Отгематома-це передня зовнішня гематома, яка локалізується між хрящем і охрястям вушної раковини. Невеликі от-гематоми можуть розсмоктуватися самостійно. За наявності великих отгематом роблять їх пункцію, уводять у порожнину антибіотики, накладають, тугу пов’язку. У разі нагноєння вмісту отгематоми роблять великі розрізи, промивають порожнину розчинами антибіотиків, уводять гумові та марлеві дренажі з гіпертонічним розчином або антисептиком, накладають асептичну пов'язку.
Якщо травмується хрящ і приєднується інфекція, то розвивається хондроперихондрит, який супроводжується розплавленням хряща та зморщуванням вушної раковини.При хондроперихондриті вушна мушля гіперемована, набрякла, окрім мочки вуха. Призначається протизапальна загальна та місцева терапія(компреси)
Клінічна анатомія основної пазухи.
Клиноподібна пазуха міститься в тілі клиноподібної кістки,позаду гратчастоголабіринту над хоанами і склепінням носоглотки. Перегородкою вона поділяється на 2 (частіше неоднакові) частини. Отвір міститься на її передній стінці під самим дахом носової порожнини. Нижня стінка пазухи складає частину склепіння носової частини горла, верхня представлена нижньою поверхнею турецького сідла, на якому розміщений гіпофіз. Через верхню стінку з основної пазухи можуть поширюватися в порожнину черепа запальні та інші захворювання і викликати небезпечні внутрішньочерепні ускладнення.(запалення зорового перехрещення і павутинної оболонки, що огортає цей перехрест)
Латеральна стінка пазухи тонка, з нею межує внутрішня сонна артерія, печеристий синус, перша гілка трійчастого нерва, окоруховий, блоковий та відвідний нерви.
Хронічний ларингіт.
Етіологія і патогенез. Хронічний ларингіт частіше виникає внаслідок невилікуваного гострого. Викликається патологічними змінами в носі, приносових пазухах, горлі, а також нижніх дихальних шляхах. Найчастіші причини хронічного ларингіту: перенапруга голоса, паління,охолодження, різні професійні шкідливості, зловживання алкоголем або подразнюючою їжею.Унаслідок тривалої дії наведених вище чинників порушується трофіка тканин, змінюється їх реактивність, розвивається дистрофічний процес. Залежно від глибини цього процесу хронічний ларингіт поділяється на катаральний, гіперпластичний та атрофічний.
Клініка залежать від локалізації. Одним з основних симптомів є охриплість.
У хворих на катаральний ларингіт на перший план виступають розлади місцевого кровообігу та зміни з боку покривного епітелію, котрий на окремих ділянках може метаплазуватися з циліндричного в плоский, розрихлюється та злущується. У підепітеліальному шарі відзначається круглоклітинна інфільтрація.
У хворих на катаральний ларингіт відзначається підвищена втомлюваність голосу, хрипота, покашлювання, підсилене виділення мокротиння. Об'єктивна картина характеризується: зміною забарвлення слизової оболонки. Гіперемія неоднакова. Зміни забарвлення найбільше помітні на голосових складках: вони стають рожевими. Звичайно зв'язки при цьому стовщені, вільний їх край дещо округлений. Лікув.: санація вогнищ інф. у верхніх дих.шляхах,вливання в гортань розчинів АБ,суспензію гідрокортизону,протеол.ферм.,масляний р-н віт А
Гіперпластичний ларингіт характеризується розростанням сполучної тканини у власному шарі слизової оболонки за рахунок появи ексудату, що веде до стовщення м'яких тканин. Поділяється на дифузний та обмежений. При дифузній формі гіпертрофічного ларингіту гіпертрофії піддається слизова оболонка майже всієї гортані, менше – надгортанника, більше – присінкових та голосових складок. Симпт.: першіння,відчуття сторон. Тіла,кашель,слизово-гнійні виділення. Лікув.: застосовують в'яжучі та припікаючі речовини, які здатні скорочувати об'єм тканин, зменшувати секрецію залоз (інстиляція в гортань 1-2% олійного розчину ментолу, 2-3% розчином коларголу або протарголу, 2-3% розчином таніну на гліцерині). Широко застосовують інгаляційну терапію.
Види обмеженої форми гіперпластичного ларингіту.
1) Вузлики голосових складок, що утворюються на межі передньої та середньої третини голосових складок, на симетричних ділянках, у вигляді півколових випинань розміром з макове чи просяне зерно
2) Дискератози гортані. Пахідермія – гіперплазія слизової оболонки з ороговінням покривного епітелію у вигляді горбикових або гребінцевих розростань сірувато-білого або рожево-білого кольору, котра зустрічається в міжчерпакуватому просторі та в ділянці задньої третини голосових складок. Лейкоплакія – характеризується появою білуватих плям на гіперемійованій слизовій оболонці гортані
3) Ларингіт Гейєка – характеризується набряклою припухлістю в передніх відділах голосових складок у вигляді паруса
4) Гіперплазія слизової оболонки гортанного шлуночка, внаслідок чого відбувається її випадіння, пролапс
Обмежені форми хронічного гіпертрофічного ларингиту лікують за допомогою хірургічного методу.Лікув. хворих на лейкоплакію та піодермію(відхаркувальні засоби, інгаляційна терапія з хімотрипси-ном, трипсином, хімопсином).
У хворих на атрофічний ларингіт спостерігається гіалінізації сполучної тканини переважно в стінках вен та капілярів. У залозах також спостерігаються патологічні процеси аж до жирового переродження та розпаду
Хворих на атрофічний ларингіт турбує сухість, першіння, відчуття стороннього тіла, кашель із мокротинням, яке важко відходить. Характерними є зміни голосу протягом доби. У разі важкого атрофічного процесу в гортані спостерігається стійке порушення голосу аж до афонії та порушення дихання внаслідок скупчення кірок. При ларингоскопії: атрофія всієї слизової оболонки гортані. Виглядає сухою, шорсткою, позбавлена блиску на всьому протязі. Кірки розміщені як на голосових складках, так і на присінкових та міжчерпакуватих ділянках. Лікув.: При атрофічних формах, крім пульверизацій слабким сольовим або лужним розчином, застосовують вливання у гортань люголівського розчину, евкаліптових препаратів, хлоробутанолгідрату. Використовують протеолітичні ферменти для інгаляційної терапії або вливання в гортань, можливе застосування лізоциму по 100 мг на процедуру.
БІЛЕТ 14
Зовнішній отит
Розрізняють 2 види запалення зовнішнього слухового ходу: фурункул вуха, або обмежений зовнішній отит, та зовнішній дифузний отит.
