Протокол Витяг з протоколу

За межами держави.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

ч.3. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно

до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на

вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах

або через національні культурні товариства.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

... 4) порядок застосування мов;

Стаття 103.

...Президентом України може бути обраний громадянин України,

який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в

Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та

володіє державною мовою...

Стаття 127.

... На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною

комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти

років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права

не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та

володіє державною мовою...

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:

... 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та

національних мов і культур в Автономній Республіці Крим...

Стаття 148.

... Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин

України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу

юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років,

проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє

Державною мовою...

15. З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про ратифікацію Європейської хартії регіональних

мов або мов меншин

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 30, ст.259)

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, підписану від імені України 2 травня 1996 року в м. Страсбурзі (далі - Хартія) (994_014), ратифікувати (додається*).

2. Положення Хартії (994_014) застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

3. Україна бере на себе зобов'язання відповідно до частин I, II, IV, V Хартії (994_014), крім пункту 5 статті 7 частини II.

4. Стосовно кожної мови, на яку відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії (994_014), застосовуються такі пункти та підпункти статей 8-14 частини III Хартії:

а) підпункти "a (iii)", "b (iv)", "c (iv)", "d (iv)", "e

(iii)", "f (iii)", "g", "h", "i" пункту 1 та пункт 2 статті 8;

б) підпункти "а (iii)", "b (iii)", "с (iii)" пункту 1,

підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9;

в) підпункти "a", "c", "d", "e", "f", "g" пункту 2, підпункт

"с" пункту 4 статті 10;

г) підпункти "а (iii)", "b (ii)", "с (ii)", "d", "е (i)", "g"

пункту 1, пункти 2 та 3 статті 11;

ґ) підпункти "а", "b", "c", "d", "f", "g" пункту 1 та пункти

2 і 3 статті 12;

д) підпункти "b", "c" пункту 1 статті 13;

е) підпункти "а", "b" статті 14.

5. При застосуванні положень Хартії (994_014) заходи,

спрямовані на утвердження української мови як державної, її

розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій

території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи

створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно

до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії.

6. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 15 травня 2003 року

N 802-IV

17. Синтаксичні особливості ділових паперів

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародноїтелерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Тип°ва ознака ділового стилю — використання віддіє-вних іменників. Вони створюють загальне уявлення про

Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року; подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом; Рекомендуємо надавати перевагу одягу з натуральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов'язок; зобов'язання тощо.

 

18. Синтаксичні структури у діловому мовленні

У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не... то, не тільки... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність Цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям {прибуток — одері жується, система освіти — перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.).

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв 'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

19.Види документів та їх класифікація.

 

Ознаки класифікації	Групи документів
За способом фіксації (відбиття) інформації	письмові,графічні, фото-, фоно-, кінодокументи
За стадіями творення	оригінали, копії (три різновиди копій: відпуск, витяг, дублікат)
За найменуванням	положення, накази, укази, інструкції, звіти, плани, листи, баланси та інші
За формою	стандартні, індивідуальні
За ступенем складності	складні, прості (односкладні)
За походженням	внутрішні, зовнішні
За терміном виконання	термінові, дуже термінові, нетермінові (у межах строків, установлених керівництвом)
За ступенем гласності	звичайні, секретні, цілком секретні, для службового користування (ДСК)
За юридичною силою	справжні (дійсні і недійсні), підроблені
За технікою відтворення	рукописні, відтворені механічним способом.
За терміном зберігання	постійного зберігання, тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років)
За джерелом виникнення	первинні, вторинні
За напрямом	вхідні, вихідні
За спеціалізацією	управлінські (організаційно-розпорядчі, довідково-інформаційні, документи з кадрових питань, особисті офіційні документи), спеціальні (фінансові, комерційні та інші)

 

20-21.Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, резюме, заява.

Документи по особовому складу створюються з приводу прийняття працівників на роботу, звільнення їх, переведення на іншу роботу, надання відпусток, заохочення, накладання дисциплінарних стягнень.

Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії.

Основні реквізити автобіографії:

l Назва виду документу.

l Текст, в якому зазначається:

1. прізвище, ім’я, по-батькові;

2. дата народження;

3. місце народження;

4. відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися);

5. відомості про громадську роботу;

6. короткі відомості про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти)

l Дата написання

l Підпис

Характеристика – це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу і який складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи.

Реквізити характеристики:

Назва виду документу

l Заголовок (прізвище, ім’я, по-батькові особи, якій видається характеристика; рік або повна дата народження; посада; якщо потрібно-місце проживання);

l Текст, який містить такі відомості:

l трудова діяльність працівника (з якого часу в цій установі, на якій посаді);

l ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни (вказуються найбільш значущі досягнення, заохочення та покарання);

l моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу);

l висновки;

l призначення характеристики (при потребі);

l Дата складання

l Підпис керівника установи

l Печатка

Характеристика оформляється на стандартному аркуші паперу у двох примірниках: перший видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи.

Наказ — це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу».

Реквізити наказу такі:

l назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади керівника;

l назва виду документа;

l назва місця видання наказу;

l номер;

l дата підписання;

l короткий зміст наказу (заголовок);

l текст наказу;

l підстава для складання;

l підпис керівника підприємства (установи).

Резюме — це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність і професійні успіхи та досягнення особистості, яка його складає.

Реквізити:

l Назва документа.

l Прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка складає резюме.

l Мета складання резюме.

l Досвід роботи.

l Освіта.

l Знання мов.

l Контактний телефон.

Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.

Реквізити:

l Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву.

l Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали

l Адресант. З малої літери в родовому відмінку вказується, від кого подається заява: посада, звання, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.

l Назва документа (як правило, з малої літери).

l Текст (з абзацу, з великої літери).5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.

l Дата.

l Підпис адресанта.

22.Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування.

Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступають основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підприємств.

Офіційне листування можна розділити на три види:

 

1. Дипломатичне — офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці.

2. Адміністративне — офіційне листування між органами управління (органи влади, керівні органи) та виконавцями (установи, підприємства, організації), а також їх структурними підрозділами.

3. Ділове (комерційне) — листування напівофіційного характеру між фірмами, установами тощо.

За кількістю адресатів листи розрізняють на:

1. Звичайні — надсилаються на одну адресу від імені одного кореспондента.

2. Циркулярн і — надсилаються керівною установою до своїх структурних підрозділів (кілька адрес).

3. Колективн і — надсилаються на одну адресу від імені кількох кореспондентів.

За функціональними ознаками листи поділяють на два види:

1. Листи, що потребують відповіді (лист-прохання, лист-запит, лист-нагадування, лист-пропозиція, лист-звернення, лист-вимога тощо).

2. Листи, що не вимагають відповіді (лист-відповідь, лист-запрошення, лист-подяка, супровідний, гарантійний, комерційний, рекомендаційний лист тощо).

Вимоги:

Правило 1: Простота

Обирайте прості слова.

Не використовуйте часто багатоскладові слова.

Дієслова динамічні і живі.

Не використовуйте часто прикметники

Правило 2: Лаконічність та чіткість

Виражайте свої думки точно.

Використовуйте короткі речення.

Уникайте холостих ходів.

Кажіть лише те, що є для читача важливим.

Ставте запитання, якщо Ви очікуєте відповідь.

Правило 3: Поділ

Частіше ставте крапки.

Нову інформацію подавайте в наступному реченні.

Поділяйте головне та підрядне речення на головну та додаткову інформаціют Розглядайте в абзаці лише одну тему і завершено.

Надайте Вашому листу оптимально логічної побудови.

Правило 4: Симпатія та визнання

Думайте та формулюйте позитивно.

Пишіть поставивши себе у положення читача.

Пишіть використовуючи активний стан. Висловлення в пасивному стані діють без особисто.

Повідомляйте факти, але не пояснюйте їх.

 

23-24.Оформлення довідково-інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні та пояснювальні записки, віробничі звіти.

Оголошення – це документ, у якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. За змістом оголошення поділяються на два види:

l оголошення про майбутню подію;

l оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання.

Оголошення про майбутню подію має такі реквізити:

l Назва виду документа.

l Текст, що містить: - дату; - місце; - організатора; - зміст (порядок денний) події; - коло осіб, які запрошуються на подію; - умови входу (платний чи вільний).

l Підпис (назва установи або колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) — якщо потрібно.

Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:

l Назва виду документа.

l Заголовок.

l Текст.

l Адреса автора оголошення.

Запрошення – це документ, який адресується конкретній особі і

містить пропозицю взяти участь у події або заході.

Реквізити:

1)назва виду документа;

2)звернення до адресата;

3)текст, в якому вказується:

-дата і час події;

-місце;

-порядок денний, тематика події;

-прізвища доповідачів з кожного питання;

-маршрут проїзду;

-прізвище або телефон відповідальної особи;

4)підпис;

5) печатка;

Докладні, пояснювальні та службові записки - документи, які інформують про вже здійснивши сі явища і факти, виконані роботи, склавшуся ситуацію.

Реквізити доповідної записки:

1. Посада, П. І. Б. керівника, на чиє ім'я адресується доповідна записка.

2. Найменування структурного підрозділу.

3. Посада, П. І. Б. автора доповідної записки.

4. Найменування документа.

5. По якому питанню укладена записка (заголовок до тексту).

6. Текст.

7. Перелік додатків,

8. Дата та місце укладання доповідної записки.

9. Підпис посадової особи, яка уклала записку.

10. Вихідний номер.

Пояснювальна та службова записки мають аналогічні реквізити.

Пояснювальні записки поділяються на дві групи:

1) документи, що супроводжують основний документ та пояснюють зміст його окремих положень (оформляються на загальному бланку установи);

2) з приводу ситуацій, випадків (оформляються на листах

бумаги, підписує виконувач).

Виробничий звіт. Реквізити.

- реквізит "Підприємства";

- реквізит "Територія";

- реквізит "Форма власності";

- реквізит "Галузь";

- реквізит "Орган державного управління";

- реквізит "Кількість підприємств";

- реквізит "Адреса";

- коди за ЄДРПОУ, за СПАТО, за КРВ, за СПОДУ

Протокол Витяг з протоколу

Протокол — це документ, який відбиває процес і результати роботи колегіальних органів, проведення різних нарад, засідань, обговорень тощо. Протоколом оформляється також діяльність адміністративних органів, слідчих та ін. У ньому занотовуються всі виступи з розглянутих питань та прийняті рішення.

Текст протоколу може складатися з одного або кількох розділів, кожен з яких ділиться на три частини, що починаються словами: Слухали; Виступили; Постановили (Ухвалили). Після цих слів ставиться двокрапка.

Наводимо зразок протоколу.

 

26. Протокол слідчої дії

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, обмежуються відомості про цю особу в порядку.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомлюватися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

 

Постанова

Постанова — правовий акт, який приймається вищими і центральними органами на базі основних законів та на їх виконання. Текст постанови складається з двох частин: констатуючої й постановчої, визначаються виконавець і терміни виконання.

Наводимо зразки постанов:

Наказ

Одним із найпоширеніших документів є наказ — правовий акт, що видається на виконання діючих законів, указів, постанов і рішень уряду, наказів та інструкцій вищестоящих органів. Це може бути і внутрішній документ будь-якої організації, установи, підприємства та ін. Він має як розпорядче, так і виконавче значення.

Накази охоплюють широке коло питань: з виробничої діяльності — організація праці, добір і розстановка кадрів, трудова дисципліна, заохочування до праці тощо; по особовому складу — оформлення відпусток, звільнення працівників, призначення, переміщення, нагороди, стягнення та ін.

Форма викладу тексту в наказах —наказова. Як правило, наказ складається з двох частин: констатуючої й розпорядчої. Іноді констатуючої частини може й не бути, зокрема в наказах, які не потребують роз'яснень, та з різнопланових питань. У таких випадках тексти складаються з параграфів. Основні реквізити наказу: назва, місто видання, номер, дата підписання, заголовок, текст і підпис керівника.

Наводимо зразки наказів.

Розпорядження

Розпорядження — це документ, що видається одноосібно керівником державних органів, а також установ, підприємств, організацій для оперативного вирішення будь-яких конкретних питань. Якщо в наказі вживається ключове слово наказую, то в розпорядженні — пропоную, зобов 'язую, доручаю, дозволити та ін.

Подаємо зразки:

Позовна заява.

Характерною особливістю позовних заяв є те, що позивач повинен якомога детальніше, послідовно й логічно викласти конкретні факти, що стали причиною звернення до суду, зазначивши місце та роль відповідача в картині подій, указати прізвища очевидців, свідків, запропонувати матеріальну оцінку відшкодування тощо залежно від змісту заяви з обов'язковим посиланням на відповідні статті.

Додатками до позовної заяви можуть бути висновки експертів, оригінали чи копії документів, квитанції про сплату витрат, рукописи творів, довідки тощо.

29. Договір Трудова угода

Договір і трудова угода — документи, що фіксують взаємні зобов'язання про права і обов'язки між державами, двома чи кількома державними, кооперативними чи громадськими організаціями, установами, підприємствами та окремими особами. Ці документи вважаються дійсними, якщо сторони досягли взаємної згоди з усіх пунктів і належно їх оформили.

Договір — документ господарсько-договірної діяльності. Так, він може бути укладений між керівником фірми і її ж працівником на виконання додаткових робіт, послуг тощо. Договір також може укладатися між країнами СНД та іншими державами.

Трудова угода — укладається між підприємством та працівником чи бригадою, які не входять до складу цього підприємства, на виконання певних робіт.

Слово-термін «угода» також може вживатися, коли йдеться про дипломатичну роботу (міжнародні угоди).

Обов'язкові реквізити договору: найменування відомств, організацій, установ, які вступають у договірні стосунки; дата укладання договору; місто; предмет договору; юридичні адреси; підписи представників; печатки.

Подаємо зразки:

 

30-31.Загальне поняття про лексику, лексикологію, терміни та термінологію.

Лексика -- це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.

Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія).

Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).

Основний предмет лексикологічних досліджень -- слова та фразеологічні одиниці.

Термін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Термінологія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Основні способи творення термінів:

l зміна значення слова звичайної мови;

l творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

l запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.

32. Лексика української мови в процесі свого історичного розвитку постійно змінюється, збагачується і вдосконалюється, причому лексичні зміни в інших структурних ярусах мови (у фонетиці, морфології) не такі інтенсивні і помітні.

Розвиток лексики визначається, з одного боку, дією внутрішньомовних факторів, а з другого - він залежить безпосередньо і від позамовної дійсності. Зміни словникового складу значно більше, ніж зміни в інших ярусах мови, пов'язані з виробничою діяльністю людини, з економічним, політичним і соціальним життям суспільства. Будь-яка нова зміна в житті суспільства - чи то поява нових продуктів харчування чи споживання, чи новинок техніки, чи нових уявлень, понять та інших реалій - потребує свого позначення засобами мови, передусім лексичними засобами.

Поповнення лексики новими засобами назви, термінами відбувається постійно і безперервно, бо в лексиці відбиваються всі процеси історичного розвитку суспіль

33. Професійна лексика

Професіоналізми — слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії.

У різних галузях науки, виробництва, політики, культури професіоналізми виступають як синоніми до вже існуючих термінів. Але на відміну від термінів вони можуть мати експресивне забарвлення і досить детально характеризувати рід занять, дії чи предмети, безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, слова і звороти з галузі шахтарської справи (штрек, терикон, видавати на гора та ін.), зі сфери комп'ютерної технології (курсор, дискет, глосарій, вікно редактора, вінчестер, командний рядок, файл та ін.), з мовлення мисливців, рибалок (поплавок, підсака, курок, гачок, трофей та ін.) та ін.

Виникають професіоналізми і як розмовні неофіційні замінники вже існуючих у певній галузі термінів. Це загальнозрозумілі слова, але вони не є літературними.

У межах одного колективу, підприємства, відомства може народжуватись безліч нових професіоналізмів. Нові професіоналізми творяться за рахунок словоскладання, префіксів та суфіксів. Серед найпопулярніших префіксів є: до- (доукомплектувати, дообладнати); недо- {недопромисел, недовнесок), за- (задебетувати, заорганізувати); над-, серед- (надбудова, середвідомчий); серед суфіксів найбільш продуктивні -ість, -ат, -ація, -аж (дискваліфікація, пливучість, листаж). Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному мовленні. У писемному спілкуванні, зокрема в діловому, вживання таких слів небажане.

 

 

34.Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.

Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Фразеологізми це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети, а не добиватися цілі.

35. Українська лексикографія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.

Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, й перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война.

Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Реєстр «Лексикона» включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковно-слов'янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з'являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «словянською».

Цікавими були рукописні словники Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського (XVII ст.) — «Лексіконъ латинский» і «Лексікон славяно-латинскій».

Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.

У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873).

Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу «Киевская старина». За своєю суттю — це перекладний українсько-російський словник. Б.Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.

 

36. Білінгвізм (двомовність) — специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави.

Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те що в сучасному світі практично немає етнічно «чистих» держав, білінгвізм як явище отримало велике поширення. Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридичне закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з офіційним білінгвізмом Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші. Неофіційний білінгвізм відповідає ситуації, коли офіційно визнана (знову таки внаслідок законів) лише одна з двох мов, що найбільш часто використовується населенням цієї держави. Разом з тим, невизнана на рівні офіційної, друга мова продовжує вживатись значною частиною населення достатньо широко. Саме до таких держав сьогодні, в силу певних історичних причин, належить Україна, як і деякі інші держави на географічному просторі колишнього Радянського Союзу.

СУРЖИК — мова, в якій штучно об’єднані без дотримання літ. норм елементи різних мов. Ужив. переважно щодо укр. просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими (внаслідок укр.-рос. інтерференції) рос. елементами: самольот, січас, тормозити, строїти, кидатися в очі, займатися в школі, гостра біль. С. — це збіднена мова, позбавлена нац. колориту, краси й виразності. Найпоширеніший у побут. мовленні, звідки проникає на сторінки газет і журналів, книжок і брошур. Боротьба з С. — одне з гол. завдань у галузі підвищення культури укр. мови. У худож. мові С. — стиліст. засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення коміч., іроніч. ефекту.

 

 

37.Словники енциклопедичні, тлумачні, перекладні та інші типи словників.

Словник — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо).

Перекладні словники

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання.

Тлумачні словники

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.

Етимологічні словники

Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам'яток української мови

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

Фразеологічні словники

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками

 

Багатозначні слова та омоніми.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

Зовнішньо омонімія подібна до п олісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».

Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» {прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.

38.Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права.

Юридична термінологія розвивається з розвитком держави. Розглядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені, вважають, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювались нормами звичаєвого права, які перелупали закону.

Найдавніші писемні пам'ятки зберегли деякі норми звичаєвого права, які існували за первіснообщинного ладу, напр.: кровна родова помста, судові докази, викрадання тощо. Найяскравіше ці норми знайшли відображення в короткій редакції Руської Правди.

Для найменування правопорушень безвідносно до того чи іншого виду злочину використовувались інші лексеми, юридичне застосування яких відображується у найдавніших правових збірниках східних слов'ян. До них належали такі терміни, як: вина, проступити, проступок, лихо, обида, кривьда тощо.

Поняття "провинність" у мові східних слов'ян позначалося спільнослов'янським словом вина, яке до цього часу, крім східнослов'янських мов, вживається у болгарській, македонській та західнослов'янських монах (На основі значення цієї лексеми утворились похідні слова "вибачення", "пеня за провинність".

На позначення поняття "образа словом або вчинком" у східних слов'ян використовувалась спільнослов'янська лексема обида, яка до цього часу збереглася в ряді слов'янських мов.

До юридичної термінології, пов'язаної із злочинами проти особистості, відносилися й дієслова насилити, нясиловати, утворені за допомогою префікса на - від спільнослов'янських дієслів силити, силовати, похідних в свою чергу від слова сила, яке має паралелі в інших індоєвропейських мовах. У давньоруській мові вони мали 2 значення:

1) "пригноблювати, утискати"

2) "насилувати, ґвалтувати"

Ґвалт - це загальне, родове поняття посягання на особистість та майно, поєднане з насиллям.

У сучасній літературній мові терміну ґвалт властиве значення "шум", "крик". У білоруській мові за допомогою цього слова передаються такі поняття: 1) "насилування, насильство"; "розорення, грабіжництво, розбій"; 2) "шум, крик"; 3) "волання"; 4) "скликання на допомогу".

Сучасна українська мова (як і білоруська) характеризується багатством похідних від даного слова. Зокрема, поняття "насилувати", "насилування" передаються термінами, утвореними від ґвалт.

Серед інших слов'янських мов термін ґвалт поширений у польській мові, куди він потрапив,з німецької, з останньої у мовну практику українського та білоруського народів, а звідси - в сучасну російську мову, але тільки із значенням "крик", "шум". У пам'ятках писемності епохи Київської Русі це слово не зустрічається.

Тематична група термінів на позначення правопорушень проти особистості та її власності об'єднує лексеми: розбои (разбои), розбивати, наьздь, находь, які побутували у мові східних слов'ян до XV ст.

 

39. Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором» (обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», злити«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).

омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — роман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;

омографи — при однаковому написанні мають різну вимову (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).

Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Напр., в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:

1) століття

2) життя кого-небудь

3) період часу, епоху

4) довгий час

Якщо значення однакових слів втратили смисловий зв'язок, то вони стають омонімами, які вже не мають між собою нічого спільного, напр.: аспід (змія і мінерал), банка (посуд, обмілина і лава для гребців), коса (знаряддя і волосся), місяць (планета і час) тощо.

 

40.Труднощі, що вивникають в перекладі з російської на українську мову. Синоніми, омоніми та пароніми в юридичній термінологіі.

руднощі під час перекладання пов’язані, по-перше, з недостатнім знанням мови оригіналу, по-друге, з недостатнім знанням суті предмета, по-третє, з недостатнім знанням мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників для висловлення того, що вже було висловлено засобами мови оригіналу: Ваш проект самый интересный. – Ваш проект самий цікавий (треба – найцікавіший).

Я считаю, что Вы правы. – Я рахую, що Ви праві (треба – Я вважаю, що Ви маєте рацію). Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, при цьому відповідає всім нормам літературної мови, напр.:

Клиент проживает по адресу... - Клієнт мешкає за адресою...

Предоставленные бумаги к делу не относятся. – Подані папери не стосуються справи.

Технічний переклад - це вид інформаційної діяльності, використовуваний для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами. Особливості технічного перекладу полягають у насиченості текстів термінами, спеціальною інформацією (часто – якісно новою і майже нікому невідомою). Науково-технічна інформація, як правило, оформляється в письмовому вигляді, отже, для якісного перекладу потрібна термінологічна підготовка, бо незважаючи на спорідненість, зокрема, російська та українська мови мають суттєві (а часом навіть і принципові) відмінності у синтаксисі та фразеології.

Наприклад, для російських науково-технічних та ділових текстів характерно вживати конструкції з віддієслівним іменником, що надає викладові канцелярського відтінку. В українській же мові перевага надається дієслівним елементам: требовать применения решительных мер – вимагати вжити рішучих заходів, требует коренного улучшения контроля за деятельностью – вимагає докорінно поліпшити контроль за діяльністю.

Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Омоніми — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

Міжмовні пароніми.

Семантично сплутувані міжмовні пароніми — це українські слова, помилково вживані в чужому для них значенні слів чужої мови з більш-менш подібною вимовою.

41. 1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.

Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо.

2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик —льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, баскетболіст — баскетболістка, продавець — продавщиця, штампувальник — штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кон-дратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.

4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету.

6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.

7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф'яр, вальцювальник і валь-цівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, у манка і уманчанка.

8. Частина простих (однослівних) назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв'язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційно-діловій мові вживаються складені найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв 'язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради.

42. Правопис прізвищ та імен по батькові

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шиша-рова, Шишацький, Щиглов, Щипачов;

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко;

7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур;

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;

10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Пет-ровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський.

ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати.

Григорій — Григорович, Григорівна

Сава — Савич (-ович), Савівна

Ілля—Ілліч, Іллівна

Микита —Микитович, Микитівна

Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука —Лукич, Луківна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише

закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і).

Наприклад:

Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно: Тимофі-ївної)

Вікторії Володимирівни (неправильно: Володи-мирівної)

Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофі-ївній)

Вікторії Володимирівні (неправильно: Володими-рівній).

Складні випадки відмінювання прізвищ

У сучасній українській мові нормативними слід вважати обидва варіанти відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ.

До складних випадків відмінювання належать чоловічі прізвиша типу: Іеаньо, Руньо, Пильо, Барзьо, Маньо та ін. Наприклад: Пильо —Пиля, Пильові (Пилю),Пиля, Пилем, при Пилеві (Пилю, Пилі).

Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові перебувають поза відмінами. Наприклад: Пансо Тетяна, Охтаро Людмила, Бурдо Анастасія, Мандро Ліля, Тягнирядно Надія- Гай Дарія, Гордій Галина, Тугай Лідія, Тужій Марина, Соловей Інна, Суховій Уляна, Бородай Неля; Трьомсин Ганна, Білаш Катерина, Брус Жанна, Стає Зінаїда, Голуб Юлія, Шевчук Світлана, Назарчук Ніна, Кравчук Варвара; Рець Марія, Швець Софія, Кравець Руслана, Микитась Павлина, Кришталь Євгенія, Кавунець Олександра.

Не відмінюються й жіночі українські прізвища, що закінчуються на -ко, -ло. Наприклад: Покотило Василина, Позшайло Дарина, Манойло Ніла, Гуцало Валерія, Парафило Ксенія, Фугало Карина, Нечитайло Діана, Бондаренко Неля, Москаленко Віра, Коваленко Олеся, Боженко Валентина, Па-насенко Юлія, Федоренко Таміла, Паращенко Антоніна, Юхи-менко Соломія, Усенко Ліза, Козенко Христина, Біленко Леся, Василенко Тамара, Малько Любов, Власенко Вікторія та ін.

Завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів. Наприклад: Русин, Турчин, Сербин, Угрин тощо.

Окрему групу прізвищ в українській мові становлять прізвища «спільного роду». Це українські прізвища на -а типу: Коляда, Білобаба, Сирота, Воєвода, Діброва, Сіромаха, Дубинка, Лобода та прізвища іншомовного походження. Рід таких прізвищ визначається синтаксично, залежно від того, особі якої статі (чоловічої чи жіночої) даються ці прізвища. Наприклад: Павло Діброва й Ольга Діброва; Роман Сирота і Людмила Сирота; Антоніна Дубинка і Микола Дубинка; Дарій Воєвода і Софія Воєвода; Маріанна Сальватьєрра і Луїс Саль-ватьєрра; Марісабель Метлок і Альберто Метлок та ін.

43. Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій

групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги

семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт —акта (документ) —акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що ] означають:

загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя;

інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

назви речей, предметів: комп 'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін.;

назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях).

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі);

речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню;

різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса — у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню;