За останні десять років з'явилося близько сотні різноманітних термінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій.
Контактуючи з різними мовами, українська так чи інакше запозичує нові слова як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постає проблема точного перекладу і пошуку національного відповідника.
Цілком зрозуміло, що згадані вимоги найкраще виконує термін, складений з питомо українських мовно правильних і стислих слів із великою словотворчою здатністю. Коли в термін уводять чужі слова (терміноелементи), то виникає додаткова проблема правильного (у межах певної сфери застосовування) їх перекладу на українську мову, унаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу
. Дуже багато мовно необґрунтованих і зайвих прямих запозичень з російської мови, а також цілком невдалих кальок. За 12 років незалежності України не помітно вислідів мовознавчої праці, які б усували мовні та мовно-термінологічні недоліки.
Маємо цілком чужу термінологію у фармацевтиці й напівчужу – в медицині, математиці, лінгвістиці, частково – у фізиці, хемії тощо. Не йдеться про те, що треба вилучати чужі терміни, а про те, щоб мати і засвоєний на український лад чужий термін, і власне український (народну назву) та застосовувати залежно від потреби. Найбільше зросійщено виробничо-технічну термінологію.
Донедавна бюлетенів Інституту українознавства ВУАН ніхто не бачив. Тепер ці матеріали відкрито для кожного, і важливо їх дослідити, щоб оцінити ситуацію в термінології, яка загалом набагато гірша, ніж у літературній мові.
Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Функції спілкування
Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) -це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
ü контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
ü інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
ü спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
ü координаційну (узгодження дій комунікантів):
ü пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
ü емотивну (обмін емоціями);
ü налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
ü регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.
ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ
Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:
1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.
2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.
3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.
4.За метою: ділове і розважальне.
5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).
6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.
7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).
8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).
9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.
10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).
11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).
12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:
індивідуальні й групові бесіди; телефонні розмови; наради; конференції; збори; дискусії; полеміка.
Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:
• залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;
• з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);
• залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.
• за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);
• за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).
Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.
