Поиск:

Спрощення в групах приголосних. ждн - жн Тижневий здн - зн Проїзний стн - сн Чесний стл - сл Щасливий

ждн - жн	Тижневий
здн - зн	Проїзний
стн - сн	Чесний
стл - сл	Щасливий
зкн- зн	Брязнути
скн- сн	писнути
рдц - рц	Серце
лнц- нц	Сонце
рнч- нч	горно - гончар

Але:випускний, пропускний, рискнути, вискнути, хвастнути, кістлявий, баластний, аванпостний, форпостний, контрастний, шістнадцять.

Асиміляція за: -дзвінкістю: боротьба -[б о р о д´ б á]. - глухістю: звук г, як Х у 5 словах: легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю - місцем і способом творення приголосних: при збігові приголосних свистячих і шиплячих. Свистячі: безжурний - бе[ж:]урний, шиплячі:безшумний - бе[ш:]умний * Звуки переходять: с – ш, ц – ч, з – ж: пісок – піщаний, козацький – козаччина брязк – бряжчати; -м'якістю: [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [н']: [р á д' і с'т']. 4

5) Провопис прізвищ і геогр. назв Прізвища: Російська літера Ё передається: - йо на початку слова і складу: Йолкін, Бугайов; Соловйово. - ьо у середині чи в кінці складу: Корольов, Семьоркін, Верьовкіно(село) Літерою е:якщо прізвище утворене від спільних для української і російської мов імен: Артемов, Семенов, Федоров; Літерою и: -У прізвищах, спільних для рос та укр мов: Борисов, Сидоров Літерою і: - На початку слова: Ігнатов, Ісаєв. Іркутськ, Ізраїль. - Після приголосних (крім шиплячих і ц): Пушкін, Мічурін. Літерою ї: Після апострофа та м'якого знака: Гур 'ін, Ільїн. через о: Рогачово, Пугачово.

6) Мовний апарат — це сукупність органів людини, необхідних для виробництва мови. Він включає декілька ланок: — дихальні органи, оскільки всі звуки мови утворюються тільки при видиху. Це легені, бронхи, трахея, діафрагма, міжреберні м'язи. — органи мови пасивні — це нерухливі органи, що є точкою опори для активних органів. Це зуби, альвеоли, тверде небо, глотка, порожнина носа, гортань; — органи мови активні — це рухливі органи, що проводять основну роботу, необхідну для утворення звуку. До них відносяться язик, губи, м'яке небо, маленький язичок, надгортанник, голосові зв'язки. — головной мозок - координує роботу органів мови і підпорядковує техніку вимовлення творчій волі того, хто говорить.

7) Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різнезначення:коса (знаряддя праці,заплетене волосся) Розрізняють: омоформи – однако звучать лише в 1й граматичній формі: Краю(Р. В. ім.) і краю (ріжу) або варта (сторожа) і варта (форма жін. р. від вартий) Омофони — звучать однаково, але різняться і написанням і значенням: сон це (мені сниться) і сонце (світить) омографи- пишуться однаково але різний наголос (зАмок- замОк) У контексті омоніми виконують стилістичні функції, використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів,образності вислову, наприклад: Погана тамати,щоне хоче дітеймати; Триразівтри— дірка буде.Пароніми– це слова, подібні між собою за звучанням:адресат(кому) – адресант, абонент – абонемент За допомогою паронімів створюються рими в авторських поетичних творах та в народних прислів’ях, приказках, фразеологізмах, загадках: Говорили-балакали, сіли й заплакали; Ні слуху ні духу

8) Вимова слів засвоєних з ін. мов: 1Після «дев’ятки» И перед наступним приголосним звуком: система, дипломат, риторика 2. Ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: те^инденція; серти^ефікат. 4. Звук [г] вимовляється як щілинний: гастролі 5. Ненаголошений [е] на початку слова вимовляється чітко: [ек'іпаж] 6. Між попереднім голосним і наступним звуком [і] з'являється [й]: [мозайка].

9) Короткі відомості з історії укр. лексикографії Хар-ка найважливіших зібрань лесичного матеріалу укр. мови(словників) Украї́нська лексикогра́фія — розділ укр мовознавства, займається створенням словників (опрацювання їх теорет засад) Історія лексикографії починається з кінця 16 ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексис с толкованієм словєнскіх слов» (у Вільні 1596 р.) Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. - «Лексикон славєноросскій…» П. Беринда (7000 слів - анонімний словник «Синоніма Славеноросская». *Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малоросійських слов».

**Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою 4-томний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр сягав 40 тисяч ***Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був 4-томник «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Б Грінченка (1907—1909). 9

10) Правопис префіксів: - с - перед «кафе птах» - з- перед всіма іншими(зробити) - зі - коли слово починається з 2-х приголосних: (зіпсувати) - із - коли закінчується на приголосний (ізнов) - зі - чергується із Зо(зотлівати, зогрівати) - роз, без, через пишеться із «З» - пре - в прикметниках для вираження вищого ступеня порівняння,можна замінити на «дуже»(:прегарний) - при - приєднання,приближення у дієсловах і неповнота дії (прикрасити, привчити)

Суфікси: пишеться И: 1 -ик-: хлопчик, прапорщик. 2 -иво- морозиво, печиво. пишеться Ь 1- альник – ильник- начальник, умивальник. 2 – ень–тель-ець: пень,вихователь, перець подвоєння: 1 - иння- іння- ання – гарбузиння, коріння, знання. / ечок -єчок -ечко -єчко: мішечок, -, словечко, яєчко. / ок - деньок, пеньок. /ний – ній – мільйонний, колишній. /-енний –аний: денний, бажаний. /ин- їн –Галин Маріїн /иний – їний – голубиний, солов’їний

11) Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку і також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми: *лексичні (геном, клонування, клон, менеджмент)але до них звикли і вони перестали бути новими * Авторські: П Тичина «лебедіють» Костенко «стрімголова малеча» *семантичні — раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень(народний депутат) Активна лексика — це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного. Це загальновживані слова. Архаїзми - слова, що вийшли з активного вжитку й перейшли до пасивного запасу лексики, але знайшли заміну в суч словах (уста — губи, рот; вої — воїни, правиця - права рука) Історизми - слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, назви предметів, їжі, зброї, посад, стар. епох:віче, свитка, кріпак, булава, отаман, волость.

12) Літературна мова— це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. * Писемна форма - функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. * Усна форма - обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. СУЛМ сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору пд-сх наріччя на основі діалектівПолтавщини та Південної Київщини.

Зачинатель нової української літературної мови був - Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда»). Основоположник СУЛМ вважається Шевченко. Традиції Шевченка продовжували надалі у своїй творчості Франко, Українка, Панас Мирний,. Коцюбинський та ін. Літературна мова постійно розвивається і збагачується. Діалекти: 1. територіальні:*пн., *пд.- зх., *пд.- сх. 2 професійні: арго- говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або професійної групи, незрозуміла для сторонніх. 3 соціальні: жаргони – мова неосвічених верств суспільства, спотворена (“ махнути” – обмінятися)12

13) Предмет і завд лексикології Словникове багатство укр. мови Лексикологія - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови Завдання: встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються словникове багатство української мови (про пасивну/активну лексику пит. 11+9) Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо основний словниковий склад мови хоч і досить стійка частина лексики, але в ньому у процесі розвитку суспільства відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються.

До найдавнішої і найбільш сталої частини словникового» складу української мови належать насамперед назви родинних зв'язків — мати, дочка, брат, сестра, тато, свекор; назви частин людського тіла — кров, м'ясо, мозок, череп, брова, вухо,, ніс, зуб, ясна, язик, лікоть; назви диких і свійських тварин, птахів, риб, комах і продуктів тваринництва — свиня, вівця, мед, молоко, вовна, олень, вовк, бобер, їжак, орел, журавель, гуска, вугор, муха, оса; назви багатьох рослин — дерево, дуд, береза, ясен; назви житла, господарських знарядь і занять, страв — дім, двері, двір, село, віз, вісь, колесо, жорна, молоти, орати, тесати, юшка, сіль; назви небесних світил, часу і явищ природи — Сонце, Місяць, небо, день, ніч, вечір, весна, зима, вогонь, дим, вода; назви основних дій і процесів — іти, везти, пхати, стояти, сидіти, лежати, текти, пекти, їсти, пити, лизати, знати, жити, міряти; назви основних якостей — довгий, вузький, білий, світлий, темний, сірий, синій, рудий, жовтий тощо.13

14) 2 звуки: передають я, ю, є: - на початку слова: яблуко, юнак, єнот. - після голосного: моє, твоя - після апострофа: п’єса 1 передають тоді, коли стоять після приголосного: знання Буква ї завжди позначає 2 звуки Апостроф ставиться: 0.перед я, ю, є, ї 1. Після «б, п, в, м, ф» якщо перед ними немає приголосного (крім р): сім 'я, м 'ята 2. Після «р «у кінці складу: довір'я, сузір 'я 3. Після префіксів, що закінчуються на приголосний: без 'ядерний, об 'єднати, під'їжджати. 4. Після «к» у словах: Лук'ян, Лук'янівка 5. У скл. словах, перша част. яких закінчується на приголосний: двох 'ярусний, niв 'яблука. Але: пів-Америки

Апостроф не ставиться: 1. Після «б, п, в, м, ф», якщо перед ними стоїть ще 1 приголосна (крім «р»): святковий, тьмяний, морквяний, медвяний, мавпячий. 2. Після «р», що позначає м'який приголосний на поч. cлова/ в середині складу: порятунок, буряк.Правила вживання апострофа Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [й + а; й + у; й + е; й + і], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках: 1. Після б, п, в, м, ф: б’є, в’ється, в’ялий, п’ють, м’ятний, солов’ї, кав’ярня, полум’яний, пам’ять, Прип’ять, торф’яний.

2. Після твердого р у кінці складу: пір’я, сузір’я, матір’ю, бур’ян, у Причорномор’ї. 3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах: Лук’яненко, Лук’янівка, Лук’янов. 4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їхати, з’ясувати, об’єднаний, під’їзд, возз’єднання, між’ярусний, пів’яблука, дит’ясла. Апостроф не ставиться перед я, ю, є: 1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, святкувати, тьмяний, цвях, свято, духмяний, але черв’як, верб’я, торф’яний. 2. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м’якість звука [р]): буря, буряк, борються, гарячий, дрючок, крюк, моряк, рябий, рясний, рятувати, Рєпін.14

15) Класифікація укр. лексики з стилістичного погляду Стиліст вик-ня різних груп лексики в мові хуж літ-ри Усі слова із стилістичного погляду поділяються на стилістично нейтральні й стилістично забарвлені. Стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану і слова зниженого плану. До слів піднесеного плану належать: а ) книжна лексика: доблесть, глава, страж б) поетизми: небокрай, відлуння, приваба в) офіційно-ділова: пропозиція, ухвала, акт, указ г) наукова: функція, дослід, нейтрон, маса, енергія. До слів зниженого плану належать: а) розмовна: базікати, репетувати, панькатися. б) фамільярна — безцеремонна, розв'язна: варнякати, верзти, чудило, директорша; в) вульгарна: пика, морда, хамло, хвойда.

16) Склад відкритий і закритий Склад - це найменша вимовна одиниця. МБ утворений з одного/кількох звуків.Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові (ліс), двоскладові (я-ма), трискладові (со-ро-ка) й багатоскладові (ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний) Бувають відкриті й закриті. В українській мові переважають відкриті склади.

Відкритий	Закритий	Прикритий	Неприкритий
закінчується на голосний	закінчується на приголосний	починається з приголосного	починається з голосного
ма – ма	бать – ків	хлі – ба	а – ле – я

Склади у слові бувають відкритими, закритими, прикритими або неприкритими.

Поділ слів на склади залежить від таких умов: 1. Якщо 1 приголосний стоїть між 2-ма голосними, то він переходить до наступного складу: ви-Со-та 2. Якщо поряд стоять 2 дзвінкі/ 2 глухі, то обидва належать до наступного складу: ді-ЖДа-ти-ся. 3. Якщо з двох приголосних: 1- глухий/дзвінкий, а 2-й-сонорний, то обидва належать до наст складу: ви-ШНя 4. Якщо з двох приголосних: 1- дзвінкий, а 2-й- глухий, то вони належать до різних складів: веЗ-Ти.5. Якщо поряд стоять 2 сонорні звуки, то вони належать до різних складів: теМ-Но. Наголос – виділення голосом одного зі складів. В українській мові, наголос є вільним. Тобто в різних словах наголос може припадати на 1,2,3-й чи останній склади. Наприклад: в слові «áзбука» наголошеним є 1-й склад, в слові «абéтка» - 2-й, а в слові «алфавíт» - 3-й. 16

18) Антоніми - парні слова з протилежним значенням. Використовуються в прислів'ях, приказках: «На чорній землі білий хліб родить» Антонімами бувають переважно слова: * з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний * із просторовим та часовим значенням: ранній — пізній; схід — захід * вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати * прийменники: перед — за, у — з. Антоніми належать до важл. художньо - зображувальних засобів мови. їх стилістичні функціїширокі, розгалужені:

Основна стилістична функція антонімів - бути засобом протиставлення, контрастного зображення природних і соціальних явищ, рис характеру і т.п. Протиставлення як стилістичний прийом широко використовується в розмовно-побутових фразеологізмах, прислів'ях і приказках. Наприклад: ні живий, ні мертвий. Широко вик-ся в худ, наук, публіц. та ін. стилях; обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні.Сино́німи — це слова, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке/тотожне лексичне значення. Використовують для підвищення виразності мови, це дозволяє уникати одноманітності: проживати – мешкати.Стилерозрізнювальна функція: синоніми вказують на стиль, сферу використання. Такі синоніми Р. Будагов назвав стильовими. 18

19 Чергування о,е з нульвою фонемою До новіших чергувань, що є найпродуктивнішими, належить чергування /о/ та /е/ з /о/. Воно відбувається як у словозміні, так і у словотворенні. Це чергування властиве всім східнослов'янським мовам і пов'язане із занепадом зредукованих ь, ъ (у слабкій позиції вони зникли, у сильній розвинулися у голосні повного творення: ъ-►/о/, ь->/е/: сьнь -* сон, але сьну -> сну). /о/ та /е/ чергуються з фонемним нулем: 1) в іменникових суфіксах -ок, -очок, -ець: пісок - піску, садочок - садочка, хлопець - хлопця;2) у коренях слів: день - дня, весь - вся;3) у родовому відмінку іменників: сосна - сосон, сестра - сестер, голок - голка. Чергування відбувається і у словотворенні: день - дніти, сон-заснути, тьма - темний, дно - бездонний.

20)Написання слів разом,окремо або через дефіз. Разом пишемо: а) усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацба́нк, Міносві́та б) з першою част.: авіa-, авто-, біо-, вело-, водо-, газо-, геліо-, гео-,електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, міні-, псевдо-, радіо-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фото. в)перша частина яких кількісний числівник: двобічний, чотиримісячний. Через дефіс: а) складні слова, утворені повторенням того самого слова: писа́в-писа́в, роби́в-роби́в ледве-ледве б)поєднаннясинонімів: ги́дкобри́дко; антонімів: більш-ме́нш; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сіль (їжа); спільнокореневих слів різної будови: вели́кий-превели́кий АЛЕ: 1 слово - Н. в., а 2-е — О. в.-пишемо окремо: кіне́ць кінце́м, ім. з займенником: сама́ самото́ю;

в) сполучення слів на позначення приблизності: годи́на-дві г) складні вигуки та звуконаслідування: гей-ге́й, ого-го́, бом-бо́м, ґ) протяжні звуки в словах: По-о-лку, стій д) абревіатури з цифрами: Ту-154, КЗШ-130, АН-24; е) літерні найменування класів у школах, будинків з номерами: 7-А, 10-Б; буд. 26-А; є) терміни, у складі яких є літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний; 20

21.Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю (стандартністю), високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, наддіалектністю, поліфункціональністю.Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюються специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм. Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

22) Пряме і переносне значення слова.Багатозначні слова мають пряме і переносне значення. Пряме значення слова — це його основне значення. Є первинним, що вперше стало назвою: гніздо “у птахів - місце для кладки яєць. Переносне значення—вторинне значення, яке виникло на основі прямого: сімейне гніздо. В переносному значенні вживаються назви тварин: лисицею наз. хитру людину, зайцем - боягуза, бараном - дурня, ведмедем - незграбу, левом - сміливого. Є три типи лексичних значень слів: 1) номінативне (первинне); 2) фразеологічне: лише у Ф. вживаються такі слова, як, напр. байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня); 3) контекстуальне - значення, яке сприймається лише в певному контексті: море сміху

23)Основний і побічний наголоси у багатоскл скл словах Логічний/емфатичний/фразовий Крім основного, є ще: * Побічні наголоси - чуються через 1- 2 склади від осн.: ву́лиця̀. Вони надають укр. мові співучості, плавності. *Фразовий наголос — наголошення неоднаковоï сили, яке дістають слова в межах фрази. *Логічний – особливий наголос в реченні з метою підкреслити його важливість в смисловій стр-рі реч. У простому реч буває тільки 1 логічний наголос і може падати на будь-яке слово в реченні. *Емфатичний - дає емоцiйне забарвлення. Вираж. подовженням наголошеного голосного/приг.: Роз-з-у-умннй же ти!

Аналіз Словника наголосів української мови М.І. Погрібного: 1) Ступеневі форми від прикметників мають наголос на суфіксі -іш-:гірки́й — гіркі́ший, найгіркі́ший; 2) Прізвища на -щенко наголос тільки на 3-му від кінця складі: Андру́щенко, Галу́щенко та -ченко, що мають перед ч приголосний: Ба́бченко, Васи́льченко 3)Майже всі прізвища, що утворилися від ім. 1 відміни на -а(-я), додержують наголосу твірного слова: до́ля-До́ленко 23

24Старослов’янізми – слова, що успадковані від старослов’янської мови, сформувалася в 9 ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Характерні ознаки старослов'янізмів: специфічні сполуки звуків, префікси, суфікси: - Сполуки -ра-, -ре-, -ла-, -ле- в коренях слів або у префіксах: благо, храм; - Початкові сполуки -ра-, -ла-: раб, рабство; - Сполука -жд-: страждати; - Щ у прикметниках: підходящий, сущий Старослов'янізми в укр. мові: поширені менше, ніж, у російській. Це пов'язано з тим, що укр.мова на відміну від рос. розвивалася на народнорозмовній основі. Як приклад такі старослов'янізми: благодать, священик. Старослов'янізми в укр мові найчастіше вживають зі стилістичною метою.

25)Склад голосних і приголосних фонем в укр мові Фонетика -розділ науки про мову, що вивчає звуки.38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Голосні- це звуки, основу яких становить голос. Приголосні - основу становить шум більшою/меншою мірою. Голосні: 1) За місцем творення переднього ряду [е], [и], [і]; заднього[а], [о], [у] 2) Від ступеня підняття язика низький [а], середній[е], [о], високо-середній [и], високий (і та у) 3) За участю губ огублені (лабіалізовані) [о], [у] і неогублені (нелабіалізовані) - решта 4) Залежно від місця наголосу - наголошені і ненаголошені

Приголосні: 1) тверді (детиз’їсицілини+р) 2) м’які (-//-) 3) свистячі (з, ц, с, дз) 4) шиплячі (ж, ч, ш, дж) 5) носові (м, н)- бере участь носова порожнина 6) шумні: дзвінкі- шум переважає над голосом (б д дз з д жд г`); глухі- голос відсутній (Цап Фесько хочеш пити) 7) за мовним ограном: губні, язикові, глотковий 8) пом’якшені приголосні- не є самостійними звуками мови, а варіанти твердих: [б'] – пом’якшений варіант [б] 25

26 Власне українські слова – це слова, які виникли в надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До них належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварини Ознаками ВУС є: - подовження в ім. c.p. на -я: гілля, знання - cуфікси -ик(вогник) –очок(кілочок) -ечок(вершечок)-енько(серденько) -це (віконце) утв.слова зі знач.пестливості. - суфікси –уватий(довгуватий)–юватий(синюватий)–овитий(талановитий)–юсінький(малюсінький)утв.ВУприкм. - префікси су- (сузір'я), перед-(передвісник) між-(міжгір'я), по- (подвір'я),прі- (прізвище, прізвисько, прірва).

-часток бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, аби-, де-, -сь, ні-:бозна-де, будь-коли, коли-небудь, абихто, десь, ніхто. - прийменники (біля, з, серед, посеред, між, під, попід, задля, з-під, з-поміж) - сполучники (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби) - частки (хай, нехай, хіба, тільки, ось, це, таки, саме, хоч би) - модальні слова (можливо, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне) і - вигуки (цить, геть, лелечко, цур). 26

27)Закономірності фонетичної та фонематичної транскрипції Транскрипція - запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу фонетична - запис живої мови, при якому з точністю передається кожен звук з усіма відтінками Має смислорозрізнювальну ф-ю. В основу кладуть латинський алфавіт з системою знаків, але в укр мові прийнято користуватися укр. алфавітом. Вик-ться так звані діакритичні (розрізняльні) знаки. Звуки, що мають у відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і вгорі іншою літерою того звука, до якого схильний даний звук, наприклад: /е/ у слові верба у ненаголошеній позиції наближається до /и/, тому у фонетичному записі звучання цієї фонеми буде зображене [еи ].

діакритичні знаки: ' для позначення м'якості приголосного: [л'ак] ’для позначення напівм'якості приголосного: [в’ ік]: подовження звука: [н:] /пауза *Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери. *Текст, береться в квадратні дужки. фонематична -запис живої мови, передаються тільки фонеми даної мови без відтінків У ній вик-ться значно менша кількість додаткових знаків. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови. 27

28)Джерела укр. фразеології Українська мова здавна славиться багатою фразеологією: Прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Під лежачий камінь вода не тече; Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь; Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:

- вислови з античної культури: золотий вік; крокодилячі сльози; самозакоханий Нарцис; обітована земля -переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Ібаррурі); -крилаті вирази укр письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Мирний); Борітеся — поборете! (Шевченко); ---- переклади російських письменників: Народжений плазувати - літати не зможе (Горький); Сміх крізь сльози (Гоголь); - переклади зарубіжних письменників: Бути чи не бути (Шекспір); Спляча царівна (Ш. Перро); - біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Прощайте ворогам вашим; 28

29) Чергування приголосних фонем [г],[к],[х] *перед [е] переходять в [ж],[ч],[ш]:нога – ніжка, рука – ручка, вухо – вушко. *перед [і] переходять в [з'],[ц'],[с']:нога – нозі, рука – руці, вухо – у вусі. При творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- відбуваються чергування приголосних звуків,, які отримали назву «Зміна в групах приголосних»: -[г], [ж], [з] + -ськ-, -ств- = -зьк-, -зтв;(Прага – празький.) -[к], [ч], [ц] + -ськ-, -ств- = - цьк-, -цтв;(козак – козацький.) -[х] - [ш] - [с] + -ськ-, -ств-= -ськ-, -ств;(чех – чеський) Це правило стосується лише укр за походженням слів

Дисиміляція— явище, при якому з чи подібних приголосних звуків у межах 1-го слова замінюється іншим, артикуляційно близьким. Дисиміляція виявляється у: • Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто. • При творенні вищого ступеня порівняння прикметників на [шч] і [жч]:— вижчий нижчий • Зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах соняшник, сердешний. • Розподібненні [д],[т]. Унаслідок яких утворилося звукосполучення [ст]:плет-ти — плести, вед-ти — вести 29

30 Інтернаціоналізм - слово, що виникло спочатку в одній мові і потім з нього запозичили більшість інших мов світу для позначення цього поняття: - назви технічних пристроїв (мікроскоп, телефон, супутник, Інтернет), - спортивна лексика (спорт) - різного роду " екзотизму "(самурай, томагавк і т. п.). У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження — грецизми. Це назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил, назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття церковно-релігійні: вівтар, архангел, ангел, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, демон, ідол, схима, літургія, келар, канон, монастир, піп; терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філософія, кафедра, ідея

В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор. З французької мови запозичені слова, що стосуються побуту, предметів одягу, науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичні, технічні та військові терміни. Наприклад: люстра, абажур, маскарад, браслет, одеколон, пудра. З німецької в українську прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор тощо. Наприклад: штат, шахта, верстат, стамеска, штукатур, слюсар, лобзик, цех, дратва, бухгалтер, вексель, масштаб, бинт, фельдшер30

31)Подовження приголосних що виникло внаслідок прогресивної асиміляції. 1. історично виниклі і закріплені в укр. мові: гілля життя знання суддя 2. збіг кінцевих і поч. літер у слові: волосся життя беззубий 3. уподібнення приголосних: розсунути (россунути)

32.Однозначні та багатозначні слова. Одне значення мають: * назви людей за різними ознаками {українець, киянин, слюсар, лікар, директор,) *назви тварин {олень, леопард) *назви рослин {сосна, тополя, вишня) *назви конкретних предметів {споруда, шафа, стілець) *назви місяців і днів {січень, лютий, понеділок, вівторок) * числівники (два, три, десять) тощо. * терміни {банкнот, вексель, інструкція). Слова, що мають кілька лексичних значень, називаються багатозначними. Наприклад: Журавель. 1. Великий перелітний птах 2. Довга жердина, приладнана біля колодязя як важіль для витягування води. 3. Народний сюжетний танець, у якому танцюристи зображують журавлів.

У багатозначних словах усі значення пов´язані між собою, їх обов´язково об´єднує якась спільна ознака. Стилістичне використання багатозначних слів Найбільший виявполісемії знаходять у художньому й публіцистичному стилях. Багатозначне слово тут може виконувати стилістичну функцію не тільки залежно від інших слів, а й з огляду на волю автора. Коливання значення того чи того слова, від конкретного до загального й навпаки, дає широкий простір для створення різних стилістичних ефектів:Все вище, вище й вище я здіймався на крилах мрій. 32

33.Посібники із фразеології.Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеологіїУ монографії висвітлюються онтологічні й функціональні властивості сучасної української фраземіки у зв'язку з теоретичними проблемами загальної фразеології. На основі системного підходу до мовних явищ розглядається питання про статус фразеологічних одиниць у системі мови з погляду їх взаємодії з різними структурними рівнями мови — лексичним, морфологічним і синтаксичним. Білоножко В., Гнатюк І. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія. Рогач О. Етнос. Мова. Фразеологізм. //Дивослово. –1998. – № 9, С14 – 15.

Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. – К., Наук. Думка, 1973. У монографії аналізуються жанрові та граматичні типи фразеологічних одиниць, розкривається їх системний взаємозв’язок, визначаються основні джерела фразеології. Велику увагу приділено еволюційним процесам у фразеологічному фонді української мови. Фразеологічний словник української мови. В 2-х. – К.: 2000. – 450 с.Фразеологічний словник української мови (в 2-х томах)" Білоноженко В. М. та ін. – це перший академічний словник, що найповніше відображає загальновживану фразеологію сучасної української мови. Значення фразеологічних одиниць ілюструється цитатним матеріалом. У словнику подається всебічна лексикографічна характеристика фразеологізмів.33

Фразеологічний словник української мови ставить своїм завданням відобразити з можливою повнотою запаси фразеологізмів сучасної української літературної мови і подати їх детальну лексикографічну характеристику, тобто визначити форму фразеологізму, розкрити та розтлумачити його значення, показати реальне функціонування фразеологічних одиниць, охарактеризувати їх стилістичні особливості й проілюструвати відповідними цитатами. Отже, у цьому Словнику значно глибше і ширше опрацьована фразеологія порівняно із звичайним загальномовним тлумачним словником. Особливо це стосується семантичної інтерпретації багатозначних фразеологізмів.

34) Правила переносу слів з рядка в рядок Фонетичні і морфологічні основи правил переносу 1) Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не пай-ок; сльо-за. 2) У скл словах не розриваються однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня. 3) Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка. 4) Не відривається один приголосний від кореня.

Фонетичний принцип переносу слів: забороняються переноси, які ускладнюють читання слова.- не переносяться на новий рядок частини слова, які не складають складу (не правильно: швидк-ість);- відрив Ь від попередніх приголосних (неправильно:сл.-ьоза);- відрив «ї» від голосної. Морфемний принцип переносу слів: значущі частини слова не розбиваються. - не можна залишати в початкову частину останньої основи якщо вона не становить склад (неправильно: стог-лавий, правильно: сто-главий); Технічний перенос не можна: - залишати у попередньому рядку ініціали: М. Т. Рильський. Примітка: Якщо імена, подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Максим Рильський. - відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать:1917 р., 150 га, 5 г. 34

Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 рік, 150 гектарів і т. ін. - граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс: 2-й, 4-го, 10-му. - умовні (графічні) скорочення типу: вид-во - розділові знаки (крім тире), а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки. Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м — метр, мм —міліметр,) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, наприклад: півн.-сх. (північно-східний), Півн.-Крим. канал (Північно-Кримський канал).Не скорочуються слова на голосну: український мб скорочене укр., україн., українськ. 34

35Енциклопедичні і філологічні словники.Тлумачні і перекладні. Словник — зібрання, розташованих у певному порядку (алфавітному), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться інформація про них або переклад на іншу мову Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими відомості з різноманітних галузь знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; Є енциклопедичні словники загальні/ універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986 р.) і галузеві / спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Філологічні мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні. Тлумачнімають на меті роз'яснити значення і показати використання слів СУМ. Найвищим досягненням української лексикографії вважається 11-томний "Словник української мови" (1971-1980). Він містить близько 135 тис. слів.

36) Українська орфографія базується на 4 принципах: фонетичному, морфологічному, іст/традиційному і диференціюючому/розрінюючому. Фонетичний полягає у повній відповідності між написанням і літературною вимовою: будинок - [ будинок], субота — [субота]. Цей принцип лежить в основі написання багатьох укр. Слів.За морфологічним принципом значущі частини слова (морфеми) завжди пишуться однаково, незважаючи на відмінну вимову їх у різних формах слова або в споріднених словах: миєш [мййеш]— миєшся [мййес':а].Іст/традиційний - враховуються походження слова, його особливості, які склалися у процесі історичного розвитку мови. Наприклад: кров – кривавий, допомогти – допомагати.Розрінюючий/ диференціюючий- застосовується при написанні омонімічних слів для їх розрізнення: запорожець (людина) — "3апорожець" (авто);

37.Лексика укр.мови За сферою використання лексики ділиться на 2 групи: 1) загальновживана/ загальнонародна; 2) лексика обмеженого вживання.Загальновживана- використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови: картопля, школа До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Одним із видів діалектизмів є * етнографіз-ми —називають предмети, поняття, характерні для побуту: котига — віз, на якому возять припаси, * власне лексичні діалектизми — заг-літ-не значення: легінь — парубок. Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об'єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми- є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів — це час між заняттями

Жаргон - вик-ся окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон: молоді, програмістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, злодіїв. У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною "колективною грою". Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.);жаргон допомагає членам групи розпізнавати "своїх" і "чужих", а також виконує функцію конспірації. 37

38.Укр.мова-національна мова укр. народуУкраїнська мова – національна мова українського народу Мова - суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. Мова - це витвір історії суспільства. Форма існування мови- мовлення, тобто різноманітне використання мови людьми в усіх сферах життєдіяльності.Відомо: писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі Кирило і Мефодій удосконалили вже існуючу азбуку, якою користуємось і яка називається кирилицею. Однак у 12-13 ст. у давньоруській мові посилюється роз'єднувальний процес.. Це призвело до розподілу її на 3 народності, до утворення на основі територіальних діалектів трьох окремих мов-української, білоруської, російської

Україна довгий час не мала своєї власної державності (близько 800 років), різні її частини входили до складу різних держав-Великого Литовського князівства, Польщі, Австро-Угорщини, Росії, Румунії, і це гальмувало процес утворення єдиної загальноукраїнської мови. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії Валуєв видав циркуляр, у якому зазначалось, що "никакого малорусского наречия не было, нет й быть не может".У 1876 р. вийшов указ Емського, який забороняв друкувати українською мовою книжки, тексти пісень під нотами і ввозити з-за кордону будь-яку літературу, друковану українською мовою; заборонялись також українською мовою і сценічні вистави. Верховна Рада УРСР у 1989 р. ухвалила Закон "Про мови в Українській РСР". І за статтею 2 за укр мовою було закріплено статус державної. 38

39.Голосні звуки та їх класифікація Усі звуки української мови, поділяються на голосні (гласные) і приголосні (согласные).Голосні звуки творяться за допомогою голосу, їх усього шість. До голосних належать: [а],[о],[е],[и],[у],[і]. В основі класифікації голосних лежить різне положення губ і язика при вимові голосних звуків.Губи беруть активну участь у створенні лише двох голосних [о] та [у], які називають лабіалізованими, тобто огубленими. Всі інші голосні звуки, а саме [а],[е],[и],[і], - належать до нелабіалізованих, або неогублених. Поділ голосних на групи за положенням язика має два критерії: підняття (рух угору-вниз) та ряд (рух уперед-назад). Рядів є всього три: передній, середній та задній. В українській мові фонем середнього ряду немає. До переднього ряду належать [і],[и],[е], а заднього, відповідно, - [а],[о],[у].

Розрізняють також три види підняття язика: низьке, середнє, високе. Голосні звуки [і],[у] творяться за допомогою високого підняття, [и] дещо зниженого, порівняно з попередніми, але вищим за середнє підняття, до якого належать фонеми [е] та [о], тому підняття [и] класифікують як високо-середнє. Низьке пілняття має [а]. Класифікація голосних звуків

підняття	високе	високо-середнє	середнє	низьке
ряд	передній	і	и	е
середній
задній	у		о	а

40.Приголосні звуки та їх класифікація Звуки мови, при утворенні яких видихуваний струмінь зустрічає в ротовій порожнині різні перепони, називаються приголосними. В українській мові 32 приголосні звуки, які характеризуються і класифікуються за такими ознаками: § 1) за участю голосу й шуму в їх творенні; § 2) за місцем творення; § 3) за способом творення; § 4) за наявністю або відсутністю м’якості.

Класифікація приголосних за участю голосу та шуму За участю голосу й шуму в утворенні приголосних, тобто за роботою голосових зв’язок, приголосні поділяються на сонорні і шумні, а шумні в свою чергу на дзвінкі і глухі. Сонорні – звуки, в яких голос переважає над шумом, їх 9: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′]. Дзвінкі – звуки, в яких шум переважає над голосом, їх 11: [б][д][д′][з][з′][дз][дз′][ж][дж][Ґ][г]. 40

Глухі – звуки, які складаються тільки з шуму, а голос в їх творенні взагалі відсутній, глухих звуків в українській мові 12: [п][т][т′][с][с′] [ц] [ц′] [ш] [ч][к] [х] [ф]. Крім того, за характерним шумом серед приголосних виділяють: 1) шиплячі [ж], [ш], [ч], [дж]; 2) свистячі [ з], [с], [ц], [дз], [дз′]. Класифікація приголосних за місцем творенняЗа місцем творення, за активним мовним органом, що бере участь в утворенні звука, приголосні поділяються на губні, язикові (передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові), глоткові, або фарингальні. Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами, їх є 5: '' [б][п][в][м][ф]. 40

Передньоязикові приголосні творяться в результаті зближення передньої частини язика із зубами або переднім піднебінням, таких приголосних в українській мові 22: [д][д′][т][т′][з][з′] [дз][дз′][ц][ц′][ж] [ш][дж][ч][р][р′][л][л′][н][н′]. Середньоязикові приголосні творяться в результаті зближення середньої частини язика з середнім піднебінням, такий приголосний в українській мові 1 - [j]. Задньоязикові приголосні творяться в результаті зближення задньої частини язика із заднім піднебінням, їх в українській мові 3: [ґ][к][х]. Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в результаті зближення кореня язика із задньою стінкою глотки, в українській мові 1 глотковий приголосний

- [г].Класифікація приголосних за способом творення Зімкнені приголосні творяться при щільному зімкненні (дотику) мовних органів, яке розривається видихуваним струменем повітря. Зімкнені приголосні поділяються на: § ротові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот, таких приголосних 8: [б][п][д][д′] [т][т′][Ґ][к]; носові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот і через ніс, таких приголосних в українській мові 3: [м][н][н′]. Щілинні приголосні творяться при зближенні мовних органів до вузької щілини, таких приголосних в українській мові 13: [в][ф][з][з′][с][с′][ж][ш] [j][г][х][л][л′].40

Зімкнено-щілинні приголосні (африкати) – це приголосні, при утворенні яких мовні органи утворюють зімкнення, яке не проривається, а переходить у коротку щілину, їх 6: [ч][ц][ц′][дз][дз′][дж]. Дрижачі приголосні творяться в результаті вібрування кінчика язика до переднього піднебіння, таких приголосних 2: [р][р′]. Тверді приголосні (24) [б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] можуть бути напівпом’якшеними: [б’] [п’] [в’] [м’] [ф’] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’] Тверді приголосні [ д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [н] [р] [л] утворюють пари за твердістю / м’якістю М'які приголосні (8) [д′] [т′] [з′] [с′] [ц′] [дз′] [н′] [р′] [л΄] утворюють пари за твердістю / м’якістю М'який приголосний [j] не має парного твердого 40

41) Завдання фонетики– вивч заг закономірності творення звуків, класиф-ю, визначити склад і наголос. пов’язана з графікою (знаки що передаються на письмі), орфографією(гарне написання), орфоепією(правильна вимова), лексикою(словниковий склад письма), морфологією(частини мови), синтаксисом(особл будови семантики синтаксичних одиниць) і стилістикою(стильові засоби мови) Безпосереднім і тісним є зв’язок фонетики з такими мовознавчими дисциплінами, як орфоепія, графіка, орфографія, а також з лексикою, граматикою (морфологією та синтаксисом) і стилістикою.

Орфоепіяяк розділ мовознавства, який вивчає функціонування вимовних норм і виробляє орфоепічні правила, цілковито ґрунтується на фонетичних законах. Так, наприклад, з погляду української орфоепії, не можна вимовляти у слові був третій звук як [ф] → [буф], оскільки в українській мові звук [в] є сонорним і тому не тільки не оглушується в цій позиції, а навпаки – вокалізується, переходячи в короткий голосний [ў]і под. Графіка (і письмо)є засобом збереження звукового мовлення в часі й просторі. Зображуючи наше мовлення на письмі, ми користуємося літерами (буквами), кожна з яких має певне звукове значення. Використовуємо ми й небуквені графічні знаки: знак наголосу, дефіс, апостроф, розділові знаки та ін., але головним графічним засобом є буква, яка перебуває у тісному зв’язку зі звуком.41

Орфографіяукраїнської мови також значною мірою ґрунтується на фонетичному принципі, за яким написання відповідає звуковому вираженню слова.

42)Склад лексики за походженням 1) Індоєвропейські слова становлять важливий шар української лексики. Називають: предмети і явища (небо, сонце, вода), тварин, рослини, продукти (сіль, мед); родинні зв’язки (тато, мати); частини тіла;числа; якості(довгий); дії 2) Праслов’янська лексика утворилася, коли слов’яни жили спільним життям – позначають: людей, тварин;житла, одягу, взуття, прикрас; їжі; явищ природи; абстрактних понять (правда,скорбота); обрядів (Купала). 3) Давньоруські- виникли в період, коли із слов’янської мовної єдності виділилася група східних слов’ян:щока, кулак, племінник,дядько; білка, кішка, собака; ківш, кочерга, горня; зозуля, жайворонок;

43.Значення творчості КотляревськогоЗначення для української літератури «Енеїди» Котляревського, яка відкрила людству цілий національний світ з його неповторною історією, побутом, барвистою мовою, з етичними й естетичними уявленнями, яка принесла нові їдейно-художні принципи бачення світу і потужний заряд народного гуманізму та просвітительських ідей нового часу. Котляревський — фундатор нової української літератури, бо є першим її класиком, зачинателем. Його твори — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу. Він перший звернувся, до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори. Котляревський увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль.

Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу. Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.43

44) Асиміляція уподібнення приголосного до сусіднього.Асиміляція за дзвінкістю. Якщо за глухим приголосним іде дзвінкий приголосний, то попередній глухий одзвінчується, тобто під час артикуляції такого звука голосові зв'язки починають вібрувати. Напр.: молотьба — [молод'ба] вокзал — [воґзал] Асиміляція за місцем і способом творення. Ця асиміляція найбільш поширена в середині слів, менш на їхньому стикові.

Артикуляція попереднього приголосного може повністю уподібнюватися артикуляції наступного (повна асиміляція) або частково (часткова асиміляція). Напр.: безжурний — бе[ж:]урний качці — ка[ц':]і з жару — [ж:] ару вітчизна — ві[ч:]изнаАсиміляція за м'якістю. Передньоязикові [с], [з], [ц], [ ͡дз], [м], [д], [н], [л] уподібнюються за м'якістю м'яким цієї ж групи. Напр.: дня — [д'н'а] тління — [тлін':а] український — украі[н'с']кий навесні — наве[с'н'і] 44

Однак звуки [т], [д], [н], [л] перед звуками, які пом'якшуються лише частково — [р’], [к’], [г’], [м’], [б’], [в’], [ф’], [ш’], [ч’], [ж’], за м'якістю не асимілюються: дряпати — [др’а]пати трьох — [тр’]ох халві — ха[лв’]і

45.Глаголиця.Кирилиця 45) Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками 11-12 ст. її азбука складається з 43 літер Це складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Стала графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності. Глаго́лиця — поряд з кирилицею, 1 з найдавніших слов'янських абеток. Вважається, створив св. Костянтин (Кирило) Філософ для запису священних біблійних текстів слов'янською мовою Устав– це повільне і урочисте письмо: букви майже прямокутні, однотипні, старанно виведені, одна від одної на однаковій віддалі, між собою не з'єднані. Устав характеризує епоху, коли писемність мала переважно церковний характер.

Скоро́пис -форма кириличного письма, виникла з напівуставу в другій пол. 14 ст., вживана зокрема в канцеляріях і приватному діловодстві, з якої у 19 ст. постало новочасне ручне письмо. Притаманні: скорочування слів, виноси літер над рядоком 45

46) Морфологічні ознаки іменника.: Іменник— частина мови, що:означає предмет в широкому розумінні цього слова: ручка, ліс, небо, молотьба, ходіння, п'ятірка; відповідає на питання хто? що? (або інші відмінкові форми цих слів): хто? батько; що? книжка; кого? брата; кому? другові; на чому? на столі; належить до певного роду: явір, перехід (чол. р.), земля, радість (жін. р.); озеро, читання (середи, р.);змінюється за відмінками (сестра, сестри, сестрі, сестрою, при сестрі, сестро; друзі, друзів, друзями, на друзях) та числами (річка — річки, олівець — олівці). Серед іменників є такі, що не змінюються за числами (зелень, залізо, Рівне, Кавказ — завжди в однині; сіни, привиддя, Чернівці, Карпати — завжди у множині) або й зовсім не відмінюються (трюмо, кашне, таксі, Конго, ООН — майже всі вони запозичені з інших мов).

КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА Категорія числа є лексико-граматичною: предметність іменника виражається в різному кількісному визначенні — один із класу предметів чи багато однорідних предметів: дорога — дороги, газета — газети, гай — гаї, надія — надії, народ — народи, цивілізація — цивілізації, око — очі, озеро — озера, лоша — лошата, плем'я — племена. Така кількісна співвіднесеність в іменниках виражається формами однини і множини. Іменників цієї групи в мові найбільше. Причому форма множини означає не механічно збільшене значення форм однини, а невизначену й узагальнену множинність. 46

Називний і кличний відмінки — прямі. Інші — непрямі, що вживаються з прийменниками або без них. Термін прямий пояснює незалежність вживання іменника від його зв'язку з іншими словами, непрям і — синтаксичну залежність від інших слів. Родовий відмінок означає належність особі чи предметові (батько Миколи, вечір Шевченка, властивість цементу); об'єктні відношення — об'єкт дії (не дістав паперу); частину від цілого або його неповноту (налити води, купити цукру, привезти піску, центнер пшениці, цех заводу); Давальний відмінок означає особу або предмет, для яких або в зв'язку з якими відбувається дія (служіння народові, привіт другові), належність (пам'ятник Іванові Франку), суб'єкт дії в безособовому реченні. 46

Знахідний відмінок має насамперед об'єктне значення: передплатити пресу, вимкнути світло, купити дозиметр. Це прямий додаток при перехідних дієсловах. В орудного відмінка строкаті семантичні відношення: об'єктні (копати лопатою, міряти метром, ділитися успіхом), обставинні (їхатидорогою, плисти морем, наступати лавиною, повернутися перед обідом), можуть означати співучасника діяча (батько з дочкою, комбайн з трактором, мати з немовлям), виступати іменною частиною складеного присудка (стати парубком, зробитися хмаркою, бути моряком), бути суб'єктом в односкладних реченнях (гуртожиток заселено студентами). Кличний відмінок виражає звертання до особи чи істоти взагалі: мамо, брате, Микито, Даниле, Маріє, Галю. 46

47) Поняття про фразеологію Фразеологія (від гр. phrasis "вираз" і logos "наука") - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. Фразеологізм - відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.Фразеологізми є знаками вторинної номінації, де образ словосполучення, його первинна мотивація переносяться на нову (іншу) ситуацію. Через те фразеологізмам притаманна образність

Порівняємо речення: Йому цей капелюх не потрібен і Йому цей капелюх так потрібен, як рибі зонтик (як корові сідло, як п'яте колесо до воза). При використанні цих фразеологізмів разом із значенням непотрібності на поверхню спливає яскрава внутрішня форма (образ, ґештальт) цих фразеологізмів.Фразеологічні зрощення — це сталі словосполучення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих компонентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: піймати облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені правити; нині отпущаєши. Фразеологічні єдності — стійкі словосполучення, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці меду:; намилити шию; стерти в порошок 47

; Фразеологічні сполучення — стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв'язаним значенням. Фразеологічні вислови — це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці 47 48) Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного лексичним значенням, синтаксичними функціями.Традиційно таких лексико-граматичних розрядів 10: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. Лексичний принцип поділу слів на частини мови - слова однієї частини мови об'єднуються спільною семантикою. Таким значенням для числівників — значення кількості предметів чи порядку їх при лічбі, для дієслова — значення дії як процесу

. За наявністю чи відсутністю лексичного значення частини мови поділяють на повнозначні і неповнозначні. Повнозначні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. Неповнозначні:прийменник, сполучник, частки. Окремо перебувають вигуки як слова, що виражають почуття Морфологічний принцип - які граматичні форми утворює. За морфологічною ознакою — здатністю утворювати граматичні форми — частини мови поділяються на змінні і незмінні. З мінні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово; Незмінні: прислівник, усі неповнозначні частини мови і вигук.Синтаксичний принцип - враховує в ролі якого члена речення виступають слова певної частини мови. 48

Так, іменники найчастіше виступають підметом чи додатком; прикметники - означення, прислівники — обставин, дієслова — у ролі.На основі цього принципу частини мови поділяють на самостійні(іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник) і службові (прийменник, сполучник, частки); окремо перебуває вигук. Словотвірний принцип визначає словотвірні засоби, найбільш характерні для творення нових слів, що належать до певної частини мови. 48

49) Морфеміка- це розділ мовознавства, що вивчає морфемний склад слова Морфема - це найменша неподільна значуща частина слова. Морфеми існують тільки в складі слова і є його найменшою частиною Основа може бути непохідною і похідною Непохідна - це основа, що складається лише з кореня або кореня і закінчення:степ Похідна- це основа, що складається з кореня і з афіксів Закінчення - це змінна частина слова яка утв словоформи: біл-ий, біл-ого, біл-ому Корінь– основна обов'язкова для кожного слова морфема, спільна частина споріднених слів До афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс. Суфікс (наросток) - афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові й надає йому нового значення або відтінку. Постфікс - розташований в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся приєднується до дієслів За струк-ою морфеми поділяються на кореневі й афіксальні (службові). 49

50) Прикме́тник — самостійна частина мови, виражає ознаку предмет, змінюється за всім та відповідає:який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?Розряди: -якісні –ознака яка мб більшою/меншою мірою: гарний- гарніший-найгарніший -відносні- вказують на різні відносини між предметами(до національності, матеріалу: укр. прапор, шовкова сукня) - присвійні- приналежність чого-нубудь до люд/тварини(чий? чия? чиє? чиї?):дідусеві окуляри Мають повну та коротку форму (рясний — рясен). Ступені пор-ня: вищий - проста: ш, іш, жч, щ: глибший с кладена: більш глибокий найвищий- проста: най, як, що: якнайкращий складена: найбільш зручний

Прикметник виконує синтаксичну роль: узгодженого означенняі іменної частини складеного присудка Перехід прикметників із одного розряду в інший. Якісно--відносні Якісні прикметники можуть переходити у відносні, якщо втрачають свої характерні особливості. Такий перехід відбувається лише у термінологічнихі фразеологічних словосполученнях:важка промисловість, легка атлетика Відносно-якісні. Відносні прикметники можуть переходити в якісні,якщо втрачають ознаку, і набувають ознаки, яку можна сприймати безпосередньо.Присвійно-якісні. Присвійні прикметники поступово можуть набувати значення якісних: вовчий апетит, собачий холод. 50

51) Числ́івник — самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їхній порядок при лічбі, змінюється за всім і відповідає на питання скільки? котрий?Розряди: 1)Кількісні- озн кіл-ть предметів(скільки?)змін за відмінками, але не мають роду і числа (крім 1, 2,обидва,півтора): *власне кількісні- озн цілі числа *збірні-сук-ть преді як 1 цілого (двоє, десятеро) *дробові-озн частину від цілого *неон-кількісні- узагальнено-кількісні поняття(мало, багато, кілька,кількадесят) 2) Порядкові- озн порядок при лічбі(котрий?)змін за всім:восьмий.Синтаксична роль числівників:мб: Підмет— Мільйони зір повільним бігом пливуть над намиДодаток— Дві тополі високії, одна одну хилять.Присудок— Пісня і праця — великі дві сили. Означення— Зосталася тільки надія одна.

52)Словотвір і словотворення:морфологічні і неморфологічні Словотворення - розділ науки про мову, що вивчає склад слів Постфіксальний спосіб —приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: миритися — мирити.Пре

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Понятие и назначение финн. анализа	\|	Системы сбора и регистрации геоинформации

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 846 | Нарушение авторских прав

Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Своим успехом я обязана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © Флоренс Найтингейл
==> читать все изречения...

1647 -

| 1465 -

Ген: 0.018 с.