За межами держави.
Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
ч.3. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно
до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на
вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах
або через національні культурні товариства.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
... 4) порядок застосування мов;
Стаття 103.
...Президентом України може бути обраний громадянин України,
який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в
Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та
володіє державною мовою...
Стаття 127.
... На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною
комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти
років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права
не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та
володіє державною мовою...
Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:
... 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та
національних мов і культур в Автономній Республіці Крим...
Стаття 148.
... Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин
України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу
юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років,
проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє
Державною мовою...
32. Державна мова та її функції.
Державна мова -- це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.
Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови.
Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З іншого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.
33. Функції мови в суспільстві.
l Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.
l Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.
l Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.
l Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.
41. Види документів та їх класифікація.
| Ознаки класифікації | Групи документів |
| За способом фіксації (відбиття) інформації | письмові,графічні, фото-, фоно-, кінодокументи |
| За стадіями творення | оригінали, копії (три різновиди копій: відпуск, витяг, дублікат) |
| За найменуванням | положення, накази, укази, інструкції, звіти, плани, листи, баланси та інші |
| За формою | стандартні, індивідуальні |
| За ступенем складності | складні, прості (односкладні) |
| За походженням | внутрішні, зовнішні |
| За терміном виконання | термінові, дуже термінові, нетермінові (у межах строків, установлених керівництвом) |
| За ступенем гласності | звичайні, секретні, цілком секретні, для службового користування (ДСК) |
| За юридичною силою | справжні (дійсні і недійсні), підроблені |
| За технікою відтворення | рукописні, відтворені механічним способом. |
| За терміном зберігання | постійного зберігання, тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років) |
| За джерелом виникнення | первинні, вторинні |
| За напрямом | вхідні, вихідні |
| За спеціалізацією | управлінські (організаційно-розпорядчі, довідково-інформаційні, документи з кадрових питань, особисті офіційні документи), спеціальні (фінансові, комерційні та інші) |
Документи юридичного фаху.
1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.
2. За змістом і спеціалізацією:
l загальні;
l з адміністративних питань;
l з питань планування оперативної діяльності;
l з питань підготовки та розподілу кадрів;
l спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.
3. За призначенням:
l щодо особового складу;
l організаційно-розпорядчі;
l кадрово-контрактові;
l довідково-інформаційні;
l господарсько-договірні;
l обліково-фінансові.
4. За походженням:
l службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;
l особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.
5. За місцем укладення:
l внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;
l зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.
6. За напрямком (спрямуванням):
l вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);
l вихідні (адресовані за межі установи).
7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:
l стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);
l нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);
l індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).
8. За ступенем складності:
l прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;
l складні — відображають два й більше питань, фактів.
9. За стадіями відтворення:
l оригінали;
l копії, витяги, дублікати.
10. За терміном виконання:
l звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;
l термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефонограми тощо;
l дуже термінові — зі спеціальною позначкою терміну виконання.
11. За ступенем секретності (гласності):
звичайні (несекретні) — для загального користування;
l для службового користування (ДСК);
l таємні (Т);
l цілком таємні (ЦТ).
12. За юридичною силою:
l справжні — чинні, нечинні;
l підробні — фальсифікати.
13. За технікою відтворення:
l рукописні;
l в ідтворені за допомогою технічних засобів.
14. За терміном зберігання:
l тимчасового зберігання (до 10 років);
l тривалого зберігання (понад 10 років);
l постійного зберігання.
Документи поділяються за призначенням та найменуванням. Деякі документи мають однакову назву, але виконують різні функції.
45. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, резюме, заява.
Документи по особовому складу створюються з приводу прийняття працівників на роботу, звільнення їх, переведення на іншу роботу, надання відпусток, заохочення, накладання дисциплінарних стягнень.
Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії.
Основні реквізити автобіографії:
l Назва виду документу.
l Текст, в якому зазначається:
1. прізвище, ім’я, по-батькові;
2. дата народження;
3. місце народження;
4. відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися);
5. відомості про громадську роботу;
6. короткі відомості про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти)
l Дата написання
l Підпис
Характеристика – це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу і який складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи.
Реквізити характеристики:
Назва виду документу
l Заголовок (прізвище, ім’я, по-батькові особи, якій видається характеристика; рік або повна дата народження; посада; якщо потрібно-місце проживання);
l Текст, який містить такі відомості:
l трудова діяльність працівника (з якого часу в цій установі, на якій посаді);
l ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни (вказуються найбільш значущі досягнення, заохочення та покарання);
l моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу);
l висновки;
l призначення характеристики (при потребі);
l Дата складання
l Підпис керівника установи
l Печатка
Характеристика оформляється на стандартному аркуші паперу у двох примірниках: перший видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи.
Наказ — це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу».
Реквізити наказу такі:
l назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади керівника;
l назва виду документа;
l назва місця видання наказу;
l номер;
l дата підписання;
l короткий зміст наказу (заголовок);
l текст наказу;
l підстава для складання;
l підпис керівника підприємства (установи).
Резюме — це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність і професійні успіхи та досягнення особистості, яка його складає.
Реквізити:
l Назва документа.
l Прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка складає резюме.
l Мета складання резюме.
l Досвід роботи.
l Освіта.
l Знання мов.
l Контактний телефон.
Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.
Реквізити:
l Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву.
l Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали
l Адресант. З малої літери в родовому відмінку вказується, від кого подається заява: посада, звання, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.
l Назва документа (як правило, з малої літери).
l Текст (з абзацу, з великої літери).5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.
l Дата.
l Підпис адресанта.
46. Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування.
Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступають основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підприємств.
Офіційне листування можна розділити на три види:
1. Дипломатичне — офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці.
2. Адміністративне — офіційне листування між органами управління (органи влади, керівні органи) та виконавцями (установи, підприємства, організації), а також їх структурними підрозділами.
3. Ділове (комерційне) — листування напівофіційного характеру між фірмами, установами тощо.
За кількістю адресатів листи розрізняють на:
1. Звичайні — надсилаються на одну адресу від імені одного кореспондента.
2. Циркулярн і — надсилаються керівною установою до своїх структурних підрозділів (кілька адрес).
3. Колективн і — надсилаються на одну адресу від імені кількох кореспондентів.
За функціональними ознаками листи поділяють на два види:
1. Листи, що потребують відповіді (лист-прохання, лист-запит, лист-нагадування, лист-пропозиція, лист-звернення, лист-вимога тощо).
2. Листи, що не вимагають відповіді (лист-відповідь, лист-запрошення, лист-подяка, супровідний, гарантійний, комерційний, рекомендаційний лист тощо).
Вимоги:
Правило 1: Простота
Обирайте прості слова.
Не використовуйте часто багатоскладові слова.
Дієслова динамічні і живі.
Не використовуйте часто прикметники
Правило 2: Лаконічність та чіткість
Виражайте свої думки точно.
Використовуйте короткі речення.
Уникайте холостих ходів.
Кажіть лише те, що є для читача важливим.
Ставте запитання, якщо Ви очікуєте відповідь.
Правило 3: Поділ
Частіше ставте крапки.
Нову інформацію подавайте в наступному реченні.
Поділяйте головне та підрядне речення на головну та додаткову інформаціют Розглядайте в абзаці лише одну тему і завершено.
Надайте Вашому листу оптимально логічної побудови.
Правило 4: Симпатія та визнання
Думайте та формулюйте позитивно.
Пишіть поставивши себе у положення читача.
Пишіть використовуючи активний стан. Висловлення в пасивному стані діють без особисто.
Повідомляйте факти, але не пояснюйте їх.
47.Етикет ділового листування.
1. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості.
2. Першою частиною будь-якого листа є мотивація, що пояснює спонукальні мотиви, причини складання листа.
3. Дуже важливим є вибір завершальних речень. Він залежить від змісту листа. Найчастіше у кінці листа повторюють подяку, вибачаються за турботи, висловлюють надію на подальшу співпрацю тощо.
4. Не слід забувати про завершальну фразу.
5. Дієслова вживаються переважно у формі 1-ї особи однини і множини
50. Оформлення довідково-інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні та пояснювальні записки, віробничі звіти.
Оголошення – це документ, у якому подається потрібна інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб. За змістом оголошення поділяються на два види:
l оголошення про майбутню подію;
l оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання.
Оголошення про майбутню подію має такі реквізити:
l Назва виду документа.
l Текст, що містить: - дату; - місце; - організатора; - зміст (порядок денний) події; - коло осіб, які запрошуються на подію; - умови входу (платний чи вільний).
l Підпис (назва установи або колегіального органу, прізвище або посада особи, яка дає оголошення) — якщо потрібно.
Оголошення про потребу в послугах або можливість їх надання містить такі реквізити:
l Назва виду документа.
l Заголовок.
l Текст.
l Адреса автора оголошення.
Запрошення – це документ, який адресується конкретній особі і
містить пропозицю взяти участь у події або заході.
Реквізити:
1)назва виду документа;
2)звернення до адресата;
3)текст, в якому вказується:
-дата і час події;
-місце;
-порядок денний, тематика події;
-прізвища доповідачів з кожного питання;
-маршрут проїзду;
-прізвище або телефон відповідальної особи;
4)підпис;
5) печатка;
Докладні, пояснювальні та службові записки - документи, які інформують про вже здійснивши сі явища і факти, виконані роботи, склавшуся ситуацію.
Реквізити доповідної записки:
1. Посада, П. І. Б. керівника, на чиє ім'я адресується доповідна записка.
2. Найменування структурного підрозділу.
3. Посада, П. І. Б. автора доповідної записки.
4. Найменування документа.
5. По якому питанню укладена записка (заголовок до тексту).
6. Текст.
7. Перелік додатків,
8. Дата та місце укладання доповідної записки.
9. Підпис посадової особи, яка уклала записку.
10. Вихідний номер.
Пояснювальна та службова записки мають аналогічні реквізити.
Пояснювальні записки поділяються на дві групи:
1) документи, що супроводжують основний документ та пояснюють зміст його окремих положень (оформляються на загальному бланку установи);
2) з приводу ситуацій, випадків (оформляються на листах
бумаги, підписує виконувач).
Виробничий звіт. Реквізити.
- реквізит "Підприємства";
- реквізит "Територія";
- реквізит "Форма власності";
- реквізит "Галузь";
- реквізит "Орган державного управління";
- реквізит "Кількість підприємств";
- реквізит "Адреса";
- коди за ЄДРПОУ, за СПАТО, за КРВ, за СПОДУ
Позовна заява.
Характерною особливістю позовних заяв є те, що позивач повинен якомога детальніше, послідовно й логічно викласти конкретні факти, що стали причиною звернення до суду, зазначивши місце та роль відповідача в картині подій, указати прізвища очевидців, свідків, запропонувати матеріальну оцінку відшкодування тощо залежно від змісту заяви з обов'язковим посиланням на відповідні статті.
Додатками до позовної заяви можуть бути висновки експертів, оригінали чи копії документів, квитанції про сплату витрат, рукописи творів, довідки тощо.
58. Загальне поняття про лексику, лексикологію, терміни та термінологію.
Лексика -- це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.
Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія).
Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).
Основний предмет лексикологічних досліджень -- слова та фразеологічні одиниці.
Термін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.
На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.
Термінологія — це:
1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.
2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.
Основні способи творення термінів:
l зміна значення слова звичайної мови;
l творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;
l запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.
59. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.
Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.
Слово — це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.
Зазвичай слово складається із основної морфеми — кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови — фрази та речення.
Всі слова певної мови складають її лексику.
За своєю роллю в реченні слова поділяються на частини мови. Частини мови поділяють на повнозначні, тобто такі, що мають значення, та службові, тобто ті, за допомогою яких повнозначні слова об'єднуються в речення.
Слова можуть бути простими, однокореневими та складними, утвореними з кількох коренів.
Лексика мови складається із слів загального вжитку і слів, які вживаються в певних спеціальних сферах, точно та неоднозначно визначаючи поняття — термінів.
60. Лексика сучасної української мови з погляду її походження.
Відступи від норм слововживання в мовній практиці широких мас мовців досить численні. Це пояснюється кількома чинниками. По-перше, названі й неназвані лексикографічні праці далекі від довершеності. Згідно з "Російсько-українським словником", російське слова цепь як термін з галузі електрики перекладається українською мовою ланцюг, що відповідає дійсності. Нормативним словосполученням є електричне коло, а не електричний ланцюг. По-друге, з огляду на звуження до критичної межі сфери вживання української мови з середини 60-х другої половини 80-х років та масового "добровільного" переходу українців на російську мову почастішали випадки відхилення від літературних норм як українського, так і російського мовлення. Адже перехід основної маси мовців відбувається не на російську літературну мову, а на її місцевий варіант з українською фонетикою, ритмомелодикою, великою кількістю семантичних та граматичних кальок. Виявилися негативні наслідки інтерференції, тобто "відхилення" від норм кожної з мов.
Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані русизми: алтар, врачування, груз, поставщик, моросити, підстрікати, получається, пушний, четвероногий, швея, яд, іноді більш або менш пристосовані до української фонетики й морфології: гонимий, ранимий, замислуватий. Жодних підстав для запозичення цих слів немає, оскільки названі поняття мають в українській мові відповідні лексичні позначення: вівтар (олтар), лікування, вантаж, постачальник, мрячити (мжичити), підбурювати (підбивати, під'юджувати, підструнчувати, підмовляти), виходить, хутровий, чотириногий, швачка, отрута, гнаний, вразливий, химерний (вигадливий). В усній формі офіційно-ділового й публіцистичного стилів виділяється частотою вживання група слів, що являють собою непотрібні кальки російських лексем: багаточисельний, малочисельний (правильні українські відповідники численний, нечисленний), міроприємство (укр. захід), всезагальний (загальний), співпадати (збігатися), співставляти (зіставляти), слідуючий. Теоретично існування зазначених слів в українській мові можливе, відповідні словотворчі моделі є: багатогалузевий, маловідомий, підприємство, всеосяжний, співіснувати. Але при творенні традиційно вживаних слів численний - нечисленний, загальний тощо українська мова виразно виявила риси своєї індивідуальності.
Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови - бути засобом спілкування. Приміром, слово відтак у багатьох писемних та усних текстах використовується в значенні отже. Причиною цього семантичного огріху, мабуть, є паронімічне зближення прислівника з російським итак у мовленні носіїв південно-східного наріччя та північних говорів, оскільки відтак походить із говорів південно-західних.
Ще одне свідчення лексичної безпорадності - невміння повною мірою використати синонімічне багатство української мови. З синонімічного ряду вибирається один компонент, причому не найбільш підхожий для тієї чи тієї ситуації. Усі засоби масової інформації вподобали, приміром, слова духовенство, минулорічний, просвітитель, учбовий, хоч українська мова має відповідніші її фонетичним та словотворчим законам варіанти: духівництво, торішній, просвітник, навчальний. Оригінальна українська назва ягід журавлина всупереч живому мовленню й рекомендаціям словників у радіо- та телепередачах чомусь замінюється словом клюква.
На особливу увагу заслуговує написання й вимова власних імен, зокрема антропонімів і топонімів. Існує думка, що прізвища й імена треба писати так, як вони записані в паспорті. У принципі з цим не можна не погодитись. Однак через своєрідне протягом тривалого часу становище української мови, особливо її офіційно-ділового стилю, в паспортах та інших документах зафіксовано чимало неправильних написань, що суперечать законам мови. В усному мовленні, в засобах масової інформації можна почути й прочитати невідповідні лексичним, орфографічним та орфоепічним нормам топоніми й прізвища: Бєлгород-Дністровський, Нєжин, Сєверодонецьк; Бєденко, Бєлоконь та ін. За правилами української орфографії наведені розряди лексики передаються на письмі згідно з загальними нормами правопису українських слів: Білгород-Дністровський, Ніжин, Сіверськодонецьк; Біденко, Білокінь та ін.
61. Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика.
Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована ("позначена"). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну.
Канцеляризми та штампи.
Канцелярська лексика, або канцеляризми, — це слова, словосполучення й граматичні форми офіційно-ділового мовлення, доречні й потрібні у діловому стилі, але недоречні, зайві, навіть, шкідливі поза діловим стилем — у розмовній мові.
Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи найчастіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.
Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.
Вони можуть являти собою також нагромадження зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (за^ мість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по ремонту, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забезпечення виконання плану, питання проведення боротьби із злочинністю.
Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх слід уникати.
63. Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.
Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.
Фразеологізми це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети, а не добиватися цілі.
64. Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права.
Юридична термінологія розвивається з розвитком держави. Розглядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені, вважають, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювались нормами звичаєвого права, які перелупали закону.
Найдавніші писемні пам'ятки зберегли деякі норми звичаєвого права, які існували за первіснообщинного ладу, напр.: кровна родова помста, судові докази, викрадання тощо. Найяскравіше ці норми знайшли відображення в короткій редакції Руської Правди.
Для найменування правопорушень безвідносно до того чи іншого виду злочину використовувались інші лексеми, юридичне застосування яких відображується у найдавніших правових збірниках східних слов'ян. До них належали такі терміни, як: вина, проступити, проступок, лихо, обида, кривьда тощо.
Поняття "провинність" у мові східних слов'ян позначалося спільнослов'янським словом вина, яке до цього часу, крім східнослов'янських мов, вживається у болгарській, македонській та західнослов'янських монах (На основі значення цієї лексеми утворились похідні слова "вибачення", "пеня за провинність".
На позначення поняття "образа словом або вчинком" у східних слов'ян використовувалась спільнослов'янська лексема обида, яка до цього часу збереглася в ряді слов'янських мов.
До юридичної термінології, пов'язаної із злочинами проти особистості, відносилися й дієслова насилити, нясиловати, утворені за допомогою префікса на - від спільнослов'янських дієслів силити, силовати, похідних в свою чергу від слова сила, яке має паралелі в інших індоєвропейських мовах. У давньоруській мові вони мали 2 значення:
1) "пригноблювати, утискати"
2) "насилувати, ґвалтувати"
Ґвалт - це загальне, родове поняття посягання на особистість та майно, поєднане з насиллям.
У сучасній літературній мові терміну ґвалт властиве значення "шум", "крик". У білоруській мові за допомогою цього слова передаються такі поняття: 1) "насилування, насильство"; "розорення, грабіжництво, розбій"; 2) "шум, крик"; 3) "волання"; 4) "скликання на допомогу".
Сучасна українська мова (як і білоруська) характеризується багатством похідних від даного слова. Зокрема, поняття "насилувати", "насилування" передаються термінами, утвореними від ґвалт.
Серед інших слов'янських мов термін ґвалт поширений у польській мові, куди він потрапив,з німецької, з останньої у мовну практику українського та білоруського народів, а звідси - в сучасну російську мову, але тільки із значенням "крик", "шум". У пам'ятках писемності епохи Київської Русі це слово не зустрічається.
Тематична група термінів на позначення правопорушень проти особистості та її власності об'єднує лексеми: розбои (разбои), розбивати, наьздь, находь, які побутували у мові східних слов'ян до XV ст.
65. Поняття юридичного терміна. Класификація юридичних термінів.
Юридичний термін - cлово або словосполучення, що виражає поняття з правjdj] сфери суспskmyjuj життя і має визначення в юридичній літературі.
Розрізняють три види термінів у текстах законів:
загальновживані, спеціально-технічні, спеціально-юридичні.
— терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, бу-динок, документ, будівля, природа, довкілля та ін. —
— терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань — техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк —
— терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір
66. Запозичення в юридичній термінологіі.
67. Труднощі, що вивникають в перекладі з російської на українську мову. Синоніми, омоніми та пароніми в юридичній термінологіі.
руднощі під час перекладання пов’язані, по-перше, з недостатнім знанням мови оригіналу, по-друге, з недостатнім знанням суті предмета, по-третє, з недостатнім знанням мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників для висловлення того, що вже було висловлено засобами мови оригіналу: Ваш проект самый интересный. – Ваш проект самий цікавий (треба – найцікавіший).
Я считаю, что Вы правы. – Я рахую, що Ви праві (треба – Я вважаю, що Ви маєте рацію). Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, при цьому відповідає всім нормам літературної мови, напр.:
Клиент проживает по адресу... - Клієнт мешкає за адресою...
Предоставленные бумаги к делу не относятся. – Подані папери не стосуються справи.
Технічний переклад - це вид інформаційної діяльності, використовуваний для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами. Особливості технічного перекладу полягають у насиченості текстів термінами, спеціальною інформацією (часто – якісно новою і майже нікому невідомою). Науково-технічна інформація, як правило, оформляється в письмовому вигляді, отже, для якісного перекладу потрібна термінологічна підготовка, бо незважаючи на спорідненість, зокрема, російська та українська мови мають суттєві (а часом навіть і принципові) відмінності у синтаксисі та фразеології.
Наприклад, для російських науково-технічних та ділових текстів характерно вживати конструкції з віддієслівним іменником, що надає викладові канцелярського відтінку. В українській же мові перевага надається дієслівним елементам: требовать применения решительных мер – вимагати вжити рішучих заходів, требует коренного улучшения контроля за деятельностью – вимагає докорінно поліпшити контроль за діяльністю.
Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.
Омоніми — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.
Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.
68. Міжмовні пароніми.
Семантично сплутувані міжмовні пароніми — це українські слова, помилково вживані в чужому для них значенні слів чужої мови з більш-менш подібною вимовою.
87. Словники енциклопедичні, тлумачні, перекладні та інші типи словників.
Словник — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо).
Перекладні словники
Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання.
Тлумачні словники
Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.
Етимологічні словники
Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам'яток української мови
Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови
Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).
У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.
Фразеологічні словники
Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками
88. Багатозначні слова та омоніми.
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.
Зовнішньо омонімія подібна до п олісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.
Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».
Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» {прокатний стан).
Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).
Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.
89. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціалізовані в юридичному тексті.
Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться)
У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація — райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.
Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.
Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.
В юридичному тексті абревіатури трапляються часто (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнань, систем), і вони повинні бути загальноприйнятими, а не вузьковідомчими.
