Скл-ня, джерела, структура Прав, за якими судиться малорос-й народ 1743р

Кодифікація українського права у XVIII ст. розпочалася з ініціативи старшинської верхівки та шляхти, які намагалися закріпити свої права і відновити автономне становище України.

Перша кодифікаційна комісія була створена 22 серпня 1728 р. за царським указом: «Решительные пункты гетьману Даниилу Апостолу». Ця комісія підготувала 1743 року збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ». Для підготовки кодифікації були використані Литовський статут 1588 р., збірники магдебурзького права («Право Хелмінське», «Зерцало сак­сонів» П. Щербича, «Порядок прав цивільних» Б. Гроїцького, «Артикули права магдебурзького» тощо), підібрані акти царської влади, церковного права, правові звичаї та узагальнення судової практики.

Збірник складався з 30 розділів, які розподілялися на 531 артикул і 1716 пунктів. До нього прикладалася інструкція кодифікаційної комісії, абетковий реєстр, а також «Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана», своєрід­ний табель про ранги.

Після внесення певних змін і доповнень до зводу в 1759 році він виноситься на затвердження Комісії з представників генеральної і полкової старшини. Але значна частина Комісії була проти прийняття нового Зводу. Збірник так і не став офіційним джерелом права, але його норми реально діяли, ними керувалися на практиці.

29.Суд і розправа в правах малоросійських 1750 року, їх структура і зміст.

У 1750-1758 р.р. Генеральний суддя Федір Чуйкевич склав збірник "Суд і розправа в правах малоросійських", у якому проводив ідею відновлення на Україні станових судів, визначав їх структуру та правове становище, порядок провадження у справах. Остаточне рішення у судовій справі, на думку Ф. Чуйкевича, мало належати виключно генеральній старшині. Праця Ф. Чуйкевича є пам'яткою, присвяченою характеристиці судової організації і судового процесу України. Обґрунтовувалася ідея закріплення інтересів козацької старшини та шляхти. "Суд і розправа в правах малоросійських" (1750) не був офіційно виданий хоча їх норми все ж застосовувалися на практиці.

На базі праці Ф. Чуйкевича у 1760 р. Гетьманом Кирилом Разумовським було проведено судову реформу. Замість сотенних та полкових судів було введено нові. Україну було поділено на 20 повітів, у кожному повіті створювався земський суд з цивільних справ, підкоморський суд з земельних справ та гродський суд, який розглядав кримінальні справи та існував у кожному полковому місті. Суддів обирала місцева старшина. Вищою судовою апеляційною інстанцією був Генеральний військовий суд. Він діяв і після ліквідації Гетьманщини і припинив своє існування у 1786 р. Таким чином, реформа поновлювала в Україні стару статутну систему судів та відокремила судову владу від адміністративної.

30.Цивільне право за Правами, за якими судиться малоросійський народ 1743р

У цивільному праві розвивався інститут зобов’язальних відносин, які випливали з договорів та із заподіяння шкоди. Так, щоб скласти договори міни і купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, позики, особистого чи майнового найму вимагалося письмове занесення про це в книгу актів. А купівля-продаж землі затверджувалася гетьманськими універсалами або указами царя. За невиплату боргу за рішенням суду здійснювалася конфіс­кація майна чи відчуження земельного наділу боржника.

Зобов’язання із заподіяння шкоди розподілялися на ті, що завдавали шкоду особі, і ті, що завдавали шкоду общині. Завдана шкода відшкодовувалася майном або відробітком.

У спадкових правовідносинах з’явилася тенденція до розширення спадкових прав за жіночою лінією, а також до встановлення чітких меж вільного розпорядження спадковим майном за заповітом.

Регулювання сімейно-шлюбних відносин залишалося в компетенції церкви. Шлюбний вік для дівчат становив 16 років, а для хлопців - 18 років. Згода батьків на шлюб була обов’язковою. Укладалися договори про шлюб, де встановлювалися права та обов’язки сторін, а у разі розриву шлюбу в присутності свідків та священика сторони складали так звані «розлучні листи».

31.Кримінальне право за Правами, за якими судиться малорос-ий народ 1743р

Відбувалися зміни в кримінальному праві. Суб’єктами злочину визнавалися особи, які досягли 16-ти років. Психічні захворювання не звільняли від відповідальності, але вважалися пом’як­шуючою обставиною. Скоєння злочину в нетверезому стані було обставиною, яка обтяжувала вину.

Принципових змін у системі злочинів не відбувалося. Злочини поділялися на державні (зрада, посягання на життя і здоров’я царя та його сім’ї, образа царя тощо), проти релігії (чародійство, віровідступництво, порушення церковних обрядів), посадові (хабар, казнокрадство), військові (дезертирство, ухилення від служ­би, порушення правил військової служби), проти порядку управління та суду (кривоприсяга, лжесвідчення, підробка документів та печаток), проти особистості (вбивство, тілесні пошкодження), майнові (грабіж, крадіжка).

Система покарань була досить складною. Покарання поділялися на основні та додаткові. Законодавство знало такі покарання, як смертна кара, тілесні покарання, вигнання, позбавлення волі (термін визначався «до покори»). У ІІ пол. XVIII ст. стало використовуватися таке покарання, як каторга.

Найтяжчі покарання встановлювалися за державні злочини. Так, зрадника засуджували до смертної кари, членів сім’ї виселяли до Сибіру, а все їхнє майно конфісковувалося. За посадові зло­чини застосовували тілесні покарання, конфіскацію майна і грошові штрафи. За майнові - частіше грошові штрафи, вигнання, биття палицями, конфіскацію майна, в особливих випадках - тілесні покарання, смертну кару.