Знесилення продуктивних сил села;

Випуск паперових грошей;

Режим економії, скорочення адмінапарату;

Нагромадження легкої та харчової промисловості;

Податки з населення, для селян “надподаток”;

Розширення продажу горілки: у 1927 р. бюджет отримав 500 млн. крб., а у 1934 р. – 6,8 млрд. крб. п’яних грошей;

Збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хліба;

Зростання експлуатації: селян, робітників, мільйонів в’язнів ГУЛАГу;

Внутрішні позики.

 

Особливості індустріалізації в Україні:

виділення з загальносоюзного бюджету значних коштів. За роки І-ї п’ятирічки понад 20%;

зосередження уваги на крупних промислових об’єктах (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ);

нерівномірність розміщення промислових об’єктів в регіонах республіки. Донбас та Придніпров’я помітно випереджали Правобережжя;

створення нових галузей виробництва в усіх напрямах промисловості, особливо важкій;

відставання перебудови легкої та харчової промисловості;

витіснення приватника з виробництва йшло вищим темпами ніж в цілому по СРСР;

Незабезпечення охорони навколишнього середовища;

Індустріалізація вивела Україну:

на 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну;

на 3-тє місце (після Німеччини і Англії) за виробництвом сталі;

на 4-те місце в світі за видобутком вугілля.

 

Модернізація промисловості зробила Україну урбанізованою державою з значною кількістю робітників і інтелігенції. Разом з тим, індустріалізація поглибила колоніальний характер її економіки – понад 90% промисловості складали видобувні галузі та важка промисловість.

Процеси індустріалізації країни значною мірою залежали від сільськогосподарського виробництва. Селянство, яке становило більше половини населення країни могло дати місту значні кошти, сировину, продукти харчування, робочу силу і т.п. Але воно могло це здійснити за нормальних торгово-грошових сосунків. Замість них більшовики на чолі з Сталіним вирішили розв’язати це питання шляхом проведення суцільної колективізації.

 

Колективізація за моделлю Сталіна відкривала для держави “...можливість безперешкодно привласнювати створений селянською працею і додатковий, і необхідний для прожиття виробника продукт. Позбавлений знарядь виробництва, обмежений у громадських правах, колгоспник мав стати приписаним до артілі найманим працівником, виконавцем волі партійно-державної бюрократії як асоційованого власника землі та виробничих знарядь. Звідси випливала безкомпромісна боротьба держави проти селян – вільних товаровиробників, узагальнена й реалізована в політиці “ліквідації куркульства як класу на основі суцільної колективізації”, розкуркулювання”.

 

С.В.Кульчицький, Г.І.Сургай

Всього за роки колективізації в Україні було експропрійовано понад 200 тис. селянських угідь

Колективізація призвела до:

знесилення продуктивних сил села;

знищення найхазяйновитішого прошарку – заможних селян;

падіння урожайності і зменшення валових зборів зернових; О.Субтельний називає колективізацію однією з найжахливіших подій в українській історії

зменшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз;

ліквідації мережі підприємств і організації с/г кооперації;

розриву торговельних, втому числі міжнародних, зв’язків

 

Все це разом стало причиною голоду 1932-1933 року в Україні. Останнім часом опубліковано чимало книг, які розкривають страхітливу картину становища українського села і міста пограбованих сталінською аграрною політикою і її виконавцями. Апогей голодомору припав на весну й літо 1933 року. На жаль, досі не відома загальна кількість жертв катастрофи 1932-1933 рр. в Україні. Дослідники називають різні цифри від 2,9 млн. до 5 млн. осіб. Міжнародна наукова конференція, яка відбудеться в 1990 р., дійшла висновку – 9 млн. смертей.

Отже колективізація призвела до штучного (хліб в державі був) голодомору, деградації сільськогосподарського виробництва, страждань і жертв українського народу. Крім того, вона остаточно зламала опір селян радянській владі.

 

Зверніть увагу

Про голодомор в Україні до останнього часу не писали. Його намагалися викреслити з суспільної свідомості. Радянські автори і офіційні особи заперечували сам факт голоду.

Замовчувалася ця трагедія й на Заході. Важко було повірити, що в державі, яка експортує зерно і відмовляється від допомоги може лютувати голод;

Дезінформували західну громадськість з цього питання виступи світил європейської культури Бернарда Шоу, Едуарда Єріо, які “вивчали” становище з голодом в СРСР за ретельно підготовленими спецслужбами маршрутами.

Глибокі протиріччя дестабілізували радянське суспільство і вимагали створення такої державної влади, яка б не тільки контролювала, стримувала, а й спрямовувала суспільні процеси в потрібне більшовикам русло. Виконати ці завдання міг тільки тоталітарний режим, який і був сформований в 30-х роках.

 

Тоталітаризм тримався на репресіях і забезпечував

придушення центристських або опозиційних сил;

основний стимул до праці – страх;