Розділ І. Історія написання повісті-притчі «Старий і море» Е.М. Гемінґвея

Вступ

В сучасному літературознавстві прагнення літературної науки полягає у розгляданні художнього твору як особливого світу автора, як результат його творчої діяльності, в якому не просто зображуються певні події з життя героїв твору, чи описуються явища природи, але висвітлюється внутрішній світ автора, його світогляд і переконання. З розвитком літератури все більша увага акцентується на форми вираження автора у творі, та на індивідуальні риси творчості письменника. Твір постає як певна свідомість його творця, як сукупність ідей, прагнень, переживань автора. Тому, на думку багатьох сучасних дослідників, проблема автора стала головною в літературознавстві [8,с.30-31].

Творчість Ернеста Міллера Гемінґвея (Ernest Miller Hemingway) тісно пов’язане з його життям. Він писав про те, що сам колись пережив, добре знав і бачив. Проблеми які він порушував у своїх творах є особливо актуальними в наш час. Це проблеми людської гідності, життєвої стійкості і моральності, які завжди будь хвилювати читача. Головне завдання для сучасного читача – це проникнути в глибини художнього твору і там побачити самого автора. Без цього неможливо до кінця охопити сутність твору і зрозуміти задум його творця.

Творча спадщина Е. Гемінґвея надзвичайно велика. Найвідомішими творами, які принесли світову славу письменнику, були романи «І сонце сходить» (The Sun Also Rises), «Прощавай зброє» (A Farewell to Arms), «По кому подзвін» (For Whom the Bell Tolls), «Свято, яке завжди з тобою» (A Moveable Feast) і багато інших. Та найбільшу славу письменнику принесла повість «Старий і море» (The Old Man and the Sea, 1951), за яку його нагородили найпрестижнішою премією в області літератури.

Важливість проблеми автора, знаходження зв’язку між ним і його творчістю, є очевидною, оскільки в творі не має жодного елементу, жодної події, які не пройшли би крізь призму авторської свідомості. В наш час, проблеми пов’язані з образом автора, до кінця не є розв’язаними. Між сучасними літературознавцями не існує єдиної думки стосовно проблеми автора і його місця у творі [8,с.30-31]. Це питання залишається предметом для дискусій, що тільки підкреслює актуальність дослідження проблеми автора і героя у творі.

Творчість Е. Гемінґвея привертала увагу багатьох літературознавців. Роботи таких відомих авторів, як Бориса Грибанова, Івана Кашкіна, Н.А Анастасьєвої та Максима Чертанов, дають точні біографічні дані письменника, надають детальний літературний аналіз його творів, а також розглядають творчість Е. Гемінґвея, через призму його життєвого шляху. Їхні роботи визначають новаторство письменника, а також його внесок в літературу ХХ ст.

Об’єктом дослідження є події з життя Е. Гемінґвея, та його творчість, зокрема повість-притча «Старий і Море».

Предмет дослідження: проблеми та питання, які хвилювали автора, а також життєві події письменника, які відбилися в його творі «Старий і море».

Мета роботи – розкрити проблему автора та героя у творі Е. Гемінґвея «Старий і море».

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

- ознайомитись із життєвим і творчим шляхом автора;

- з’ясувати історію написання повісті;

- встановити зв'язок між автором твору Е. Гемінґвея і головним героєм Сантьяго;

- розглянути відносини між Сантьяго і сусідським хлопчиськом Маноліном;

- показати ставлення старого рибалки Сантьяго до природи;

- розкрити проблему самотності у творі;

- розкрити образ автора у творі «Старий і море».

Методологія дослідження. У процесі дослідження використано такі методи літературознавчого аналізу: біографічний, використовуючи факти з життя Е. Гемінґвея для зосередження уваги на тому, як автор виражає себе через твір; психологічний метод, та метод порівняльно-дискриптивного аналізу, з метою більш поглибленого аналізу твору.

Курсова робота має типову будову: Вступ, два розділи, Висновки, Список використаної літератури. У Вступі ми визначаємо мету курсової роботи, ставимо перед собою завдання, необхідні для реалізації мети, та виділяємо основні методи літературного аналізу, які були використані в ході нашої роботи. Розділ I містить аналіз творчого шляху письменника, особливо в період написання твору «Старий і море», та історію написання повісті. В розділі II основна увага зосереджена на проблемі героя твору, та в розкритті образа автора твору. Завершують роботу короткі Висновки. Список використаної літератури містить 11 позицій.

До роботи залучено переклади (Володимера Митрофана, Вітора Ружицького, Оксани Дяченко, Василя Стоянова) твору.

 

Розділ І. Історія написання повісті-притчі «Старий і море» Е.М. Гемінґвея

Основою творчого шляху Е. Гемінґвея стали ті складні питання, які виникали і хвилювали письменника впродовж його непростого життя. Е. Гемінґвей пробував розібратись в тих протиріччях, які стали цілком звичними в наш час. Йому не давала спокою війна, яка несла з собою руйнування й тисячі смертей, холодність людей, та їхня жадність до багатства та матеріального збагачення. Він багато розмірковував над проблемами життя, з метою зрозуміти її суть, та проблемами мистецтва, до якого в нього було особливе ставлення. Письменник, вважав він, повинен виявляти співчуття до простих і чесних людей, та цінувати їхнє право на боротьбу за достойне життя. Ці всі питання, що представили перед ним, знайшли своє місце в його книгах [7,с.5-6].

Любов до літератури у Е. Гемінґвея виявилась ще в роки навчання у школі. В цей період життя він пробує виконувати роботу поденника, наймита на фермі, офіціанта, тренера асистента по боксу. Це дало йому змогу відчути смак життя, і пізніше сприяло рішенню покинути рідне місто [7,с.7].

Після початку Першої світової війни Е. Гемінґвея мріє піти на фронт, але Через поганий зір його не прийняли до армії. Під час перебування на фронті він пережив події, які назавжди залишились в його житті. Досвід війни пізніше відобразиться в романах «Фієста» і «Прощавай, зброє» [7,с.7]. Роман «Прощавай, зброє» сповнений жахами Першої світової війни, смерть близьких товаришів, окопи, вибухи мін, а ще про нещасливу любов і страждання, розчарування і мужність. Про це Е. Гемінґвея писатиме завжди.

Важливим місце у житті і творчості Е. Гемінґвея був Париж. Саме тут почалася нова сторінка його життя, тут Е. Гемінґвей показав себе як письменник.

Після Другої світової війни Е. Гемінґвея відлітає до Куби, де продовжує свою літературну діяльність. У 1954р. йому присуджують нобелівську премію з літератури за повість «Старий і море» [3].

Життя Е. Гемінґвея було сповнене пригодами і важкою працею, перемогами і поразками, коханням і розчаруванням. Робота журналіста кидала його в різні куточки світу, до Європи, Канади, Куби, Африки, що надало багатий матеріал для його репортажів. Переповнене подіями життя письменника служило йому тим підґрунтям для написання його книг і наповнення їх глибоким філософським змістом, а тим джерелом, з якого він черпав свіжі ідеї для своїх творів, служив його багатий досвід, набутий упродовж життя. Не виключенням є повість про старого рибалку Е. Гемінґвея «Старий і море».

Ще з раннього дитинства Ернест любив ходити на риболовлю, годинами сидіти на березі озера, милуючись природою і тримати в руках вудку, очікуючи на успіх. З плином часу, переживши чи мало подій, любов до природи тільки укріпились [3].

В роки перебування на Кубі, його близькими друзями були кубинські рибалки. Він уважно спостерігав за життям рибалок, добре знав їх звичаї, все чим вони живуть і що люблять, ловив разом з ними рибу, випивав з ними в рибацькому шинку і міг часами слухати їх історії про море і рибаків. Ці знання становили додатковий матеріал, який послужив для написання книги [2,с.402].

Повість «Старий і море» стала підсумковим твором письменника, у якому виражені усі особливості творчого стилю Е. Гемінґвея. Вперше історію про старого і море Е. Гемінґвей розповів в нарисі «На блакитному струмені», в журналі «Есквайр» 1936р [3]. В розмові зі своїм приятелем, Ернест розповів про бажання написати історію полювання на велику рибу і поділився своїми переживаннями, які відчував під час риболовлі на морі «Но какое наслаждение быть в море, какое наслаждение во внезапном появлении неизвестной рыбы, в ее жизни и смерти, которую она проживает за час для тебя, когда твоя сила сливается с ее, и какое удовлетворение получаешь, покорив это существо, правящее морем» [4].

В основі повісті лежить справжня історія старого кубинського рибалки, який упіймав величезного марліна. Схопивши наживку риба відтягла човен далеко в море. Два дні і дві ночі старий не розставався з рибою, яка весь цей час пливла на великій глибині і тягла за собою човен. Спливши на поверхню, він вдарив її гарпуном і прив’язав до човна. Незабаром її атакували акули. Старий, намагаючись відігнати акул, колов їх гарпуном, бив їх багром і відбивав веслом, та всі зусилля були марними. Те, що залишилось від риби, було менше половини. Через два дні, коли його підібрали інші рибалки, він плакав, а акули ще все кружляли навколо човна [4]. Цю історію він переробив на свій лад, додав до неї нових деталей і збагатив зміст, надавши їй глибокого морального характеру.

Подія, що покладена в основу твору не була винятковим випадком. Рибалки розповідали схожі історії невдалої риболовлі, тому з часом з’явилося багато претендентів на роль прототипу головного героя Сантьяго. Сам же Е. Гемінґвей говорив, що образом для Сантьяго був його механік Карлос Гутьєреса, якого він знав багато років: «Я чув про людину, з якою трапилася подібна історія з рибиною. Мені розповідали, що відбулося це у човні на морі, коли він вів боротьбу з рибиною. І ось я взяв людину, котру знав уже двадцять років, і уявив її собі у таких же умовах». І все ж таки, головний герой повісті не є конкретна людина, це збірний образ який увібрав у себе риси багатьох знайомих письменнику людей, і через який автор намагався передати своє уявлення про мужність та силу волі людини [6,с.349].

В інтерв’ю з Джорджем Плінтоном Е. Гемінґвей говорив: «Письменник обмежений у своїй роботі тим, що вже добре зроблене до нього. Отже, я спробував навчитися чогось іншого. По-перше, передаючи свій життєвий досвід читачеві, я намагався вилучити все зайве, аби те, що він чи вона прочитають, стало частиною його чи її досвіду, неначе дійсно мало місце в житті. досягти цього дуже важко, і в цьому напрямку мені доводиться дуже багато пряцювати» [ 10,с.690].

«У всякому разі, не зупиняючись на тому, як це робиться скажу лише, що того разу мені неймовірно пощастило, бо я зумів повністю передати читачеві те, що хотів і чого до мене ніхто не передавав. Мені пощастило саме в тоу що я зустрів гарного чоловіка й гарного хлопця, а письменники останнім часом зубули, що таке ще трапляється, Та й океан вартий, щоб про нього писали, як і про людей. Мені і тут пощастило…» [10,с.690]. Пишучи свої твори, головне завдання, яке ставить перед собою прозаїк, було показати життя таким, яким воно є насправді, без зайвих подробиць, нічого не прикрашаючи. Він багато часу витрачав на роздуми, і мало на написання.

Для нього самого було дивно, як легко і просто йому пишеться ця книга. Він знав, що в дану хвилину буде робити старий, про що він буде думати, як буде поводити себе риба [2,с.403].

У книзі «Ернест Хемінгуей» Івана Кашкіна, її автор вважає, що Е. Гемінґвей не належить до тих письменників, які вміють і можуть писати про що завгодно. Він один із тих, хто не може не писати, але пише тільки про те, що є для нього найбільш головним в житті, не жаліючи на це ні часу ні зусиль, аби тільки досягнути бажаної мети, створити те, що не псується з часом. Хемінгуей пише про те, що сам коли-небудь бачив, сам пережив. В основі всіх його книг лежить не вигадка, а реальність, перетворена вже самим автором. Для того щоб навчитися писати, він учився жити. [7,с.42].

Е. Гемінґвей прагне писати просту прозу, без будь-яких зайвих прикрас і хитрих фокусів, не прикрашаючи свої твори зайвим красномовством. Чітко і ясно, очима мисливця чи солдата, показуючи читачеві тільки найважливіше [7,с.49]. В повісті «Старий і море», як і в інших творах Е. Гемінґвея, він скоріше натякає, ніж говорить прямо. Щоб краще осягнути задум автора, зрозуміти його думку, читачеві потрібно вдаватися до своє уяви. Хоча, про те, як пише Е. Гемінґвей і якого принципу він додержується, може розказати він сам: «Як тільки письменник перестає спостерігати, він уже не письменник. … згодом усе, що письменник бачить, накопичується у вигляді великого запасу знань і спостережень. Якщо це вас цікавить, то можу сказати, що я завжди намагаюся писати за принципом айсберга. Сім восьмих його перебуває під водою, і лише одна восьма на поверхні. Ви можете пропустити що завгодно з того, що знаєте, і від цього ваш айсберг стане лише міцнішим. Ваші знання залишаються в підводній його частині. Але якщо письменник обминає те, чого він не знає, але повинен знати, у його творах з’являються дірки [10,с.688-690]. В одному з інтерв’ю він розповідає: «Старий і море» можна було б розтягти на тисячу з гаком сторінок, описати всіх жителів селища, яких я бачив, розповісти, як вони заробляють на життя, народжуються, вчаться, народжують дітей і т. ін. Це добре і навіть чудово вміють робити інші автори…»[10,с.690]. Такий стиль написання зовсім не спрощує завдання письменника, а та простота, якщо вона витримана до кінця, дає можливість авторові добитися своєї цілі найпростішими засобами. Мірою всього для нього є чоловік, а за його словами, «нема на світі важчої справи, ніж писати просту, правдиву прозу про людину»[7,с.53].

Для Е. Гемінґвея, кращим засобом розповісти про себе служила його власна творчість. Все про що він писав - черпав з середини серця, з особистого досвіду. Кожен вчинок героя, кожна подія з твору, і взагалі, кожен акт творчості несли якусь частинку інформації про творця, розкривали його світогляд. Тому ніхто, вважав Е. Гемінґвей, про нього не може сказати краще, ніж це роблять його власні книги.

 

Розділ ІІ. Проблема автора і героя у творі Е.М. Гемінґуея «Старий і море»

Багато літературознавців, серед них Борис Грибанов, Івана Кашкін, Н.А. Анастасьєва та Максим Чертанов, назвали повість американського письменника «притчею». [7.8] Незважаючи на простий сюжет і стислий виклад подій повісті, автор наділив її глибоким філософським змістом. Цей твір не просто розповідь про двобій старого рибалки з морем і рибою, не просто опис цікавої пригоди. В ній автор порушив проблему про сенс людського буття[6,с.350].

Герой повісті "Старий і море" — старий рибалка Сантьяго — який все своє життя заробляв собі на хліб тим, що ловив рибу. В творчості Е. Гемінґвея вперше героєм стала проста людина, яка бачила в своїй праці життєве покликання. Старий Сантьяго говорив про себе, що він народився на світ для того, щоб виходити у море і ловити велику рибу. Таке ставлення до своєї роботи було і в Е. Гемінґвея, який неодноразово повторював, що він живе на землі для того, щоб писати [4]. Старий цей був людиною-трудівником, кощавий і виснажений важкою роботою, яку йому приходилось виконувати кожного дня, аби не померти від голоду. Його потилицю: «поорали глибокі зморшки, на обличчі темніли коричневі плями нешкідливого нашкірного раку, що з’являються від сонячного проміння, відбитого тропічним морем» [11,с.275]. Долоні: «… були посічені глибокими поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий – усі старі, як борозни на пересохлій землі» [11,с.275]. День у день, не жаліючись на долю, з надією виходив у море.

Схожість між головним героєм Сантьяго і Е. Гемінґвеєм, полягає і в тому, що і один і другий були неперевершеними рибалками, які досконало знали всі тонкості рибальської професії. Всі деталі риболовлі – підготовка снасті, виснажлива боротьба з рибою, техніка виймання риби з води і т. п., були написані з великим знанням цієї непростої роботи.

Головний герой повісті – це людина, що втілює те, що іноді називають «Хемінгуеївським кодексом» в питанні мужності, хоробрості і стійкості. У особі Сантьяго відбивається образ автора: з його власним життєвим досвідом, ставленням до природи і рисами характеру, які він найбільш цінував у людині.

В Повісті «Старий і море» подробиці рибальського ремесла гармонійно переплітаються з філософською притчею про силу і слабкість людини, про самотність і здатність відчувати себе частиною неподільного життя. Долає географічно-часові кордони «тут і тепер», несе в собі ядро морального повчання[1,с.85]. Ось уже вісімдесят чотири дні героєві твору не вдалось піймати жодної рибини, і він щоразу вертався додому з нічим. Дехто з рибалок кепкував із старого, а дехто, дивлячись на нього, співчував. Перші сорок днів невдач старого, з ним був малий Монолін, але потім батьки заборонили йому, тому що вважали Сантьяго безталанним. Хлопцеві було прикро дивитися на невдачі старого, тому як міг прислужувався йому. Незважаючи на думки своїх батьків про старого, а також кепкування інших рибалок, Монолін не втрачав віри в нього, а навпаки, підбадьорював як міг: «Але ж пригадай, як ти колись вісімдесят сім днів підряд вертався ні з чим, а потім ми три тижні ловили щодня по величезній рибині» [11,с.275].

Молодий хлопець був найдорожчою людиною Сантьяго, якого він любив і поважав. Старий вчив хлопця рибалити і з задоволенням розповідав йому про бейсбол. Життя старого без цього хлопця навіть важко уявити. Монолін не жаліючи ні часу ні сили, завжди переймався тим, що старий буде їсти: «Поки я живий, ти не будеш рибалити голодний» [11,с.275]. Турбота малого виявлялася і в інших речах: «Де ж би ти вмився?» — подумав хлопець. Воду в селищі брали за дві вулиці звідти. «Треба подбати, щоб у нього завжди була вода,— подумав хлопець,— і мило, і добрий рушник. Чого я такий нетямкий? Треба дістати йому нову сорочку, теплу куртку на зиму, якесь взуття і ще одну ковдру» [11,с.281]. Безкорисливість вчинків хлопця, його наївність та турбота і справді дивують. Чим же міг віддячити за все це, сповнений одними потребами, старий? Подивитися на хлопця «довірливими й сповненими любові очима», сказати йому, що: «Ти добрий хлопчина…», та розповідати про гру його улюблених «Янкі» - все чим міг віддячитися йому старий.

Незважаючи на чималу кількість інших рибаків, одного віку з Сантьяго, з якими старому було б про що поговорити, найкращим другом залишався для нього Монолін, який любив почастувати старого пивом чи чашкою кави. Сантьяго не одноразово згадував хлопця у важкі години, коли перебував сам один, серед безмежних просторів океану.

На вісімдесят п’ятий день старий знову виходить у відкрите море, але тепер з упевненістю, що цього разу йому поведеться. Не кваплячись, Сантьяго все глибше запливав у безкрає море. Веслуючи по гладенькій воді, він дивився на летючих риб, які вистрибували з води, порушуючи той спокій, що панував на поверхні океану. «Він любив летючих риб – то були його найперші друзі в океані» [11,с.275]. Через течію він трохи швидше посувався вперед і на цей раз заплив глибше ніж зазвичай - «море стало темно-синє, майже фіолетове» [11,с.276].

З дитячих років Е. Гемінґвей любив і розумів природу. Тема єднання людини з природою неодноразово порушувалась в творах письменника, як наприклад в романі «І сонце сходить», або в книзі «Зелені пагорби Африки». Йому була огидна думка про відокремлення людини від природи, і про варварське ставлення до неї. Тому ідеалом для Е. Гемінґвея була людина, гармонійно поєднана з природою. Саме такого героя йому вдалось знайти в повісті про старого рибалку Сантьяго, який відчував тісний зв'язок з морем і навколишнім світом [2,с.405].

У Сантьяго було особливе ставлення до моря. Він ставився до нього як до живої істоти. Деякі, молодші віком рибалки, говорили про нього: «як про суперника, як про бездушний простір, ба навіть як про ворога. Та старий завжди думав про море як про жінку, живу істоту, що може й подарувати велику ласку, й позбавити її…»[11,с.286]. Навіть очі старого: «мали колір моря і блищали весело і непереможно»[11,с.275].

Перебувши половину свого життя на безмежних просторах океану, Сантьяго відчував себе частиною природи. Він любив зелених і дзьобатих черепах за їхню незграбність і моторність, ну і звичайно за те що високо цінувались на ринку. Любив дивитися, як черепахи поїдають фізалій, іноді йому самому подобалось топтати фізалій і слухати як вони лускають під його підошвами. Любив дивитись на летючих риб. А от малих і тендітних птахів, які шукали поживи над водою і майже ніколи її не знаходили, жалів. Він міркував собі: «Птахам живеться навіть важче, ніж нам, окрім хіба хижаків та ще великих і дужих. Чому їх створено такими маленькими й кволими, як оці морські ластівки, коли океан може бути страшенно жорстоким?» [11,с.288]. Жалів він і черепах, яких люди вбивають за те, що їхнє серце б’ється ще кілька хвилин після смерті. Він навіть порівнював цих черепах до себе: «Адже і в мене таке саме серце, та й руки-ноги подібні до їхніх»[11,с.290].

Запливши далеко від берега, старий закинув снасті в море, з надією що цього разу йому вдасться зловити справді велику рибу. «Він не відводив очей від жилок і саме в цю мить побачив, як одне зелене вудлище над бортом рвучко сіпнулося донизу» [11,с.292]. Це була: «чудова, незвичайна риба, і хто зна, скільки вже їй віку,— думав він.— Зроду ще не траплялося мені такої дужої риби й щоб так дивно поводилась. Мабуть, вона дуже розумна й через те не вистрибує. Досить їй вистрибнути чи добряче смикнути — і мені капець. Та, певне, вона вже не раз попадалась на гачок і знає, що саме так треба змагатися за порятунок. їй і невтямки, що проти неї лише одна людина, та ще й стара» [11,с.296]. Риба неухильно пливла в перед у відкрите море, тягнучи за собою човен. Він відчував зв'язок з цією чудовою рибою, вважаючи, що йому єдиному, з усіх людей у світі, було призначено знайти її: «Рибо, - сказав старий, - я люблю тебе й дуже поважаю. Але все одно уб’ю тебе до кінця дня» [11,с.299].

 

Поки риба продовжувала плисти все так само рівно, старий мав можливість зручно примоститися в човні і трохи відпочити. Він відчував себе частиною природи, тому добре розумів відповідальність людини перед природою, через що відчував свою вину перед нею. Дивлячись на зорі, він називав їх своїми далекими сестрами. Риба теж була для нього другом, яку він любив і поважав. Йому ставало жаль риби, та намір убити її ні на мить не покидав його. Любов людини до природи і справді дивна, іноді її важко зрозуміти. Старий заспокоював себе тим, що нам не доводиться полювати на зорі. «А що, коли б людині щодня треба було вбивати місяць? – подумав старий. – і місяць тікав би від неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися за сонцем, щоб убити його?» [11,с.310]. «Досить і того, що ми живемо біля моря й убиваємо своїх щирих братів»[11,с.311].

Сумна доля героїв Е. Гемінґвея - їх внутрішня самотність, яку він сам усвідомлює як тяжке порушення людських взаємин, і як фатальну неминучість самого письменника. Автор наділяє Сантьяго великими внутрішніми рисами, такими як, мужністю, стійкістю, людським співчуттям, які на його думку рятують головного героя від прокляття самотності [7,с.70].

Незважаючи на те, що старий звик бути на одинці, він часто відчував самотність. Довгі роки він жив сам один у хатині, в якій стояли тільки одне ліжко, стіл і стілець. На темних стінах будинку, колись висіло старе фото його дружини, але він його зняв, бо: «…дивлячись на нього, надто гостро відчував свою самотність, і тепер воно лежало на полиці в кутку під його чистою сорочкою»[11,с.275].

Бувши одним серед океану, старий любив говорити в голос, хоч між рибалками це вважалося негожим. Відколи у нього ця звичка він і сам не пам’ятає: «мабуть, тоді, коли від нього пішов хлопець. Але напевне він не пам’ятає» [11,с.291]. Він час від часу ловив себе на думці про бейсбол, за що він собі докоряв: «Не про те думаєш. Думай про діло. Пильнуй, щоб не вчинити якоїсь дурниці» [11,с.295]. Він постійно згадував про хлопця, який би йому сильно допоміг, якби був з ним у човні, і якого йому, справді, сильно не вистачало. «- Ех, якби ж то зі мною був хлопець! Але хлопця немає, - подумав він. - Тут ти сам-один» [11,с.295]. Для того, щоб трохи підбадьоритись після важкої ночі, старому було достатньо коротенької розмови з невеличкою пташкою, яка, як і сам Сантьяго, вкрай знесилена, шукала собі опори, аби трохи відпочити. Хоч він і був мужньою людиною, але щось його сильно хвилювало: «Не можна, щоб людина доживала віку в самоті, - подумав він. – Але нічого не вдієш» [11,с.295].

Особливо яскраво тема самотності людини розкривається автором у картинах самотнього човна на тлі безмежного океану: «Старий поглянув на безмежний простір моря й збагнув, який він тепер самотній» [11,с.302]. Хоча не можна не зауважити, що одинокість Сантьяго була умовною. Побачивши туго напнуту жилку, за якою ховається неймовірна риба, яку він називав своєю товаришкою, й дивне коливання тихої морської гладіні, диких качок, що летіли над водою, він зрозумів: «що людина в морі ніколи не буває самотня»[11,с.302].

У боротьбі між старим і рибою Е. Гемінґвея розкриває головну ідею повісті - внутрішню перемогу людини, навіть за умови зовнішньої поразки героя, який знайшов у собі стійкість і силу в боротьбі зі злою долею.

Старий не хотів відмовлятись від поставленої мети. Риба повинна належати йому. Хоч долоню йому обдирала жилка, яку він тримав у правій руці, а іншу руку йому судомило, через що, вона його зовсім не слухалась, він знаходив у собі стійкість і силу аби не дати своїй немочі перемогти себе. А Риба, яку йому так і не вдалось до цього часу ще жодного разу побачити, пливла собі в перед, тягнувши за собою човен глибоко в море.

Боротьба старого з рибою продовжувалась. Старий злиться на своє нікчемне тіло. Він змушує себе з’їсти кусень сирої риби, яка викликає в нього нудоту, аби хоч трохи попустило ліву руку: «Ненавиджу корчі, - думав він. – Гидко, що тебе зраджує власне тіло … соромно самого себе, а надто коли нікого нема поруч» [11,с.303]. Коли риба в перше випливла на поверхню, вона показалась на всю довжину. За своє життя старий бачив багато великої риби, але на цей раз він був здивований, адже такої риби він ще не бачив - футів на два довша за човен. Тим більше йому ніколи не доводилось ловити одинцем, і от тепер: «сам один далеко від берега, був припнутий до найбільшої рибини з усіх, яких він будь-коли бачив чи навіть про яких чував, а його ліва рука й досі була заклякла, мов зціплені пазурі орла»[11,с.304].

Старий залишився один зі своїм немічним тілом проти величезної рибини. Він не боїться кидати виклик власній немочі і безмежним силам природи: «нехай собі думає, ніби я дужчий, ніж насправді, а я вже постараюся не схибити» [11,с.304]. Він продовжував і далі зносити свої муки, а риба тим часом, так само невпинно, пливла собі далі. Старий не збирався здаватись: «я покажу їй, на що здатна людина й що вона може знести»[11,с.304-305]. Сантьяго не раз говорив хлопцеві, що він незвичайна людина, і розумів, що тепер прийшов час це довести: «він доводи це вже тисячу разів, нічого не важило. Треба було доводити знову. І так щоразу – все наново; отож, роблячи своє діло, старий ніколи не оглядався на минуле» [11,с.305].

Постійна боротьба з океаном за своє виживання, зробило Сантьяго сильним і вольовим чоловіком. Колись в одній таверні старий мірявся силою з дуженним негром, що був найпершим силачем у тамтешньому порту. Правда старий тоді був зовсім і не «старий», всі називали його чемпіоном. Так от, перемігши того негра і провівши ще кілька таких змагань, він знайшов для себе дуже важливу правду, з якою він від тоді не розставався. Тут все було просто: «як дуже захоче, то може перемогти будь-кого»[11,с.306]. Зрозуміло, що цього переконання він не забував і в боротьбі з рибою. «Людина – доволі нікчемна істота» [11,с.300], - думав собі старий, та завжди доводив зворотнє.

«Сонце сходило уже в третій раз відколи старий вирушив у море. Риби пішла колами, як він і чекав. Старого заливав піт і страшенна втома, та найбільш його занепокоїло те, що в очах мерехтіли темні плями і паморочилось у голові. Щоб уникнути найгіршого, він змушував себе їсти сиру, не посолену рибу, аби хоч трохи відновити сили. Він і далі запевняв себе бути безстрашним і певним у собі. На біль уваги не звертав, говорив: «біль чоловікові не вадить… Мій біль – то пусте». Він щосили натягував снасть, змушуючи рибу звужувати коло: «Тягніть же, руки, - наказував він подумки. – держіть мене, ноги. Потерпи, голово. Потерпи задля мене. Ти ж ніколи не зраджувала мене» [11,с.319]. Наполегливість старого рибака дивує. «Він зібрав докупи весь свій біль, і останні рештки сили, й давно забуту гордість і кинув їх проти страждань, яких зазнавала риба, і тоді риба перевернулася на бік і отак, на боці, сумирно попливла поряд, мало не торкаючись головою обшивки човна, і вже почала була поминати човен — довжелезна, товстенна, сріблясто-сіра, оперезана фіолетовими смугами й просто-таки неосяжна у воді» [11,с.319].

«Старий упустив додолу снасть, наступив на неї ногою, заніс гарпун так високо, як міг, і скільки було сил, яка ще лишилася в ньому, й тієї, яку він прикликав на допомогу в цю мить, угородив його в бік риби… Вода навколо риби стала червона від крові з її серця»[11,с.320].

«Не витрачаючи часу на відпочинок, знав бо, що попереду ще багато роботи, він узявся тягти рибу до човна. Потім прив’язав її до носа, до корми й до середньої лавки. Риба була настільки велика, що здавалося ніби човен прив’язаний до іншого судна. Тоді поставив щоглу, закріпив гік, а як вітрило напнулось повітрям, поплив у напрямку вітру. Човен посувався добре, коли зважувати на вантаж який був прив’язаний до човна. Йому путались думки, бо не міг збагнути толком, хто кого везе – він її, чи вона його. Іноді йому здавалось, що ця пригода з величезною рибою просто мана, й не міг повірити власним очам. Та відчуваючи біль в руках та спині, розмів, що і риба і біль по цілому тілі йому не сняться»[11,с.321-322].

І от коли, здавалось би, що все найгірше позаду, битва скінчилась, попереду на нього чекала інша проблема, про яку він можливо й здогадувався, але боявся про неї думати. «Усе було надто добре, щоб довго так тривати, - подумав він» [11,с.325]. «Відчувши дух крові, акула тягнулася слідом за човном та рибою, чимдуж намагаючись наздогнати їх. Все в тій акулі було гарне, окрім пащі, в якій ховалися вісім рядів зубів, створених поїдати м'ясо інших істот, що живуть у морі. Побачивши, як акула шматує м'якуш великої риби, старий, сповнений нестямної люті, метнув гострий гарпун їй прямо у голову. Він вбив акулу, що посягнула на його рибу, лишившись, при тому, гарпуна» [11,с.324].

Тепер, коли риба була понівечена, йому хотілось щоб усе це йому тільки наснилось. Та він не хотів покладати рук на досягненому, і як міг, знаходив у собі сили аби продовжувати боротьбу. В цей час він говорить головні слова всієї повісті, які були моральним кодексом старого: «людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна» [11,с.326]. «Безглуздо втрачати надію» [11,с.320], - думав він собі. Герой залишається на межі відчаю і сили. Але він продовжує боротьбу, вже не з акулами чи рибою а з власною немічністю, і не здатись йому допомагає постійна пам'ять про те що він – чоловік. [1,с.94].

Окрім фізичної знемоги, на додаток, йому почали докучати докори совісті: «Мабуть, і те що я убив цю рибу – також гріх. Нехай навіть я вбив її, щоб вижити самому й нагодувати багато людей. Але тоді все - гріх… Не треба розумувати. Тепер уже запізно, та й є на те інші люди, яким платять за це гроші… А ти народився, щоб бути рибалкою, так само як ця риба народилася. Щоб бути рибо…» [11,с.326]. Старий продовжував далі: «Ти вбив рибу не тільки на те, щоб вижити самому й продати її м’ясо,— заперечив він собі подумки.— Ти вбив її задля власних гордощів і тому, що ти рибалка. Але ти любив її, коли вона була жива, та й тепер любиш. А коли любиш — то і вбити не гріх. Чи, може, ще й більший гріх?» [11,с.327].

Не змусили на себе довго чекати й інші дві акули. То було знавіснілі з голоду вбивці, які з розгону вгризлися зубами в риб’ячий бік, і почали її безжально шматувати. Старий схопив свій, прив’язаний до весла, ніж і увігнав акулі прямо в голову. Другій він встромив ніж в ліве око, а як цього їй видалось замало, вгородив ножа між мозком і хребтом.

Човен плив собі у попередньому напрямку. Він замовк і не хотів більше дивитись на свою рибу. «Не треба було мені, рибо, запливати так далеко, - сказав старий. – і задля тебе, і задля себе не треба. Ти вже пробач». [11,с.329]. «Тепер він старався ні про що зайве не думати й чекати на нових акул. Хоч акули відірвали від риби чи малий шматок м’яса, він не збирався віддати їм, те, що в нього залишилось» [11,с.329-330].

«Перед заходом сонця Акули з’явились знов. Цього разу він був озброєний двома веслами, румпелем і кийком. Він був налаштований рішуче: «Буду битися з ними, доки помру» [11,с.332]. На цей раз відбиватись було марно. Акули наскочили цілою зграєю. Він молотив акул кийком одчайдушно, не бачачи куди б’є, чув тільки як клацають їхні черепи. Лишившись беззбройним він висмикнув із стерна румпель і почав гамселити в різні боки, без упину вдаряючи ним униз. Акули, тим часом, цілою зграєю уривали від риби шматки м’якуша, аж поки їм вже не було чого їсти.

Старий відчував себе переможеним остаточно й безнадійно. Він налаштував човен до берега і більш ні про що не думав. До всього йому було байдуже, клопотався тільки про те, як би найшвидше довести човен до рідної бухти. Зійшовши на берег, у відсвіті вуличного ліхтаря, він побачив голий кістяк риби. Знесилений, без здобичі, до краю виснажений, він і тут не здається: майже втрачаючи свідомість, іде нагору до своєї хатини. Поки він дістався дому, то мусив разів п'ять сідати перепочити просто посеред дороги. Вже дома він випив води й ліг на ліжко. Він одразу заснув глибоким сном, в якому йому снились леви. «Йому вже більш не снилися ні шторми, ні жінки, ні визначні події, пі велика риба, ні бійки, ні змагання силачів, ні його дружина. Снилися тільки далекі краєвиди та ще леви на березі. Вони гралися в надвечірніх сутінках, немов кошенята, і він любив їх так само, як любив хлопця» [11,с.383].

Сантьяго не вдалось зберегти рибу в цілості, але він не здався, він не помер і не відмовився від риболовлі. Він знову вийде в море. Багато читачів бачать в книзі історію перемоги – Старий хоч не зберіг рибу, але подолав власну слабкість [7,с.451].

Сантьяго єдиний із Хемінгуеївських героїв, який в кінці твору залишився без вини поразки. В ньому ще залишились сили і готовність продовжувати жити і знову виходити в море [1,с.96].

Всі події у творі, включаючи опис природи, портрет головного героя, його розмову з рибою, його думки і почуття, і «леви», які снились Сантьяго, все це було написано Е. Гемінґвеєм, тим самим повість-притча «Старий і море» відображає особу Е. Гемінґвея у творі, з його власним життєвим досвідом, і внутрішнім світом.

 

Висновки

У своїй філософській притчі «Старий і море» Е. Гемінґвей підбиває підсумок своїх творчих досягнень. У повісті Е. Гемінґвей порушує проблеми, які хвилювали, і головного героя твору, і автора, і які хвилюють кожного читача: проблеми людської стійкості, мужності, життєвого покликання тощо.

Старий Сантьяго був самотній рибалка, для якого життя – це повсякденна і важка боротьба за своє існування. Сім’єю для старого був молодий хлопець Монолін, а єдиним майном – жалюгідна халупа і човен. Зате в старому жив незламний характер і воля витримати до кінця, перемогти самого себе. Хоча Сантьяго не вдалось зберегти рибу цілою, він до останнього продовжував боротьбу проти акул і проти власної немочі. Таким чином Автор наголошує, що важливим є не перемога, а боротьба з самим з собою, з природою і з обставинами які посилає доля. Саме боротьба людини наповнює життя змістом.

Проблема самотності ніколи не буде хвилювати людину, якщо вона житиме в гармонії з природою і відчуватиме себе її невіддільною частиною. Старий не тільки прожив довге життя на одинці з морем - він відчував себе частиною світу природи. Про море старий думав, як про жінку, а птахів, черепах і риб він називав своїми братами і сестрами.

У своїй боротьбі з рибою, Старий веде постійну розмову з нею і з самим собою, намагаючись думати тільки про те, як витримати і перемогти. Таким чином Е. Гемінґвей наділив Сантьяго такими рисами, які найбільше цінував у людині і показав, що найбільшою перемогою і найвищою метою для кожного – це при будь-яких обставинах і труднощах, які посилає доля, завжди залишатися людиною.