Зовнішньоекономічна діяльність

Економічні проблеми.

З другої половини 1991 – на початку 1992 рр. в розвитку економіки Україні починається новий етап. Стартові умови для відродження економіки України виявились надзвичайно важкими, до чого спричинив ряд обставин, а саме:
─ значний відсоток промисловості України працювало на ВПК, а для її структурної перебудови потрібні були величезні кошти;
─ провідні галузі української економіки (вугільна, металургійна) були низько продуктивні і потребували великих інвестицій;
─ промисловість України була сильно інтегрована в загальносоюзну і зав’язана на господарських зв’язках з іншими республіками і регіонами (в Україні вироблялося тільки близько 20% кінцевої продукції), але керівництво України в перші роки незалежності було ініціатором виходу з налагодженої системи господарських зв’язків і переорієнтації економіки на Захід. Така стратегія дорого обійшлася, оскільки українська продукція була низької якості і неконкурентноздатна, і на Заході нікому не потрібна. За приблизними підрахунками падіння виробництва в Україні не менше як на третину було зумовлено скороченням господарських зв’язків з колишніми республіками СРСР;
─ сильна залежність економіки України від російської та туркменської нафти та газу. Недостача енергоносіїв є найважчим місцем української економіки;
─ уповільненість економічних реформ в Україні.
Названі причини є переважно об’єктивними, але й суб’єктивні причини, до яких належали серйозні прорахунки керівництва в економічній політиці та відсутність у керівництва політичної волі у проведенні реформ. В Росії стартові умови для перетворення економіки на ринкових засадах виявилися значно кращими, оскільки її економіка менше постраждала від розриву господарських зв’язків, були кошти (валюта, нафта, газ, золото, алмази), було успадковано значний інституціонаційний потенціал (банки, посольства та ін.), також у керівництва Росії була політична воля для проведення реформ, бо загальна ситуація в Росії (особливо продовольча) була надзвичайно гострою. В Україні ж більше проводили дебати - що і як будувати, затягнулося формування твердої виконавчої влади, державні органи неспроможні були активно впливати на економічну ситуацію.

Власне ринкові реформи в Україні почалися за найгіршим з усіх можливих варіантів, тобто справжніх реформ в перші роки в Україні не здійснювали, а пристосовувалися до ринкового господарства інших держав, перш за все Росії. Власне ринкові реформи в Україні почалися не з волі її керівництва, а за “законом сполучених посудин”. Ринкові перетворення в російській економіці примушували українську економіку пристосовуватися до них, звідси й відповідні наслідки.

З жовтня 1992 по вересень 1993 рр. уряд очолював Л.Д. Кучма. Цьому урядові теж довелося діяти в надзвичайно важких умовах, особливо за прорахунків, допущених урядом Фокіна. За 1991 – 1992 рр. валова продукція промисловості скоротилася на 13,4 %; а сільського господарства – на 18%. Виробництво товарів народного споживання становило 84,3 %; продовольчих – 73 %; роздрібний товарообіг – 69,9 % (від рівня 1990 р.). За 1992 р. гуртові ціни промисловості зросли у 42 рази, а паливної галузі у 237 разів. Середньодушовий доход 87 % жителів України був нижчим від мінімального споживчого бюджету, тобто – за межею бідності. Наприкінці 1992 р. економіка із стану глибокої кризи вступила в етап некерованої руйнації. З листопада 1992 р. місячна інфляція становила 50 %, тобто досягла рівня гіперінфляції. У 1993 р. економіка продовжувала розвалюватися. За січень – вересень 1993 р. промислове виробництво скоротилося на 20,9 %. Уряд Л. Кучми намагався виправити ситуацію. У першому півріччі 1993 р. Верховна Рада надала урядові надзвичайні повноваження – права видавати декрети на рівні законів, але зупинити руйнацію не вдалося. Щоб стабілізувати становище уряд знову почав відновлювати командно-адміністративну систему управління державними підприємствами, вводити директивні ціни, обмежувати доходи, але це не виправило становища.
З вересня 1993 по червень 1994 рр. уряд очолював Ю. Звягільский, виконуючий обов’язки, та Л. Кравчук. Цей уряд змушений був продовжити політику попереднього. У грудні 1993 р. інфляція перевищила 90 %, але у січні 1994 р. становила – 19,2 %, в лютому 1994 р. – 12,6 %, в березні 1994 р. – 5,7 %, а в липні 1994 р. – 2,1 %. Це був найнижчий рівень інфляції за попередні три роки. Але зниження інфляції досягли монетарними обмеженнями (затримка виплати зарплати, пенсій та ін.). Ці заходи тільки тимчасово (до того ж штучно) призупинили гіперінфляцію. Більш того, продовжувався навіть спровокований подальший різкий спад виробництва. За січень – березень 1994 р. обсяг промислового виробництва, проти січня – березня 1993 р., скоротився на 38,4 %, а національний доход – на 36 %.

Наприкінці 1994 р. економіка України опинилася перед новим витком гіперінфляції. Процеси нагромадження коштів в галузях народного господарства практично припинилися. Фактично почався фізичний розпад продуктивних сил. Щоб зупинити інфляцію восени 1994 р. уряд В. Масола. (з червня 1994 по березень 1995 рр.) – знову повернувся до методів директивного господарювання, було запроваджено фіксований курс купонів по відношенню до долара. По суті, це було згортанням ринкових реформ і це призвело до різкого зростання “тіньової“ економіки, до посилення корупції в державному апараті, до втечі капіталів (валюти) за кордон (наприкінці 1994 р. в Україні було 2 – 4 млрд. дол., а за кордоном – 10 – 20 млрд. дол.). Уряд почав збільшувати з підприємств податки з прибутку, які сягнули 90 %. Наприкінці 1994 р. економіка України фактично опинилася в стані прогресуючого колапсу.

За 1990 – 1994 рр. валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції – на 41 %, національний доход – на 5 4%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг 27,7 % – максимуму. По суті це не мало аналогів в історії. Так, у США в роки “великої депресії” (1929 – 1933 рр.) – спад виробництва не перевищував 25 %, а у СРСР в роки війни (1941 – 1945 рр.) – падіння промислового виробництва становило 30 %. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищім у світі і перевищував показники світових війн. За оцінками експертів Міжнародного Фінансового Фонду у 1994 р. економічна ситуація в Україні була гіршою ніж в будь-якій іншій країні, окрім воюючих. За таких умов скоротився життєвий рівень населення, близько 64 % якого опинилося за межею бідності. Україна на 1994 р. опинилася на 83 місці у світі за рівнем споживання. Знецінення грошей призвело до різкого скорочення доходів населення, за 1991 – 1994 рр. – у 5 разів. Зменшилася й покупівельна спроможність населення. Власне за 1992 - 1994 рр. життєвий рівень населення знизився наполовину. Так, у 1993 р. витрати на їжу в сімейних бюджетах становили майже, 70 %, в той час як у США, Франції, Італії – 18 – 20 %, Японії – 23 – 25 %.

Розвиток промисловості.

Наприкінці жовтня 1991 p. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закупити нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Передбачалося вперше в історії України здійснення урядом суверенної України контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.У березні 1992 p. Верховна Рада України розглянула "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Документи, прийняті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не були результативними. Однак в деяких галузях легкої промисловості спостерігається спроба переорієнтації на ринкову економіку. Йдеться про харчову галузь, яка в Україні представлена 25 підгалузями. З них найголовніші — цукрова, м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.Шлях до ринкової економіки — приватизація державних заводів і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким та іншими нормативними документами створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром’' "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареєстровано понад ЗО тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Дезорганізація керівництва харчової промисловості, некомпетентність управлінського апарату не сприяли підвищенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на одну людину з кожним роком невпинно падає. Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо у вугільній, панує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 % шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається на глибині 1,3км при температурі 40—50 °С. До 2000 p. гірники працюватимуть уже на глибині 2000 м. Знижується видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний вихід із скрутного становища — перехід до ресурсно-економної технології.

У 1992—1993 pp. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при нестримному зростанні цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплатоспроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належну увагу технічному розвитку, введенню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж більшість заводів і фабрик стали боржниками, їхні борги становлять 247 трлн крб. Держава неспроможна надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим країнам за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже 68 % загального обсягу товарного виробництва припадає саме на важку промисловість.Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях промисловості зберігалася і в 1994 p. За 6 міс. у паливній галузі порівняно з 1993 p. він становив 36 %, в чорній металургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6, деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, легкій — 50,7, харчовій — 4,8%.

Сільське господарство.

Криза охопила і сільське господарство України. У 1990 —1993 pp. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Спад поголів'я не зупинився і в 1994 p. Це призвело до того, що в 1993 p. у колгоспах реалізація великої рогатої худоби на забій скоротилася проти 1990 p. на 43 %, свиней і птиці — на 57, овець і кіз — на 49 %. Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. Від цього насамперед страждає населення України. 1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15—20 років назад. На 1 січня 1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 p. воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У 1991—1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільськогосподарських культур становила 14 203,7 тис. га, що на 1282,2 тис. га (або,на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23 % льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на закупівлю ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого — українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той час, як населення споживає харчових продуктів дедалі менше. Ряд економічних факторів може призвести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 p. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн га (51,8 %). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 млн т грунту, в тому числі 40 млн т гумусу: Занедбані в останні роки не лише свинарство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство. Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі — це основні валютні надходження країни, лише за які можна придбати нафту, енергоносії.

З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні резерви державної скарбниці.Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід з складної ситуації, що настала в економічному секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору в Україні в 1991—1993 pp. почали поступо створюватися фермерські господарства. Приватна власність на землю робить селянина повноправним господарем. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але динаміка зростання їх очевидна, і на початку 1992 p. в Україні налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 p. — 26 048 ферм. Найбільше зареєстровано таких господарств в Миколаївській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях. Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі.У кожній області України ферми різні за розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їхня площа становить в середньому ЗО га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській — 10—20 га, у Закарпатській — 5, Чернівецькій — 5, Івано-Франківській — 8, Львівській — 10 га. В середньому в Україні на одне господарство припадає 18—20 га. У перспективі за 3—5 років кількість їх може збільшитися до 40 тис. з площею 1 млн 800 тис. га, в тому числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними, ці господарства ще економічно слабкі. На початку 1993 p. в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рогатої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як на Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у ряді областей. Наприклад, на Херсонщині на 1 жовтня 1993 p. 1847 ферм, об'єднаних у сільськогосподарську асоціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успішно працюють і в інших областях України.Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати при цьому свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Наша промисловість повинна в цьому допомогти сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечено продуктами харчування.

Зовнішньоекономічна діяльність.

За період незалежності найбільш прогресуючого серед інших в українській економіці виявилась сфера зовнішньоекономічної діяльності. З 1993 по 1997 роки експорт товарів та послуг зріс у 1.8 рази і досяг 40,5% від ВВП. Характерним було п те, що зростання експорту здійснювалось значного мірою за рахунок вивозу товарів та послуг до країн дальнього зарубіжжя. З 1991 по 1997 роки частка останнього зросла з 34.7% до 51,5%.
Якщо у період 1993-1997 років експорт зовнішньої торгівлі у країні постійно ріс із 8680 млн. дол. США до 18970 млн. дол. США, то у 1998 році він зменшився і склав 16457 млн. дол. США (рис. 1.3.1).
Сальдо зовнішньої торгівлі включно до 1996 року було від'ємним і тільки з 1997 року стало позитивним (424 млн. дол. США), а В 1998 році зменшилось на 17,5 % і склало 350 млн. дол. США. Хоча скорочення експорту значною мірою було зумовлене сервісною складовою, а саме - зниженням тарифів на перекачку газу, - не варто забувати про різке скорочення світових ціп па товари традиційного українського експорту - чорні метали, хімічну продукцію, деякі види сільськогосподарської сировини (табл. 1.3.7).

Очевидним і очікуваним було подальше скорочення імпорту, особливо його «споживчої» та «високотехнологічної» складових, на які припадало менше третини ввезених товарів. «Човниковий» імпорт все ще пс враховувався офіційною статистикою. 1 не жорсткий митний режим тому причина -підвищення цін на валюту зробило значну частину «човникового» асортименту неконкурентоспроможним. Слід констатувати падіння експорту в Росію приблизно до 22%, хоч вона до останнього часу була основним імпортером українських товарів та послуг. На Росію припадало приблизно 31% українського експорту (36% у 1997 Році) і приблизно 46% імпорту (44% у 1997 році). Причина скорочення обміну товарами та послугами з РФ - наслідки серпневої фінансової кризи.

Експорт металопродукції не став більш привабливим. Враховуючи, що на дану товарну групу припадає приблизно третина українського експорту, слід було очікувати подальшого його занепаду. В експорті чільне місце посіли метал і мсталопродукція (36,2%), залізні, марганцеві руди і вугілля (10,5%), хімічна продукція (9,7%). Пропозиції вітчизняних товаровиробників здебільшого полягали у відправленні величезних партій металу за демпінговими цінами, одержанні та перерозподілі валюти й імпортуванні переважно підакцизних товарів (алкогольних і тютюнових виробів). Лише незначна частка вітчизняних товаровиробників пішла шляхом пропозиції своєї продукції через розробку -привабливих інвестиційних програм як, наприклад, ВО «Південмаш» у програмі «ГлобСтар» по виготовленню ракетоносіїв, створення спільних підприємств (СП «Інтерсплав» м. Свердловськ Луганської області у виробництві алюмінію), виготовлення і розповсюдження через засоби масової інформації за кордоном буклетів, іншої рекламної продукції, участь у семінарах і конференціях як усередині країни, так і за її межами, участь у виставковій діяльності (наприклад, «Київський міжнародний ярмарок 96, 97, 98, 99», «Транс-Украша-97» м. Одеса, «Смак-97, 98» м. Дніпропетровськ та за кордоном - «Україна в Індії - 96», за підсумками роботи якої Дніпропетровська область одержала перший приз, у 1997 poui в Білорусі міжнародні виставки «Деревообробка-97» та «Інтерпродукт-97» надали змогу МП «Удача» (м. Київ), МП «Інтскс» (м. Кам'яиець-Подільський) стати її постійними учасниками, які вже шість і три роки відповідно продають свою продукцію в Білорусі, а також КП «Новомосковське» і Київському хлібзаводу № 1 Проникнути на харчовий ринок у Білорусі).

Соціальна сфера.

Криза перехідного періоду не тільки погіршила економічну та політичну ситуацію в державі, а й торкнулася сім'ї, зокрема її основних функцій - економічної, репродуктивної та виховної. Послаблення родинних зв'язків, зниження економічної спроможності сім'ї дало поштовх до поширення таких негативних явищ, як дитячі безпритульність і жебрацтво. Для забезпечення соціального захисту малюків, які опинилися у скрутних життєвих умовах, була створена мережа притулків. Унаслідок розлучень щороку майже 200 тис. дітей залишаються під опікуванням лише одного з батьків. Усього в країні близько 2,5 млн дітей виховуються в неповних сім'ях. Більшість таких дітей залишається з матерями, близько 10 % - у батьківських сім'ях або в сім'ях родичів. В березні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок. Вона стала основою для підготовки нормативних актів у цій галузі. У вересні того ж року парламент затвердив Концепцію державної сімейної політики, яка визначала її загальну стратегію та пріоритетні напрями. Для надання сім'ям правової, психологічної, медичної та інформаційної допомоги в областях були створені центри інформаційно-консультативної та клубної роботи з сім'ями. Ці органи допомогли державі краще орієнтуватися в потребах сім'ї та практичних заходах, які доцільно вживати на державному рівні з метою поліпшення її матеріального добробуту. Серед перспективних практичних заходів - запровадження системи дитячих депозитних сертифікатів під гарантію держави, що надасть змогу кожній дитині до досягнення повноліття нагромадити певні заощадження, які гарантуватимуть можливість отримання освіти, придбання житла або започаткування власної справи. На часі - розв'язання питання пільгового довгострокового кредитування молодих людей, насамперед дітей із малозабезпечених (багатодітних та неповних) сімей для одержання вищої освіти. Значного поширення мають набути нові форми сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу. Завдання держави полягає насамперед у тому, щоб якнайшвидше наблизитися до європейських поглядів та підходів до розв'язання цієї проблеми, ліквідувати, зокрема, таке явище, як соціальне сирітство. Сучасна економічна криза помітно актуалізувала питання державної підтримки сімей, які свідомо йдуть на ускладнення свого матеріального становища через народження дитини. В 2009 р. таку допомогу одержували 512 тис. сімей. Сума матеріальної допомоги при народженні першої дитини становила 12 240 грн., другої - 25 тис. гри., третьої і наступних - 50 тис. грн. Одноразова виплата становила від 4800 до 50 000, решта коштів надавалася протягом 12 місяців при народженні першої дитини, 24 місяців - другої та 36 місяців - при народженні третьої та наступних дітей рівними частинами. У бюджеті на 2011 р. передбачено істотне збільшення соціальної допомоги при народженні дитини. В першому кварталі держава взяла на себе зобов'язання виплачувати при народженні першої дитини 17 952 гри., другої - 36 720 грн., третьої та кожної наступної дитини - 73 440 грн. Після очікуваного в другому кварталі підвищення прожиткового мінімуму розмір цих виплат також буде підвищено. Із прийняттям у 1999 р. ВРУ Закону України "Про прожитковий мінімум" це поняття міцно увійшло в повсякденне життя громадян. Прожитковий мінімум став соціальним стандартом, на якому побудована вся система захисту населення. Всі види соціального захисту (розміри мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, мінімальної допомоги по безробіттю тощо) залежать від розмірів прожиткового мінімуму. Щоправда, сам прожитковий мінімум не завжди встигає перекривати негативний вплив інфляційних процесів.

У 1998-2003 рр. ВРУ прийняла низку законодавчих актів, спрямованих на створення відокремлених від державного бюджету фондів соціального страхування і системи соціальної допомоги. Було запроваджено чотири види страхування: від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; з тимчасової втрати працездатності; пенсійне;,на випадок безробіття.

Мабуть, найбільш проблемною залишається трансформація системи медичного обслуговування населення. Створилася парадоксальна ситуація: з одного боку, медицина залишається, як того вимагає Конституція, безплатною для населення, а з іншого - серйозна хірургічна операція об'єктивно коштує десятки тисяч гривень (у деяких випадках - навіть сотні тисяч), які пересічна людина не може, але мусить компенсувати за рахунок власних нагромаджень. Тимчасом фонд медичного страхування, на відміну від всіх інших соціальних фондів, в Україні ще лосі не створений.Власне, навіть за наявності фінансових можливостей у пацієнта, операцію часто буває об'єктивно неможливо провести внаслідок відсутності сучасної медичної техніки (саме вартістю апаратного забезпечення насамперед пояснюються ті десятки тисяч, які треба знайти для здійснення кожної операції). Державний бюджет не може профінансувати технічне переозброєння лікарень на рівні сучасних стандартів. Подібної техніки вітчизняне машинобудування не продукує, а знайти потрібні мільярди доларів на її імпорт - нереально.Тим не менш в галузі забезпечення населення медичними послугами зроблено немало. Ще в 1992 р. ВРУ прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У цьому документі вперше було введено поняття гарантованого державою обсягу та рівня безоплатної медичної допомоги. Надзвичайно важливим для подальшого реформування галузі стало визнання державою необхідності надання кожному пацієнтові права на вільний вибір лікаря та лікувальної установи.