Будь-яка наука, особливо фундаментальна, відзначається тим, що її
зміст утворює система пов’язаних між собою базових понять – категорій.
Категорії теорії права виконують в юридичній науці методологічну
функцію [1, с. 10-11]. Вони виступають не тільки результатом пізнання
правової дійсності, а й виступають в якості інструментів, необхідних для
розвитку галузевих юридичних наук [2, с. 22]. В теорії права сформований
власний понятійний апарат, єдиний з понятійним апаратом інших
юридичних наук, що характеризує її теоретико-прикладну
спрямованість [3, с. 10].
Однак, відсутність в теорії права чітких критеріїв поділу системи
права на структурні елементи спричиняє ситуацію, коли одну й ту ж
сукупність правових норм одні вчені називають підгалуззю, інші –
інститутом, або навіть галуззю права. У доктрині фінансового права дана
проблема отримала своє відображення у вигляді розбіжностей поглядів на
правову природу і місце бюджетного права в системі даної правової галузі.
При аналізі елементів системи фінансового права ряд науковців
розглядають бюджетне право як його підгалузь [4; 5; 6; 7; 8; 9]. При цьому
дана точка зору наводиться без належного обґрунтування. Поширеною
серед вчених є позиція, згідно якої бюджетне право є інститутом
фінансового права [10; 11; 12]. Деякі дослідники взагалі залишають поза
увагою розв’язання цієї проблеми [13; 14; 15]. Тому визначення місця
бюджетного права в системі фінансового права залишається актуальним,оскільки сприятиме розвитку як науки фінансового права, так і практики
бюджетно-правового регулювання
Системність суспільних відносин надає праву системних
властивостей та зумовлює його структуру, яка є цілісним об’єднанням
пов’язаних між собою правових норм [16, с. 387]. Тому традиційно
критерієм поділу системи права на галузі та інститути (а отже, й підгалузі)
є предмет, а також метод правового регулювання. Під правовим інститутом
розуміють систему відносно відокремлених від інших і пов’язаних між
собою правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних
відносин. Підгалузь права – це система однорідних предметно пов’язаних
інститутів певної галузі права [17, с. 248-249]. Зовнішнім вираженням
підгалузі є наявність в ній такої групи норм, яка містить загальні
принципові положення, притаманні декільком (але не всім) правовим
інститутам даної галузі [18, с. 232].
Отже, до загальнотеоретичних ознак підгалузі права, що відрізняють її
від правового інституту, можна віднести:1) наявність двох або більше правових інститутів;
2) єдина галузева приналежність правових інститутів, що входять до
складу підгалузі права;
3) особлива предметна єдність правових норм підгалузі, що базується на
нерозривному взаємозв’язку і взаємодії між нормами тих інститутів, які
формують підгалузь (а не лише між нормами в межах одного інституту).
Бюджетне право України зазвичай визначають як сукупність правових
норм, що регулюють бюджетний устрій, структуру і порядок розподілу
доходів і видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів
місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес [4,
с. 129]. Аналогічні за структурою визначення бюджетного права
зустрічаються в російській доктрині фінансового права [5, с. 137; 9, с. 146].
Виходячи із зазначеного вище, за змістом відносини, що складають
предмет бюджетного права та регулюються його нормами, об’єднують у
три групи:
1. Відносини, що виникають із бюджетного устрою. Основними у цій
групі є відносини, які виникають між суб’єктами з приводу формування
бюджетної системи України, визначення її принципів, встановлення
класифікації доходів і видатків бюджетів.
2. Відносини, що виникають у зв’язку із встановленням структури
доходів і видатків бюджетної системи та подальшим їх розподілом між
бюджетами різних рівнів. Основними з них є відносини з приводу
законодавчого встановлення загальної системи доходів і видатків, що
закріплюються за бюджетами різних рівнів, а також законодавчого
встановлення та встановлення у правових актах представницьких органів
місцевого самоврядування системи доходів та видатків на відповідний
період для бюджетів кожного рівня.
3. Відносини з приводу бюджетного процесу. Основними в цій групі
є відносини між різними суб’єктами бюджетного права з приводу складання
проектів бюджетів та проектів бюджетно правових актів, розгляд та
затвердження проектів бюджетно-правових актів, виконання бюджетів,
підготовка та затвердження звітів про виконання бюджетів.
Складовою частиною усіх вказаних відносин є бюджетно-контрольні
відносини, які існують на різних стадіях бюджетного процесу.
Як зазначає В.Д. Чернадчук, у преамбулі та ст. 1 Бюджетного кодексу
України не тільки переховані відносини, що складають предмет
бюджетного права, а й ті, що визначають сферу дії бюджетного
законодавства, і тим самим вказують на критерії розмежування
бюджетного і суміжних підгалузей та галузей права. Для визначення
предмета бюджетного права ст. 1 БК застосовує два критерії: метод та
об’єкт правового регулювання із вказівкою на основні групи відносин, що
підлягають регламентації. Встановлений ст. 1 БК перелік майнових та
процесуальних відносин, що утворюють предмет бюджетного права, є
вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню [19, с. 26-27].Крім того, як зазначає Л.А.Давидова, бюджетні відносини
ваємопов’язані. Наприклад, не можуть бути реалізовані відносини щодо
становлення структури доходів та видатків бюджетної системи без
відносин щодо встановлення самої бюджетної системи. У свою чергу і ті й
інші відносини не можуть бути реалізовані без визначення бюджетної
компетенції державних органів з приводу встановлення бюджетної системи і
структури доходів та видатків відповідного рівня [20, с. 114].
Таким чином, бюджетне право складається із взаємопов’язаних
матеріальних та процесуальних правових інститутів, які за галузевою
належністю відносяться до інститутів фінансового права: інституту
бюджетного устрою, інституту доходів і видатків бюджетної системи,
інституту бюджетного процесу, інституту бюджетного контролю.
Обґрунтовано можна стверджувати, що бюджетне право
сформувалося як підгалузь фінансового права України. Бюджетно-правові
норми регулюють відносини, складаються в особливій сфері суспільного
життя – бюджетній діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що спрямована на акумулювання грошових коштів з метою їх подальшого використання на державні та суспільні потреби.
