Кріпильні різьбові деталі, їхні конструкції та матеріали

Для з'єднання деталей використовують болти (гвинти з гайками), гвинти або шпильки (рис. 11.2, а–в).

Використання болтів для з'єднання деталей не вимагає нарізу­вання в цих деталях різьби. Це особливо важливо в тих випадках, коли матеріал деталі не може забезпечити достатню міцність різьби. Однак у з'єднанні болтом повинен бути передбачений простір для го­ловки гвинта та гайки, а також має місце деяка незручність виконан­ня складальних операцій, бо при загвинчуванні або відгвинчуванні гайки треба утримувати головку гвинта від прокручування. Болто­ве з'єднання дещо збільшує масу виробу і в деякій мірі спотворює його зовнішній вигляд.

Гвинти та шпильки тре­ба використовувати в тих випадках, коли за конст­рукцією з'єднання застосу­вання болтів неможливе або нераціональне. Гвинти та шпильки вимагають пев­ної глибини загвинчування в одну із деталей з'єднан­ня. Якщо при експлуатації з'єднання виникає потреба у багатократному з'єднуванні та роз'єднуванні деталей, то для запобігання можливому руй­нуванню різьби деталі перевага надається з'єднанню шпилькою або болтовому з'єднанню.

У деяких випадках (рис. 11.2, а)під гайку або головку гвинта ставлять плоску круглу шайбу. Постановка такої шайби зменшує пошкодження та зминання гайкою поверхні деталі (якщо деталь ви­готовлена зм'якого матеріалу –алюмінію, пластмаси, дерева) при загвинчуванні гайки чи гвинта. Плоскі круглі шайби використовують також у випадку збільшеного діаметра отвору під болт або гвинт або коли отвір не має круглої форми.

Геометричні форми та розміри гвинтів, гайок, шпильок дуже різ­номанітні і достатньо описані у відповідних довідниках та стандар­тах різьбових кріпильних деталей. Деякі види широко застосовува­них гвинтів, що відрізняються конструкцією головок, показані на рис. 11.3, а різні форми гайок – на рис. 11.4.

Для виготовлення кріпильних різьбових деталей використову­ють сталі: вуглецеві звичайної якості, якісні конструкційні та ле­говані конструкційні. Механічні властивості сталевих кріпильних деталей нормуються за ГОСТ 1759.4–87, згідно з яким болти, гвин­ти та шпильки поділяють на 12 класів міцності, а гайки – на 7 класів.

Клас міцності болтів, гвинтів та шпильок позначається двома числа­ми, розділеними крапкою. Перше число, помножене на 100, визначає мінімальне значення границі міцності σ_Β, МПа, матеріалу болта, а друге число, поділене на 10 і помножене на σ_Β, дає границю теку­чості матеріалу болта. Наприклад, для болта класу міцності 5.6 ма­ємо: σ_{Β mіn} = 5 · 100 = 500 МПа; σ_T = 6 · 500/10 = 300 МПа.

Умов­не позначення болта, наприклад, із номінальним діаметром різьби d = 12 мм, малим кроком Ρ = 1,25мм, довжиною l = 60мм та класом міцності 4.6 записують: Болт М12 x 1,25 x 60.46 ГОСТ 7805 – 70. Більш детальні відомості про умовні позначення кріпильних де­талей наведені в ГОСТ 1759.0 – 87. Найнижчим класом міцності болтів, гвинтів та шпильок буде 3.6, а найвищим – 14.9. Клас міцності гайок позначається одним числом. Якщо це число помно­жити на 100, то будемо мати напруження σ_F, МПа, від наванта­ження випробувань. Наприклад, для гайки нижчого класу міцності 4 маємо σ_F = 4 · 100 = 400 МПа (сталі марок СтЗ, СтЗкп), а для гайки вищого класу міцності 14 – σ_F = 14 · 100 = 1400 МПа (ле­говані сталі 35ХГСА, 40ХНМА). Умовне позначення, гайки, на­приклад, із номінальним діаметром різьби d = 12 мм, малим кроком Ρ = 1,25 мм та класом міцності 8 записують: Гайка М12 x 1,25.8 ГОСТ 5927 – 70.

Механічні характеристики матеріалів різьбових деталей (деякі витяги із ГОСТ 1759.4 – 87) наведені в табл. 11.2 і 11.3.

Вибір матеріалів кріпильних деталей пов'язаний з особливо­стями умов роботи з'єднань, ви­могами до габаритів та маси з'єднання.

Під час вибору матеріалу гай­ки рекомендують брати до уваги таку вказівку: напруження від навантаження випробування по­винно відповідати мінімальній границі міцності матеріалу бол­та, з яким комплектується гайка.