Політична культура має винятково важливий аспект, пов'язаний з поведінкою та діяльністю політичного суб'єкта, які визначають передусім стиль участі суб'єкта в політичному житті, тобто сукупність методів і засобів його політичної практики, компетентність, професіоналізм, моральність тощо. Відомо, що не всі суб'єкти політики володіють належним стилем діяльності. Тому одним із основних критеріїв оцінки їх політичної культури е здатність до участі в політичному процесі, уміння правильно оцінювати політичну ситуацію, результативність діяльності.
Чим людина активніша, зацікавленіша, конструктивніша, тим вища її політична культура. Безумовно, зміст політичної культури, зокрема її аспект, пов'язаний з поведінкою суб'єкта, досить ємний. Приміром, помітне місце в ньому посідають політичні традиції та символи. Традиції зберігають елементи минулого політичного досвіду, є способом передачі зразків політичної свідомості й поведінки від покоління до покоління. Хоча зі зміною історичних умов вони можуть оновлюватись або навіть зникати. Своєрідною ознакою культури соціуму є політична символіка (прапор, герб, гімн. Символіка має яскраво виражене емоційне забарвлення і подекуди здатна відігравати мобілізуючу роль.
Політична культура виконує певні соціальні функції:
- Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості.
- Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. Це сприяє попередженню політичних реформацій, нормалізації та стабілізації життя суспільства.
- Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо).
- Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб'єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій.
- Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв'язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства.
3. Етнонаціональна політика за складних і неоднозначних умов сучасних національних процесів, зростання національної самосвідомості набуває нового змісту. Багатонаціональні держави, колоніальні імперії, що утворилися внаслідок поневолення інших народів та реалізації імперської політики «поділяй і владарюй», не витримали випробування часом і розвалилися під тиском національно-визвольної боротьби народів за право бути вільними й незалежними. Пріоритет загальнолюдських цінностей, який став головним принципом у діяльності демократичних держав, зумовив необхідність нових підходів політико-владних структур до національного питання.
Західна політологія має орієнтовно три різні точки зору щодо політики держави стосовно етносів. Прихильники першої точки зору А. Степен, Й. Уоллерстейн та ін. вважають, що держава повинна виробляти й реалізовувати певну політику, спрямовану на розподіл ресурсів, створення сприятливих умов для всіх етносів, водночас не втручаючися в їх національну самобутність. Інші дослідники — М. Леві, М. Хехтер та ін. — твердять, що держава стосовно етносів є відносно автономною силою, а політична її еліта має на меті власні корпоративні цілі, спрямовані на утримання влади, іноді навіть всупереч інтересам титульної нації (нації, назву якої має країна). Третю точку зору репрезентують П. Ванден Берг, Е. Сміт та ін. Вони характеризують державу як інструмент титульної нації, яка здійснює контроль над державним апаратом і суспільством. Наявність цих різних точок зору, з одного боку, відбиває реальний стан речей щодо розв'язання згаданих проблем у різних державах, а з іншого — ускладнює розуміння цих проблем, сприяючи пошукові оптимальних шляхів їх розв'язання (Ю. Римаренко).
У формуванні етнополітики важливу роль відіграє національна самосвідомість. Її характеризує сукупність поглядів, оцінок, ставлення і відносин, що виражають зміст, рівень і особливості уявлень членів національної спільноти щодо власної історії, сучасного стану і перспектив розвитку, а також відносно місця серед аналогічних спільнот та характеру взаємовідносин між ними. У процесі формування територіальної, соціально-економічної й духовної спільноти на фоні дії етнопсихологічних факторів посилюється процес самоідентифікації й консолідації людей у спільноти типу етносу, нації.
Сутність етнополітичної свідомості полягає у зіставленні власних інтересів із запитами інших етносуб'єктів, а також у з'ясуванні засобів і ступеня державного втручання у процес погодження й реалізації претензій цих спільнот.
Одним із найважливіших завдань етнополітики є захист прав людини. Національні права належать до невід'ємних прав особи. Однак вони не індивідуальні, як, скажімо, політичні, громадянські та ін. Це пов'язане з тим, що кожна окрема людина може реалізувати свої національні права лише через певну етнічну спільноту.
