Оформлення розрахунково-графічної роботи

Виконання розрахунково-графічної роботи передбачає її відповідне оформлення. Студент повинен дотримуватись певних вимог щодо оформлення розрахунково-графічної роботи. Розрахунково-графічної робота має бути надрукована на ПК українською мовою й правильно оформлена. Текст роботи має розміщуватися з однієї сторони аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм). Шрифт – Times New Roman звичайної жирності. Розмір шрифту - кегль 14. Обсяг 12-17 сторінок.

Щільність тексту розрахунково-графічної роботи повинна бути однаковою по всьому тексту. Береги: зверху та знизу - 2см, зліва - 3 см, справа -1 см. Міжрядковий інтервал -1,5. На одній сторінці може розміщуватись до тридцяти рядків тексту.

Усі складові розрахунково-графічної роботи потребують відповідного оформлення. Текст основної частини друкується згідно загальних вимог, однак, допускається розміщення таблиць та інших ілюстративних матеріалів на аркушах паперу формату А3 (не більше 40 рядків на сторінку).

У разі необхідності дозволяється вписувати у друкований текст розрахунково-графічної роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні позначення. Робити це потрібно чорнилом, тушшю або пастою тільки чорного кольору. При цьому щільність вписаного тексту має бути наближеною до щільності основного тексту. Якщо у тексті роботи потрібно включити роздруковані на ПЕОМ програмні документи, то слід дотримуватися таких вимог:

- документи мають відповідати формату паперу А4,

- їх потрібно включати до загальної нумерації сторінок роботи і розміщувати, як правило, у додатках.

Текст основної розрахунково-графічної частини роботи поділяється на розділи, підрозділи, пункти та підпункти згідно із планом.

Заголовки структурних частин роботи ("ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ", "ДОДАТКИ"), пишуться або друкуються великими літерами симетрично до тексту (по центру рядка). Заголовки підроз­ділів, пишуться або друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапка в кінці заголовка не ставиться.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам в основному тексті. Кожну структурну частину роботи слід починати з нової сторінки.

НУМЕРАЦІЯ

Нумерація сторінок має бути наскрізною: номер сторінки проставляють арабськими цифрами у її правому верхньому куті або посередині, проте на титульному аркуші (перша сторінка роботи) номер сторінки не проставляють.

Структурні елементи роботи ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВКИ та ПРОПОЗИЦІЇ, СПИСОК ВИ­КОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ, ДОДАТКИ не мають порядкового номера.

Нумерацію розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Підрозділи нумерують у межах кожною розділу, використовуючи номер розділу і порядковий номер підрозділу, між якими ставиться крапка. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка: наприклад, "1.4." (четвертий підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

ІЛЮСТРАЦІЇ

Ілюстративний матеріал у формі схем, діаграм, графіків тощо, який подається у межах певного розділу, оформляється таким чином: під ілюстрацією пишуть слово «Рисунок» і проставляють номер, який складається з номера розділу та, через крапку, порядкового номера ілюстрації у даному розділі, наприклад: Рисунок 2.1 - перший рисунок другого розділу.

Ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу, за винятком ілюстрацій у додатках. Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщуються послідовно під ілюстрацією.

Ілюстрації слід подавати у розрахунково-графічній роботі безпосередньо після тексту, де їх згадано вперше або на наступній сторінці. Якщо вони містяться на окремих сторінках роботи, їх включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстративні або табличні матеріали, розміри яких є понад формату паперу А4, враховують як одну сторінку і розміщують так само після посилання на них у тексті роботи.

На всі ілюстрації мають бути посилання у тексті.

ТАБЛИЦІ

Розрахунки, які наводяться у тексті, доцільно подавати у вигляді таблиць, дані яких мають бути обов’язково проаналізовані в роботі.

Нумерація таблиць у тексті роботи здійснюється таким чином: праворуч над заголовком таблиці пишуть слово «Таблиця» та її порядковий номер. Номер таблиці складається з номера розділу та, через крапку, порядкового номера таблиці в даному розділі. Наприклад: Таблиця 2.1 — перша таблиця другого розділу.

Якщо таблиця має продовження на наступній сторінці, то пишуть: Продовження табл. 2.1.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком розміщених у додатках) у межах розділу.

Кожна таблиця мусить мати заголовок, який відображає її зміст.

Заголовок таблиці розміщують під словом “Таблиця” над самою таблицею і друкують по центру аркуша. Заголовок і слово "Таблиця" починають із великої літери. Їх не підкреслюють.

Приклад побудови таблиці

 

Таблиця (номер) - Назва таблиці

 

Головка Об’єкти підмета	І ознака присудка	Заголовки граф ІІ ознака присудка
				Підзаголовки граф
Рядки
Боковик Графи (колонки) (заголовки рядків)

 

Існують певні правила оформлення таблиць. У разі, коли показники, які містяться у таблиці, мають однакову одиницю виміру, то їх виносять у заголовок таблиці (наприклад: Розподіл трудових ресурсів, тис. чол.). Якщо ж одиниці виміру різні, то вони наводяться в найменуваннях відповідних граф та рядків таблиці. Всі дані однієї графи подаються з однаковою точністю. Під таблицею можуть бути примітки до окремих граф чи клітинок.

Об'єкти підмета та ознаки при­судка треба розміщувати в певній логічній послідовності. У присудку абсолютні значення часто доповнюють відносними та середніми.

Графи присудка нумерують, якщо таблиця займе кілька сторінок. У найменуваннях граф іноді наводиться спосіб обчислення показника. Наприклад, у найменуванні графи 3 може бути наведено обчислення "гр.2: гр.1".

Таблиця не повинна мати незаповнених клітинок. Тому, якщо немає відомостей про розмір явища, проставляються крапки (...), відсутність явища позначають тире (-), число 0,0 ставиться у випадках невеликої величини, коли число в даній клітинці знаходиться за межами точності, прийнятої у таблиці. Позначка “X” ставиться в тому разі, коли клітинка не заповнюється.

Заголовки граф починаються з великих літер, підзаголовки - з малих, якщо складають одне речення із заголовком, і з великих - якщо вони є самостійними.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту тексту або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Таблиці треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної таблиці потрібно залишати один вільний рядок.

ФОРМУЛИ

Формули в розрахунково-графічній роботі нумеруються арабськими цифрами у межах розділу. Порядковий номер формули вказують у круглих дужках праворуч від неї. Цей номер має складатися з номера розділу і порядкового номера формули в даному розділі, між якими ставиться крапка. Наприклад, (3.1) означає: перша формула у третьому розділі.

Номери формул пишуть біля правого берега сторінки на рівні відповідної формули у круглих дужках, наприклад: "(3.1)" (перша формула третього розділу).

Пояснення значень символів, числових коефіцієнтів у формулах треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані в формулі, і кожне - з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишати один вільний рядок.

Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

ПОСИЛАННЯ

У тексті роботи обов’язково мають бути зроблені посилання на джерела, з яких були запозичені цифрова інформація і цитати, наведені в курсовій роботі.

Посилання на джерела слід здійснювати за допомогою квадратних дужок, у яких проставляється порядковий номер джерела зі списку використаних джерел інформації та відповідна сторінка. Наприклад: [8, с. 12].

Посилання на ілюстрації до контрольної роботи оформлюють порядковим номером ілюстрації: наприклад, "рис. 2.3"; на формули - порядковим номером формули: наприклад, "у формулі (3.1)". Посилання у тексті на таблиці пишуть скорочено: наприклад, "у табл. 1.2". У- повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вживати скорочене слово "дивись": наприклад, "(див. табл.1.2)".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводите цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оціню­вання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи, до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знакпитання;

е) якщо автор розрахунково-графічної роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.).

ДОДАТКИ

Додатки до розрахунково-графічної роботи оформляють як її продовження на наступних сторінках і розміщують у порядку появи посилань на них у тексті роботи. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки.

Оформляють додатки таким чином:

1) по центру рядка малими літерами з першої великої літери друкують слово «Додаток __» і великою літерою української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, вказують його порядковий номер. Нумерують додатки наскрізно від першого до останнього.

2) під словом “Додаток __” малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки друкують заголовок;

3) текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад. А.2 - другий розділ додатка А; В.3.1 - перший підрозділ третього розділу додатка В;

4) ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділудодатка Д; формула (А. 1) - перша формула додатка А.

ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

Джерела у списку використаних джерел інформації можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ - елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після ВИСНОВКІВ.

Бібліографічний опис друкованої праці являє собою сукупність відомостей про неї (а також її частину або групу праць), які дають можливість ідентифікувати працю, одержати уявлення про її зміст, читацьке призначення, обсяг та інше. Бажано, щоб ці описи спочатку було зроблено на каталожних картках, щоб пізніше скласти з них робочу картотеку. Слід пам’ятати про те, що правильно записати джерело інформації – справа однієї хвилини, але ця хвилина збереже години роботи.

Бібліографічний опис має відповідати вимогам державного стандарту з обов'язковим дотриманням правил опису друкованих праць (із зазначенням назви праці, автора, міста видання, видавництва, року видання, номера, кількості сторінок та інших вихідних даних). Потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із таких стандартів:

- ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура та правила оформлення,

- ГОСТ 7.1-84 "Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления",

- ДСТУ 3582-97 "Інформація та документація. Скорочен­ня слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила",

- ГОСТ 7.12-93 "Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила".

Бібліографічний опис джерела інформації складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерелом відомостей для бібліографічного опису може бути титульна сторінка, випускні дані (найчастіше вміщені на звороті титульної сторінки), вступ, сам текст конкретної друкованої праці та ін..

Бібліографічний опис роблять безпосередньо за тим виданням, яке описують, застосовуючи деякі чітко визначені скорочення (довільні скорочення слів не допускаються).

Елементи бібліографічного опису відокремлюють умовними розділовими знаками: крапкою (.), двома крапками (:), комою (,), крапкою з комою (;), крапкою й тире (. -), похилою лінією (/), двома похилими лініями (//) тощо.

Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та ін.

Відомості про автора (чи авторів) включають його прізвище (у називному відмінку) та ініціали, наприклад, “ Копетчук О.В.”. При потребі вказують додаткові відомості про автора (батько, син, спеціальність тощо).

Назву видання вказують у такому вигляді й послідовності, як і на титульному аркуші. Скорочувати слова у назві не дозволяється. У додатках, елементах бібліографічного опису застосовують уніфіковані скорочення.

При потребі назву видання доповнюють деякими додатковими відомостями про нього, які характеризують його тип (монографія, довідник, навчальний чи методичний посібник тощо), призначення (для якої категорії читачів призначене - школярі, студенти, викладачі та ін.), відомості про офіційний характер, про те, що його перекладено з іншої мови та інші. Перед першими відомостями цієї групи ставлять дві крапки (:). У разі наведення декількох указаних відомостей, їх відокремлюють крапкою (.).

Відомості про авторство наводять у тому разі, коли книгу написано колективом із трьох і більше авторів. До них відносять також відомості про всіх, хто брав участь у створенні книги, наприклад, “відповідальний редактор”, “перекладач” тощо. Перед цією групою відомостей ставлять умовний знак у вигляді похилої лінії (/).

Бібліографічний опис словника виконують за правилами бібліо-графічного опису книги. Не відрізняється від бібліографічного опису книги і бібліографічний опис довідника.

Зведений бібліографічний опис багатотомного видання теж подібний до опису книги. Відомості про те, із скількох томів складається видання, вказують безпосередньо після назви видання, відокремивши його двома крапками (:). Якщо багатотомне видання вийшло з друку протягом кількох років, то наводять рік виходу першого і через тире рік виходу останнього тому.

Відомості про повторність видання наводять в уніфікованій формі незалежно від того, як їх указано у самому виданні. Спочатку арабськими цифрами вказують порядковий номер видання, до якого через дефіс додається відмінкове закінчення, наприклад, “ 3-є випр. і доп. вид.”.

Місце видання, тобто місто, в якому знаходиться видавництво або установа, що здійснила видання, вказують повністю у називному відмінку. Як виключення скорочують назви: Києва - К., Москви - М, Ростова - на - Дону - Ростов н/Д, і в літературі мину­лих років - Ленінграда - Л., Мінськ-М. Відокремлюють позначення місця видання від попере­дніх відомостей знаком тире (-).

Назву видавництва або установи, що здійснила видання, наводять у називному відмінку, стисло, так, як це зроблено у самому виданні. Між попереднім елементом опису й назвою видавництва ставлять дві крапки (:). Назву видавництва в лапки не беруть, наприклад, “ К.: Олді – плюс ”.

Рік видання завжди вказують арабськими цифрами (без літерних позначень) і відокремлюють від попереднього елемента комою.

Кількість сторінок дає уявлення про обсяг друкованої праці. Указують кількість сторінок арабськими цифрами з додаванням позначення одиниці підрахунку: “с.” (сторінки). Для деяких видань його обсяг указують в інших одиницях, наприклад, стовпчиках – “стп” (це характерно для енциклопедичних видань).

У кожному конкретному виданні елементи бібліографічного опису конкретизуються й мають деякі специфічні особливості.

Бібліографічний опис книги одного автора включає прізвище та ініціали автора, назву книги, відомості, що уточнюють зміст, призначення та повторність видання книги, місце видання, рік видання й кількість сторінок у книзі.

Приклад:

• Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: ТОВ Лібра,1998.-248 с.

Бібліографічний опис книги двох і трьох авторів включає прізвища та ініціали всіх авторів, відокремлені комою, та всі інші елементи опису книги.

Приклад:

• Славов В.П., Високос М.П. Зооекологія - К.: Аграрна наука. -376 с.

• Ігнатенко М.Г., Малєєв В.О., Пилипенко Ю.В.Основи економіки природокористування. - Херсон: Олді-плюс, 2007.-304 с.

Як правило, якщо авторів чотири, їх прізвища не вказують на титульному аркуші видання. Про них можна дізнатися зі звороту титульного аркуша або вступу до книги. Тому відомості про авторів (зазначають спочатку ініціали, а потім прізвище) у цьому разі вказують після назви книги. Між назвою книги й переліком прізвищ авторів ставлять похилу лінію (/). У колективних виданнях передбачається, що крім авторів у створені книги можуть брати участь і інші особи, які здійснюють її редагування тощо. Відомості про це вказують після прізвищ авторів.

Приклад:

• Організація самостійної роботи студентів / В.К. Тимченко, Н.А. Ніколаєв, І.В. Миколайчук, Н.Р. Юлій / Під ред. О.Н. Рибачук. – Херсон.: Айлант, 2005. – 227 с.

У бібліографічному описі книги п’яти й більше авторів указують ініціали та прізвища тільки перших трьох із додаванням слів “та ін.”.

При дуже значній кількості авторів у бібліографічному описі їх взагалі не вказують, а наводять тільки прізвища тих осіб, які здійснювали редагування книги.

У бібліографічному описі багатотомного видання для позначення кількості томів застосовують велику літеру “Т” і арабські цифри.

Приклад:

• Український Енциклопедичний Словник / Ф.С.Бабічев та ін. 2-ге вид. - К.: Голов, ред. УРЕ, 1986 - 1987. Т. 1 - 3.

Бібліографічний опис окремого тому багатотомного видання може бу­ти складений за двома варіантами.

За одним із них опис окремого тому може складатись із загальних відомостей про все видання, доповнене відомостями про окремий том. Цей варіант застосовують тоді, коли окремий том видання має власну назву. Тоді спочатку наводять відомості про цей том за правилами бібліографіч­ного опису звичайної книги, а вже після цього - відомості про те, до складу якого видання входить окремий том, позначення та номер цього тому:

• Величко В.Н. Шумят дожди: Роман. - Л.: Художественная литература, 1978. - 664 с. (Собр. соч.: T.I).

Другий варіант, коли окремі тома видання власних назв не мають:

• Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: В 2-х т. – К.: Ника-Центр Эльга, 1999. – Т. 2.

Бібліографічний опис частини видання включає відомості як про саму складову частину, так і про документ, у якому її вміщено. Відомості про складову частину відокремлюють від відомостей про сам документ двома похилими лініями (//). Ця складова частина видання може являти собою самостійну працю (напри­клад, стаття у журналі, матеріал виступу на конференції) або певну частину праці, що має самостійний заголовок (це може бути розділ чи підрозділ книги).

У бібліографічному описі статті з періодичного видання спочатку наводять відомості про статтю, а потім про видання, у якому її вміщено. Відомості про статтю включають прізвище (у називному відмінку) й ініціали автора статті та її повну назву. Відомості про видання включають його назву (назву журналу в лапки не беруть), рік виходу журналу і його номер. Елементи відомостей про ви­дання відокремлюють між собою крапкою й тире (. -). У кінці опису вказують сторінки, на яких розміщена стаття у даному журналі (її початок і кінець), відо­кремлені від попередніх відомостей крапкою з тире. Для позначення кількості сторінок застосовують велику літеру “С.” і арабські цифри. Так само, як і статті в журналах, описують статті з періодичних видань:науково - технічних та науково - методичних збірників. Різниця полягає тільки в тому, що замість номера періодичного видання, вказують випуск збірника праць. Якщо випуск (том) видання, що продовжується, має ще окрему назву, її вказують додатково в дужках, після зазначення сторінок.

Приклад:

• Юрчишин В.В. Ефективність як вирішальний економічний критерій //Економіка України. - 2008. - № 12(170). - С. 143-145.

Коли авторів статті два чи три, то їх прізвища відокремлюють комою:

• Мармуль Л.О., Коваленко І.В. Державне регулювання інвестиційної діяльності переробних підприємств агропромислового комплексу //Економіка України. - 2008. - № 12(170). - С. 62-69.

При кількості авторів статті більше трьох, вказують прізвища тільки перших трьох із додаванням слів “та інші”.

Бібліографічний опис статті з неперіодичного видання повинен містити відомості про саму статтю та відомості про видання, виконані за правилами опису книги.

Приклад:

• Мохненко А.С. Аудит діяльності підприємств малого бізнесу //Таврійський науковий вісник: Зб. наук. праць. Вип.28. - Херсон: Айлант, 2003. - С.259-262.

Бібліографічний опис матеріалів виступу на науковій конференції виконують подібно до опису статті в журналі чи збірнику.

Бібліографічний опис статті з енциклопедії подібний до опису статті в журналі. Назви універсальних енциклопедій дозволяється у відомостях про видання вказувати абревіатурами. Місце видання енциклопедій і на­зву видавництва не вказують.

Приклад:

• Бирюков Б.В., Гастев Ю.А., Геллер E.С. Моделирование // БСЭ 3-е изд., 1974. - Т. 16. - С. 393 - 395.

Приклад бібліографічного опису складової частини книги:

• Литвин В.М. Акт проголошення незалежності України //Енциклопедія історії України.-2003.-Т.1:А-В.-С.57-58.

Якщо студент користується електронним джерелом інформації, то оформляти його потрібно так:

http://www.nau.kiev.ua - Нормативні акти України.

 

 

2. ВАРІАНТИ РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНИХ РОБІТ.

 

Варіанти розрахунково-графічної роботи обираються відповідно до залікової книжки студента.

 

Таблиця 2.1- Варіанти розрахунково-графічної роботи.

 

Номер варіанту	Останні дві цифри залікової книжки студента
	01,26,51,76
	02,27,52,77
	03,28,53,78
	04,29,54,79
	05,30,55,80
	06,31,56,81
	07,32,57,82
	08,33,58,83
	09,34,59,84
	10,35,60,85
	11,36,61,86
	12,37,62,87
	13,38,63,88
	14,39,64,89
	15,40,65,90
	16,41,66,91
	17,42,67,92
	18,43,68,93
	19,44,69,94
	20,45,70,95
	21,46,71,96
	22,47,72,97
	23,48,73,98
	24,49,74,99
	25,50,75