Бала-Канда - книга про дитинство Рами (героя Рамаяни)

В.И. Кальянов

«Махабхарата» - «Великое сказание о потомках Бхараты» или «Сказание о великой битве Бхаратов». Исследователи считают, что в основу эпоса леглипредания о реальных событиях, происходившых в Северной Индии в позневедийский период: войне между союзами племен куру и панчалов, завершившейся победой панчалов. Битва оканчивается страшой, кровопролитной битвой, в которой гибнут почти все учасники обеих сторон.

Родословные правители позволяютдатировать битку ХІ в. до н.э.. Поздние астрологические вычисления индийских средневековых авторов дают дату 3102 г. до н.э..

По свидетельству самого мапятника, помимо нынешней полной редакции Махабхараты, существовала и первоначальная – краткая редакция этой поэмы, состоявшая из 24 тис.шлок.

Индийская литературная традиция считает Махабхарату единым произведением, а авторство ее приписывают легендарному мудрецу Кришне-Двайпаяне Вьясе. Согласно Махабхарате, Вьяса, автор поэмы, является сыном прекрасной Сатьявати, дочери царя рыбаков, от странствующего мудреца Парашары. Вьяса почитается не только современником,но и близким родствеником героев Махабхараты.

 

Поэма Махабхарата начинается с 12-летнего змеиного жертвоприношения царя Шаунаки, которое происходит в лесу Наймиша. Сказитель Уграшравас навещает собравшихся там мудрецов.По их просьбе, он рассказывает им легенды и сказания, содержащиеся в первых 53 главах.

В дальнейшем мудрецы просят его рассказать поэму Махабхарату. И Уграшравис излагает поэму точно так, как он слышал ее от Вайшампаяны, ученика Вьясы. Начиная с 55-й главы и до конца поэмы изложение ведется от лица Вайшампаяны. Но в тех частях, когда повествование переходит к описанию великой битвы, Вайшапаяна в своем рассказе уступает место Санджайе, вознице слепого царя Дхритараштры. Перед началом сражения Санжая получил от Вьясы сверхъестественный дар присудствовать невидимым в любом месте поля боя и быть свидетелем всех событий. То, что он видит и сообщает своему слепому царю, передается слово в слово Вайшампаяно (книги VI-X).

Таким образом, в излоении Махабхараты введены попеременно три основных рассказчика:!)Уграшравас, обращающийся к царю Шаунаке, 1) Вайшампаяна, обращающийся к царю Джнамеджайе, и 3) Санджая, обращающийся к царю Дхритараштре.
Помимо главного сказания, в состав Махабхараты путем традиционного приема инкорпорации были включены отдельные сказания, легенды и мифы, восходящие к ведическому периоду; различные сказания о святых, поучительные рассказы, а также басни и притчи вообще богатейший фольклорный материал. Эти сазания и легенды, большинство которых восходит к глубокой древности, ярко и красочно характеризуют социальные и моральные устои древнего индийского общества.

В Махабхарате нашли свое отражение сложная кастовая система, различные виды брака и яркие картины быта и вообще все стороны индийской жизни.

В Махабхарате получила яркое отражение вся мифология древних индейцев. Индийская мифология самобытна, многообразана и сложна. Первоначальные мифологические представления индийцев стали нам известны из гимнов вед. В этих древних гимнах содержатся обращения людей к богам с просьбой о защите их от злых стихий природы и ниспослании благополучия.

Древние боги индийцев – олицетворение различных явлений и сил природы. В ведический период главными божествами у индийцев были, напр., Варуна – олицетворение свода небесного, агни – огня, Сурья – солца, индра – грома и грозы и т.д.. В последствующую эпоху эти божества отходят на второй план, уступая место новым божествам, до того времени не ихвесным, а именно: Брахме, Вишну, Шиве. Эти божества уже отличны от первых и представляются: Брахма - бог-творец, Вишну – бог-хранитель, Шива – бог-разрушитель. Они как бы составляют собой индийскую божественную триаду, созданую в послеведийский период. Индийская мифология более двух тисячелетий находила свое отражение в памятниках инд.литературы и культуры. Всюду можно обнаружить мифологические сюжеты и персонажы, начиная с древних эпических сказаний и кончая новоиндийскими литературами.

 

Академик А.П. Баранников

«Великая древнеиндийскя эпическая поэма Махабхарата есть сказание о великой войне, окоторой до нас не дошло никаки подлинно исторических данных. В этой войне приняли цчасие все народы как северной, так и Южной Индии. Махабахарата является важнейшим памятником инд.литературы, не утратившим свонего значения вплоть до наших дней.

Период обработки и переработки Махабхараты охватывает несколько столетий. Редакторская работа над Махабхаратой была в основных чертах зкончена в первые века ншей эры, но единой редакции этого памятника не было создано, хотя создание Махабхараты было приписано единому автору, легендарному мудруцу и поэту Вьясе. Различаются северная и южная редакции. Различия между ними проявляются в порядке расположения отдельных моментов сказания и в наличии или в отсутсвии позднейших инкорпорированных элементов.

В Индии Махабхарата в течение около 2 тисячелетий составляла основу образования. Приобщение хинди(индуса) к грамотности и образованости шло путем изучения Махабхараты и близкой к ней другой индийской эпической поэмы Рамаяны, т.е. поэмы о подвигах мифического героя древней Индии Рамы. В индии еще до н. э. установился обычай торжественного исполнения Махабхараты для народа во время различных празднеств. При этом текст Махабхараты читался сначала на санскрите, а после этого содержание прочитаного излагалось и разъяснялось на народном языке соответствующей провинции Индии. Популяризация Махабхараты и Рамаяны имела историческое значение для развития элементов культурного единства разных народов Индии, для развития сознания единства многочисленных многоязычых народов Индии.

Так как в Махабхарате было включено большое количество художественных ценностей как фольклорнго происхождения, так и произведений, несомненно, индивидуального творчества отдельных авторов, эта поэма, на ряду с Рамаяной, выделяется из всей богатейшей индийской литературой традиции богатством идей, тем, сюжетов, стилей и т.д..

Эта особенность названных поэм сделала их неиссякаемым источником, откуда черпали свои идеи, тематику, сюжеты и т.д. авторы разных эпох и разных народов Индии. Такое использование Махабхараты и Рамаяны привело к освещенному веками теоретическому положению инд.поэтики, которое гласит, что сюжет большой художественной поэмы должен быть взят из предшествующей литературной традиции, т.е. из Махабхараты и Рамаяны.

Начиная с крупнейшего поэта средневековой Инди Калидасы (V в н.э.) и других авторов, писавших на так называемом классическом санскрите, все австоры хиди, создавшие крупные поэмы, следовали этому положению.

В часности, ему слндовал автор XVI – XVІІ вв. Тулси Дас, крупнейший поэт литературы хинди, создавший свою Рамаяну. В поисках тематимки, сюжетов, идей и т.д. к Махабхарате обращались не только авторы древней и средневековой инд.литературы, вернее инд. литератур на разных индийских языках, как индоарийских, так и дравидийских. Она продолжает вдохновлять творчество авторов XІX и ХХ вв. даже в настоящее время Махабхарата в весьма широких размеах используется индийскими авторами. Драмы и фильмы на темы и сюжеты, взятые из Махабхараты и Рамаяны, весьма многочислинны.

3.Сюжетний центр і вставні епізоди в «Магабгараті»(«Ману і потоп світу», «Наль і Дамаянті», «Сунд і Упасунд» та ін.)

«Магабгарата»

Вставні епізоди:

Ману і потоп світу

Цар Ману, син Вівасвана, могучий світлий мудрець.

…З руками вверх піднитими, стояв він на одній нозі,

….Лицем на південь звернений, очима не змикаючи,

Страшну покуту діяв він не більш, не менш СТО ТИСЯЧ ЛІТ.

На морськім березі побачила його рибка. мовила: «Будь ласка, захисти мене!

Міцнії риби всеїдять малих рибок – від правіку…

Рятуй мене, сирітоньку, із сього моря лютого,

Великого! Ще раз прошу! Я щедро відплачусь тобі!»

Він забрав її на край води і вложив у посудину. Вона виросла з тієї посудини і знову попросила її перемістити. Він перемістив її в широке синє озеро. Але згодом їй і там стало замало місця. Вона попросилася в святу річку, у Гангес. Він так і зробив. Її розміри збільшувались, тому згодом він переніс її у море.

Рибазнов промовила: «Ти, старче, захищав мене, кормив мене, беріг мене;

Тепер же ось що ти вчинив, бо врем’я надійде грізне.

Невдовзі весь округ землі, все що живе і що мертве,

Все, що вгорі, все, що внизу, вода потопи вкриє геть.

Вся нечисть змиється з землі; той час почнеться швидко вже.

Тепер ж готова я спасти, ти сам лишлишишся живий…

Тож ти збудуй собі судно, міцними линвами скріпи,

Що треба, набери туди, і інших удрих ще поклич

В судно, й насіння набери усього, щощо є корисне,

Яке брахманцям звісне є, окремо кожне добре зсип.

Тоді за мною озирнись з судна, кринице мудрості!

Я к тобі зараз надплину – пізнаєш мій велкий ріг…»

Ману зробив все так. Коли судно причалило до найвищого шпилю Гімалаїв, вони причепили його.

Риба мовила: «Я Брахма, пан незрівняний, що любить все існуюче.

Мені в подобі риби ви за свій рятунок дякуйте.»

Сунд і Упасунд

Жив собі могутній цар, Гіраньякасім. Нікумба, син його, зробив собі двох синів: Сунд і Упасунд – страшні, жорстокі душі; жили нерозлучно. Наважились вони здобути потрійні небеса. Пішли у гори Віндія і почали голодувати, спраглі і лубом лиш окриті, плоть духом усмиряли, лиш вітром годувалися. На пальцях стояли весь час. Їх спокушали клейнодами і дівчатами, але вони були незламні. Потім прийшов до них Брахма. Вони попросили у ного безсмертя, але той не дав їм цього. Мотивуючи це тим, що вони це чинили не для душі, а для влади. Та потім він наділив їх безсмертям, і лише вбивши один одного вони могли померти.

ІІ

…зібрали військо два брати

І провід обняли надним, щоби світ Індри здобувать…

В опівніч рушили вони, удачу з зір віщуючи…

Здобувши Індри світ, оба брати непоборимії

Побили духів вітряних, якшів, ракшів велику міць,

Потім ще звоювали світ гадюк підземних ті брати,

Потім при морських берегах всі племена плетчанськії.

Тоді, грізні, заходились всю землю ще завоювать…

І сказали:»…Тож ну зберімся силою і всіх до решти вигубім!»

…Всі гибли, всіх герої ті вбивали й далі, далі йшли….

І світ весь запустів, немов бог часу знівечив його.

Як щезл всі князі, мудреці і всі побожнії жерці,

Не перестали руйнувать герої кровожаднії…

Повна кісток і черепів, страшний являла видземля,

Весь світ жалобою покривсьі виглядав, неначе труп…

ІІІ

…Знищивши і звоювавши всі краї,

В свій город Курукшетру враз вернулися, збувшись ворогів.

В ту пору богомудрі всі, Шідді, Ріші(духи нищі від богів) високії,

Безмірно стурбувалися, руїну бачивши страшну.

Ті переможці пристрастів і гніву і змисловості,

Над світом змилосердившись, пішли оце до праотця

І ось уздріли праотця…

З усіх боків окруженого Шіддіми й Брахмомудрими.

Так Агні(бог вогню), й Магадева був(Великий бог, назва Сіви, бога нищення,) і Ваюс, над вітрами пан,

Індра, і сонце, й місяць з ним, і всі Брахмовидючії.

Що Сунд зробив і Упасунд, усе повіли віщуни.

..Братам судивши смерть обом, він Вісвакармана кликнув,

…він ось що наказав йому:

«Прекрасну дівчину створи!» - оце всевишній приказав.

…дівча небесне він створив.

Що тільки є у трьох світах…

Прекрасного й принадного, се все у ній злучив творець.

…красою рівна Шрі була(богиня краси і любові).

…вона до Брахми так рекла:

«Яке се дло, господи, що я для нього створена?»

Брахма

Іди блаженна, і збуди у Сунда й Упасунда ось

Палку жагу любовную краси своєї чарами!

Зроби, щоб через твій вид, через несказанну красу

Оба брати попали в гнів, з собою посварилися.

«Зроблю се!» - мовила вона до праотця…

І всі там зібрані боги, і всі святії Ріші ті

Туди лицем зверталися, кудою йшла Тілоттама,

…окрім одного Брахми-праотця.

ІV

…Нікого не знаходячи, хто б з ними стать до бою смів,

Не мавши більше що робить, вдались в утіху, мов боги.

Жінки, солодкі пахощі, вінки, добірні страви всі,

Напитки найдорожчії – ось що справляло розкіш їм…

Раз на вершку гір Віндія…бенкет справляли два брати….

Та ось, квіти збираючи, Тілоттама по лісі йде…

Помаленьку зближалася до місця, де князі сидять

…В обох аж розгорівся зір,

Аж стуманілося в головах, коли красуню ввиділи.

Оба, любовою п’янії, до неє нуж лицятися.

За праву руку Сунд узяв прекрасную дочку богів,

За ліву руку Упасунд тоді ж узяв Тілоттаму….

Від усього того в нестямі чоло наморщили вони…

Махнули булавами враз, любов’ю розгорілії,

«Я перший!» - крикнув сей. «Ні, я!» І вбили один одного…

…Якого дару хочеш ти? – мовив праотець.

І сонце вибрала собі блискучеє Тілоттама…

«Ходи ж довкола світу ти, як сонце, ти прекрасная!

І на твій блиск нехай ніхто очей не може піднести»

Епізод про Наля і Дамаянкі

Як наль і Дамаян покохалися

…Наль,

Могутній Вірасени син…

Жаданний для жінок-красунь,

Взірець для добрих всіх мужів,

Найкращий від усіх стрільців,

Він, як сам Ману, царював.

В Відарбгів посідав престол

Могутній, славний Бгіма-цар.

Нащадків він бажав собі,

Був чесний, а дітей не мав.

Жадаючи собі синів,

Приносив жертви всім богам.

Аж ось прийшов до нього гість

Великий Даман пророк…

Уловив побажання їх:

Дочку-красуню та синів,

Герої трьох, їм обіцяв.

Крім Дамаянті. Ще синів –

Дама, Данта і Даману,

Хоробрих, чесних та міцних,

Які підкорять світ увесь.

Дочка своєю вродою

Зачарувала всіх богів.

Відважний Наль..,ніби Кама-бог,

Що владарює над людьми.

Невпинно славили усі

Царівні Налеву красу,

Так само й Налеві-царю –

Царівни вроду чарівну.

І Закохалися вони…

Він птаха одного впіймав.

Аж раптом птах заговорив

І Налеві сказав таке:

«Не вбивай мене..

Царівні Дамаянті все

Про тебе, Налю, розповім…

…і цар його негайно відпустив.

Знялись фламінго разом всі…

Злетіли в палацовий сад.

Уздріла Дамаянті їх…

Цариця одного з них впіймала майже.

Раптом він По-людськи заговорив:

«Ти чула, Дамаянті, є

В Нішадгів цар великий Наль…

Коли, чудова, станеш ти

Його дружиною навік,

І врода, і життя твоє

Найвищої мети дійдуть.»

Вона: «А ти те саме Налеві скажи!»

Як Дамаянті врятовано від змія

Дамаянті прокинулась і побачила, Що Наль утік. Довго плакала, гукала, потім пішла шукати його нетрями лісу, де на неї і напав змій. Але у лісі йшов ловець і врятував її, встромивши у голову змієві стрілу. Вона була оголена, він, побачивши її красу, закохався. І, сп’янілий пристрастю почав домагатись її. І вона промовила проклін: « Якщо я Налеві своєму

Завсіди вірна є й була,

Нехай цей лиходій-ловець

На землю мертвий упаде ». І він мертвий долі впав.

Зустріч Дамаякі з Налем

Він повернувся і постав перед нею, брудною, сам брудний. Думав, що за 3 роки його відсутності вона йому зрадила, та вона поклялася перед вогнем, Сонцем, Вітром-богом, місяцем, Богів великих. І небесний голос це підтвердив. Наль пояснив, що в його тіло вселився був Калі злий. І він є винен у його втечі. Все налагодилось, його одяг засяяв. Вони знову з’эднались у коханні, разом із своїми 2 дітьми. І тепер оповідали один одному про пригоди у лісі.

 

4. Філософсько-релігійні, етичні тексти поеми. Дайте характеристику «Божественної пісні»(«Бгагавадгіти»).

«Бгагавадгіта»

Г. Дідківська

Це частина епосу Магабгарати. За прийнятими історичними оцінками епос написаний у VI-V ст.до н.е., записано у І ст.н.е. мовою класичного санскриту. Бгагавадгіта належить до 6 книги Магабгарати. Переклади І.Франка видруковані у 8 томі його Зібрання творів у 50 томах.

Леся Українка написала для сестри Ольги підручник з давньої історії. Згадано в ньому і про Рігведу, і про цілу Махабхарату, і про Бгагавадгіту. Вона переказує зміст 6-12-го двовіршів із сьомого та 36-40-го двовіршів з 11 розділів Бгагавадгіти, дає свою широку оцінку творові.

Ф.Деларю вважає їх суто релігійними. У своїй праці 1866 року «Очерк истории поэзии древних индусов» переповідає зміст Бгагавадгіти. «Поема виявляє, - пише Ф.Деларю, - високий ступінь духовного розвитку, оскільки бере до уваги численні філософські системи й веде боротьбу між деїзмом та атеїзмом, унітаризмом та ідолопоклонством. Сам автор є завершеним монотеїстом». П.Г.Ріттер у 1916р в Харкові у підручник із його санскриту додано Бгагавадгіту.

Бгагавадгіта – рівною мірою філософський, релігійний і літературний твір.

З філософського боку маємо тут виклад головних засад двох із шести ортодоксальних індійських шкіл. З релігійного погляду Гіта містить головні ідеї індуїзму. З літературної точки зору – це поема, що має певну фабулу, реалізовану за канонами красного письменства класичного санскриту. Фабула ця нескладна: між двома родинами – нащадками легендарного засновника Індії Бгарати – родом кауравів і родом пандавів точиться війна за царювання. На полі Куру вишикувались для битви війська цих двох родів. Старий сліпий Дгрітараштр – раджа кауравів – просить свого візницю Санджаю розповісти, що відбувається на Куру. Санжая, наділений даром ясновидця, переповідає йому події на далекому полі.

Санжая перечислює витязів обох родів, готових до битви. На поле виїжджає, розказує він, богатир Арджуна – третій з п’яти синів Панду.

Аджуна не належав до найвидатніших богатирів, але з-поміж них усіх, він викликає особливу симпатію, бо надає перевагу не лише простій фізичній силі, а й духовній.

Він, який не втрачав любові до ближніх, хоч і зазнав разом з усіма братами злигоднів і страждань від кауравів, вагається і звертається до бога Крішни:

…Побачивши рід свій, ставати до бою не можу…

Вбивати рідню – чи близьку чи далеку – не гоже,

Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!..

І Арджуна мовив до Крішни: «Не стану до бою»

В душевнім сум’ятті замовк і поник головою.

Крішна (втілення бога Вішну-Нараяни) методично дозволила йому протилежне: треба битися і перемогти кауравів. Він переконує його. Із запитань і відповідей-повчань Крішни складається вся поема. Індуїстська традиція уперто трактує битву на полі Куру як битву на «полі дгарми, честі, обов’язку»(дгарма – основа, моральний грунт, закон, звичай, обов’язок).

Бгагавадгіта – це діалог учителя й учня (діалог двох богів, оскільки Арджуна – втілення жіночої іпостасі, шакті - Нараяни). Відповіді вчителя складають релігійну й етико-філософську докитрину Гіти.

З погляду історії філософії ця доктрина є релігійною філософією. Головне в цій доктрині – етика, етичні засади, прагматичні настанови. Крішна не вимагає загальнофілософських, отнологічних та епістемологічних питань. Останні подаються лише для цільності, довершеності доктрини, і не являють домінінти Гіти. Так само й метафізичні питання визначаються тут принципом монізму, характерного для певного історичного типу євразійського мислення.

Історичне місце філософсько-релігійної доктрини Гіти – постведійське. Маючи універсальний характер, вона не стала вузькою доктриною певної релігії чи філософської школи. Дослідники однозначно відзначають езотеричний характер Гіти.

5.Особливості класичного індійського епосу кав’ї.

6. Що дає підстави говорити про автора «Рамаяни»?

Рамаяна і молодша і старша за Магабгарату, можливо, що вона була дуже широко відома в ту пору, коли Магабгарата ще шумувала.

Дата її утворення – Іів до н.е. – до ІІ в н.е..

Належить до пізньої пори інд поеії. Магабгарат ми називаємо її епопеєю, але більш скурпульозні індійські літературознавці затрудняються визначити її жанр. Це для ни і ітіхаса – легенда, і пурана – старовинна билина, і ак’яна – оповідь, а заразом морально-дидактична провідна книга (шастра).

Рамаяна ж – кав’я – художній епос (епос штучний). Це 5 книг (пізніше додано ще 1 і 7), що складається з 24 тис двовіршів-шлок, з героєм Рамою…з героїнею – ідеальною дружиною Рами Сітою, яку птім украв у нього цар демонів Равана. Боротьба божественого героя Рами з Раваною і становить основну тему.

На відміну від Махабхарати, Рамаяна є порівняно струнким цілим з композицією та розгортанням сюжету. Індійські поетики називають міфічного автора Рамаяни — Вальмікі — «першим поетом» (адікаві), а саму Рамаяну — першим художнім епосом (кав'я). В Рамаяні вже чітко виступають риси творчого методу пізнішого стилю кав'я: насиченість викладу ліризмом; ретельне виписування картин природи, які часто набувають символічного характеру; безліч стилістичних прикрас — порівнянь, поетичних тропів і постатей, багатозначних висловів, здійснюють принцип «подвійного сенсу» (дгвані).

Епічна поема складається з 24 тисяч віршів (шлок

), об'єднаних у 7 книг (канд):

Бала-Канда - книга про дитинство Рами (героя Рамаяни).

2. Айодг'я-канда - книга про царський двір в Айодх'ї.

3. Аран'я-канда - книга про життя Рами в лісовій пустелі.

4. Кішкіндга-канда - книга про союз Рами з мавпячим царем в Кішкіндге.

5. Сундара-канда - «Прекрасна книга» про острів Ланка - царство демона Равани, викрадача дружини Рами - Сіти.

6. Юддга-канда - книга про битву мавпячого війська Рами з військом демонів Равани.

7. Уттара-Канда - «Заключна книга».

Основною фабулою є історія царственого вигнанця Рами та його вірної дружини Сіти, їхнє життя в лісовому усамітненні, викрадення Сіти царем лютих духів (ракшасів) Раваною, пошуки її Рамою, його союз із мавпячим царем, облога острова Ланка — царства Равана, бій мавп із ракшасами і єдиноборство Рами з десятиголовим Раваною, його перемога, звільнення Сіти і розлука із нею Рами.