Покаянна молитва. Псалом 51 (50)

Вступ

Одним з наймиліших для людського серця набоженств є, без сумніву, набоженство за терплячі душі в чистилищі. До нього спонукають нас ті причини, що це душі Божих дітей, які були з'єднані з нами багатьма вузами любові, поки жили на землі. Вони з'єднані з нами ще й досі. Стан їхній жалюгідний через повну неможливість надолужити Божій справедливості не інакше, як через терпіння. Ми ж, зі свого боку, легко можемо надати їм необхідну допомогу. Ті ж причини спонукали мене до написання цієї книжечки.

Нехай заохочує вона до посилення набоженства за душі померлих в серцях багатьох вірних, спонукає нас до діяння на хвалу Божу, для спасіння тих душ і для власної користі: "Про в'язнів пам'ятайте, немов би ви самі були в кайданах" (Євр. 13, 3), начеб ви самі були в такому сумному становищі. Вони нас випередили, ми підемо за ними. Чи може хтось з нас похвалитися, що у хвилині смерті йому нічого не залишиться на відпокутування за легкі провини, ані дочасна кара для відкуплення? І чи взагалі знайдеться хтось, хто не боїться чистилища, менш чи більш тяжкого? Довга мука чистилища є, можливо, для багатьох людей найкращою долею, якої вони могли сподіватися.

Тому "пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були в кайданах". Чинім для них тепер те, чого б ми самі бажали для себе від інших.

Чи хотіли б ми, щоб про нас забули, і ніхто б не мав жодного співчуття до наших терпінь? То ж будьмо благородними та жертовними до душ, які терплять у чистилищі, настільки, наскільки самі прагнемо отримати колись те благородство від інших. "Якою-бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють" (Лк. б, 38). "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя" (Мт. 5, 7).

Приклади, які тут додаю, взято з праць побожних письменників. Відкидати багато чого з них лише тому, що вони є незвичними й викликають подив, - було б необгрунтовано. Подібно, як і заперечувати те, що померлі з'являються нам. Посилаюся на Святе Письмо і на правдиві свідчення. Наскільки легковірно вважати за. правду різні подібного типу оповіді, настільки, певно, було б зухвальством легковажно відкидати все це. Зрештою, ті оповіді вимагають лише такої віри, на яку взагалі заслуговує людська правдомовність.

Нехай кожен, хто, прочитавши це видання й почерпнувши з нього щось корисне для себе й для інших, хоч один раз відмовить "Отче наш" за тих, хто цю книжечку написав, чи ще за живих, чи вже терплячих у вогні чистилища.

День I
Сопричастя Святих "Вірю у сопричастя Святих"

(Апостольський Устав)

Перш, ніж почнемо щоденне розважання, станьмо в присутності Господа Бога і просімо Його, аби Він просвітив наш розум та скерував нашу волю до доброго, щоб ми якнайбільше скористали з того розважання.

1. Сопричастя Святих. Перед тим, як Господь наш Ісус Христос залишив цей світ, Він заснував Святу Церкву, щоб через неї усі люди могли користати з плодів Його Відкуплення. І хто не захоче, аби Ісус Христос поставив його на рівні з поганами та митарями (Мт. 18, 17), той повинен бути членом тієї Церкви і ввійти до єдиної кошари Божого Пастиря.

Дверима до неї є Святий Хрест, яким не тільки зовнішньо але й внутрішньо з'єднуємося з тілом Церкви, з її душею, над усе, стаємо дітьми й живими членами одного Містичного Тіла, головою якого є Ісус Христос; залишаємося ними так довго, аж поки не втратимо через смертельний гріх тієї ласки, яку уділив нам Святий Хрест. Звідси випливає, що це з'єднання сягає поза наше життя; смерть не тільки не знищує його, але й вдосконалює, і то тим більше, чим більше ми злучені з Ісусом Христом. Тому в майбутньому житті є стільки живих членів Церкви, скільки християн в освячувальній ласці зійшло з цього світу. Повсякденні гріхи не зменшують освячувальної ласки і не виключають можливості осягнути небо, але, як і невідпокутувані дочасні кари за відпущені вже гріхи - не можуть відразу дістатися до неба, бо "не ввійде до нього ніщо нечисте" (Одкр. 21, 27).

Ті вірні, які вже перейшли до позагробового життя, знаходяться у двох станах: одні вже в небі, а інші ще не можуть ввійти до неба, і тому перебувають у чистилищі.

Наша Церква об'єднує в собі Церкву воюючу, Церкву терплячу і Церкву тріумфуючу, тому й душі у чистилищі належать до цього об'єднання, що охоплює і це, і майбутнє життя. Про останнє говоримо словами "вірю у сопричастя Святих", а це означає, що одні беруть участь у духовних добрах інших.

Які ж тоді ми щасливі, що належимо до членів Католицької Церкви! Якою чудовою, корисною і втішаючою є злука з Ісусом Хистом і всіма Святими. Яку, подиву гідну картину зображає нам та незліченна осідлість душ зі своїми трьома дільницями, що знаходяться між собою в установленому зв'язку. Воююча Церква одну свою руку простягає терплячому, а другою підхоплює руку Церкви тріумфуючої. Подячні моління, благальні, благодарення, поміч, віра, надія і любов постійно перепливають від одних до інших як животворний струмок.

Ніхто тут не залишений сам на сам. Немов металеві пластинки, з'єднані в одному магніті, так і ті душі взаємно користають як з своїх, так і чужих сил¹. Хто до цієї спільноти належить, направді, не є вбогим, хоч би в очах світу виглядав найубогішим і найнижчим. Їхній скарб -це багатство заслуг Ісуса Христа і Святих, а шляхетність - це гідність Самого Богочоловіка, який прийняв їх як живих членів Своєї Церкви.

2. День заупокійний. Церква знає, що країна померлих - то земля забуття (Див. Пс. 88, 13), що про померлих згадують рідко, найчастіше безплідно, і так коротко, що це прирівнюється до забуття. А щоб зарадити ньому великому злу, Церква, як добра Мати, щодня при престолах пам'тає про тих, які померли, поєднані з Нею. Цим Вона не обмежується, бо, для особливої користі своїх дітей у чистилищі установила окрему урочистість: День заупокійний. І справді, завжди, особливо з нагоди цього свята, Церква звертається до нас, просить і з усією сердечністю материнської любові благає, щоб ми подали руку допомоги нашим братам та сестрам, які нас випередили і ще перебувають в огні чистилища. О, як гаряче прагнуть і чекають на це свято душі, що вже віддавна сподіваються нашої допомоги. О, якби ми могли побачити, як з глибини чистилища, в променях слави, душа возноситься до неба, якби ми могли побачити її, блиском осяяне лице, її ангельську красу, ми, напевно, посвятили би все, навіть те, що найцінніше, найбільш миле нашому серцю, лиш би тільки усвідомити собі, що ми теж спричинилися до цієї радості.

Отже, жертвуй Найвищому Судді через молитви Святих всі благодарення, які сьогодні по цілому світу складають за душі померлих і те, що ти сам постановив виконувати у цьому місяці. В ці дні відвідай цвинтар. Гарний то християнський звичай, що утотожнюється з вірою про сопричастя Святих. Якщо ти не сповідався в день Усіх Святих, то зроби це сьогодні і прийми святе Причастя за душі померлих. Бо якщо хто прагне, щоб Господь Бог вислухав його молитву, мусить стати перед Ним з чистим серцем.

Усі Святі, моліться до Бога з нами і за душі, терплячі у чистилищі!

Молитва

Просимо Тебе, Господи, про постійну допомогу всіх Святих Твоїх, щоб ми, шануючи їхні заслуги, відчували теж їхню опіку. Зішли нам мир і відверни від Твоєї Церкви все зло її неприятелів, поведи правдивою дорогою відкуплення кари, вчинків і бажань наших і всіх слуг Твоїх. Доброчинцям нашим відплати добрами вічними, а душам усіх вірних, які померли, уділи вічний упокій. Через Христа Господа нашого. Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і акти зітхання: <a name=”zith”> "Отче Предвічний, через Найдорожчу Кров Твого Улюбленого Сина, Ісуса Христа, змилосердися над ними!" і "Вічний упокій дай їм, Господи, а світло вічне нехай їм світить. Нехай спочивають у спокої. Амінь."</a>

Приклад

Паломник із Витанії, що повертався з Палестини, зустрів дорогою побожного пустельника, який запитав паломника, чи знає він Одилія, абата в Клюгні. "Так, -відповів той, - але хотів би я знати, чому запитуєш мене про нього?" Тоді пустельник пояснив, що знає про абата Одилія з чисельних з'явлень, які свідчать про те, як багато душ з чистилища він визволяє своїми добрими вчинками і молитвами, котрі сам за них відмовляє і радить відмовляти братам-монахам.

Пустельник постійно просив паломника, як той буде в монастирі, в Клюгні, повідомити про це монахів і заохотити їх ще ревніше сповняти добрі вчинки за душі у чистилищі. Почувши про це, абат Одиліо теж перейнявся ще більшим співчуттям до душ померлих і почав думати, як можна постійно допомагати їм.

Тоді розіслав по всіх монастирях своєї Конгрегації побажання, щоб, відповідно до приписів Церкви, святкувати 1-ого листопада Всіх Святих, а наступного дня вшановувати пам'ять усіх померлих вірних, жертвувати за них молитви і милостині, особливо Службу Божу.

(Життя св. Одилія в зап. св. Петра Дам'яна)

Це побажання Церква пізніше утвердила і поширила на все християнство.

День II
Свята Церква навчає про існування чистилища

"Вірю, що є чистилище" (Собор Тридентський, 25 сес.)

Є правдою віри і наукою Католицької Церкви те, що "існує чистилище, і душам, які там затримані, можна допомогти молитвами вірних, а особливо милою для Бога жертвою Святої Літургії". (Тридентський Собор, 25 сесія) 1. Бог є найсвятішим і безконечно справедливим. У Його Особі не може бути найменшої недосконалості. Сам Господь говорить: "За кожне пусте слово, яке скажуть люди, - дадуть відповідь Судного дня за нього" (Мт. 11, 26), і "обшукаю Єрусалим зі світлом" (Соф. 1, 12). Це означає, що Бог змушений переглядати добрі вчинки людини, які уподібнюють її до душ святого Єрусалиму, і судити навіть справедливість. І якщо потім душа відходить з цього світу в освячуючій ласці, але ще не зовсім очищеною, навіть з дрібних провин, чи обтяжена невідпокутуваними дочасними карами за відпущені вже гріхи, то Божа Справедливість піддасть її дії вогню, подібно, як золотих справ майстер випалює зі золота чи срібла різні домішки.

Аж тоді, коли душа цілком очиститься від найменшої плямки, Господь Бог може допустити її до щастя оглядати Його в небі лицем в лице.

Так, о Боже, вірю в існування чистилища, бо так правди віри подає мені католицька Церква.

2. Господь Бог - безконечно люблячий і милосердний. В силу Своєї святості і, аби надолужити Своїй справедливості, вкладає Своє милосердя в наші руки. За наукою святої католицької Церкви, можемо вагомо допомогти душам, які терплять у чистилищі. Яке ж це милосердя, Господи, що спроможні на землі сплачувати те, що душі винні Божій справедливості. Чи можна добровільно не відповісти на такі милосердні Божі наміри? Чи для відкуплення душ не буду якнайкраще вживати ті способи, які Господь вклав у мої руки?

Охоплює подив, коли в Святому Письмі читаємо про те, як люди домагалися золотого тельця, і "Арон сказав до них: "Повиймайте золоті ковтки, що у вухах жінок ваших, синів та дочок ваших, та й принесіть до мене". І повиймали люди золоті ковтки, що були в них у вухах, і поприносили до Арона. Позбирав він їх з їхніх рук, розтопив у формі та й зробив з них вилитого бичка" (Вих. 32, 2-4). А нам тут розходиться не про огидного тельця, а про безсмертні душі, які тісно поєднані з Богом і з нами. Душі, які на землі щиро нас любили - а в цьому - ми пересвідчувалися через різні жертви - доглядали нас, опікувалися нами. Розходиться про те, щоб ми наймиліші для нас душі визволили з чистилища, де вони перебувають в невимовних терпіннях, і привели їх до Бога. Цього вони щиро прагнуть. Адже ніхто не вимагає від нас, в тому наміренні, жодних наших дорогих клейнодів, але заплати, яка так мало нам коштує: молитви, посту, милостині, отримання відпусту, прийняття св. Причастя, жертви Святої Літургії, тобто якогось милосердного вчинку, щодо душі або тіла, виконаного в стані освячуючої ласки і в доброму намірі, - все може бути викупом. Хіба не принесемо охоче жертви для такої шляхетної і прекрасної мети? І яким милим та потішаючим є те преконання, що ми причинилися до цього!

Застановися над тим, чи не міг би сьогодні вчинити героїчного акту за душі померлих. Полягає він у тому, що просимо Господа Бога, аби зволив прийняти за душі померлих всі плоди надолуження, як наших добрих вчинків, так і тих, що будуть пожертвувані за нас після нашої смерті. Через те, що жертвуємо плоди відкуплення, які належать тільки до нас, нам нічого не перешкоджає молитися за себе або за інших в той час, як священик відправляє Службу Божу в наміренні інших людей. Якщо приносимо в жертві плоди відкуплення, нам залишається плід заслуги, прохання і т.д.

Вже Папа Бенедикт XIII говорив, що багато вірних різних станів зробили цей акт. Не бійся, що можеш на цьому щось втратити. Нічого не втрачає той, хто щедрий для Бога і тих, кого любить Бог.

Хоч цей героїчний акт інколи називають обітницею, він нікого не зобов'язує. І це не буде гріхом.

Формула для складання героїчного акту

Небесний Отче, у поєднанні зі заслугами Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії, жертвую Тобі за душі у чистилищі всі вчинки надолуження мого життя, а також ті, які будуть для мене пожертвувані після моєї смерті. Віддаю їх в руки Непорочної Діви Марії, аби Вона ласкаво використала їх для тих душ, яких, у Своїй Мудрості і материнській Любові, прагне найшвидше визволити з чистилища. Щиро прошу, прийми, о Господи, цю жертву і дай взамін ласку щодня зростати в Твоїй ласці.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.

Приклад

У монастирі, де перебував св. Малахій, запитали монахів, де і коли кожний з них бажав би померти. Різними були відповіді. Коли прийшла черга до св. Малахія, він не хотів відповідати, але після наполягань - відповів: "Якщо мав би я померти десь далеко, то вибрав би Клерво і День Заупокійний". Бажання його сповнилося. Коли, з плином часу, вибрався до Папи Євгенія III, несподівано і всупереч своїм намірам, в половині жовтня прибув до Клерво і там, в день св. Луки (18 жовтня), захворів. Законниці сердечно опікувалися хворим. Але він говорив: "Даремна ваша праця, щоб життя мені зберегти, але з любові чиню те, чого бажаєте". Всі були сповнені надії, тим більше, що не було жодної ознаки небезпеки. Та хворий запевняв: "У цьому році Малахій повинен скінчити життя. Як знаєте, наближається день, в якому я побажав собі померти. Велику надію маю на те, що того дня живі стільки доброго засвідчують померлим".

Просив про Оливопомазання, з цією метою пішов до церкви, поручив себе молитвам Братів і знову повернувся до келії. В скорому часі, після півночі, 2 листопада 1148 р. Б. помер, маючи 54 роки.

(Життя св. Малахія, описане св. Бернардом).

День III
Святе Письмо повчає про існування чистилища

"Свята й благочестива думка - молитися за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха".

(2 Мак. 12, 45-46)

1. Під час битви Юди Макавея з поганами, окремі юдейські воїни привласнили собі дещо з пожертв, які погани приносили ідолам. Юдейський закон не дозволяв цього чинити. Воїни, в одежі яких були знайдені ті предмети, загинули, і всі зрозуміли, що цей проступок став причиною їхньої смерті. Хоча зле вчинили, проте зважмо, що вчинили це несвідомо, а перед смертю розкаялися в своїх учинках і померли виправдані. Юда Макавей, справжній лицар, що обороняв Божі закони, ревний визнавець релігії своїх батьків, зібрав і послав до Єрусалиму 12000 драхм сріблом, щоб принести переблагальну жертву за гріхи померлих, бо побожно сподівався їх відкуплення і воскресіння. Отже, вже тоді у євреїв був звичай молитися і приносити жертву за душі померлих. Вони були переконані, що так можна їм допомогти, інакше б не збирали грошей на пожертву. Святе Письмо не тільки не осудило такого переконання, але поставило на ньому, так би мовити, печатку правди словами: "Свята і благочестива думка - молитися за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха".

З цього випливає, що є душі померлих, обтяжені гріхами, від яких можемо їх звільнити своїми молитвами. Однак це не може стосуватися благословенних у Небі, бо вони не мають гріхів, ні тих, хто знаходиться в пеклі, бо для них вже немає спасіння. Звичайно, ми мусимо собі усвідомити про існування третього місця, де є можливість відкупитися з гріховних боргів. А цим місцем є чистилище.

2. У Новому Завіті не знаходимо нічого, що могло б заперечити цій вірі. Адже знали про неї Ісус Христос і Апостоли. Якщо б це було безпідставним, або якщо б це був тільки міф, то хіба не могли б виступити проти цього переконання ті, які впевнено перемагали фальшиві та помилкові переконання різних релігійних об'єднань. Не могли б, власне, мовчати стосовно облуди й забобону, бо вже самим мовчанням могли б їх затвердити. Повинні були б з усією енергією виступити проти цього, тим більше, що передбачали, що той звичай і те переконання перейде до християнства, що буде продовжуватись у Церкві, і що навіть Св. Літургії як жертви переблагання будуть відправлятися за померлих. А, проте, ніколи цього не оскаржують, ніде не показують, що їм це не до вподоби.

3. Правда, Ісус Христос і Апостоли вживали слова, які найприродніше стосуються чистилища. Це чудово розуміли перші Отці Церкви і найученіші перекладачі Святого Письма.

В Євангелії від св. Матея (5, 25-26) Ісус Христос так говорить у приповідці: "Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: "Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага".

Цим Ісус Христос хоче сказати, що подібно до того, як поступаєш розсудливо, коли погодишся зі своїм приятелем до того, як він віддасть тебе до суду, так без зволікання поєднайся в тому житті зі своїм противником, щоб через нього ти не потрапив до рук суворого судді, який би послав тебе до місця кари. Якщо б не можна було сплатити поза цим життям все до останнього шага, то, напевно, Ісус Христос не вибрав би того порівняння з боржником, якого звільняють з в'язниці аж тоді, коли він сплатить весь свій борг. На цьому базується наука про чистилище Тертуліана й Орігена, Кипріяна, Єроніма, Амврозія і Хілара та ін.

У св. Матея (12, 32) Ісус Христос говорить: "І коли хтось скаже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому". Отже, відкуплення за гріхи можна отримати в чистилищі, бо інакше ті Христові слова не мали би значення. Ці слова про чистилище розуміли святі Авґустин, Григорій Великий, Ізидор, Бернард, В. Беда й ін.

Св. Павло пише (1 Кор. З, 11-15): "Іншої-бо основ ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, - кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь".

Тут св. Апостол говорить про вогонь після нашої смерті, який не тільки випробовує, але й спалює, який не тільки освітлює наші вчинки, але так ставиться до особи, що вона зазнає шкоди. Тут йдеться про прикрий стан душі, яка мовби очиститься через вогонь й осягне щастя. Так розуміли і пояснювали те місце всі Отці і Флорентійський Собор.

Вірю, о Господи, зі святою Католицькою Церквою, що існує чистилище, бо Ти, відвічна і непомильна Правдо, нам про це об'явив.

Яку ж потіху несе та віра! Якою б страшною була думка про смерть, якби було тільки небо і пекло. Бо хто є таким праведним, щоб міг собі обіцяти небо відразу після смерті, якщо туди можуть бути допущені тільки святі. Дехто до смерті зберігав свою невинність, проте не смів обіцяти собі неба, а зі страхом і тремтінням чекав суду. Були й такі, що відчували сувору покуту, за свої тяжкі гріхи здійснювали надзвичайні умертвіння, однак і вони були в непевності, чи заслужили на любов, а чи на гнів Божий. Але наскільки більшою була б їхня тривога, якби не тверда віра в те, що існує чистилище. А як би мусив я боятися, коли ж ані не жив так невинно, ані не спокутував за гріхи так, як вони, коли був таким холодним у молитві, таким лінивим для добрих учинків, таким слабким і недбалим в боротьбі зі своїми схильностями.

І яка ж то потіха знати для мене, слабкого, грішного чоловіка, що Господь Бог після земного життя приготував мені місце, де зможу довершити покуту й стати гідним неба. "Бо у Бога є милість, і відкуплення велике в Нього" (Пс. 30, 7).

Молитва

О Господи, Творче й Відкупителю всіх вірних, прости гріхи всім слугам Твоїм, щоб через побожне заступництво могли отримати прощення, котрого завжди прагнули. Ти, що живеш і царюєш на віки вічні. Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.

Приклад

Старий проповідник о. Лякордер оповів вихованцям закладу в Сорез наступний випадок:

"Польський князь.., маловір, саме закінчив трактат, що заперечував безсмертя душі, і вже мав намір віддати його до друку. Та коли одного разу прогулювався по саду, його помітила якась бідна жінка і зі сльозами впала йому до ніг, промовляючи: "Найясніший князю, нещодавно помер мій чоловік! Тепер, можливо, його душа в чистилищі і дуже терпить. А я така бідна, що навіть не можу замовити за нього Службу Божу. Прошу, допоможи мені, аби я могла порятувати душу свого чоловіка". І хоча князь вважав, що бідна жінка вірить в забобони, та все ж не смів відмовити їй. Простягнув руку до кишені, дістав дукати і жертвував їх жінці.

Та, щаслива, біжить до Церкви і замовляє декілька богослужінь за душу свого чоловіка.

Декілька днів пізніше, ввечері, князь був один у своєму кабінеті: перечитував свій рукопис і виправляв у ньому деякі місця. Раптом за два кроки від себе побачив мужчину, одягненого так, як одягалися селяни тієї околиці. "Приходжу, пане князю, - сказав незнайомий, - щоб тобі подякувати. Я чоловік тієї бідної жінки, яка декілька днів тому просила допомоги у тебе, щоб замовити Службу Божу за мою душу. Милосердя князя так сподобалося Господу Богу, що дозволив мені прийти, аби висловити тобі подяку".

Після цих слів той чоловік зник, мов тінь. Важко описати, як це зворушило князя. Вкинув у вогонь свій рукопис і так перейнявся тією правдою про безсмертність душі й про чистилище, що його навернення викликало величезний подив. В тому переконанні витримав аж до смерті.

День IV
Традиція навчає про існування чистилища

"Керуючись давньою традицією Отців, Католицька Церква навчає про існування чистилища" (Тридентський Собор, 25 сесія).

1. Незаперечним є той факт, що цілий католицький світ молиться за душі у чистилищі. Як тепер ми молимося, так молилися наші батьки і прадіди. Про існування цього звичаю ще в XVI столітті засвідчує Тридентський Собор, який протилежну науку трактує як помилку. Побожні люди молилися за душі в XIV і XII століттях. Доказом цього є осудження гуситів і вольденсів в Констанци і на Лютеранському Соборі в Римі, а перед тим помилковою вважалася позиція аріанців і несторіанців. Про душі у чистилищі в V столітті засвідчують Отці Церкви Авґустин, Хризостом, Епіфаній, Єронім та ін. У творі "Як допомогати померлим" св. Авґустин називає загальноприйнятим звичай молитися за душі померлих.

У IV столітті Єрусалимський патріарх св. Кирило говорив так: "За всіх, які померли, молимося в тому переконанні, що дуже помічним для їхніх душ є жертви в поєднанні з молитвами". Св. Єронім хвалить римського сенатора Паммахія, який замість того, аби, як інші, засипати трояндами гріб своєї дружини Паули, милостинею старався принести полегшу її душі. Ті благання знаходимо навіть у найдавніших молитвах, які виголошувалися на Святій Літургії. Вже у II столітті Тертуліан пише: "Кожного року у визначений день складаємо жертви за душі померлих".

Отже, вже тоді в Африці відзначали День Заупокійний.

Звідкіля бере свій початок цей звичай?

Відповідно до загальноприйнятих засад, можемо віднести його до Апостольських часів. Вінсент де Лерен дотримувався такої думки: "Якщо завжди і всюди моляться за душі померлих, то цей звичай - дійсно католицький". Так уважав і св. Авґустин: "Такий спосіб молитви поширений в Церкві, хоча жоден Синод його не запровадив, тому слід уважати його апостольською традицією". Чим довше триває цей звичай і чим ширше впроваджується в життя, тим упевненіше можемо підтвердити цей висновок. Те, Апостоли запровадили цей звичай, можемо твердо констатувати. Святий Епіфаній в IV столітті говорить, що є потреба в цьому звичаї, бо залишили нам його предки, ця традиція опирається на Святе Письмо і запроваджена Церквою.

Св. Григорій з Нісси вважає, що цей звичай походить від перших учнів Ісуса Христа. А про те, що ті учні, наші попередники, були справжніми Апостолами, говорить св. Іван від Хреста: "Не без причини постановили Апостоли при відправі Безкровної Жертви згадувати про душі померлих, бо досконало знали, що для душ - це надзвичайно потрібно". Якщо би цей звичай не походив від Апостолів, то найзнатніші і найученіші мужі свого часу мусили б про це теж знати. Але, як і ми - тепер, так і вони читали ті слова в Апостольських Конституціях: "Збирайтеся на цвинтарях, читайте святі книжки, співайте псалми за братів ваших, які в Бозі спочивають, а потім беріть участь у творенні Безкровної Жертви".

2. Про те, що в юдеїв ще до народження Ісуса Христа був звичай молитися за померлих, свідчить згадуваний нами факт, що Юда Макавей зібрав кошти і послав до Єрусалиму 12000 драхм сріблом, щоб там молилися, складаючи жертву за померлих. Якщо б це тоді не було прийнято, то ніхто і ніколи б не чув про складання цієї пожертви. Хоча, цей звичай у юдеїв триває і до сьогоднішнього дня. Про це свідчить формула щоденної молитви за душі померлих, яка записана в їхніх побожних книжках; свідчать про це таблички, на яких виписані імена померлих, щоб молитися за них, відповідно до змінюваної формули, через визначену кількість субот. Окрім цього, кожна дитина повинна цілий рік відмовляти певну молитву за померлого батька. Отже, ще до Ісуса Христа молилися за померлих, і ніде не бачимо, щоб Він чи Апостоли хоч одним словом засуджували цей звичай.

3. Завжди була віра в чистилище. Бо за кого ж молимося? За померлих, що в пеклі? Але їхній стан не можемо ні поліпшити, ні змінити. А може, за праведних, які вже в небі? Але вони досягнули своєї мети. Обидва припущення недоречні. Тому молимося за душі, які знаходяться посередині, і з цього місця можуть бути звільнені. А це місце називається чистилищем.

Уже в V столітті св. Епіфаній боровся з Арієм, який осмілився заперечити існування чистилища, проголошуючи: повсюди в Церкві існує звичай молитися і складати пожертви за померлих. А ще більше ми можемо бути в цьому переконані, бо до XXI століття цей звичай незмінно заховується.

Отже, чистилище існує. Якою втішною є ця віра. Бо чого ж тоді могли б ми сподіватися, якби не було чистилища? Правда, досконала Божа любов здатна згладити всі гріхи разом з їхніми покараннями, але хто може бути впевненим у цьому стосовно себе. О, мій Боже, тільки тепер починаю пізнавати і любити Тебе! Тільки тепер починаю спокутувати. А що ж було б, якби я мав незабаром померти? Тільки те одне, що "якби Господь та не прийшов мені на допомогу, ще трохи, і моя душа жила б у мовчанні" (Пс. 94, 17). Але у Тебе - милосердя.

"Прославляйте Господа, бо добрий Господь, бо навіки милість Його" (Пс. 106,1).

Молитва

О Господи, Ти пробачаєш гріхи і прагнеш ощасливити людство, просимо Тебе, щоб наших братів і сестер, кревних і доброчинців, які відійшли з цього світу, за заступництвом Пресвятої Діви Марії і всіх Святих зволив допровадити до вічного щастя. Ти, що живеш і царюєш на віки вічні. Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>

Приклад

Хто без зворушення може читати уривок з IX книги "Сповіді" св. Авґустина про смерть його матері, св. Моніки. Він пише: "Мій брат висловив прохання, щоб не померла на чужині, а в рідному краю. Тоді глянула на нього з докором і сказала, звертаючись до нас обох: "Поховайте моє тіло, де бажаєте, і нехай не мучить вас турбота про нього. Одне тільки прохання маю до вас: де б ви не були, завжди пам'ятайте про мене в своїх молитвах". За душу померлої була відправлена Служба Божа і з молитвами її тіло опущено в землю. Виражаючи свій біль після втрати матері, св. Авґустин звертається до Бога: "Згадавши добрі вчинки моєї матері, за які з радістю тобі дякую, молю Тебе про прощення її гріхів. Прошу, вислухай мене з любові до того, хто є лікарем наших ран, хто дав розіп'яти Себе на Хресті, хто судить по Твоїй правиці і хто перед Тобою заступається за нас. Знаю: вона завжди була милосердною й прощала своїм винуватцям; відпусти їй зараз її борги. Прости, прости її, благаю Тебе, Господи, і "не входь з нею на суд". Нехай Твоє милосердя "візьме гору над судом", тому що Твої судження - правдиві, а милосердним Ти обіцяв милосердя. Сподіваюся, що Ти ласкаво вже учинив те, чого я в Тебе прошу. Адже, коли наближався день її кончини, думала не про те, щоб влаштували їй пишний похорон, не бажала, щоб їй поставили пам'ятник ані, щоб поховали в рідному краю. Одного тільки просила: щоб ми пам'ятали про неї в своїх молитвах до Господа, якому вона вірно служила, з яким щодня єдналася на Службі Божій, бо знала, що там приноситься в жертві того Агнця, який "знищив декрет прокляття, що нам загрожував".

У кінці св. Авґустин просить усіх, хто читає його "Сповідь", у своїх молитвах пам'ятати про його родичів Патрикія і Моніку, аби через молитви багатьох досягнули вони того, чого прагнули при кінці свого життя.

День V
Розум і чистилище

"Не ввійде до нього (неба) ніщо нечисте". (Одкр. 21, 27)

1. Зрозуміло, що душа, заплямована гріхом, не може злучитися з Господом, бо ніщо нечисте не може Його осягнути. Хоча повсякденний гріх несмертельний для душі, але, у всякому разі, є для неї плямою, брудом. Тому душа мусить очиститися перед тим, як з'єднатися з Богом, Істотою найвищою. Також повсякденний гріх - ще не відступництво від Бога, але, в меншій чи більшій мірі, посягання на применшення слави Божої Величі. І за це душа мусить відпокутувати. Але не через кару неба, бо ж хіба у Господа немає різниці між легким проступком, учиненим через людську слабість, і тяжким злочином, виконаним свідомо та з холодним розрахунком. Чи невеликий прояв нетерпіння, хоч би і в словах виражений, міг би заслужити у Господа Бога на таку саму кару, як і злочин убивства батька? І де ж би тут був здоровий глузд. Далі: якщо хтось допустився тяжких гріхів або поповнював їх, проте ці гріхи вже відпущені йому, то хіба, задля справедливості, не повинен він понести дочасну кару, якщо Господь Бог обіцяв йому відпустити кару вічну? Ще краще можемо це зрозуміти, коли порівняємо грішника, який кається в хвилині смерті, з вірним Божим слугою. Один провів ціле своє життя на молитві, на добрих учинках, і лише про одне старався: подобатись своєму Небесному Отцеві; інший, хоча жалує за свої гріхи, але ціле своє життя змарнував, служачи світові, тілу, нечистим силам. Чи здоровий глузд не визнає за слушне, щоб у потойбічному житті доля їхня була, хоча до часу, відмінною, тобто, аби розкаяний грішник ще відпокутував якусь дочасну кару.

2. Поняття чистилища знаходимо в найбільш стародавніх народів, навіть нехристиянських. Не тільки юдеї, але й греки і римляни були переконані, що душі, покриті провинами навіть легких гріхів, так довго повинні перебувати в недолі терпіння, аж поки, очищені, зможуть увійти до небесних висот. Це засвідчують праці Гомера, Ціцерона, Верґілія. У всіх народів зустрічаємо молитви і пожертвування за душі померлих. Значить, ця істина відповідає людському розумінню, бо інакше не можемо зрозуміти, в який спосіб стала настільки розповсюдженою. З цієї ж причини, навіть серед релігійних відхилень, існує судження, що ця істина, подібно як і інші, об'явлені людям, не підлягає забуттю, чого не уникнули інші істини. Отже, сам розум вказує нам, що існує вогонь чистилища.

3. В якій прекрасній гармонії з розумом перебуває та правда, яка вузи любові переносить поза гріб. Скільки поєднується в ній доказів правдивості і справедливості, довіри та любові! Як сильно вона спонукає нас до чистоти! Яка невимовна втіха в останні гіркі хвилини перед смертю! Який животворний бальзам спливає на рани, спричинені тяжкою втратою. Холодною і темною, як гріб, є думка, що любов закінчується зі земним життям, і що вже не існують жодні почуття приязні між тими, які нас випередили, і швидко зів'януть. Яка потіха для вмираючих: вона уже зміцнює їхнє серце, коли знають, що тоді, як для них настане ніч, як вже нічого не зможуть вдіяти - інші трудитимуться за них, інші принесуть їм полегшу та скоротять час їхнього терпіння.

Яка ж то радість і полегшення для наших сердець, коли володіємо способом, котрим практично можемо виразити наше співчуття тим близьким, яких невблаганна смерть передчасно від нас забрала.

І якщо біль розлуки після втрати найближчих, навіть безбожника, опускає на коліна, і, може, несвідомо вкладає в уста молитву про їхній вічний упокій, то це для нас - доказ християнської природи душі.

Для якого віку ця правда віри є більш потрібною і може здаватися більш гідною подиву, ніж нашому, що хизується взаємною любов'ю, людяністю і братерством. Бо що може розширити межі нашої любові, як не віра в чистилище?! Вона поєднує нас прекрасною і невисловленою любов'ю не тільки з живими, але й з померлими братами та сестрами.

Справді, якби навіть не існувала наука про любов надолуження, то наш вік повинен був би її вимислити; це воістину - найпрекрасніше і найпіднесеніше відкриття.

Яке ж то щастя для нас, що належимо до тієї Церкви, яка і по смерті нас не забуває, пам'ять про нас так старанно заховує і в своїх вірних завжди відновлює. Більше того, щодня у своїй чудовій Жертві про нас пам'ятає і Кров Спасителя Божій величі за нас жертвує, поки не станемо чистими і достойними того, щоб нас прийняли до щасливого лона тріумфуючої Церкви.

Молитва

Просимо Тебе, Господи, щоб для душ Твоїх слуг виявляв Ти завжди ласку і милосердя, аби цілу вічність вони були щасливі, бо в Тебе вірили, Тобі довіряли, через Христа, Господа нашого. Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>

Приклад

У 1827 році, в Парижі, трапився такий випадок:

Для убогої служниці стало звичкою щомісяця замовляти Службу Божу за душі у чистилищі. Через тяжку хворобу позбулася праці і витратила всі свої заощадження. Коли видужала, заледве мала один франк. Потрібно було йти в бюро працевлаштування. Дорога пролягала попри церкву св. Євстахія. Отож зайшла, а побачивши священика біля вівтаря, пригадала собі, що ще в останньому місяці не замовила Служби Божої за душі померлих. Повна довіри до Господа, зайшла до захристії і свій останній гріш віддала на Службу Божу. Коли вийшла з церкви, зустрів її якийсь елеґантно одягнений молодий чоловік і запитав: "Чи пані шукає роботу?" "Так, прошу пана!" "В такому разі прошу звернутися за такою адресою і пані отримає добру роботу". Сказавши це, зник у натовпі. Вбога пішла до помешкання за вказаною адресою і застала там стареньку паню. "Прошу, пані, хтось мені сказав, що пані потрібна служниця, а я би дуже радо прийняла таку пропозицію". "Хто ж сказав тобі про це, адже ніхто не знає, що я потребую служниці". "Якийсь молодий пан, якого я зустріла на вулиці, прислав мене сюди". А коли стара пані не могла зорієнтуватися, хто б це міг бути, дівчина зауважила на стіні його портрет і сказала: "Ось, прошу пані, так виглядав отой молодий чоловік, який мене сюди прислав". У цю мить пані вигукнула: "Не служницею моєю будеш, а швидше донькою. Той, котрий прислав тебе, то мій син, що помер тому два роки. Він, напевно, тобі завдячує за своє визволення з чистилища. Нехай Господь благословить Тебе. Тепер будемо разом молитися за всіх тих, хто ще мусить терпіти, поки увійдуть до щасливої вічності".

День VI
Причина терпінь у чистилищі

"Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на святому місці Його? Той, чиї безвинні руки й чисте серце". (Пс. 24, 3-4)

1. Гріхи повсякденні. Ввійти до неба - значить піднестися до Бога, щоби з Ним навіки царювати. Розділити з Господом Його славу - означає в блиску неба відбивати в собі досконалий образ Божої Святості, якою хтось від Бога може удосконалитись. І чим більшою була його порядність, невинність і заслуга на землі, тим прекраснішим буде його блиск у небі. То ж як би могла неспостережно пройти тут найменша тінь гріха, або чи могла би вона взагалі існувати в такому блиску сяйва? Отож якою чистою повинна бути душа, щоб могла відбивати Божу велич без будь-якого притемнення. Один єдиний порух серця, не зовсім відповідний з Божою любов'ю, одна тінь намарної переоцінки речей цього світу, навіть кожна прихильність, не зовсім проста, не зовсім чиста, хоч би заховалася в найпотаємнішому куточку серця, хоч би жодне людське око не могло її зауважити, кожний, навіть найлегший, опір словом, усяка недосконалість, занедбання або опущення, як то трапляється: в житті праведних - все це спричинює спотворення, рану душі, яка мусить бути вилікувана, навіть через біль і терпіння. Хоч би через вогонь, поки ввійде там, де ніщо нечисте ввійти не може (Одкр. 21,27), якщо перед тим належно не винагороджено.

Якщо так, то чи і я маю боятися менш або більш важкого чистилища? Бо скільки помилок і недоліків є в моїх поступках. Себелюбство, нетерпеливість, цікавість, людська опінія, марнота і бажання подобатися, численні гріхи язика, марнування часу, опирання натхненню Божої ласки, в меншій чи більшій мірі розсіяння при молитві, різного роду недбальства, з яких собі навіть справи не здаємо, котрі сповняємо зі звички і які "втискаються" до інших, зрештою, добрих учинків. Що ж то було б, якби на Божому Суді стала душа моя, спотворена тими чи іншими гріхами? Господь Бог, перед лицем якого, як каже Святе Письмо, немає людини справедливої, крикнув би на мене: "Геть, душе, заплямована гріхами, очисться в полум'ї, бо так мало ти завдала собі труду, щоб перемогти себе й уникнути навіть найменшої помилки". Як гірко обвинувачував би я тоді сам себе, що так мало мав ревності! Як суворо мусив би тоді покутувати за свою теперішню оспалість і холодність! Так, тепер мушу себе переборювати, уникати навіть найменших порушень, уважно вивчати своє сумління, щоб Божа святість і справедливість не мусіла очищати мене в полум'ї чистилища, але, краще, щоб цілком чистим я став на суді перед Богом.

2. Інші дочасні кари за гріхи. Не вистачає в годині смерті бути вільним від всякого гріха, навіть найменшого, бо Господь зажадає розрахунку з цілого нашого життя, а тоді виявиться, чи ми вповні відпокутували за дочасні кари, які нам належать за відпущені вже гріхи. Так повчає нас віра, так постановив Господь Бог: навіть після відпущення гріхів через таїнство Покаяння найчастіше залишаються ще кари, за які маємо відпокутувати Божій справедливості. Якщо на землі хтось тих кар не відпокутував і стане на Божому суді з несплаченими боргами, то Предвічний Суддя мусить вкинути його до в'язниці, з якої не вийде, "аж поки не віддасть останнього шага" (Лк. 12, 59).

Яка велика міра тих покарань буде для тих, які в своєму житті важко згрішили і не сповнили жодної або майже жодної покути. А якщо лиш розважимо, яким недостатнім буває відпокутування, навіть тому, що не пам'ятаємо всіх своїх гріхів, достатньо за них не жаліємо і ще тому, що помилок можемо допуститися навіть в часі покути. Чи не повинно нас те хвилювати, що ще за ту чи іншу покуту треба буде понести кару? Чи достатньо я переконаний у цій правді? То чому не поступаю стосовно неї?

В цьому житті, коли так легко можна відпокутувати за кари, хочу уникнути всякого болю і наражаюся через те на великі кари в чистилищі. Дивна глупота!

А може, розраховую на те, що пізніше інші молитимуться за мене і сповнятимуть добрі вчинки? О, скільки людей уже в цьому розчарувалося! Як часто підтверджується те, що коли хтось зникає з очей, то зникає і з серця!

Чи не дивне бажання, щоб інші більше турбувалися про мою душу, ніж я сам? Чи не краще тепер дбати про те, аби цілком не потрапити в чистилище.

Річ легша і певніша вберегти дім від пожежі, ніж його гасити, коли вже горить. Так, тепер хочу за кари винагородити Божій справедливості, тепер хочу щиро покутувати, щоб стати перед Господом найменш обтяжений гріхами. Чим суворішою буде тепер моя покута, тим коротшим і легшим буде моє чистилище.

Молитва

Господи, лише Ти один після смерті можеш вилікувати, допоможи, просимо Тебе, душам Твоїх слуг і слугинь, щоб, звільнені від великих гріховних кайданів, вони були зараховані до тих, які радіють з Твого спасіння! Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.

Приклад

На Канарських островах, в монастирі Отців Францисканців у 1641 році помер слуга Божий, брат Ян де Віа. Опісля явився брату Асценто, який доглядав його під час хвороби та щиро молився за упокій його душі. Але брат Асценто не впізнав монаха, і коли з'явився вже втретє, запитав, ким він є і чого бажає? Відповідь була такою: "Я - душа брата Яна, за якого молишся, і приходжу тобі сказати, що маю призначення до неба. Величаю Господа Бога і подяку Йому складаю за Його безмірне милосердя. Але не скоро ще буду мати дозвіл ввійти до неба, бо за життя через недбальство пропускав деякі молитви за померлих співбратів, які з послуху мав відмовляти". Потім просив про молитви відкуплення за свої недбальства. Брат Асценто повідомив про це о. Гвардіяна, який відразу ж скликав усіх монахів і наказав їм негайно відмовити молитви. Тільки це виконали, як знову з'явився померлий братові-інформатору, але вже в сяйві небесної слави, подякував йому і всім братам за ту доброзичливість, яка відкрила йому дорогу до неба.

(De origine Seraph. Relig. 4).

День VII
Величина терпінь у чистилищі

"Страшно впасти в руки Бога живого". (Євр. 10, 31)

1. Чистилище - діло ображеної Божої справедливості. Навіть найменший повсякденний гріх є таким великим злом, що ніяке створіння не може за нього відпокутувати. Бог так ненавидить гріх, що не дозволив би вчинити його, хоч би через те можна було визволити з пекла всіх осуджених. О, як то страшно навіть за найменший промах упасти в руки Бога живого! На доказ цього побожні автори наводять наступні факти зі Святого Письма: Мойсей умирає перш, ніж побачив обітовану землю, бо з недовір'я два рази вдарив об скалу, щоб добути з неї струмінь води. Жінка Лота перетворилася в стовп солі, бо, всупереч наказу, з цікавості оглянулася на палаючу Содому. Хлопці, які насміхалися з лисого Елізея на розказ Божий були роздерті дикими звірами. Сестра Мойсея покрилася проказою за те, що нарікала на брата. Сини Ізраїля на пустелі знайшли чоловіка, що в суботу збирав дрова, і на розказ Бога він був укаменований. А скільки тисяч людей смертно відплатили за нікчемність своїх володарів (2 Цар. 24). Багато є подібних прикладів. Якщо вже Господь на цьому світі, що є місцем Його милосердя, так карає милі Йому душі, то як суворо каратиме в іншому, у вогні чистилища, запаленому Його справедливим гнівом. Скільки маю доказів того, аби боятися чистилища! Як старанно маю уникати повсякденного гріха, з якого собі до цього часу так дуже легковажив.

2. Вогонь чистилища - це місце покути для вибраних душ. Якою страшною є ца покута, коли можемо пізнати з того, як праведні люди на землі боялися чистилища. Строго постили, ночами чували, бичували своє тіло, вишукували щоразу нові способи умертвлення і це виконували не тільки протягом тижнів і місяців, а впродовж довгих років. Чому? Щоб навіть найменші гріховні плямки очистити, аби винагородити за заслужені кари вже у цьому житті, ніж в огні чистилища. А чи не можна дивуватися суворості покути ранньої Церкви, яка карала різні гріхи довголітньою покутою, а навіть і довічною? На чому опирається той спосіб, здавалося б немилосердного покарання Церквою, що є ніжно люблячою матір'ю? А опирається він на тому переконанні, що всяка покута в цьому житті є малою в порівнянні з покутою в чистилищі. Тут, на землі, можемо задовольнити Божу справедливість сльозами покути, молитвою, постом, умертвінням, милостинею та іншими милосердними вчинками для душі і тіла через терпіння, покору в смутку і терпінні, через усяку працю, яку в стані ласки, в доброму намірі і в дусі покути виконуємо, через отримання відпустів, а особливо через Службу Божу. Коротко кажучи, кожний добрий учинок може очистити нас з повсякденних гріхів і звільнити від дочасного покарання. Бо в чистилищі нічим іншим не можемо відкупитися, як тільки терпінням. Якщо такою прикрою є покута в цьому житті, то що буде у чистилищі?

3. Чистилище — помешкання терплячих. Учителі духовного життя і святі Отці змальовують нам чистилище як терпіння не тимчасове, але тривале, як поєднання різних терпінь, як місце, призначене лише для терпіння. Потрапляємо в чистилище і для того там перебуваємо, щоб терпіти.

І то ж яке терпіння? Зі св. Томою з Аквіну припускаємо, що найменше терпіння в чистилищі є страшніше, ніж усі терпіння цього життя, бо при всіх терпіннях на землі співділає Боже милосердя, але до чистилища милосердя доступу не має. Там панує лише справедливість, без жодного полегшення.

Кожному визначено міру його терпіння стосовно величини його провини, а ту міру кожен мусить сплатити аж до останнього шага. Пророк Малахій (3, 3) говорить, що Господь так Своїх очищає, подібно як ювелір у вогненній печі золото і срібло. Як добрий різьбар раз по раз ударяє по каменю, так Господь поновлює удари Своєї справедливості, поки в душі не відтворить образ Своєї досконалості і вчинить її гідною неба. Пророк Ісая (4, 4) повідомляє, що Господь Своїх дітей очищає духом суду і вогню. Ісус Христос (Мт. 5, 25) порівнює чистилище із в'язницею, до якої вкидають душу ще не зовсім очищену. То ж хіба ці образи не вказують нам на дуже прикрі терпіння?

Але, у будь-якому разі, ті душі не впадають у розпач, не нарікають на Бога, як це чинять осуджені на вічну кару, бо впевнені, що доля їхня зміниться на краще. Навіть, навпаки, чим краще пізнають негідність кожного гріха, тим більше дякують Господу Богу і славлять Його, з тим більшою покорою й бажанням відпокутувати цілують караючу їх руку і кличуть: "Справедливий Ти, Господи! Нехай полум'я помститься на нас за свого Творця, схиляючись перед Його Справедливістю". Ця покора не приносить їм полегшення... Хто з більшою покорою приймав терпіння, як Ісус і Марія! А однак Ісус був чоловіком терпіння, Марія - Страждальною Матір'ю.

О Боже, якими тяжкими видаються нам деякі прикрощі в житті, здається, що вже не можемо їх винести. Проте тут допомагає мені могутня ласка, Ісус своїм прикладом освітлює мені дорогу, а над головою у мене блищить корона вічної нагороди.

Як же я буду переносити терпіння в чистилищі, якщо їх навіть не можна порівняти з усіма терпіннями у цьому житті. О Боже, дай мені ту ласку, щоб терпіння чистилища я краще пізнавав, аби тепер, поки я ще в цьому житті, віддавав належне Твоїй справедливості.

Молитва

О Боже, Ти, що завжди милосердишся над нами, пробачаєш нам, змилосердися над душами Твоїх слуг і слугинь та відпусти їм всі гріхи, аби, визволені з гріховних пут дочасного життя, були гідними ввійти до життя вічного. Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>

Приклад

Отець Альбіні зі Згромадження Облечин Непорочно Зачатої Пресвятої Діви Марії прийняв для себе постанову, що часто буде роздумувати про душі в чистилищі, і дотримувався цього до кінця свого життя. Коли був керівником семінарії в Марсилії, рекомендував це розважання як вірний засіб на дорозі до святості. Бачили, коли він одного разу тримав палець над запаленою лампою і промовляв: "Як же ти, нещасний, не можеш навіть витримати полум'я цієї лампи, а як витримаєш полум'я чистилища?" Помер в опінії Святості.

День VIII
Втрата можливості оглядати Бога у чистилищі

"Душа моя жадає Бога, Бога живого, -коли-бо прийду й побачу обличчя Боже?" (Пс. 42, 3)

1. Чистилище - місце між небом і пеклом. Душі, які там перебувають, ще не мають доступу до неба і позбавлені можливості оглядати Бога. О, як це болісно! Правда, то кара мучить їх до часу, але хто може її збагнути?

Яким великим і болісним було вже тут, на землі, прагнення і туга декотрих душ за Господом! Свята Катерина скільки би разів не була на якомусь похороні, завжди плакала і скаржилася, що ще живе, бо так сильно бажала поєднання з Богом. Свята Тереза з радістю вигукувала при битті годинника: "Терезо, вже на годину ти є ближче до улюбленого Бога, з яким перебуватимеш вічно!" Святий Павло (Флп. 1, 23) гаряче прагнув попрощатися з цим життям і бути з Ісусом Христом. Багато тисяч мучеників з радістю йшли на смерть, більше того, ті муки видавалися їм солодкими, бо були для них ручкою поєднання з Богом, а їхнім єдиним прагненням було бачити Його і бути з Ним. Але наскільки сильнішим і нагальнішим мусить бути прагнення оглядати Бога для душ, які перебувають у чистилищі! Звільнені від уз смертельного тіла, від постійних розсіянь, котрі обмежують і поділяють наші почуття на землі, а серце наше в тій чи іншій мірі відтягують від Бога, - тут мають більш живу віру. Тут пізнають докладніше, що Господь Бог і є єдиним правдивим щастям. Знають, що Господь їх любить, що призначив їх для неба і бажає ущасливити їх навіки. То ж яким сильним мусить бути прагнення, аби побачити Бога і з Ним перебувати! Яким болісним для них є відлучення від Господа!

2. Уявімо собі людину, яка користується усіма благами, багатством, є шанованою в світі - і це назавжди. Що то за щастя! Уявімо собі далі, що це її щастя ніби концентрується в одній точці. Ми не можемо збагнути величину того щастя! А проте це надзвичайне і понад усяке розуміння щастя навіть не можна порівняти з тим щастям, яке полягає в огляданні Бога хоча би одну лише хвилину.

Отже, ще не зовсім очищена душа в чистилищі могла б уже зазнати того щастя, якщо б не ті кари, котрі затримують її за гріх. Позбавлення можливості споглядати Бога для тих душ є ще боліснішою, ніж втрата тому чоловікові всього його щастя. "Тисячу разів помножені терпіння відчуттів, - говорить святий Іван Хризостом, - є нічим в порівнянні з болем, якого зазнає душа, коли почуває себе негідною оглядати Бога і перебувати в Його присутності". Якщо тепер того болю втрати Бога ми не відчуваємо, або мало відчуваємо, знаємо: це знак, що ми ще занадто прив'язані до світу і його дібр, а не віддали вповні себе Господу Богу.

3. Людвік де Понте оповідає, що о.Санхер при сповіді своєму настоятелеві о.Бальтазарові Альварезу говорив, що якби хоч про один день у житті знав напевно, що того дня не помре, то помер би з болю, бо таким великим було його прагнення перебувати з Богом, Його оглядати. Для нього справляло величезне страждання бути позбавленим тієї надії, навіть один день.

Абсалон не був найкращим сином, проте якою найболючішою була для нього кара за те, що убив свого брата? Не трирічне вигнання до Гессену, не позбавлення всіх дібр і приємностей. Нічим вважав для себе і помилування, можливість повернутися до своєї родини, повернути весь маєток; одного прагнув: отримати дозвіл стати перед лицем свого батька. Тільки про це і просить гетьмана Джобу, щоб той своїм заступництвом випросив йому ласку побачити свого батька. "Поможи, прошу, нехай стану перед лицем короля: а якщо він не простить мені моєї помилки, то нехай уб'є мене" (2 Цар. 14, 32). Неможливість побачити свого батька приносила такі страждання, що волів вернутися у вигнання і померти.

Прагнення побачити Бога містично виражене в тузі милої в Пісні Пісень. Щоб боліло її найбільше? Те, що втратила милого. Хоча квола сама - виходить уночі й шукає його. Не боїться ні темноти, ні небезпеки; пробігає через усе місто, плаче і просить кожного, кого зустрічає, щоб сказав, де її милий. Не спочине, аж поки не знайде його, і тоді настане кінець її стражданням (П. п. 3).

Навіть ці сильні образи є ще заслабі, аби показати, як за Богом страждають і тужать душі в чистилищі. О, як палко бажають вони побачити Господа Бога, як прагнуть цього з усього жару і туги свого серця! Кожної хвилини готові піднятися, щоб перебувати з Ним, і знову, наче залізна рука відкидала їх від Нього. З їхніх сердець виривається зітхання псалмопівця: "Які ж то вони любі, Твої шатра, Господи сил! Знемагає моя душа й прагне до дворів Господніх" (Пс. 84, 2-3). "Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Коли-бо прийду й побачу обличчя Боже" (Пс. 42, 2-3). Проте прагнення їхнє до того часу нездійсненне, аж поки не прийде година їхнього визволення. Яка мука міститься в цьому, повному туги, нездійсненному прагненні Бога, якого тепер краще пізнають як добро, найбільш гідне любові, як джерело всіх правдивих дібр, як море досконалості.

О, якби і я зрозумів та відчув їхню тугу за щастям споглядати Бога, напевно, любив би Його над усе і чинив би тільки добрі діла, щоб після смерті мені не потрібно було довго чекати на Його оглядання.

Молитва

Просимо Тебе, Господи, звільни душі Твоїх вірних померлих від усякого гріха і дозволь їм, аби разом зі святими дійшли до посідання і вічного оглядання Тебе в небі. Амінь.

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.

Приклад

Одній побожній дівчині в Люксембурзі, в день Усіх Святих, явилася душа померлої пані і просила її про молитву. Слідувала за дівчиною, скільки разів та приступала до святого Причастя. На запитання, що потребує, відповіла: "Не знаєш, яка то мука бути віддаленою від Бога. Неможливо описати ці страждання. Чую, як величезна сила притягає мене до Господа, але за кару своїх гріхів мушу бути від Нього віддаленою. Це наповнює мене таким стражданням, що в порівнянні з ним не відчуваю вогню, який палить мене. Для моєї радості дозволив мені Господь, принаймні, відвідувати Його в цій Церкві і честь Йому тут віддавати, поки не оглядатиму Його в небі". Потім просила дівчину про щиру молитву, аби та хвиля прийшла до неї якнайскоріше. Врешті 10 грудня побачила дівчина душу тої пані, що сяяла, мов сонце, і вступала до неба.

День IX
Терпіння почуттів у чистилищі

"... Сам спасеться, але наче крізь вогонь". (1 Кор. З, 15)

1. Людина грішить, коли шукає недозволеної приємності або хоче задовольнити якісь чуттєві пожадання. Тому можемо зрозуміти, чому покарання за гріх - це покарання почуттів, і цим терпінням гріх мусить бути відпокутуваний. Вогонь чистилища - біль. Біль від вогню. "Будеш спасенний, але наче крізь вогонь". Святе Письмо зображає вогонь як особливий засіб караючої Божої справедливості. Тому в молитвах за померлих молимося за визволення їх від очищувального вогню, тобто говоримо про вогонь чистилища. Він і є наче тією очищувальною купіллю для душі, в котрій будуть змиті всі бруди, прокази і плями гріха муками страждання. Пророк Ісая говорить: "Обмиє Господь бруд дочок сіонських і очистить Єрусалим - духом руйнування" (4, 4). Чи тепер розуміємо, якою великою є та кара? Найболючіші рани від вогню. Чи зможеш довго тримати руку у вогні? Крик болю виривається нам, коли лише легко попечемося палаючою іскрою або краплею кип'яченої води. Що ми повинні чинити, аби вберегти себе від вогню чистилища?

2. Вогонь чистилища потрібно розуміти не в переносному значенні, а як правдивий вогонь, що палить і викликає страждання (див. 1 Кор. З, 15). Так про це вчили і так це розуміє Церква. Якби хтось запитав, як може впливати вогонь на душу, що відлучена від тіла, на це так відповідає Папа св. Григорій: "Так само, як Люцифер і впавші Ангели терплять від пекельного вогню, хоча є духами чистими, так, очевидно, терплять і душі, які покинули свої тіла. Й терпітимуть чи в чистилищі, чи у пеклі аж до воскресіння мертвих. У всякому разі, Бог може створити такий вогонь, котрий може впливати на душу і мучити її. Як же я перенесу вогонь чистилища, якщо він там є? Чи не було б розумніше тепер відпокутувати за гріхи, вже зараз винагородити Божій справедливості за дочасні кари, поки кинуть мене до тієї вогненної в'язниці?"

3. Вогонь у чистилищі - вогонь караючий, котрий розпалює гнів Божий; це знаряддя кари за образу безконечної Божої Величі. Якщо земний вогонь завдає нам великих страждань, то що можемо судити про вогонь надприродній, котрий наскрізь перепалює душу, адже речі духовні і надприродні завжди сильніше й проникливіше впливають, ніж натуральні та матеріальні. Чи і сила його не є більшою, ніж можемо собі уявити? Святий Авґустин говорить, що той вогонь палить якось дивно, але правдиво (miris, sed veris rnodis); що той вогонь розважливий - висвітлює кожний темний закуток серця, знаходить найменші і найпотаємніші вади, випалює всякий бруд та мучить кожну душу в міру її збочень і похибок, а найбільше - ті зусилля й почуття, котрі більше прилучилися до скоєння гріха. О, страшне це полум'я, наче мудрістю Божою натхнене, що у чудовий спосіб навіть скриті закутки душі. Хто з людей може собі уявити той надприродній, духовний і всюди проникаючий вогонь, в якому через терпіння очищується душа?

Святі Отці говорять, що мука від того вогню перевищує всі терпіння цього життя і терпіння св. Мучеників. Пригадаймо собі деякі терпіння, наприклад, сильний зубний біль, який не раз доводить людей до розпачу, муку людини, котру живцем спалюють, страшні муки Мучеників. Припустимо, що всі ті муки з'єдналися в одній людині, яка мусить їх терпіти місяцями й роками, а навіть ціле життя. А потім зі Святими Отцями скажемо: "Це тільки дрібничка в порівнянні з терпіннями у чистилищі".

Ті терпіння такі великі, що деякі Отці Церкви вважають вогонь чистилища таким самим, як і в пеклі. О море невимовних страждань, хто ж може вас усунути? Тільки вогонь Божої Любові. Тому тепер прагну жити у вогні тієї Любові, щоб на тому світі не мусив жити у вогні чистилища.

Молитва

О мій Боже, запали в моєму сеці вогонь Твоєї святої Любові, щоб очистив мою душу від усякого гріховного бруду і, освячуючи мене, був мені заохоченням поспішати з допомогою душам у чистилищі. Змилуйся наді мною і змилуйся над ними, Господи, аби прославляли Тебе тепер і на віки вічні. Амінь

П'ять "Отче наш", п'ять "Богородице Діво"" і <a href=«#zith»>акти зітхання</a>.

Приклад

Блаженний Генріх Сузо з ордену Проповідників уклав договір з одним із братів-монахів, з яким навчався в Колоньї, про те, що той, хто другого переживе, відправить за нього певну кількість Святих Літургій. Коли помер другий брат, Сузо пригадав собі про обітницю, але через те, що мав важливі інші відправи, відклав виконання своєї обітниці на пізніше. Тим часом молився за померлого і постійно жертвував за нього сурові умертвлення. Незабаром з'явилася та душа й гірко жалілася, що занедбав її. Переляканий Генріх виправдовувався, що молиться за брата й умертвляється. "Твої молитви не в силі мене визволити. Якби були відправлені обіцяні Служби Божі, вже був би я в небі". Генріх відразу пішов до настоятеля просити дозволу, щоб інші відправили в його намірі Богослужіння, а сам відправляв обіцяні колезі Служби Божі. Незабаром побачив монаха, який вступав до неба, обіцяючи віддячити за надану йому поміч.

День X
Мука докорів сумління в чистилищі

"Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло".

(Рм. 2, 9)

1. Вчинений гріх викликає відчуття сорому, боязливості і докору сумління. Люди намагаються забути про гріх, придушити в собі докори сумління, але надаремно. Голос сумління є невблаганним, його неможливо підкупити, а перед очі душі завжди виставляє ЇЇ гріхи. "Гріх мій завжди переді мною" (Пс. 50, 5). Завжди стоїть перед моїми очима, завжди мене осуджує. Він, як хробак, гризе моє серце, мучить мою душу, є знаряддям у руці Господа для покарання грішника. А які муки в чистилищі? Тим більші, чим більшими є терпіння, про які ми до цього часу розважали. Всі гріхи, вчинені на землі і до кінця не відпокутувані, стоять постійно перед очима душі й спричинюють болісне відчуття, що жаль завжди приходить запізно. О, як легко можна було уникнути тих цікавих поглядів, тих непотрібних і надокучливих розмов, тої надмірності в прийнятті їжі й пиття, тої пихатості в одежі, того нетерпіння та гніву, тих згіршень і злих прикладів стосовно людей, земних приємностей, занедбання обов'язків свого стану. Як же то легко було енергійніше опиратися тим недозволеним думкам і пожаданням, тій злосливій гіркоті й бракові любові до свого ближнього, тим різним осудженням, розсіяності на молитві. Те все гризе душу, як хробак, як тортура мучить серце, і то не тільки з огляду на зло, яке людина сама собі уготувала, але з огляду на те, що стягнула на себе незадоволення Господа Бога. Усвідомлення того, що чоловік образив Бога, який достойний безконечної пошани і любові, якому безмежно зобов'язаний, якого й тепер посеред усіх терпінь найбільше любить -ті думки жорстоко катують душу і є тією терниною, яка знаходиться в серці та завдає йому смертельної рани. Тільки така людина почуває себе щасливою, сумління котрої чисте від гріхів.

2. Надто мучить душу згадка про добро, яке могла вчинити, і то легко, однак виконати не спромоглася. Якою мукою для душі є думка: Господь Бог мене так створив, щоб по смерті могла би відразу бути з Ним. Дозволив мені народитися в правдивій католицькій вірі, причащав св. Тайнами, зміцнював мене своєю ласкою, заохочував добрими прикладами. Яких тільки способів не вживав, щоби мене, лінивого, впертого, допровадити до небесної брами. Вже міг би я бути в небі у товаристві Пречистої Діви, Ангелів і всіх Святих, міг би я з ними оглядати Лице Господа. А тепер мушу терпіти безконечні муки, замість того, щоб відчувати безмірну радість. Як легко було мені на землі віддати належне Божій справедливості. Як же легко мені було трохи більше молитися, виконувати добрі вчинки, трохи більше покутувати! Адже покутою тільки одного дня міг би я згладити більше покарань, ніж тепер, за тижні і місяці терпінь! Як легко, може хіба з маленькою невигодою, міг би я бути повсякденно на святій Літургії, частіше приймати св. Тайни і таким чином збагатити свою душу нечуваними скарбами.

А навіть, хоч би це мені і дорого коштувало, то все б уже минуло, і тепер я би не відчував жодних зусиль, пов'язаних з цим. Та був я надто лінивим, надто чутливим і світським. Замість того, аби сплачувати давні борги, - поповнюю весь час нові. Як та думка терзає душу, що належить до неба, не до землі, однак до неба дістатися ще не може. Тому хочу випередити той запізнілий жаль, поки ще живу на землі, хочу відкупити втрачений час через постійну побожність і витривалість.

3. Ще інший великий біль мучить душу в чистилищі. Сумління їй говорить, що ті самі помилки і занедбання, котрих легко було уникнути, а котрі тепер позбавляють її щастя бути в небі, теж є причиною того, що чекає її ме