Форма державного правління. 1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Основні теорії виникнення держави і права

Варіант №1

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Основні теорії виникнення держави і права.

У різні часи виникло досить багато теорій походження держави, з яких жодна не в змозі самостійно охопити і розкрити як сутність держави, так і передумови її появи.

 

 

 

2. Розкрийте питання: Загальна характеристика цивільного права та цивільних правовідносин.

Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами:

- майнові відносини між суб’єктами з приводу належності, користування та розпорядження матеріальними благами;

- особисті немайнові відносини, що пов’язані з майновими, які виникають у зв’язку з наданням послуг, виконанням робіт, створенням, використанням, охороною винаходів, творів літератури, мистецтва та інших результатів інтелектуальної діяльності (авторство на твори науки, літератури та мистецтва. Наприклад, право автора на винагороду);

- особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими (право особи на честь, гідність, ділової репутації, на ім’я, власне зображення, особисту недоторканість, особисту свободу, охорону здоров’я і життя, авторство, товарний знак).

Методом цивільного права - є сукупність засобів і способів впливу на суспільні відносини, для яких характерні ознаки: - вільне воле­виявленні сторін;

- майнова самостійність сторін;

- юридична рівність сторін, тобто рівність їх правового становища (жодна із сторін цивільних правовідносин не наділена владними пов­новаженнями, не підпорядкована одна одній, а також має сво­боду вибору поведінки в межах, визначених законом);

- особливий спосіб вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський, третейський суд).

- майновий характер цивільно-правової відповідальності.

Основу цивільного законодав­ства України становить Консти­туція України, а основним дже­релом цього законодавстває Цивільний кодекс України, який прийнятий 16 січня 2003 року (набрав чинності з 1 січня 2004 року). Він складається із 6 книг загальною кількістю в 1308 статей та Прикінцевих і Перехідних положень.

Загальна частина Кодексу включає: основні положення; статті, що стосуються суб’єктів і об’єктів цивільних прав; правочинів; представництва і довіреності; строків та термінів позовної давності.

Особлива частина включає такі інститути права: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов’язальне право; спадкове право.

Книга перша. Загальні поло­ження.

Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

Книга третя. Право власності та інші права.

Книга четверта. Право інте­лектуальної власності.

Книга п'ята. Зобов'язальне право.

Книга шоста. Спадкове пра­во.

Кодексом визначені основні за­сади, на яких базується цивіль­не законодавство, види його джерел, подається характерис­тика цивільних правовідносин, їх учасників, об'єктів, підстав для їх виникнення, зміни тощо. Сферою регулювання Цивільного кодексу є особисті немайнові та майнові відносини. Це, зокрема, права та обов'язки особи, право влас­ності й інші майнові права, до­говори тощо.

Також цивільні відносиниможуть бутиурегульовані:

- актами Президента Ук­раїни у випадках, встановле­них Конституцією України;

- постановами Кабінету Міністрів України.

Інші органи державної вла­ди України, органи влади Авто­номної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конститу­цією України та законами.

Міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого на­дана Верховною Радою України, є частиною національного ци­вільного законодавства України

Як вже зазначалось, цивільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права (майнові відносини; відносини власності; особисті немайнові відносини; зобов’язально - договірні відносини, результати духовної творчості; спадкування по закону чи заповіту). У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст і об'єкт. Суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юри­дичні особи.

 

3 Визначити правильну відповідь

Головним питанням політики є питання:

а) державної безпеки;

б) гідності життя і здоров’я людей;

в) прав і свобод людини;

г) завоювання, утримання та використання державної влади;

Варіант №2

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Поняття, основні ознаки і функції держави.

Поняття та ознаки держави

Поняття та ознаки держави

 

Суттєві ознаки держави

 

Розглянемо ознаки держави. Вони є загальними для всіх держав без винятку, якого б історичного типу, форми вони не були б. Почнемо з першої ознаки – територіальне розселення населення - це безумовна ознака кожної держави. Без неї немає держави. Владні повноваження державних структур поширюються на всіх людей, які перебувають на території країни.

Наступна ознака – суверенітет- верховенство, найвища влада) – органічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якого впливу здійснювати свої функції як в середині країни, так і за її межами/

Наявність апарату публічної влади. Апарат публічної влади складається з апарату управління й апарату примусу. Апарат управління - законодавчі, виконавчі органи, президент. До апарату примусу відносять: армію, міліцію (поліцію), суди, прокуратуру, установи виконання покарань.

Наявність власних правових норм. Держава встановлює загальнообов’язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права. Систему права, її ознаки і характеристику розглянемо у лекції "Основи теорії права".

Здатність стягувати податки. Держава збирає податки, що використовуються для утримання і діяльності державного апарату, функціонування держави.

Крім того держава має і неосновні ознаки, до яких належать: державна символіка (гімн, герб, прапор, столиця та ін. атрибути держави); наявність конституції (основний закон); грошова система та ін.

Соціальна сутність держави полягає в тому, що вона є організуючим елементом суспільства. Її основним завданням є регулювання суспільних відносин і керівництво всіма суспільними процесами, здійснення міждержавних відносин з іншими країнами (виконання внутрішніх і зовнішніх завдань). (ФУНКЦІЇ НА НАСТУПНІЙ СТОРІНЦІ).

2. Суб’єкти цивільного права.

Цивільне право – це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому.

Цивільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права (майнові відносини; відносини власності; особисті немайнові відносини; зобов’язально - договірні відносини, результати духовної творчості; спадкування по закону чи заповіту).

У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст і об'єкт. Суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юри­дичні особи.

Фізичною особою вва­жається людина як учасник пра­вових відносин. Усі фізичні особи мають ци­вільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки, яка ви­никає з моменту народження і припиняється у момент смерті.

Правоздатність по­в'язана з громадянством. Набуваючи громадянства, людина водночас стає суб'єктом права даної держави. Нарівні з гро­мадянами України цивільною правоздатністю користуються громадяни інших держав та особи без громадянства.

 

 

 

 

 

 

Тимчасові

Постійні

Другоряд.

Основні

 

Зовнішні - визначають зміст діяль-ності держави як суб’єкта міжна-родних відносин і забезпечують її зовнішню політику: політична (дипломатична функція); економічна функція; екологічна функція; культурна (гуманітарна) функція; інформаційна функція; функція захисту державного суве-ренітету; функція підтримання світового пра-вопорядку

Внутрішні - характеризують упра-влінські повноваження держави в урегулюванні суспільних відносин і забезпечують її внутрішню політику: політична функція; економічна функція; податкова функція і функція фі-нансового контролю; соціальна функція; екологічна функція; культурна (духовна) функція; інформаційна функція; правоохоронна функція

 

		Гуманітарні

 

 

 

 

3 Визначити правильну відповідь

Що в перекладі з французької означає суверенітет (souverainete):

а) верховенство;

б) самостійність;

в) справедливість;

г) незалежність.

 

 

Варіант №3

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Форма держави(державне правління, територіальний устрій, політичний режим).

ФОРМИ ДЕРЖАВИ

Кожна держава має певну організацію, певний устрій.

Побудова і функціонування держави можливе на підставі конкретних її форм.

Форма держави – це її устрій, який характеризується трьома взаємозалежними елементами:

- способом організації органів вищої державної влади;

- територіальною організацією держави;

- способом здійснення державної влади.

Зазначені елементи складають форму держави у широкому її розумінні.

Кожен тип держави має свої відповідні форми із притаманними їй особливостями.

Разом з тим форма всіх існуючих держав має загальні ознаки. В залежності від цього розглянемо елементи форми держави.

 

 

Форма державно-правово-го (політичного) режиму- спосіб здійснення держав-ної влади певними методами і прийомами

Форма держав. правління- спосіб утворення та організації органів вищої державної влади

Форма державного устрою - спосіб поділу території держави на певні складові частини і розподілу влади між нею та цими частинами

 

 

 

 

Форма державного правління

У світовій практиці форми державного правління поділяють на дві основні групи: монархії і республіки.

 

 

Монархія– форма правління, при якій вища державна влада здійснюється одноособово монархом і передається йому, як правило, за спадкоємністю (цар, шах, король, імператор)

Республіка – форма правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається населенням країни на певний строк

Усі монархії поділяються на необмежені й обмежені.

Необмежена монархія – держава, де влада монарха фактично і юридично не обмежується ніякими органами, законами. Його воля є незмінною.

Обмежена монархія (конституційна) – держава, де влада монарха обмежена конституцією й поділена із владою інших суб'єктів, що мають певні повноваження.

У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати і бути обраним належить лише вищим верствам населення

(Стародавній Рим). У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить всьому населенню країни, тобто всім її громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними або якщо їх право не обмежене на підставах, передбачених законом

Серед демократичних республік розрізняють три основні види форми правління: парламентська, президентська, змішана (президентсько-парламентська чи парламентсько - президентська). Парламентська республіка - це держава, де здійснюється верховенство парламенту, що обирається населенням країни.

Президентська республіка характеризується наявністю глави держави – президента, який може поєднувати повноваження глави держави і уряду.

Змішана (напівпрезидентська) республіка -це така республіка, яка поєднує риси парламентської і президентської республіки де:

Форма державного устрою характеризує засоби національно – державного й адміністративно – територіального розподілу держави та засоби взаємозв’язку її територіальних утворень.

Форма державного устрою відповідає на запитання, який територіальний устрій має певна держава. Державний устрій може бути простим (унітарним) і складним.

 

 

Види державного устрою

Унітарна (від лат. unitas – єдність) держава– це проста, єдина, централізована держава, територія якої поділена на адміністративно - територіальні одиниці, які не мають ознак суверенітету і державності. (Украї-на, Польща, Іспанія, Португалія, Франція)

Складна (союзна) державахарактеризується наявністю у її складі інших державних утворень. Вона має місце, коли її частини володіють основними ознаками суверенітету і державності. До складних форм державного устрою відносяться федерації, конфедерації, союзи держав, які створюються для виконання певних завдань оборони, економічних реформ, а також унії, імперії та ін. Найбільш поширеною формою складного державного устрою є федерації. (США, Кана-да, Рос.Федерація)

Якщо федерація – це союзна держава, то конфедерація – це союз держав. (початко-вий етап створення США, ОАР).

Конфедерація - це досить нестійка і рідка форма державного устрою і здебільшого є перехідною від співіснування незалежних держав до унітарної або федеративної держави.

Конфедерації в наш час у чистому вигляді не збереглися. Крім конфедерацій, існує особлива форма об’єднання держав - співдружності. Це організаційно оформлені об’єднання утворені з суверенних держав, які співпрацюють на ґрунті спільних інтересів, що склалися раніше. Наприклад, СНД, Співдружність націй. Такі об'єднання створюються на основі міжнародно – правових договорів і служать для координації спільних дій у відповідній сфері діяльності (економіці, військовій сфері). У них не існує наддержавних органів влади.

Імперія (лат. imperium – влада, держава) є досить поширеною в минулому складною формою державного устрою. Більш за все імперії створювалися шляхом насильницького приєднання раніше незалежних держав або частин інших держав до великої багатонаціональної держави. Імперіями були Римська держава, Візантія, Царська Росія з часу Петра І до повалення монархіїта ін. В сучасному світі імперії подібного роду не існують. Вони практично припинили своє існування в результаті визвольної боротьби пригноблених народів. Імперіями також називають монархічні держави, главою яких є імператор.

Державний (політичний) режим обумовлює ступінь політичної свободи, методи, якими здійснюється влада в державі, способи і засоби, що до цього використовують.

Існують два основних види державного режиму: демократичний і антидемократичний.

Демократичний - такий режим, при якому державна влада здійснюється з дотриманням і реальним забезпеченням рівності людей, їх основних прав і свобод. Сьогодні переважна більшість держав світу має демократичний режим..

Демократичні державно – політичні режими склалися в більшості країн Європи і Північної Америки.

Антидемократичний - це сукупність таких засобів і методів реалізації державної влади, за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження чи порушення основних прав та свобод людини і громадянина, не допускається волевиявлення населення через демократичні інститути. Державна влада, як правило, є неконтрольованою населенням і зосереджена в однієї особи або у певного органу. Такі режими поділяються на тоталітарні, авторитарні та расистські.

Тоталітарний (від лат. totalis – весь, повний, всеохоплюючий) – режим, за якого усі сфери життєдіяльності суспільства й кожного громадянина (особи) абсолютно регламентовані, повністю контролюються державою, фактично ліквідовані конституційні права і свободи. Тоталітарні держави характерні для країн, в яких панують однопартійна система, одна ідеологія, відсутня можливість для волевиявлення усіх груп населення, мають місце репресії відносно до опозиції та інакомислення. (фашистська Італія, нацистська Німеччина, франкізм в Іспанії).

Авторитарний ( від. лат. auctoritas - влада ) – режим, за якого всі найважливіші рішення державного життя відходять від однієї особи, яка має реальну владу (сталінський режим); військово-диктаторський, коли влада знаходиться у військових, що приходять до її захоплення насильницьким неконституційним шляхом (Чилі в минулому).

Авторитарний режим має такі різновиди : деспоті я (від гр. despoteia – необмежена влада) – форма самодержавної необмеженої влади; тиранія (від гр.tyrannos – одноособовий правитель) – жорстоке правління, яке встановлюється або утримується шляхом насильства; теократі я (від гр. theos - бог + kratos - влада) – влада належить духовенству чи главі церкви; аристократія– влада належить представникам родової знаті.

Расистський (апартеїд) - режим, за якого визнаються права лише певної раси і повністю ігноруються права іншої (в минулому - ПАР).

2. Розкрийте питання: Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність фізичних осіб.

Цивільна правоздатність фізичної особи має свій зміст — сукупність ци­вільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до діючого цивільного законодавства.

Зміст цивільної право­здатності громадян полягає в тому, що вони можуть відповідно до закону: - мати майно, землю, житло, техніку тощо в особистій власності;

- мати право користування житловими приміщеннями, які належать державі чи організації;

- успадкувати і заповідати майно;

- обирати рід занять та місце проживання;

- мати права автора твору, науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка;

- мати інші майнові та особисті немайнові права.

До змісту цивільної правоздатності входять і обов'язки. Це обов'язок належного використання права приватної власності, обов'язок не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки, обо­в'язок дотримуватися Конституції, законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших громадян.

Цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними.. Змістом цивільної дієздатності фізичної особи є її здатність вна­слідок своїх дій набувати ци­вільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми дія­ми створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх вико­нувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Основна відмінність цивільної дієздатності від цивільної правоздатності полягає в тому, що цивільна дієздатність озна­чає спроможність особи самостійно брати участь у цивільних правовідносинах, тобто набувати цивільних прав і створюва­ти для себе цивільні обов'язки своїми діями. Правоздатна особа, яка не має дієздатності, також може набувати цивіль­них прав і обов'язків, однак не своїми діями, а шляхом дій своїх представників: батьків, усиновителів, опікунів. Дієздатна особа завжди правоздатна. Правоздатна особа може бути і не дієздатною.

Цивільним кодексом встановлюється обсяг цивільної дієздатності. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров’я фізичної особи. Цивільна дієздатність поділяється на види:

- часткова дієздатність;

- неповна дієздатність;

- повна дієздатність

- обмежена дієздатність;

- визнання фізичної особи недієздатною.

Особи, які не досягли 14 років (малолітні) мають часткову цивільну дієздатність. Вони можуть самостійно здійснювати тільки дрібні побутові правочини і мають право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчості.Інші юридичні дії від їхнього імені вчи­няють їхні батьки, усиновителі, опікуни, що також несуть відповідальність за шкоду, завдану дітьми віком до 14 років. Малолітні не несуть цивільної правової відповідальності за завдану ними шкоду.

Особи від 14 до 18 років володіють неповною цивільною дієздатністю. Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією або іншими доходами, самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, зробленим на своє ім’я, бути учасником (засновником) юридичних осіб.Зі згоди своїх батьків, уси­новителів або опікунів. вони можуть розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами на їх ім’я. Для здійснення правочинів щодо транспортних засобів або нерухомого майна потрібна письмова нотаріально посвідчена згода батьків. При неповній фізичній дієздатності особа несе відповідальність за порушення договору, укладеного самостійно чи за згодою батьків. У разі відсутності майна заподіяні збитки відшкодовуються у частці або в повному обсязі її батьками. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків може обмежити право неповнолітньої особи розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

У повному обсязі цивільна дієздатність виникає з 18 років, тобто з настанням повноліття. На таких осіб поширюються всі цивільні права і обов’язки. Вони самостійно несуть цивільну відповідальність у повному обсязі.

У тому разі, коли закон допускає вступ у шлюб до досягнення 18 років, грома­дянин, який не досяг 18 років, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу в шлюб.

Особами з повною цивільною дієздатністю є неповнолітні, які працюють за трудовим договором з 16 років чи займаються підприємницькою діяльністю, а також неповнолітні особи, які записані батьком або матір’ю.

Обмеження цивільної дієздатності допускається у випадках коли фізична особа страждає на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і ставить себе чи свою сім’ю в тяжке матеріальне становище. Обмежувати в дієздатності громадянина і встановлювати над ним піклування має право тільки суд. Особа, обмеже­на в дієздатності, самостійно може здійснювати лише дрібні побутові правочини. Правочини, які виходять за межі дрібних побутових вона вчиняє за згодою піклувальника. Отримування заробітної плати, пенсії, інших видів прибутків здійснюється піклувальником. Особа з обмеженою цивільною дієздатністю самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею інший особі.

Громадянин, який внаслідок душев­ної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздат­ним і над ним встановлюється опіка.

3 Форма держави – це:

б) спосіб організації та здійснення державної влади;

Варіант №4

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Поняття, ознаки і функції права.

Сутність права полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.

Зміст права складають правила поведінки тих або інших суб’єктів (конкретні приписи), які формулюються в його нормах. Ці приписи можуть закріплювати можливу (шляхом установлення конк­ретних прав) або обов'язкову (шляхом установлення конк­ретних обов'язків) поведінку суб'єктів.

 

Об'єктивне право — це система формально - обов’язкових правил поведінки (юридичних норм), що забезпечується державою.

Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість (свобода) конкретної особи здійснювати свої юридичні права.

Право має свої функції. Це - основні напрями його впливу на суспільні відносини.

Функції права поділяються на дві групи: спе­ціально-юридичні та загальносоціальні.

До спеціально-юридичних функційправа належать:

1) регулятивна функція (врегульовує су­спільні відносини шляхом закріплення юридичних прав і обов'язків їх учасників);

2) охоронна функція (охороняє встановлені норми і примушує суб’єктів права до належної поведінки).­ Прикладом реалізації охоронної функції права є встановлення конкретних видів юридичної відпо­відальності за скоєння правопорушень.

До загальносоціальних функцій права належать:

1) інформативна (комунікативна) функція;

2) виховна функція;

3) прогностична функція;

4) гносеологічна (пізнавальна) функція.

 

2. Розкрийте питання: Правове регулювання власності в Україні та її види.

Основу господарської діяльності, згідно з теорією господарського права, складають майнові відносини, які базуються на праві власності та похідних від нього прав.
Власність – це економічна категорія, яка характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами.
Відносини власності – це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ.
Сутність відносин власності у сфері економіки полягає в тому, що наявні засоби виробництва і продукти праці, які отримуються від їх експлуатації, належать певним суб'єктам.
Поняття право власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин власності.
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Цивільним Кодексом та Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., які містять у собі деякі розбіжності.
Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦКУ).
Право власності в об'єктивному розумінні – це сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини власності.
Право власності в суб'єктивному розумінні – це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника (володіння, користування і розпорядження майном), що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.
Володіння – це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.
Користування – це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.
Розпорядження – це визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїми інтересами, незалежно від волі і бажання інших осіб.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, загальнонародна.
Інакше регулюються відносини власності в Конституції України і новому Цивільному кодексі. І в Конституції (ст. 41, 116, 142, 143), і в Цивільному кодексі (ст. 325 – 327) йдеться про «приватну», «державну» та «комунальну» власність, не згадується про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність територіальних громад, сіл, селищ, міст) розглядається відокремлено від державної.
Економічні перетворення відносин власності у процесі сучасної економічної реформи, що передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:
1) подолання гіпертрофії державної власності у процесі:
а) приватизації майна державних підприємств і організацій;
б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності;
в) передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів;
2) легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва;
3) залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення ефективності виробництва.
Право власності українського народу від його імені здійснюють органи державної влади й органи місцевого самоврядування у межах, установлених Конституцією України.
Об'єктами права власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони.
Кожен громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності українського народу відповідно до закону.
До державної власності в Україні належить майно, у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна.
Суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України.
Управління об'єктами державної власності відповідно до закону (ст. 116 Конституції України) здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р. Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші органи державної виконавчої влади.
Способи виникнення права власності:
Первісні – право власності на річ виникає уперше або незалежно від попередніх власників: створення нової речі внаслідок виробничої діяльності; націоналізація; реквізиція; конфіскація; вилучення безгосподарно утримуваного майна; безхазяйна річ, бездоглядна домашня тварина; знахідка, скарб.
Похідні – право нового власника грунтується на праві попереднього власника і виникає внаслідок волевиявлення: передача майна за договором (постачання, купівлі-продажу тощо).
Підстави припинення права власності:

1. залежать від волі власника – угоди щодо відчуження майна, повне споживання майна при користуванні ним;

2. не залежать від волі власника – примусовий продаж, примусове вилучення майна згідно із законом, втрата майна через стихійне лихо.

Об'єктами права державної власності є:
• земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;
• оборонні об'єкти: єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення;
• кошти державного бюджету; національний банк та його установи і створювані ними кредитні ресурси: республіканські резервні, страхові та інші фонди;
• майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;
• майно державних підприємств;
• об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У державній власності може бути також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.
Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад. Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ради).
Об'єктами права комунальної власності є:
▼ майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів; державний житловий фонд;
▼ об'єкти житлово-комунального господарства;
▼ майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно комунальних підприємств;
▼ місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям;
▼ інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території тощо.
Суб'єктами права приватної власності в Україні є фізичні та юридичні особи (ст. 325 Цивільного кодексу України).
Фізичні й юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, що відповідно до закону не можуть їм належати.
Об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування. дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці. засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого й виробничого призначення.
Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.
Майно може належати громадянам на праві спільної власності:
– сумісної (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї);
– часткової (майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності).
3. Складовими елементами форми держави є:

а) історичний тип держави;

б) політична система;

в) політичний режим;

г) механізм держави.

 

Варіант №5

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Джерела (форми) права: поняття та види.

Джерела (форми) права — це способи його зовнішнього вираження, за допомогою яких право набуває формальної визначеності та загальнообов'язковості.

 

Основнi джерела права

 

Правовий звичай

Правовий прецедент

Нормативний договiр

Нормативно-правовий акт

Iндивiдуальний правовий акт

 

Правовий звичай — це звичай, який схвалений державою і виконання вимог якого забезпечується державним примусом. Правовими стають звичаї, що містять вимоги, які відповідають інтересам і потребам держави. Сукупність пра­вових звичаїв, що регулюють суспільні відносини в даній країні, називають звичаєвим правом. Вимоги звичаїв хоча й не закріплюються в законах та інших нормативних актах, але визнаються державою та іншими учасниками суспільних відносин.

Правовий (судовий або адміністративний) прецедент — рішення з конкретної юридичної справи, яке стає обов'язковим зразком при розгляді всіх інших аналогічних справ.

Нормативний договір — обов’язкове правило поведінки, яке встанов­люється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і визнається та забезпечується державою. Такими догово­рами є колективні договори, угоди між державами.

Нормативно-правовий акт — це виданий компетентним державним органом офіційний письмовий документ, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом (норми права).

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Ук­раїні.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять загальнообов'язкових правил поведінки (норм права), а тому не вносять змін і доповнень у чинне законодавство

2. Розкрийте питання: Право інтелектуальної власності.

Одним із видів власності у відповідності з Конституцією України є інтелектуальна власність. Право інтелектуальної власності — це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт.Воно охоплює дві великі сфери права: авторське і патентне.

До об'єктів права інте­лектуальної власності нале­жать:

- літературні та художні твори;

- комп'ютерні програ­ми;

- компіляція даних;

- виконання;

- фонограми, відеогра­ми, програми організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні мо­делі, промислові зв'язки;

- інтегральні мікросхе­ми;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- торговельні марки, географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

Загальні правила щодо користування об’єктами інтелектуальної власності містяться у Законах України “Про власність”, “Про авторське право і суміжні права”, “Цивільному кодексі України”.

Суб'єктами права інте­лектуальної власності єтворці об'єкта (автор, вико­навець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові (право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності) або майнові пра­ва (право на використання об'єкта) інтелектуальної власності.

Авторське право – сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, пов’язані із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Законодавством визначається поря­док реалізації авторських прав.

Об'єктами авторського права є твори (літературні, художні, драматичні, му­зичні, фотографічні, ілю­страції, карти, переклади, комп'ютерні програми). Акти органів державної влади, державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо не є об'єкта­ми є права. Воно також не поширюється на ідеї, про­цеси, методи, концепції.

Суб'єктом авторського права є автор. Його осо­бистими немайновими пра­вами є право вимагати заз­начення свого імені у зв'язку з використанням твору або забороняти таке зазначення, обирати псев­донім. Право ж на вико­ристання твору і виключ­не право дозволяти таке ви­користання або перешкод­жати неправомірному ви­користанню, тобто опубл­ікуванню, перекладу, пере­робці, адаптації, публічно­му виконанню, продажу - це майнові права інтелек­туальної власності на твір. Без згоди автора та безоп­латно можна використову­вати цитату як ілюстрацію у виданнях за умови заз­начення джерела. Авторсь­ке право виникає з момен­ту створення твору. Май­нові права автора на твір припиняються через 70 років після смерті автора чи останнього співавтора. Після закінчення строку чинності майнових прав на твір він може вільно ви­користовуватися будь-якою особою.

В інтелектуальному праві існують два типа правопорушень: плагіат – привласнення авторства на чужий твір і контрафакція (піратство) – самовільне відтворення, поширення і використання об’єктів інтелектуальної власності без дозволу осіб, яким належать відповідні права.

3 Визначити правильну відповідь

До елементів форми державного правління належать:

б) монархія;

в) імперія;

 

 

Варіант №6

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Поняття та система законодавства.

Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства.

Структура системи законодавства має два основних різновиди:

1. горизонтальна, тобто галузева (розподіл НПА за предметом правового регулювання);

2. вертикальна, тобто субординаційна або ієрархічна (розподіл НПА за певними групами залежно від юридичної сили (закони і підзаконні НПА).

Крім того, у федеративних державах система законодавства структурується на законодавство суб’єктів федерації та федеральне законодавство.

Cистема права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу.

Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає:

1. Первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис.

2. Система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки.

3. Система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру.

4. Галузі законодавства не завжди співпадають з галузями права. Можливі три варіанти: 1) галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різних НПА, що потребує систематизації. 2) галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство). 3) ідеальний варіант, коли галузь законодавства співпадає з галуззю права (трудове, цивільне, кримінальне право).

5. Норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності, оскільки розподіляються за предметом і методом правового регулювання. Галузі законодавства виділяються тільки за предметом правового регулювання і не мають єдиного методу.

2. Розкрийте питання: Поняття цивільних договорів, їх основні види.

Цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, спря­мована на встановлення, зміну або припинення цивіль­них прав та обов'язків.

Види договору: - односторонні та двосторонні. Вони так називаються залежно не від числа учасників, а за розподілом прав і обов’язків між ними. Односторонній -якщоодна сторона бере на себе обов'язок перед другою сторо­ною вчинити певні дії або ут­риматися від них, а друга сто­рона наділяється лише пра­вом вимоги, без виникнення зустрічною обов'язку щодо першої сторони(заповіт, видача довіреності, прийняття спадщини). Двосторонній - якщо правами і обов'язками на­ділені обидві сторони догово­ру (купівля-продаж, оренда);

- відплатний договір - якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони ук­ласти договір (оферти) і при­йняття пропозиції (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з мо­менту одержання особою, яка направила пропозицію уклас­ти договір, відповіді про при­йняття цієї пропозиції. Форма договору може бути будь-яка, якщо вимоги щодо форми не встановлені законом.

Договори, які є підставою виникнення зобов'я­зань, можуть класифікуватися на різних підставах. Найбільш поширеними видами договорів є договори купівлі-продажу, найму (оренди),позички, позики, міни (бартеру), довічного утримання (дог­ляду) ренти, дарування.

Договір купівлі-продажу- один із основних видів цивільних договорів, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати май­но (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а поку­пець приймає або зобов'я­зується прийняти майно (то­вар) і сплатити за нього пев­ну грошову суму. Змістом цього договору є перехід права власності на певну річ від однієї сторони (продавця) до іншої (покупця). Предметом договору є товар, майнові права, право вимоги. Сторонами договору купівлі-продажу можуть бу­ти як фізичні, так і юридичні особи. Договір купівлі-продажу може вчинятись щодо будь-яко­го майна за умови, що воно не вилучене з цивільного обігу, як-от наркотики. Певні предмети можуть бути об'єктом ку­півлі-продажу лише з особливого дозволу (зброя, деякі ліки), а щодо інших установлений спеціальний (нотаріальний) по­рядок оформлення договору. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплек­су, житлового будинку (квар­тири) або іншого нерухомого майна укладається в пись­мовій формі й підлягає нота­ріальному посвідченню та державній реєстрації. Цей договір належить до так званих двосторонніх дого­ворів, за яких права та обов'язки виникають в обох сторін

Договір найму (оренди) - це правочин, за яким одна сторона (наймодавець)передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві) у користування за плату майно на певний строк. Різновидом договору найму є оренда, лізинг і прокат. Зміст договору найму (оренди) полягає в переданні майна від наймодавця до наймача в тимчасове користу­вання, а не у власність, що і відрізняє його від договору купівлі-продажу. Сторонами договору майнового найму (оренди) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Після припинення строку дії договору наймач зобов'я­заний повернути наймодавцю майно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або в стані, який спеціально застерігається в договорі. Тому цей договір може бути спрямований на речі, які не можуть бути знищені або істотно змінені в процесі користування ними (житло, автомобіль тощо).

Договір позички - це правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користува­чеві) річ для користуван­ня протягом встановлено­го строку. До­говір позички речі побуто­вого призначення укладаєть­ся в усній формі, в інших випадках передба­чається письмова форма.

Договір позики. За догово­ром позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (по­зичальникові) грошові кош­ти або речі, визначені родо­вими ознаками. Позичальник має повернути таку само суму грошових коштів або таку кількість речей того самого роду і такої самої якості. Форма договору - письмова, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодав­цем є юридична особа, — незалежно від суми. За дого­вором позики позикодавець має право на одержання про­центів, розмір яких і порядок одержання встановлюються договором. Договір позики вважається укладеним у момент передання грошей або речей.Договір позики є одностороннім, адже обов'язок (повер­нути позикодавцю отриману суму грошей або кількість ре­чей) виникає лише в позичальника.

Договір міни (бартеру) - це правочин, за яким кожна зі сторін зобо­в'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший.

Довічне утримання (дог­ляд) - це правочин, за яким одна сто­рона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або к частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'я­зується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) дог­лядом довічно. Цей договір укладається у пись­мовій формі й підлягає нотар­іальному посвідченню. Відчужувачем у договорі довічного утримання є фізична особа, набувачем — по­внолітня дієздатна фізич­на особа або юридична особа.

Договір ренти - це правочин, за яким одна сторона (одержувач рен­ти) передає другій стороні (платникові ренти) у влас­ність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одер­жувачеві ренту у формі пев­ної грошової суми. Договір ренти укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування – це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується пе­редати в майбутньому другій стороні (обдарованому) бе­зоплатно майно (дарунок) у власність. Пред­мет договору дарування - ру­хомі речі, зокрема гроші та цінні папери, а також неру­хомі речі, май­нові права. Договір дарування може бути укладений в усній, простій письмовій або письмовій нотаріально засвідченій формі. До­говір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може укладатися усно. Письмовій формі й нотаріальному посвідченню підлягають договори даруван­ня: нерухомої речі, майнового права, рухомих речей, які мають особливу цінність, валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатко­вуваного мінімуму. Сторонами у договорі є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, тери­торіальна громада. Дарувальником може бути лише власник майна, яке дарується. Договір дарування вва­жається укладеним з моменту фактичного передання майна з власності однієї сторони у власність іншої сторони. Він може бути вчинений за наявності не тільки волі дарувальника передати майно, а й згоди обдаро­ваного прийняти це майно в подарунок. Коли останній відмовляється від прийняття дарунка у свою власність, до­говір вважається неукладеним.

Договори мають виконуватися в установлені ними стро­ки. Одностороння зміна умов договору або одностороння відмова від його виконання не допускається, крім випадків, що прямо передбачені законом.

 

3 Визначити правильну відповідь

Система (сукупність) всіх нормативно-правових актів існуючих в країні:

а) право;

б) законність;

в) законодавство;

г) система права.

 

Варіант №7

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Система права (галузі права, правові інститути і правові норми).

Система права — це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності, погодженості всіх юридичних норм і диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами права.

Для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки.

Галузь права — це частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних спільністю предмета, методів правового регулювання.

Види правових норм — це, по суті, їх класифікація, яка дає змогу краще визначити місце правових норм у системі права, полегшує правознавчу і поліпшує правотворчу діяльність. Правові норми можна класифікувати таким чином.

1. За метою, предметом дії норм у регулюванні суспільних відносин:

—регулятивні (встановлюють права та обов’язки);

— правоохоронні (передбачають заходи примусу за порушення);

—зобов’язальні (наказують здійснювати позитивні дії);

—заборонні (забороняють розголошувати таємницю слідства);

—дефінітивні (закріплюють юридичні поняття);

—виключні (встановлюють винятки із загальних правил);

—спеціальні (поширюються лише на певну категорію осіб (наприклад, військовослужбовців, посадових осіб та ін).

2. За предметом правового регулювання (за галузями права):

—конституційно-правові;

—цивільно-правові;

—адміністративно-правові;

—кримінально-правові;

—земельно-правові;

—сімейно-правові;

—фінансово-правові тощо.

3. Залежно від того, чи встановлюються правила поведінки, права та обов’язки, чи регламентується порядок реалізації прав і обов’язків суб’єктів, процедура правової діяльності:

—матеріальні (встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів);

— процесуальні (регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, зафіксованих у матеріальних нормах права).

4. За характером приписів:

—зобов’язальні (закріплюють обов’язки певних суб’єктів);

—заборонні (містять заборону щодо здійснення тих чи інших діянь);

—уповноважувальні (наділяють суб’єктів певними правами).

5. За формою закріплення бажаної поведінки суб’єкта:

—категоричні, або імперативні (приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний (закритий) перелік прав та обов’язків суб’єктів і не допускають жодних відхилень від них);

—диспозитивні (встановлюють певні права та обов’язки суб’єктів, лише за згодою останніх допускають їх доповнення);

—рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної, але не обов’язкової поведінки);

—заохочувальні (встановлюють засоби заохочення за здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь).

2. Розкрийте питання: Цивільно правова відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

1) майновий характер;2) стягується на користь потерпілої сторони;3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції.

• компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного права, а у разі неможливості такого — грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди;

• виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як з боку правопорушника, так і інших учасників цивільних правовідносин;

• стимулюючу, що розкриває позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.

 

3 Визначити правильну відповідь

Юридичний документ прийнятий компетентним органом в результаті вирішення конкретної юридичної справи:

а) закон;

б) нормативний акт;

в) індивідуальний акт;

г) кодекс.

 

 

Варіант №8

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Загальна характеристика основних галузей права.

Основними галузями сучасного права є: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, сімейне, фінансове, земельне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.

Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.

Цивільне право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.

Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів.

Трудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудово