Особливе місце серед суб’єктів координаційної діяльності посідає прокурор. Це випливає із його правового статусу. Закони України «Про прокуратуру» (ст. 10) і «Про засади запобігання і протидії корупції» (ч. 5 ст. 5) саме на прокурора покладають завдання щодо координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції.
Координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією Генеральний прокурор України у наказі від 04.05.2012 р. № 1/1гн визначив одним із головних пріоритетів у роботі прокурорів усіх рівнів.
Без прокурора координаційна діяльність неможлива. Інші правоохоронні органи під час виконання покладених на них завдань можуть узгоджувати свої дії, проте така діяльність не є координаційною. Саме прокурор – організатор і керівник цієї діяльності. Він приймає рішення щодо проведення координаційних заходів, ініціює і організує їх. Інші суб’єкти координаційної діяльності можуть надавати пропозиції прокурору, який їх вивчає і узагальнює. Прокурор обирає форму координаційної діяльності, визначає керівників правоохоронних органів, які будуть брати у ній участь, запрошує їх до розробки і прийняття координаційних заходів, готує проекти документів, головує на координаційних (міжвідомчих) нарадах, надсилає прийняті рішення іншим суб’єктам, контролює їх своєчасне і належне виконання.
Особливості координаційної діяльності прокурорів різних рівнів визначаються їх компетенцією.
Закон України «Про прокуратуру» не містить переліку суб’єктів, діяльність яких має координуватися. У ст. 10 цього Закону передбачено, що Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність правоохоронних органів. Визначення поняття «правоохоронні органи» міститься у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» [4]. До правоохоронних органів, окрім прокуратури, віднесено органи внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції. Проте прокурор має координувати діяльність не всіх зазначених органів, а лише тих, завданням яких є протидія корупції і насамперед спеціально уповноважених суб’єктів у цій сфері.
До проведення координаційних заходів можуть залучатися інші посадові особи правоохоронних органів, органів державного контролю та військового управління для заслуховування інформації щодо проведеної роботи з питань запобігання та протидії корупції. Так, для участі у цих нарадах доцільно запрошувати голів відповідних судів. Це важливо в контексті формування узгодженого підходу в правозастосовчій практиці щодо притягнення до відповідальності осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Голова суду або за його дорученням заступник голови чи суддя може проінформувати учасників наради про характерні порушення закону щодо протидії корупції, які були виявлені при розгляді судом проваджень про корупційні правопорушення. Однак слід враховувати, що участь голови суду в такій нараді є добровільною. Суд, окрім того, не може бути виконавцем чи співвиконавцем заходів, визначених за наслідками проведення координаційної наради. Вказані вимоги базуються на принципі незалежності та самостійності судів, що закріплений у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На координаційні наради запрошуються керівники органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для заслуховування інформації щодо їхньої діяльності з питань попередження і протидії корупції.
Коло суб’єктів координаційної діяльності залежить від обраної форми та рівня координації.
