Засновником буддизму був Сіддхартха Гаутама, син царя шакіїв (північно-східна Індія). За легендою після смерті матері Сіддхартхи Маї батько оточив нащадка всілякою турботою. Царевич отримав всебічну освіту, жив у спеціально збудованому для нього палаці, межі якого не залишав майже до 30‑річного віку.
Сіддхартха одружився, у нього народився син. Але вперше залишивши палац, Шак’ямуні (це ім’я Будди означає "царевич Шакіїв") побачив чотири знамення. Перші три (старий, хворий, труп) показали йому нестійкість земного щастя, а останнє (монах) – шлях до звільнення. Сіддхартха втік з палацу і приєднався до аскетів. Біля семи років Сіддхартха блукав по Індії у пошуках істини, переходячи від одного вчителя до іншого. Нарешті у віці біля 35 років завдяки довгій медитації біля священного дерева бодхі, Сіддхартха досяг просвітлення. Тепер він став називатися Буддою, тобто просвітленим. Першу проповідь Будда проголосив у парку на околиці Бенаресу для п’ятьох своїх колишніх товаришів-аскетів. Більше 40 років ходив Будда долиною Ганга, проповідуючи своє вчення. У віці 80 років він помирає в містечку Кушинагора.
Буддисти вважають, що перш ніж з’явитися в подобі принця Гаутами, Будда перенароджувався 550 разів (83 рази він був святим, 58 – царем, 24 – монахом, 18 разів – мавпою, 13 – торговцем, 12 разів – куркою, 8 разів – гусаком і т.ін.).
3.Чотири благородні істини.
Священним писанням буддизму є кодекс книг під загальною назвою "Трипітака" ("Три корзини вчень"). Основи буддистського віровчення викладені в першій бенареській проповіді. У першу чергу це вчення про благородні істини:
1) життя сповнене страждань;
2) жадоба життя (в писанні це називається багатозначним словом "авідья", що може бути перекладено і як "бажання" і як "пристрасть", і як "неуцтво", "незнання" є причиною страждань);
3) припинення цієї жадоби припиняє страждання;
4) існує шлях, рухаючись яким можливо позбутися страждань. Це так званий " благородний восьмирічний шлях ":
а) правильне переконання – розуміння "чотирьох істин";
б) правильне прагнення – рішучість діяти у відповідності до цих істин;
в) правильна мова – відмова від брехні, наклепу, лихослів’я;
г) правильна дія – не завдавання шкоди іншим живим істотам;
ґ) правильний спосіб життя – чесне добування засобів існування;
д) правильне зусилля – постійність у подоланні суєтних думок, інших впливів;
е) правильна увага – постійне утримання в пам’яті думки про те, що життєві пристрасті спроможні тільки завадити людині на шляху до визволення;
ж) правильне зосередження – досягнення повного спокою, звільнення навіть від почуття радості з приводу свого кінцевого визволення від пут земного існування.
Восьмирічний шлях Будда назвав "середнім" або "серединним", оскільки він позбавляв від крайнощів як аскетизму, так і безумної гонитви за задоволеннями.
4. Основні поняття буддизму.
Сансара (санскр. "блукання", "круговорот") – кругообіг народжень і смертей. Нірвана ("згасання") – одне з центральних понять буддизму. Але зміст його не зовсім зрозумілий. Це пасивний стан повного звільнення від усіх бажань та прихильностей. Усі прояви індивідуальності згаснули – немає ні відчуттів, ні уявлень, ні свідомості. Душа такої людини більше не відроджується, вона повністю залишає сансару. Іноді нірвану тлумачать як абсолютне небуття, як смерть більш повну, ніж звичайне розлучення душі з тілом. Але, очевидно, це не так. Нірвана розглядається як особливий стан, який неможливо описати на основі даних досвіду. Нірвана здебільшого характеризується від’ємними поняттями (нестворена, непорушна, ненароджена, невмируща і т.ін.). Іноді говориться, що вона "висока мета", "найвище блаженство", "найвище щастя", але це тільки в тому розумінні, що припиняються страждання, сум, неспокій.
До числа найважливіших понять буддизму відносяться також поняття "карма", "дхарма".
Карма (санкр. "діяння", "вчинок") – це сукупність добрих і злих справ, скоєних людиною в минулих життях і обумовлюючих втілення душі в наступному житті.
Поняття дхарма ("тримати", "підтримувати") – у буддизмі багатозначне. По-перше, воно означає "закон", "вчення", насамперед вчення самого Будди. По-друге, дхармою називають найменшу частинку свідомості.Саме постійний потік дхарм створює сансару, яка є певною ілюзією свідомості. Але і сама людська особистість не що інше, як потік не пов’язаних одна з одною дхарм. Але тоді виходить, що порушується цілісність душі. Про яку ж карму, про яке перевтілення можна говорити в такому разі? Вважається, що в майбутньому може виникнути комбінація дхарм, аналогічна тій, яка існує в даній особистості, а це і буде "новим народженням" даної душі.
5. Хінаяна і махаяна
На кінець І століття н.е. в буддизмі виник новий напрямок – махаяна ("широка колісниця", "широкий шлях спасіння"), який протиставив себе попередньому буддизму – хінаяні ("вузька колісниця", "вузький шлях спасіння").
Хінаяна – це не самоназва. Так прибічники махаяни називали ті школи, вчення яких здавалося їм обмеженим. Число цих шкіл в хінаяні досягало вісімнадцяти. На даний час збереглась одна школа тхеравада (палійськ. "вчення старійшин"). Згідно тхераваді, досягти нірвани можуть лише монахи. Тхеравада аскетична, вона вимагає повної відмови від всіх земних радощів та задоволень. Віровчення та міфологія тхеравади практично співпадають з ранньобуддистськими. Тхеравада поширилася в Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі.
На відміну від хінаяни, для махаяни характерний універсальний характер звільнення: можливість досягти нірвани дається всім істотам, оскільки вони мають початкову сутність Будди.
Важливе місце в махаяні займає вчення про бодхісатв. Бодхісатва – людина, яка заслужила перехід в нірвану, але свідомо залишилася на землі, щоб власним прикладом допомагати людям в досягненні просвітлення. Послідовник махаяни в більшій мірі повинен турбуватися про спасіння інших, ніж про власне благо або про власне спасіння.
Регіон поширення махаяни: Центральна Азія, Китай, Японія, Корея, В’єтнам.
Своєрідною формою махаяни є чань- (дзен) буддизм (змінене санскр. "дх’яна" – споглядання). Він був заснований у Китаї в VІ столітті індійським монахом Бодхідхармою. У дзен-буддизмі вважається, що Буддою можна стати за життя. Це досягається шляхом раптового миттєвого просвітлення – саторі, яке практично неможливо підготувати та передбачити. Поштовхом до саторі можуть бути випадкові події (крик ворона, споглядання гірського пейзажу і т.ін.). Частково досягненню саторі може допомогти тренування мислення посередництвом особливих парадоксальних загадок – коанів. Приклади відомих коанів: "Якщо плеснути в долоні почується оплеск. А що таке оплеск однієї долоні?". "Кажуть, що всі речі зводяться до єдиного, але до чого зводиться єдиний?".
У межах дзен-буддизму розвинулось відоме мистецтво східних єдиноборств кунг-фу.
Ваджраяна ("Алмазна колісниця") – течія, що склалася на основі махаяни в Тибеті у VІІ-XІV століттях. Ваджраяна сповідує ідею про можливість досягнення стану Будди в земному житті людини. Тому окрім методів, що належать шляху бодхісатви у ваджраяні широко практикуються окремі йогічні вправи (споглядання, медитація, читання мантр і т.ін.). Особливе значення у ваджраяні має шанування гуру (духовного наставника). Саме через нього європейці, які звернули увагу на величезну роль наставників (лам) у практиці тібетських буддистів, стали називати ваджраяну ламаїзмом. Пантеон ваджраяни охоплює п’ять дх’яні-будд ("будд споглядання") Вайрочана, Акшобх’я, Ратнасабхава, Амітабха, Амогхасідхі, яким відповідають п’ять земних будд. Дх’яні-будди не є існуючими в окремих точках простору та часу. Вони мисляться антропоморфними символами, які виникають з порожнечі під час медитації та виконують різні функції у процесі перетворення психіки медитуючого.
У XX ст. буддизм вийшов за межі свого традиційного розповсюдження і знайшов численних послідовників у Європі та Америці. Сьогодні у світі нараховується близько 300 млн. буддистів.
ЛІТЕРАТУРА
Основна література
Борисова З.О. Основи релігієзнавства: Навчально-методичний посібник.. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006.
Дьяченко А.П., Дьяченко П.Г. Религиоведение. – Львов, -2002.
Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 2001.
Кин Майкл.Религии мира. – Харьков, 2003.
Кочетов А. Буддизм. - Ì., 1983.
Релігієзнавство: Навчально-методичний посібник/ В.Х.Арутюнов та ін.- К., 2001.
Релігієзнавчий словник. - К., 1996.
Религиоведение: Учеб. Пособие. Под ред. проф. Лобазова П.К. – Х., 2006.
Уотс А.В. Путь Дзэн. - К., 1993.
Чернышев В.М. Религиоведение. – К., 2004.
Додаткова література
Афонин Е., Мартинов А. Архетипи світових релігій в умовах глобалізації // Віче. – 2002. - № 3. – С.70-74.
История религии: (2-х томах) – Т.1. / Под общ. ред. Яблокова И.Н. – 2002.
Молодцова Е.Н. Буддизм как учение о космосе и его проявлении
// Культура и время. – 2003. № ¾. – С.66-69.
Религии мира: Пособие для учителя/Я.Н.Щапов, А.И.Осипов, В.И.Корнев и др., под ред. Я.Н. Щапова. – М., 1994.
Религии мира. Культура. Традиции. - М., 2005.
Афонин Е., Мартинов А. Архетипи світових релігій в умовах глобалізації // Віче. – 2002. - № 3. – С.70-74.
История религии: (2-х томах) – Т.1. / Под общ. ред. Яблокова И.Н. – 2002.
Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 2001.
Кочетов А. Буддизм. - Ì., 1983.
Религии мира.Культура. Традиции. - М., 2005.
Релігієзнавство: Навчально-методичний посібник / В.Х.Арутюнов та ін.- К., 2001.
Релігієзнавчий словник. - К., 1996.
Религиоведение: Учеб. Пособие. Под ред. проф. Лобазова П.К. – Х., 2006.
Уотс А.В. Путь Дзэн. - К., 1993.
Чернышев В.М. Религиоведение. – К., 2004.
Лекція № 3. Православ’я. Католицизм
Мета лекції: охарактеризувати особливості віровчення та культу пправослав’я та католицизму, роль православної і католицької церков в сучасному світі.
Опорні поняття: Символ віри, спокута, покаяння, хрещення, євхаристія, миропомазання, священство, вінчання, маслосвяття, патріарх, митрополит, єпископ, ієрей, диякон, ігумен, архімандрит, літургія,меса, філіокве, папа, прелат, кардинал, інквізиція.
ПЛАН
1. Особливості віровчення та культу православ’я та католицизму.
2. Організація управління православною і католицькою церквами.
3. Роль православної і католицької церков у сучасному світі.
1. Особливості віровчення та культу православ’я та католицизму.
Православне віровчення ґрунтується на Священному Писанні (Біблії) та Священному Передані. У священному письмі зібрані написані пророками й апостолами книги, які вважаються Церквою богонатхненими. Біблія складається з книг Старого і Нового Завіту.
Священне Передання або Переказ (церковна традиція) доповнює священне писання і зберігається у письмових пам’ятках Церкви (рішення перших семи Вселенських соборів, твори отців Церкви). Серед усіх догматичних визначень Вселенських соборів першорядним й основним визнається Нікео-Константинопольський Символ віри, складений отцями Церкви і затверджений у ІV сторіччі Нікейським і Константинопольським соборами.
Цей Символ має виняткове значення для православних християн, оскільки дає їм знання про основи християнської віри.
Символ віри включає в себе догмат (основна формула віровчення) про Трійцю. Бог, згідно з християнським віровченням, є вища, надприродна і надсвітова сила. Він єдиний, але існує у трьох іпостасях (лицях): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух. Бог-Отець не народжується і не сходить від інших лиць, Син Божий предвічно народжується від Бога-Отця, а Святий Дух сходить від Бога-Отця.
Таїнства. За вченням Церкви, таїнство – священна дія, за допомогою якої віруючому передається Божа благодать. У православ’ї визнається сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, причащання, шлюб, маслосвяття і священство.
Хрещення – символ вступу людини до лона Церкви. За православним віровченням, воно необхідно для того, щоби "померти для гріха і відродитися в оновленому житті". Православна церква практикує хрещення шляхом триразового занурення новонародженого у купель з водою. Однак у гострій потребі для ритуалу може бути використаний сніг і навіть пісок. У католицизмі хрещення здійснюється скропленням;
Миропомазання вважається таїнством сходження Святого Духа на новохрещеного. Миропомазання у католицизмі відбувається під час конфірмації над повнолітніми (у православ’ї над немовлятами).
Покаяння (сповідь) – священнодія, під час якої віруючому після каяття відпускаються його гріхи. Каяття повинно складатися не тільки з усвідомлення своєї гріховності й жалю з приводу споєння гріха, але й з прагнення виправитися. Це таїнство, згідно з вченням Церкви, примирює грішника з Богом. Сповідь пов’язана з головним таїнством – причащанням, або євхаристією.
Євхаристія здійснюється на знак подяки християн Богу за спасіння людського роду. Початок цьому таїнству поклав Ісус Христос на Тайній Вечері. Християни вірять, що причащання оновлює духовне життя тілом і кров’ю Христа, які перетворилися з хліба і вина, з’єднує віруючих з Христом в єдине тіло – Церкву. До причастя допускаються не всі бажаючі, а лише ті, хто сповідався і підготував себе належним чином, тобто читав спеціальні молитви і постився. Для причастя у католиків використовують прісний хліб (у православ’ї – квасний).
Маслосвяття (соборування) – священнодія, спрямована на душевне і тілесне зцілення хворих. Таїнство здійснюють сім священиків ("собор пресвітерів"), проте, допускається і менша кількість, які при помазанні тіла немічних єлеєм (освяченою олією) закликають на них божу благодать.
Шлюб – таїнство освячення союзу між чоловіком і жінкою для подружнього життя і дітонародження. У православ’ї сім’я розглядається як "мала церква", а шлюб як "таїнство любові".
Священство – таїнство посвячення в духовний сан. За вченням Церкви, цією священнодією особа, що зводиться в сан, наділяється божественною благодаттю шляхом хіротонії – покладання на її голову рук єпископів.
Католицизм (від грецьк. "католикос" – "загальний", "всесвітній") є найбільшою християнською конфесією. Він розповсюджений головним чином у Західній Європі та Латинській Америці.
Як і православ’я, католицизм ґрунтується на Священому Писанні та Священному Переказі. Але католицизм визнає священними не тільки рішення 7 перших Всесвітніх соборів, а й наступних, аж до XX століття, також булли й енциклики римських пап. Як і православ’я, католицизм визнає рятівну силу церкви, культ святих і мучеників, іконовшанування. Основними особливостями католицизму, які відрізняють його від інших християнських конфесій є такі:
1. Догмат філіокве (от лат. Filioque – "і від сина") – учення про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, але й від Бога-Сина. Це головна догматична відмінність католицизму від православ’я.
2. Учення про "зверхналежні заслуги"святих перед Богом. Ці заслуги становлять ніби скарбницю, якою церква може розпоряджатися за своїм розсудом. На основі цього учення в пізньому Середньовіччі та в епоху Відродження побутувала практика індульгенцій – папських грамот про відпущення гріхів.
3. Догмат про чистилище, де грішні душі очищуються в полум’ї. Строк перебування в чистилищі може бути скорочений молитвами церкви.
4. Догмати про непорочне зачаття Діви Марії (прийнятий у 1854 році) і про її тілесне вознесіння на небо (прийнятий у 1950 році).
5. Догмат про непогрішимість папи у справах віри (прийнятий у 1870 році).
2. Організація управління православною і католицькою церквами.
Церковна ієрархія у православ’ї складається з трьох ступенів: дияконства, пресвітерства та єпископства (див. табл.). Окрім того, духовенство поділяться на біле (жонате) і чорне (чернече).
Табл. Церковна ієрархія в православній церкві
| Біле духовенство | Чорне духовенство |
| вищий ступень – єпископство | |
| патріарх | |
| митрополит | |
| архієпископ | |
| єпископ | |
| середній ступень – пресвітерство | |
| протопресвітер | архімандрит |
| протоієрей | ігумен |
| ієрей | ієромонах |
| нижчій ступень – дияконство | |
| протодиякон | архідиякон |
| диякон | ієродиякон |
Церковна ієрархія в католицизмі дуже складна. У дещо спрощеному вигляді її можна зобразити за допомогою наступної схеми.
| папа римський | |||
| церковна ієрархія | ранги церковних посад | чернецтво | |
| єпископи | вищий ранг (отриманий від папи) | нижній ранг (отриманий від єпископа) | абати |
| пресвітери | |||
| диякони | монахи |
Дуже важливим у католицизмі є ранг кардиналів. Це священнослужителі, які мають право засідати у конклаві.
3. Роль православної і католицької церков у сучасному світі.
Слід зупинитися на ставленні Церкви до деяких проблем біоетики, пов’язаних із застосуванням біомедичних технологій. На думку богословів, досягнення у цій сфері може призвести до непередбачених наслідків. У питанні про контроль над дітонародженням Церква виходить з уявлення про життя як божий дар. Тому штучне переривання вагітності будь-якого терміну без вагомих медичних підстав нею розглядається як тяжкий гріх. Згідно з канонічним правом аборт прирівнюється до вбивства. Відповідальними за цей гріх вважаються не тільки мати, але й батько, якщо він погодився на проведення аборту, а також лікар, який здійснив переривання вагітності. Щодо контрацепції, то Церква забороняє застосування протизаплідних абортивних засобів, що знищують зародок на ранніх стадіях. Морально недопустимим з православної точки зору вважається штучне запліднення донорськими статевими клітинами, клонування людини, фетальна терапія (використання тканини і органів абортованих ембріонів), евтаназія (умисне умертвіння невиліковно хворих), а також зміна статі (транссексуалізм).
Велике значення для долі сучасного католицизму мав II Ватиканський собор (1962-1965 рр.), який скликав папа Іван XXIII (Анжело Ронкаллі). Реформи, які провів собор, зробили католицизм більш привабливим для сучасної людини, пристосували цю конфесію до реалій сьогодення. Поряд з Іваном XXIII, видатним релігійним діячем сучасності є папа Іван Павло II (Кароль Войтила), обраний у 1978 р. Він активно продовжує політику оновлення католицизму, започатковану II Ватиканським собором.
Зараз у світі нараховується більше 900 млн. католиків.
ЛІТЕРАТУРА
Основна література
Академічне релігієзнавство. Підручник. За наук. ред. А.Колодного. – К.: Світ Знань, 2000.
Библия - Любое издание.- Новый Завет
Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 2001.
Закон Божий. - Любое издание.
Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство: Підручник. – 5-те доопрац. вид. К.,2000.
Религии мира.Культура. Традиции. - М., 2005.
Релігієзнавство: Навчально-методичний посібник / В.Х.Арутюнов та ін.- К., 2001.
Релігієзнавство: Навч. посібник. За ред. Бубліка С.А. - К., 2000.
Релігієзнавство: Навч. посібник. / О.М.Єременко, Н.С.Звонок, О.М.Литвинов та ін. – Луганськ, 2005.
Релігієзнавчий словник. - К., 1996.
Религиоведение: Учеб. Пособие. Под ред. проф. Лобазова П.К. – Х., 2006.
Религиоведение: Хрестоматія: учеб. Пособие. Под ред. Красикова А.Н. – М., 2000.
Самыгин С.И., Нечипуренко В.Н., Полонская И.Н. Религиоведение: социология и психология религии. - Ростов-на-Дону, 1996.
Энгельс Ф. Бруно Бауэр и первоначальное христианство. - К.Маркс, Ф.Энгельс. Сочинения.Изд. 2-е. - Т.19.
Додаткова література
Апокрифы древних христиан. - М., 1989.
Гарнак А. Восточное и западное христианство // Религия и общество. Хрестоматия. - М., 1996.
Гелей Г. Біблійний довідник. - Торонто, 1985.
Губман Б.Л. Современная католическая философия: человек и история.- М., 1988.
Калинин Ю. А. Модернизм русского православия. К., 1983.
Косидовский 3. Библейские сказання. - М., 1968.
Косідовський 3. Оповіді євангелістів. -К., 1981.
Крывелев И.Л. Библия: историко-критический анализ. - М., 1983.
Тер – Акопов А. Законодательство Моисея: общая характеристика // Российская юстиция. – 2003. - № 9. – С.40-42.
Лекція №4. Протестантизм
Мета лекції: розкрити причини виникнення протестантизму, особливості його віровчення і культу, основні його напрями.
Опорні поняття: реформація, протестантизм, лютеранство, баптизм, кальвінизм, дешева церква.
План
1. Причини виникнення протестантизму.
2. Основні напрями протестантизму та їх характеристика.
3. Протестантизм у сучасному світі.
