Соціокультурна концепція К. Хорні

Системні вольові якості

Решта проявів вольового регулювання особистості складніші. Це певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку та сміливість.

Ціла низка вольових якостей особистості є системними - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їхнє ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети - в цьому полягає її гідність.

Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Протилежними до наполегливості проявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні докази.

Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.

Ініціативність - ц е вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їхнього здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їхніх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їхній правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості проявляються у формі навіювання.

Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.

Отже, сукупність проявів позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості.

Сукупність позитивних вольових якостей утворює силу волі особистості, негативних — її вольову слабкість. Рівень розвитку різних вольових якостей є неоднаковим. Часто можна зустріти людей, у яких сильно розвинуті одні вольові якості і слабо розвинені інші. Наприклад, рішуча, але ненаполеглива людина приймає обґрунтовані та своєчасні рішення, проте не може втілити їх у життя.

Вольова слабкість людини може набувати навіть хворобливих форм абулії й апраксії.

При абулії (гр. abulia — нерішучість) спостерігається патологічне порушення психологічної регуляції дій.

Апраксія (гр. аргахіа — бездіяльність) — складне порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, зумовлене розладами в центральній нервовій системі.

Волю як регулятор поведінки не дано людині від природи. Вона формується у процесі життя і діяльності, підкоряючи поставленій меті всі дії особистості. Це особистісне надбання, яке розвивається під впливом виховання і самовиховання. Воно здобувається за постійного спілкування з людьми, у спільній роботі з ними.

Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює СИЛУ ВОЛІ особистості. Люди бувають із: дуже сильною волею (їх називають залізними, вольовими); сильною волею; помірною волею; слабкою волею; безвольні.

Следует учитывать, что проявление волевых качеств определяется не только мотивами человека, но и врожденными особенностями проявления свойств нервной системы: силы – слабости, подвижности – инертности, уравновешенности – неуравновешенности нервных процессов. Например, страх сильнее выражен у лиц со слабой нервной системой, подвижностью торможения и преобладанием торможения над возбуждением. Поэтому им труднее быть смелыми, чем лицам с противоположными типологическими особенностями.

Следовательно, человек может быть несмелым, нерешительным, нетерпеливым не потому, что не хочет проявить «силу воли», а потому, что для ее проявления у него имеются меньшие генетически обусловленные возможности (меньше врожденных задатков).

Это не означает, однако, что не следует прилагать усилия для развития волевой сферы личности. Однако нужно избегать и излишнего оптимизма, и стандартных, подходов в преодолении слабости волевой сферы человека. Нужно знать, что на пути развития «силы воли» можно столкнуться со значительными трудностями, поэтому потребуются терпение, педагогическая мудрость, чуткость и такт (например, боязливому нельзя приклеивать ярлык труса).

Следует отметить, что у одного и того же человека различные волевые качества проявляются неодинаково: одни лучше, другие хуже. Следовательно, это означает, что понимаемая так воля (как механизм преодоления препятствий и трудностей, т. е. как «сила воли») неоднородна и проявляется по-разному в различных ситуациях.

Волевые качества можно разделить на три группы

Здібності — індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Задатки — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

Існує кілька класифікацій здібностей людини. По-перше, розрізняють природні здібності, в основі своїй біологічно обумовлені. Формуються природні здібності при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми научіння типу умовно-рефлекторних зв'язків.

У людини, крім біологічно обумовлених, є здібності, що забезпечують її життя і розвиток у соціальному середовищі. Це загальні і спеціальні вищі інтелектуальні здібності. Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в самих різних видах діяльності. До них, наприклад, відносяться розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, розвинена пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні і ряд інших. Загальні та спеціальні здібності людини співіснують, взаємно доповнюючи і збагачуючи один одного.

Також із спеціальних здібностей виділяють:

-теоретичні та практичні здібності. Теоретичні свідчать про схильність до абстрактних міркувань, логічних умовиводів, а практичні – до успішності виконання конкретних, практичних дій. Часто ці два види не поєднуються один з одним. Однак у різносторонніх, обдарованих людей теоретичні і практичні здібності добре взаємодіють, доповнюючи один одного.

-Навчальні і творчі здібності. Навчальні здібності проявляються при успішному оволодінні знаннями, вміннями та навичками, формуванні особистісних якостей; творчі – при створенні якихось нових, до цього ніким не створених предметів матеріальної і духовної культури. Навчальні і творчі здібності відрізняються один від одного тим, що перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, в той час як другі - створення предметів матеріальної і духовної культури, виробництво нових ідей, відкриттів і винаходів, словом - індивідуальне творчість у різних галузях людської діяльності

- Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а також предметно - діяльнісні, або предметно-пізнавальні, здібності найбільшою мірою соціально обумовлені. Предметно - діяльнісні дозволяють успішно контактувати з оточуючими людьми. Прикладами є розвинена мова і міжособистісне сприйняття, адекватне оцінювання людей, здатність розташовувати до себе, впливати і т. п. Предметно-пізнавальні – це здібності до різних видів теоретичної і практичної діяльності.

Для успішного виконання якої-небудь діяльності необхідні не окремі здібності, а їх вдале поєднання, саме таке, яке для даної діяльності необхідно. Практично немає такої діяльності, успіх в якій визначався б лише однією здібністю.

Соціокультурна концепція К. Хорні.

Характер - це система стійких індивідуальних властивостей людини, що формуються і виявляються в діяльності, спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки й емоційного реагування.

Тип характеру - це наявність в індивідуальному характері людини сукупності рис, спільних для певної групи людей. Типовими рисами називають психологічні особливості, що є спільними для певної групи людей і водночас є показовими, дозволяють виділити цю групу людей серед інших.

Проблема типології характерів досі не вирішена, хоча низка типологій набула поширення. Слід зазначити, що створення типологій характеру не завжди ґрунтується на наукових методах, наприклад на основі дати народження людини, знаків зодіаку.

Для всіх типологій характерів спільними є такі ідеї:

1. Характер формується в онтогенезі відносно рано і впродовж подальшого життя проявляє себе як більш-менш стале особистісне утворення.

2. Сукупність рис, що утворюють характер, закономірно пов'язані одна з одною.

3. На основі визначення основних ряс характеру можна розподілити людей на певні групи.

Найвідоміші типології:

Конституційні типології характеру пов'язують характер з особливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шел-дон).

Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру виявленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варіанти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко)

Соціальні типології визначають характер на основі ставлення людини до суспільства та моральних цінностей (Фромм, Шостром).

Карен Хорні (1885 – 1952),видатна жінка-психоаналітик, увійшла до історії психології як автор оригінальної теорії особистості, в якій вона аналізує соцікультурні чинники, що визначають розвиток дитини. Можна виділити декілька основних положень, що є основою соціокультурної теорії К. Хорні. По-перше,вона відкидала ідеї З. Фройда відносно психології жінки. По-друге,її спілкування з рядом видатних психологів і антропологів (Е. Фромм, М. Мід, Г.С. Салліван) привело її до думки, що соціокультурні умови роблять глибокий вплив на розвиток і функціонування індивіда.

Згідно з її переконаннями, вирішальним чинником в розвитку особистості є соціальні стосунки між дитиною і її батьками. Згідно Хорні,дитині властиві дві основні потреби:потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення має на увазі всі біологічні потреби: у їжі, сні і т.ін. Вона вважала, що провідну роль у формуванні особистості грає інша основна потреба – в безпеці. Потреба в безпеці має на увазі прагнення любові, бути бажаним і захищеним від небезпек навколишнього світу. У задоволенні цієї потреби (втім, як і в задоволенні першої основної потреби) дитя повністю залежить від батьків. Якщо батьки проявляють дійсну любов і тепло в стосунках до своєї дитини, то вони задовольняють її потребу в безпеці. Це сприяє формуванню здорової особистості. Навпаки, якщо поведінка батьків не сприяє задоволенню потреби в безпеці, можливий патологічний розвиток особистості.

Незадоволення потреби в безпеці приводить до виникнення у дитини почуття образи і гніву по відношенню до батьків (базальній ворожості).

Етіологія неврозу. На відміну від Фройда, Хорні не вважала, що тривога є необхідним психічним станом. Вона вважала, що тривога виникає в результаті відсутності відчуття безпеки в міжособистісних стосунках. На думку Хорні,виражена базальна тривога у дитини веде до формування неврозу у дорослої людини.Щоб впоратися з відчуттям недостатньої безпеки, безпорадності і страху перед навколишнім світом, дитя вдається до різних захисних стратегій. Виражені в поведінці, ці стратегії “орієнтують” людину на досягнення, “набуття” чого-небудь, тому для їх опису Хорні ще використовувала термінневротичні потреби. Хорні описала 10 таких стратегій невротических потреб.

1. Потреба в любові і схваленні виявляється в постійному невтамованому бажанні бути любимимим і отримувати захоплення з боку оточуючих. Пов'язана з підвищеною чутливістю і сприйнятливістю до критики, яка може розцінюватися як відкидання і прояв недружелюбності.

2. Потреба в керівництві виражається в надмірній залежності від інших людей і боязкості відмови (у близьких стосунках) або самоти. Пов'язана з переоцінкою любові і переконаністю в тому, що любов може вирішити всі проблеми.

3. Потреба в обмеженнях виражається в перевазі чітких вказівок і обмежень, переоцінці ролі порядку в житті. Пов'язана з невимогливістю по відношенню до умов життя, задоволення малим, прагненням підкорятися.

4. Потреба у владі виражається через домінування і прагнення контролювати дії оточуючих як самоціль; презирство до людських слабкостів.

5. Потреба в експлуатації інших виражається в боязні бути використовуваним іншими або боязні виглядати безглуздо в їх очах. При цьому на відміну від випадків “норми”, не спостерігається спроб змінити себе або ситуацію.

6. Потреба в суспільному визнанні виражається в бажанні бути об'єктом захоплення інших людей; самооцінка надмірно залежна від соціального статусу.

7. Потреба в захопленні собою виражається в прагненні створити прикрашений образ себе, позбавлений недоліків і обмежень. Пов'язана з потребою в компліментах і лестощах з боку оточуючих.

8. Потреба в честолюбстві виражається в сильному прагненні бути найкращим, незважаючи на наслідки; пов'язана із страхом невдачі.

9. Потреба в самодостатності і незалежності виражається в уникненні будь-яких стосунків, що передбачають які-небудь зобов'язання, дистанціюванні від людей.

10. Потреба в бездоганності і неспростовності виражається в постійних спробах бути морально непогрішимим і бездоганним в усіх відношеннях, прагненні підтримувати враження непогрішимості і досконалості.

Хорні вважає, що ці стратегії присутні у всіх людей. Вони допомагають нам справлятися з неминучими в житті засмученнями і розчаруваннями, відчуттями ворожості, знедоленості і безпорадності. Але, якщо здорова людина легко замінює одну стратегію на іншу в ситуації, що змінилася, то невротик прагне реалізувати лише одну з наявних стратегій, причому у всіх виникаючих соціальних ситуаціях. Тобто, ми можемо сказати, що стратегія/потреба має невротичний характер, якщо особистість перетворює її задоволення у спосіб життя.

Хорні розділила даний список потреб на три загальніші категорії. Кожна з цих категорій є стратегією оптимізації міжособистісних стосунків; кожна направлена на зниження відчуття тривоги досягнення відчуття безпеки. Кожній стратегії відповідає певна орієнтація в стосунках з людьми.

1. Орієнтація на людей (поступливий тип) передбачає залежність, нерішучість і безпорадність як стиль взаємин. Такій людині необхідно, щоб її потребували, любили, захищали і керували нею. Мета стосунків, в які вони вступають, – уникнути відчуття самоти і непотрібності. Проте під маскою люб'язності і залежності можуть ховатися пригнічена ворожість, прагнення поводитися агресивно.

2. Орієнтація від людей (відособлений тип) характеризується відсутністю зацікавленості в людях, усунутістю, уникненням тісних міжособистісних стосунків. Для таких людей характерні прагнення до відокремленості, незалежності і самодостатності.

3. Орієнтація проти людей (ворожий тип) це такий стиль поведінки, для якого характерні домінування, ворожість до інших людей і прагнення їх експлуатувати. Життя при цьому розглядається як боротьба всіх проти всіх. Вся поведінка направлена на підвищення власного престижу, статусу або задоволення особистістих амбіцій.

Слід розрізняти соціальний та індивідуальний характери. Соціальний характер - це сукупність суттєвих ознак, властивих певній групі людей і зумовлених суспільними умовами. Соціальний характер залежить від системи цінностей, що панують у суспільстві, відображає ідеали і цінності певної епохи та відзначається певною культурно-історичною динамічністю. Індивідуальний характер - це сукупність властивостей, якими люди, що живуть в одній культурі, відрізняються між собою.

Зв'язок між темпераментом і характером визначається їх спільною фізіологічною основою - типом нервової системи. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості рис характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином обумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, поверховий, легковажний. Холерик - нестриманий, конфліктний, агресивний, Флегматик - млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік вразливий, замкнутий. Отже, тип темпераменту - одна із найважливіших умов походження індивідуально - своєрідних рис характеру.