Перша світова війна була глобальним воєнним конфліктом, який відбувався перш за все в Європі та тривала з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року. У неї було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн осіб, 20 млн одержали поранення чи каліцтво. Сили Антанти на чолі з Францією, Росією, Великобританією і з 1917 року Сполученими Штатами перемогли держави Четверного Союзу (також відомі як Центральні Держави) на чолі з Австро-Угорщиною, Німеччиною й Османською Імперією. Італія приєдналася до Антанти у 1915 році.
Боротьба, яка велась на Західному Фронті, проходила вздовж системи траншей і укріплень, обмежених областю, відомою під назвою нічийна земля. Ці ряди укріплень тягнулися від Північного моря до Швейцарії, через це ця система ведення статичної траншейної війни визначила хід війни для багатьох її учасників. На Східному Фронті розлогі східні рівнини і обмежена мережа залізниць запобігли безвихідному стану ведення траншейної війни. Але масштаб конфлікту був настільки великим, що і Близький Схід та Італійський Фронт також вели важку боротьбу. Військові дії також проходили і на морі і, вперше, у повітрі.
Війна спричинила розпад чотирьох імперій: австро-угорської, німецької, оттоманської і російської. Німеччина втратила її колоніальні території і такі країни як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща та Югославія отримали незалежність. Ціна ведення війни також приготувала ґрунт для розпаду Британської Імперії.
Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий склався після Наполеонівських війн. Результат конфлікту був важливим чинником для виникнення Другої світової війни та мав вирішальний вплив на історію 20-го століття.
Блокада Німеччини негативно позначилася на її економічному стані. Для керівництва господарством було створено Воєнно-промисловий комітет, який регулював витрати сировини, виробництво фабрикатів, розподіл продуктів та товарів. Була розроблена мілітарна господарська «Програма Гіндебурга», що передбачала збільшення випуску військової продукції (до 75 % від загального обсягу виробництва продукції). 28 червня 1919 року Німеччина підписала Версальський мирний договір, визнавши свою поразку у Першій світовій війні. Було втрачено 13,5 % території з населенням 6,5 млн осіб. Німеччина втратила свої колонії в Азії, Африці, у Тихому океані. Військово-промисловий комплекс країни було зруйновано.
На економічному становищі Великобританії негативно відгукнулися події у Німеччині, але держава вистояла. Загальний обсяг виробництва зменшився на 19,5 %, а воєнної промисловості збільшився на 21 %. Разом с тим у Англії зростає сільське господарство у зв’язку з дефіцитом продуктів харчування.
Франція зазнала найбільших збитків. Промисловість на сході була окупована. Загальний обсяг виробництва зменшився більш як на 55 %. Відбулася мілітаризація економіки.
США перебували у вигідних умовах. Нейтралітет дав можливість збільшити поставки зброї, боєприпасів та продуктів харчування у воюючи країни. За цих умов, зростають виробничі потужності, зайнятість населення та капітальні вкладення за кордон. Отже, основні центри виробництва в роки Першої світової війни змістилися до США.
Характерні риси розвитку господарств країн світу у 20 рр.
План Ч. Дауеса
Структурні зміни, пов’язані з мілітаризацією економіки у провідних країнах світу, призвели до вкрай нерівномірного галузевого розвитку, що стало причиною нетривалої, інтенсивної економічної кризи на початку 20-х років. У цілому обсяги промислового виробництва зменшилися на 25–35 %, на 40% знизилися закупівельні ціни у сільському господарстві. Разом з тим криза супроводжувалася позитивними процесами – у більшості країн розпочалася активна конверсія та структурні зміни у промисловості на користь нових галузей виробництва (автомобілебудування, літакобудування, хімія, електротехніка, радіоелектроніка, кольорова металургія). З 1922 року у провідних країнах Заходу розпочався цикл економічного піднесення, який продовжувався 7 років. У більшості країн відновлюється і зростає середній прошарок суспільства, частка якого наближається до 50 %.
США раніше від інших високо розвинутих країн вступили у період стабілізації, а у 1922–1929 рр. економіка США була на піднесенні. На кінець 20-х років тут виробляли майже половину промислової продукції світу, на 10 % більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва, заміна традиційних видів палива (вугілля) – електрикою і нафтопродуктами. Виняткове значення мала стандартизація та уніфікація. Високого рівня досягла механізація виробництва та побуту американців. У країні різко збільшилася кількість автомобілів, з якими почав асоціюватися американський спосіб життя. У 1922–1929 рр. автомобільні заводи США виготовили понад 40 млн автомашин. Посилена автомобілізація сприяла бурхливому розвитку ряду галузей: будівництва доріг, сфери послуг, туризму та ін.
Інтенсивно розвивалися також машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. При зменшенні загальної кількості банків (з 30 до 24 тис.), їхні капітали збільшились на 21 млрд доларів. Значно зріс експорт товарів, який у 20-их роках переважав імпорт. Американські капіталовкладення закордоном з 1920 по 1931 рр. склали 11,6 млрд доларів, причому 40 % від цієї суми припадало на Європу, а 22 % – на Латинську Америку. Економічне піднесення 20-х років у США справедливо називають роками «проспериті», або «американського процвітання». Однак у цей же період в економіці почали проявлятися явища, які згодом вилилися у найбільшу в історії США кризу.
Економіка Англії на відміну від США розвивалася повільніше. Лише в кінці 20-х років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Ряд галузей промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) переживали спад. Держава вкладала значні інвестиції в авіаційну, автомобільну, електротехнічну та деякі інші галузі, завдяки чому вони успішно розвивалися. Нові галузі давали, однак, всього 10 % обсягу промислового виробництва країни. Спостерігалося технічне відставання ряду галузей, що призвело до збільшення собівартості та зниження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Великобританія залежала від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини, що також негативно позначалося на економіці країни.
Франція вступила в період економічного піднесення у 1924 р. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. складав у середньому 5 %. Успішно розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, авіаційна, електротехнічна, радіотехнічна, хімічна. Франція перетворилась на індустріально-аграрну країну. Важливим прибутком країни залишалось лихварство. Так, у 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд фр., а цінні папери – у З рази більше. Мільярдні репарації сприяли стабілізації франка, що сприяло росту капіталовкладень. Темпи зростання промислового виробництва у Франції були найвищими серед розвинутих країн.
Німеччина на початку 20-х років переживала політичну та економічну дестабілізацію. Вона втратила зовнішні ринки, занепало промислове і сільськогосподарське виробництво, зазнала краху кредитно-фінансова система. Однак реалізація плану Дауеса вже незабаром дала відчутні результати. Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося. Так, з 1922 по 1929 роки економіка США невпинно зростала, країна стала процвітаючою. З 1924 р. успішно розвивається господарство Англії та Франції.
Революційна ситуація, що склалася у Німеччині, змусила західні країни розпочати заходи щодо економічного відродження країни. На Лондонській конференції, 16 серпня 1924 року, міжнародна комісія експертів на чолі з американським банкіром Чарльзом Дауесом запропонувала план, що розпочав діяти 1 вересня 1924 року (термін дії 1924–1929 рр.). Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн дол., в т. ч. 100 млн дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років по 1–1,75 млрд марок у рік, а потім – по 2,5 млрд марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.
У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною – з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.
План Дауеса відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26–27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період – дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73 % у 1924 р. до 9,79 % у 1929 р. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.
Величезні капіталовкладення, висока господарська культура і національна самосвідомість німецького народу сприяли стабілізації господарського життя країни. Було оновлено основний капітал важкої промисловості, в яку вкладалося найбільше капіталів. Поступово Німеччина стала випереджати Англію з експорту машин та індустріального обладнання. Прискореними темпами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі промисловості.
