата вікном утекла (Рибалка. Риба, вода, волок).

Під одним козирком чотири козаки стоять (Ніжки стола).

· ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ

Прислі́в'я — мала форма народної поетичної творчості, що вдягнулася в короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії.

Поетика

Своєю силою прислів'я зобов'язане смисловому ефекту, що виникає в результаті особливого стяжіння синтаксичної і лексичної форми, покликаного закріпити якийсь зміст; прийоми, за допомогою яких досягається це стяжіння:

· стислість пропозиції і часте поєднання невизначено-особистих форм і дієслова в теперішньому часі або наказовому нахилі

· паралелізм

· алітерація, асонанс, рима і інші звукові механізми, що роблять вислів ритмічно стислим

Всі ці прийоми допомагають узагальнити твердження, підняти його до рівня метафори, тобто перетворити на типовий еквівалент практично нескінченного числа ситуацій. Поєднання декількох таких прийомів стає для слухача сигналом, що фіксує щось ніби дискурсивній ізотопії. Можна говорити про «стиль прислів'я», що існує як би поза часом: традиційність — настільки невід'ємна його межа, що сама думка про «витоки» прислів'я здається в чомусь суперечливою.

При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні