Функції управління в галузі використання і охорони вод

Водний кодекс України започаткував здійснення державного управління в галузі використання, відтворення і охорони вод за ба­сейновим принципом на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (ст. 13 ВК України). В основу такого принципу по­кладалося впровадження дієвих засобів, спрямованих на забезпе­чення раціонального використання, збереження, відтворення води, починаючи з місць її первинного виникнення (джерел, струмків, підземних потоків тощо), переміщення виключно до гирлових зон водозборів. Водоресурсна забезпеченість окремих регіонів, країни в цілому позначається на ефективності економіки, оскільки на­явність і якісний стан водних ресурсів впливає на розміщення і функціонування господарських об'єктів уздовж водотоку головних водних артерій держави: річок Дніпро, Дністер, Десна, Прип'ять, Чорного та Азовського морів. З цією метою пропонувалося створю­вати відповідні державні управлінські структури, які б забезпечува­ли раціональне та ефективне використання й охорону вод басейнів таких об'єктів. Такою спеціалізованою управлінською структурою виступає Рада з екологічних проблем басейну Дніпра та якості пит­ної води, яка утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1999 р. № 1544'. Проте, крім цієї Ради, в дер­жаві не створювалися спеціальні органи басейнового управління.

На міждержавному рівні створено Комітет із врятування Азовського моря.

Загальне державне управління в галузі здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ра­ди та їх виконавчі комітети. Спеціальне державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів забез­печується Міністерством екології та природних ресурсів України, Державним комітетом України по водному господарству, їх органа­ми на місцях та іншими органами відповідно до законодавства. Компетенція цих органів визначена у главі 4 ВК України та у по­ложеннях про них.

Громадське управління представлене створеними відповідно до їх статутів громадськими комітетами із врятування річок Дніпро, Дністер, Десна тощо.

Функції управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів зумовлені основними напрямками діяльності органів управління відповідно до їх повноважень і скла­даються з: планування; державного обліку і ведення державного водного кадастру, розподілу і перерозподілу вод; стандартизації і нормування; контролю та моніторингу вод, вирішення спорів у цій галузі.

Так, на рівні регіонів, держави та міжнародного співробітництва за участю місцевих рад, спеціально уповноважених органів уп­равління, наукових установ, громадськості розробляються відповідно регіональні, міждержавні та державні програми викорис­тання та охорони вод і відтворення водних ресурсів. Їх метою є здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задово­лення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціональне використання і охорона вод, запобігання їх шкідливій дії. Розробка та реалізація цих програм здійснюється за рахунок Державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середови­ща, добровільних внесків організацій і громадян, інших коштів. Розробляються такі програми на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем водокористування і охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо (ст. 12 ВК України)'.

У свою чергу, державний облік вод здійснюється з метою вста­новлення інформації про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл між водо­користувачами та розробляються заходи з раціонального викорис­тання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визна­чення наявних для використання водних ресурсів складається дер­жавний водний кадастр. Порядок ведення державного водного ка­дастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 4132.

Державний водний кадастр складається з трьох розділів, які включають в себе: державний облік поверхневих вод; державний облік підземних вод та державний облік водокористування. Дер­жавний облік водокористування здійснюється з метою системати­зації даних про забір та використання вод, забруднюючі речовини, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність то­що. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водо­користування до державних органів водного господарства за вста­новленою формою. Державний водний кадастр за розділом «Водо користування» ведеться Державним комітетом України по водно­му господарству.»,.

Державний облік поверхневих вод здійснюється Міністерст­вом екології та природних ресурсів України шляхом проведен­ня постійних гідрометеорологічних, гідрохімічних спостере­жень за кількісними і якісними характеристиками поверхневих вод згідно з програмою, що затверджується цим органом за по­годженням з Державним комітетом України по водному госпо­дарству.

Державний облік підземних вод здійснюється також Міністерст­вом екології та природних ресурсів України шляхом спостережен­ня за якісними і кількісними характеристиками підземних вод за програмою, що затверджується цим органом.

Значна увага в галузі державного забезпечення раціонального використання вод та їх якості й безпечності приділяється роз­робці та затвердженню стандартів і нормативів у цій галузі. Так, до комплексу взаємопов'язаних нормативних документів із стан­дартизації у цій сфері входять документи, які містять: основні по­ложення; терміни та поняття, класифікації; методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод; вимоги до збиран­ня, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозу­вання кількісних і якісних показників стану вод; вимоги раціонального використання та охорони вод у галузевих стандар­тах та технічних умовах до процесів, продукції і послуг; метро­логічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші норма­тиви із стандартизації у цій галузі. Розробляються стандарти в цій галузі Міністертвом екології та природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров'я України, іншими органами, а за­тверджуються Держстандартом України відповідно до чинного за­конодавства.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ре­сурсів встановлюються: нормативи екологічної безпеки водокорис­тування; екологічний норматив якості води водних об'єктів; нор­мативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидають­ся у водні об'єкти; технологічні нормативи використання води;

інші нормативи.

Нормативи екологічної безпеки водокористування встановлю­ються для оцінки можливостей використання води з водних об'єктів для потреб населення та галузей економіки і забезпечують безпечні умови водокористування. Нормативи екологічної безпеки водокористування (гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; гра­нично допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного госпо­дарства; допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-по­бутових та інших потреб населення) розробляються і затверджу­ються відповідно Міністерством охорони здоров'я України та Національною комісією з радіаційного захисту населення України, Міністерством аграрної політики України та вводяться в дію за по­годженням з Міністерством екології та природних ресурсів Ук­раїни. Для деяких категорій вод, що використовуються у лікуваль­них, оздоровчих, рекреаційних та інших цілях, можуть встановлю­ватися більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористу­вання.

Екологічний норматив якості води водних об'єктів встанов­люється для оцінки екологічного благополуччя водних дб'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів. Він містить науково обгрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та по­казники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів виз­начається відповідними категоріями якості води.

Екологічний норматив та категорії якості води водних об'єктів розробляються і затверджуються Міністерством екології та природ­них ресурсів України та Міністерством охорони здоров'я України.

Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих ре­човин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічно­го нормативу якості води водних об'єктів.

Інші нормативи у зазначеній галузі розробляються згідно з ви­могами, визначеними ст.ст. 39—40 ВК України, за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України або за його дозволом, за дозволом МОЗ України, Міністерства аграрної політики України.

Скидання у водні об'єкти речовин, для яких не встановлено нормативів екологічної безпеки водокористування та нормативів гранично допустимого скидання, як правило, забороняється.

Розподіл і перерозподіл водних ресурсів здійснюється у таких фор­мах: надання водних об'єктів у відособлене користування; видача дозволів на спеціальне водокористування; вилучення водних об'єктів; анулювання дозволів.

Надання у відособлене користування водних об'єктів здійснюється відповідно до Положення про порядок порушення і розгляду клопотань про надання водних об'єктів у відособлене ко­ристування, затверджене постановою РМ УРСР від 22 вересня 1980р. Надають у відособлене водокористування водні об'єкти Кабінет Міністрів України, якщо водні об'єкти розташовані на те­риторії кількох областей, обласні державні адміністрації, якщо водні об'єкти розташовані на території кількох районів, міські районні виконавчі органи, якщо водні об'єкти мають місцеве зна­чення.

Видача дозволів на спеціальне водокористування здійснюється на підставі установлених лімітів використання води та у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459'.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається органами Міністерства екології та природних ресурсів України у разі викори­стання води водних об'єктів загальнодержавного значення, Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з органами Міністерства екології та природних ресурсів України у разі викори­стання води водних об'єктів місцевого значення.

Вилучаються водні ресурси з користування тими органами, які видають дозволи або надають у відособлене користування водні об'єкти, через анулювання такого дозволу або прийняттям рішен­ня про вилучення водного об'єкта з користування.

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням вод­них ресурсів здійснюється з метою забезпечення додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

За видами контроль за використанням і охороною вод та відтво­ренням водних ресурсів можна поділити на державний та громадсь­кий. У свою чергу, державний контроль у цій галузі забезпечують Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ре­сурсів України, інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до законодавства України, а також виконавчі комітети місцевих рад.

Зокрема, Державною екологічною інспекцією Мінекоресурсів України, її відділками в областях, державними інспекціями охоро­ни Чорного та Азовського морів здійснюється контроль за додер­жанням правил охорони внутрішнього моря, територіальних, по­верхневих вод від забруднення, засмічення, за кількісним та якісним складом зворотних вод засобами власних гідрохімічних ла­бораторій тощо2.

Дотримання санітарно-гігієнічних вимог до якості та безпеки вод здійснюється санітарно-епідеміологічною службою України згідно із Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя населення»', іншими актами законодавства.

Громадський контроль у цій галузі здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього середовища відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони навколишньо­го природного середовища, затвердженого наказом Мінекобезпеки України від 5 липня 1999 р. № 150.2

Відповідними формами, засобами контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, що здатні запобіга­ти негативним наслідкам, забрудненню, засміченню вод тощо є моніторинг вод та проведення екологічної експертизи.

Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих реко­мендацій для прийняття управлінських рішень у зазначеній галузі. Державний моніторинг вод є складовою частиною державної сис­теми моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 8153. До суб'єктів дер­жавного моніторингу вод належать Міністерство екології та при­родних ресурсів України, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ, Державний комітет України по водному господарст­ву, Державний комітет по будівництву, архітектурі та житлової політики України, їх органи на місцях, а також організації, що вхо­дять до сфери управління цих міністерств і відомств. Відповідно до призначення державний моніторинг во.і поділяється на: фоновий моніторинг, що здійснюється на водних об'єктах у місцях опосе­редкованого антропогенного навантаження; загальний моніторинг, що складається з моніторингу на держаки ій мережі пунктів спосте­режень, моніторингу антропогенного впливу на водні об'єкти, моніторингу водних об'єктів у місцях їх використання та спеціальних видів моніторингу; кризовий моніторинг, що здійснюється у зонах впливу аварій і надзвичайних ситуацій.

Дані моніторингу вод покладаються в основу інформування про стан вод, підготовку щорічних регіональних та Національної до­повіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за цим розділом. Інформування про стан водних об'єктів, його зміну та про проведення водоохоронних заходів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я лю­дей, покладається, крім органів державної виконавчої влади, на ра­ди усіх рівнів.

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, про­ектування, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод, здійснюються державна, громадська та інші види екологічної екс­пертизи у порядку, визначеному Законом України від 9 лютого 1995 р. «Про екологічну експертизу»'.

Вирішення спорів з питань використання і охорони вод та відтворен­ня водних ресурсів здійснюється державними органами охорони навко­лишнього природного середовища, водного господарства, місцевими радами, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством. Позивачі — Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по водному господарству і їх органи на місцях — звільняються від сплати державного мита у справах про стягнення коштів на відшко­дування збитків, завданих порушенням водного законодавства.

Спори з питань використання та охорони вод, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником вод, розглядаються відповідно до за­конодавства України.

Водоохорона

Правова охорона вод включає в себе сукупність правових, еко­номічних, організаційних та інших заходів, спрямованих на недо­пущення, попередження забруднення вод, їх засмічення і вичер­пання, знищення навколоводних рослин і тварин тощо.

' Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, знищення родючості зе­мель та спричинити інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогео­логічного режиму вод (ст. 95 ВК України).

З метою охорони вод встановлюється спеціальний порядок на­дання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними (ст.ст. 85, 86 ВК України) відповідно до вимог земельного законодавства2.

Важливими засобами охорони вод є встановлення водоохорон­них зон, прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів, смуг відведення на річках, греблях, водоймах, берегових смуг на судно­плавних водних шляхах, зон санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятли­вого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навколоводних рослин і тва­рин, зменшення коливань стоку вздовж річок, морів, навколо озер та інших водоймів.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією госпо­дарської діяльності. У цій зоні забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, ско­томогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж во­доохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня? 1996 р. № 486'.

ї 3 метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навко­ло озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ст. 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва боки річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків та потічків, а також ставків площею менше ніж 3 гектари — 25 метрів; для середніх річок, во­досховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гекта­ри — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від зрізу води. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встанов­люється з урахуванням конкретних умов.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних за­хисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах забо­роняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залу­ження і залісення), а також садівництво та городництво; зберіган­ня і застосування пестицидів та добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, га­ражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспорт­них засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, на-копичувачів рідких та твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що розташовані у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг (ст. 89 ВК України).

Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і ли­манів входить до зони санітарної охорони моря і може використо­вуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оз­доровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачан­ням і каналізацією. У прибережних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забо­роняється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаш­тування полігонів побутових та промислових відходів і накопичу-вачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення госпо­дарсько-побутових стічних вод обсягом більш ніж 1 кубічний метр на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знеражування рідких відходів.

Смуги відведення з особливим режимом користування встанов­люються на магістральних, міжгосподарських та інших каналах, на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водоймах і греблях на річках для потреб їх експлуатації та захисту від забруднення, пошкод­ження і руйнування. Розміри смуг відведення та режим користу­вання ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Берегові смуги встановлюються та використовуються на судно­плавних водних шляхах за межами міських поселень для проведен­ня робіт, пов'язаних з судноплавством у порядку, визначеному по­становою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздо­ровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх територіях за погоджен­ням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного се­редовища та водного господарства.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024'.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством по­рядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охоро­ няються та використовуються відповідно до вимог, установлених Законом України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»'. На водних об'єктах, віднесених до природно-за­повідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Вимоги щодо охорони вод від забруднення, засмічення і вичер­пання передбачені главою 20 (ст.ст. 95—106) ВК України. Так, по­винні бути додержані умови розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, на стан ри­богосподарських водних об'єктів. Зокрема, забороняється: проек­тування і будівництво прямоточних систем водопостачання про­мислових підприємств, за винятком підприємств, які за техно­логією виробництва не можуть бути переведені на оборотне водо­постачання; здійснення проектів господарської та іншої діяль­ності без оцінки їх впливу на стан вод; скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття; забруднення і засмічення поверхні водозборів, льодового покриву водойм водотоків, морів, їх заток і лиманів унаслідок ут­рат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюю­чих речовин.

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидання з суден плавучих засобів, платформ та інших морських споруд, а також повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин, радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів, сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Пра­вила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 2692.

Особливій охороні підлягають водні об'єкти, віднесені до кате­горії лікувальних. З метою їх захисту встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом. У водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється ски­дання будь-яких зворотних вод. Перелік водних об'єктів, що відно­сяться до категорії лікувальних, затверджений постановою Кабіне­ту Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 14993.

Відповідні засоби охорони підземних вод встановлені ст.ст. 105—106 ВК України. Так, на підприємства, установи, організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо на ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побу­тових і сільськогосподарських стоків чи відходів, покладається обов'язок: здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод; обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод; повідомляти у встановленому порядку спеціально уповноважені на те органи у разі розкриття водоносних горизонтів підземної води питної якості під час проведення бурових, гірничих та інших робіт, пов'язаних з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, з метою вжиття заходів з охорони підземних вод від вичерпання і забруднення; затампоновувати чи ліквідовувати всі свердловини, непридатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі вироби, покинуті криниці.

У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Держав­ною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за рахунок винних осіб здійснюються заходи з їх відтво­рення.

Законодавством передбачено заходи запобігання шкідливіш діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідації їх наслідків (ст.ст 107 108 ВК України).

Шкідливою дією вод є: наслідки повені, що призвели до затоп­лення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування бе­регів, захисних дамб та інших споруд; заболочення, підтоплення, засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод унаслідок ненормованої подачі води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття протоків підземних вод при розміщенні вели­ких промислових та інших споруд; осушення земель; забруднення (засолення) земель в рамках видобування корисних копалин; ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селів.

З метою запобігання шкідливим діям вод, аваріям на водних об'єктах та усунення їх наслідків мають вживатися такі заходи: за­луження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах; будівництво протиерозійних гідро­технічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, во­досховищ-регуляторів; спорудження дренажу; укріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного із шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів із запобігання, а у разі факту стихійного лиха — негайної ліквідації його наслідків. У аварійних ситуаціях на водних об'єктах, пов'язаних з їх забруд­ненням, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство, установа чи організація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, зобов'язані негайно повідомити про це державні органи та розпочати ліквідацію її наслідків.

Крім заходів охорони вод, передбачених Водним кодексом Ук­раїни, передбачено й інші види діяльності, що належать до приро­ доохоронних заходів, у тому числі й у галузі охорони і раціональ­ного використання водних ресурсів'.

Відповідальність

Водним законодавством передбачено низку складів правопору­шень, за які може наставати дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова або кримінальна відповідальність. Такими право­порушеннями є: самовільне захоплення водних об'єктів; забруд­нення та засмічення вод; порушення режиму господарської діяль­ності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду; руйну­вання русел річок, струмків та водотоків або порушення природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації авто-Ї шляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій; введення в ек-| сплуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очис-| них споруд чи пристроїв належної потужності; недотримання умов І дозволу або порушення правил спеціального водокористування та ї. інші (ст. 110 ВК України).

і Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушен-; ня водного законодавства, якщо ці порушення виникли внаслідок і; дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Майнова, або цивільно-правова відповідальність — це відповідальність підприємств, установ, організацій, громадян Ук­раїни, іноземних юридичних чи фізичних осіб чи осіб без грома­дянства за збитки, завдані ними внаслідок порушень водного зако­нодавства, в розмірах і порядку, встановленому чинним законодав­ством.

Так, згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвер­дженою наказом Мінекобезпеки України від 18 травня 1995 р. № 372, майнова відповідальність настає за: самовільне водокорис­тування; самовільне скидання зворотних вод підприємствами, суд­нами та іншими об'єктами; перевищення затверджених нормативів та норм скидання зворотних вод та за інші протиправні дії. Тобто, основними правопорушеннями є: забруднення, засмічення вод, пе­ревищення лімітів забору води або самовільне водокористування (без дозволів) тощо. Для проведення розрахунків збитків встанов­лено коефіцієнти, що враховують категорію водного об'єкта: морські та поверхневі водні об'єкти комунально-побутового водокористування — 1,0; поверхневі водні об'єкти господарсько-побу­тового водокористування — 1,4; поверхневі та морські водні об'єкти рибогосподарського водокористування: II категорії — 1,6;

І категорії — 2,0. Розрахунок збитків здійснюється за допомогою відповідних формул, показники яких включають кількість шкідли­вих речовин, обсяг води та її коефіцієнт за категорією.

За шкоду, заподіяну внаслідок забруднення територіальних і внутрішніх морських вод України із суден, кораблів та інших пла­вучих засобів, підприємствами, установами, організаціями, грома­дянами України, іноземними юридичними особами та громадяна­ми, обчислення розміру відшкодування та сплати збитків здійснюється згідно з Положенням, затвердженим наказом Мінекобезпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116' та згідно з таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1995 р. № 4842. В основу обчислення розміру відшко­дування таких збитків покладено: вид забруднюючих речовин, скинутих у водне середовище, кілограм-еквівалент таких забруд­нюючих речовин та розмір відшкодування збитків за одиницю виміру (у доларах США). Наприклад, за 1 кг солей важких металів встановлено таксу у розмірі 12936 дол.; за 1 кг шкідливих речовин за категорією токсичності А — 1522 дол.; за 1 куб. м господарсь­ко-фекальних стічних вод — 140 дол. Розміри відшкодування збитків обчислюються посадовими особами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами спеціально уповноважених ор­ганів інших міністерств, відомств, яким надано права державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, громадськими інспекторами з охорони навколишнього природно­го середовища.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних осіб від плати за спеціальне во­докористування та плати за забруднення водних ресурсів скидами забруднюючих речовин та розміщенням відходів у водних об'єктах3.

Адміністративна відповідальність у цій галузі передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме за: порушення права державної власності на води (ст. 48); пору­шення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення ви­мог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59'); порушення правил водокори­стування (ст. 60); пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61); невико­нання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62); перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів (стосов­но водних ресурсів — ст. 912); недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79'); пору­шення правил складування, зберігання, розміщення, транспор­тування, утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82);

порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і аг-рохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); експлуатація на водних об'єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86'); невико­нання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і си­стем, речовин і матеріалів (ст. 91'); невиконання законних роз­поряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної та ядерної безпеки або охорону природних ресурсів (ст. 1885).

До суб'єктів адміністративних порушень в галузі використання і охорони вод можуть бути застосовані такі засоби адміністратив­ного впливу: накладання штрафів (на посадових осіб і громадян);

обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяль­ності підприємств, установ, організацій і об'єктів, незалежно від форм власності, у разі порушення ними законодавства про охоро­ну природного навколишнього середовища', у тому числі й водно­го законодавства.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодав­ства застосовується до винних за: приховування або перекручення відомостей про стан екологічної (в тому числі водних ресурсів) си­туації чи захворюваності населення (ст. 227' Кримінального кодек­су (КК) України); забруднення водойм (ст. 228 КК України); за­бруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228' КК України).