1. Накладати джгут на кінцівку вище місця стискання до звільнення її з-під завалу немає необхідності.
2. Після звільнення джгут на кінцівку накладається тільки в тому випадку, коли стиснення тривало понад 15 годин і клінічно визначається III ступінь її ішемії (відсутність всіх видів чутливості, активних і пасивних рухів—трупне заклякання м’язів), що вимагає первинної ампутації за абсолютними показами. Ампутація проводиться вище джгута.
3. Якщо джгут був накладений до звільнення кінцівки, то при ішемії І та II ступенів (збереження чутливості або пасивних рухів) його необхідно негайно зняти.
4. Забинтувати кінцівку еластичним бинтом в напрямі від центру до периферії, провести транспортну іммобілізацію. Для цього краще користуватися пневматичними шинами або протишоковим одягом (протишоковими штанами).
5. Провести заходи щодо місцевого охолодження кінцівки – обкласти її поверх пов’язок грілками або целофановими пакетами з холодною водою, снігом або потовченим льодом.
6. Знеболення – в ідеальному- варіанті воно повинно передувати звільненню потерпілого з-під завалів. Користуються наркотичними анальгетиками; агоніст-антагоністами опіоїдних рецепторів, загальними і місцевими анестетиками (див. травматичний шок). Перевага надається дисоціативній анестезії з застосуванням кетаміну (кеталару) в дозі 0,5-1,0 мг/кг маси тіла комбінації з сібазоном (седуксеном) 1-2 мл 0,5 % розчину дом’язо або довенно.
7. Інфузійна терапія для боротьби з шоком (див. геморагічний шок. Характерною особливістю є обов’язкове введення лужних розчинів — 5 % гідрокарбонату натрію 400-600 мл на добу або трисаміну 0,3 М розчину 200-300 мл, глюкози з інсуліном та кальцію хлориду або глюконату 10%-30-50 мл на добу для зменшення гіперкаліємії.
8. На фоні олужнення крові проводять стимуляцію діурезу (див. метод осмотичного форсованого лужного діурезу).
9. При відсутності кровотечі – прямі антикоагулянти (гепарин -2,5-5,0 тис. ОД 4 рази на добу), еритроцитарні та тромбоцитарні дезагреганти (трентал – 100-300 мг, курантил – 2-4 мл, аспізол – 500-1000 мг. Компламін – 300 мг, ніперголін – 8 мг на добу) довенно.
10. Інгібітори протеолітичних ферментів: контрикал – 50-100тис. Атр ОД, є-амінокапронова кислота 5 % - 100 мл 2-3 рази, тразилол 50-100 тис. Атр ОД на добу довенно.
11. Локальна або загальна гіпербарична оксигенація — 1-2 сеанси щоденно після довенної інфузії перфторану 2-5 мл/кг маси тіла.
12. При вираженій інтоксикації – гемо-, плазмо- і лімфосорбція, плазмаферез із заміщенням ексфузованої плазми розчинами альбуміну та свіжозамороженої плазми.
13. При наростанні явищ гострої ниркової недостатності (зниження добового діурезу менше 500 мл незалежно від рівня азотистих шлаків, рівень калію више 6 ммоль/л, наростаюча гіпергідратація і набряк травних тканин) проводять діалізні методи лікування – гемодіаліз, перитонеальний діаліз.
14. В разі вираженої загальної гіпергідратації та критичного набряку травмованих тканин показана гемофільтрація або гемодіафільтрація з веденням 2-3 л рідини протягом 4—5 годин.
15. Профілактика і лікування інфекційних ускладнень – масивна антибактеріальна терапія антибіотиками, імуномодуляторами, гіпохлоридом натрію, протиправцева та протигангренозна сироватки.
16. Паралельно з перерахованими терапевтичними за показаннями доводять хірургічні методи лікування – лампасні розрізи, фасціотомії, висічення нежиттєздатних тканин, ампутації тощо.
Травматичний шок
1. При потребі реанімаційні заходи, контроль за зовнішнім диханням, прохідністю верхніх дихальних шляхів, ступенем гіпоксії і в залежності від цього відновлення і підтримання прохідності верхніх дихальних шляхів, кисневі інгаляції, допоміжна або штучна вентиляція легень.
2. Зупинка зовнішньої та внутрішньої кровотечі терапевтичними і хірургічними маніпуляціями, оперативним шляхом (введення гемостатиків, пов’язки на рани, накладання джгута, затискання кровоточивих судин, їх прошивання, перев’язка в рані або на протязі, коагуляція та ін.)
3. Інфузійна терапія, направлена на корекцію дефіциту ОЦК внаслідок кровотечі, за схемою, яка приведена в розділі «геморагічний шок».
