Польща
На президентських виборах 2000 р. переміг О. Кваснєвський (набрав 54,5%). За результатами виборів до сейму, які відбулися у 2001 р., до польського парламенту пройшли Громадянська платформа, Самооборона, Право і справедливість, Польська народна партія і Ліга польських родин. Уряд очолив лідер Союзу демократичної лівиці Л. Міллер. У жовтні 2005 р. проходили вибори глави держави. Основними кандидатами виступили лідер Громадянської платформи Д. Туск і мер Варшави, один з лідерів Права і справедливості Л. Качинський. Д. Туск виступав за широке впровадження принципів вільного ринку, створення нових робочих місць, обмежене втручання держави в економіку. Л. Качинський ставив пріоритет на католицьких цінностях і збереженні соціального забезпечення. Президентом став Л. Качинський. Дії прем’єр-міністра Польщі К. Марцінкевича призвели до конфлікту між гілками влади. У червні 2006 р. новим прем’єром став Я. Качинський. У 2007 р. розгорівся корупційний скандал, внаслідок якого було проведено дострокові вибори до сейму. Перемогу здобула Громадянська платформа [3, 135-137].
Чехія
14-15 червня 2002 р. відбулися вибори до Палати депутатів, на яких перемогу здобула Соціал-Демократична партія Чехії. Серед населення на виборах зростала довіра до комуністів (отримали 41 мандат). Праві сили виступали за подальше обмеження ролі держави в житті суспільства й орієнтувалися переважно на осіб зі значними доходами – підприємців. У 2003 р. парламент обрав президентом країни В. Клауса. Новий президент спрямовував немало критики на адресу Євросоюзу та його розширенню, проводячи паралель із розширенням колишньої Ради економічної взаємодопомоги. Він виступав проти надмірної уніфікації Європи, прийняття Євроконституції й наполягав на збереженні провідної ролі держави. Політика президента користувалася підтримкою у суспільстві (2/3 населення). Через поразку провладних партій на виборах до Європейського парламенту почалася урядова криза. Завдяки підтримці комуністів уряду вдалося утриматися при владі. 25 квітня 2005 р. уряд подав у відставку. Прем’єр-міністром став Їржі Пароубек, заступник голови Соціал-демократичної партії. Пріоритетами нового уряду стали: схвалення Євроконституції на референдумі, стабілізація сфери охорони здоров’я, житлова реформа, підтримка експорту, зменшення податків із середніх і низьких доходів, підготовка пенсійної реформи, розробка закону про зіткнення інтересів. У травні 2005 р. парламент відхилив законопроект про всенародні вибори глави держави.
У червні 2006 р. проходили чергові вибори до парламенту Чехії. На цих виборах опозиція обіцяла реформу пенсійної системи, соціального захисту, встановлення єдиного податку в 15%, соціал-демократи – зберегти існуючу систему соціального забезпечення. Найбільше місць у палаті депутатів отримали: Громадянська демократична партія (81 мандат), Соціал-Демократична партія (72) і Комуністична партія Чехії і Моравії (18). Прем’єр-міністром країни став лідер Демократичної політичної партії М. Тополанек.
У сфері економіки відбувалося створення акційних товариств шляхом комерціалізації підприємств. На 2004 р. приватний сектор становив 80%. У власності держави залишаються великі підприємства паливно-енергетичного, військово-промислового комплексів, металургійної, частково машинобудівної та хімічної промисловості, залізничного транспорту і зв’язку. Щодо фінансово-банківської сфери, то 95% сукупних банківських активів знаходиться в іноземній власності, 83% - акціонери з країн ЄС. Держава зберегла контрольний пакет у двох спеціалізованих банках: Чеському експортному банку та Чесько-Моравському банку гарантій і розвитку по фінансуванню програм підтримки малого та середнього підприємництва [3, 238-245].
Словаччина
У вересні 2002 р. проходили вибори до парламенту Словаччини. Для участі у виборах зареєстровано 26 політичних партій. Перемогу здобув Рух за Демократичну Словаччину на чолі з В. Мечіаром. Пріоритетами уряду стали проведення реформи соціальної політики, системи охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення і судочинства. У квітні 2004 р. відбулися другі прямі президентські вибори. Переміг лідер Руху за демократію І. Гашпарович.
Протягом 2003 – 2005 рр. уряд Дзюринди проводив жорсткі економічні реформи, у результаті чого погіршилося соціальне становище. У 2006 р. відбулась урядова криза внаслідок виходу з коаліції християнських демократів. 17 червня 2006 р. проходили позачергові вибори до парламенту. Участь у виборах взяла 21 політична сила. Переможцями вийшли,,Смер – соціал-демократія” (50 мандатів із 150) та Словацький демократичний і християнський союз (31 мандат).
На початку ХХІ ст. Словаччина увійшла до складу тих країн, які найдинамічніше розвиваються. Запроваджено низькі податки для бізнесу. У країні спостерігалася висока динаміка заробітної плати [3, 180-186].
Угорщина
У квітні 2002 р. в Угорщині відбулися четверті парламентські вибори. Блок ФІДЕС – УДФ отримав 178 мандатів, соціалісти – 178, Союз вільних демократів – 20. Коаліційний уряд очолив лідер Угорської соціалістичної партії П. Медьєші. Вибори 2002 р. в цілому сприяли чіткому встановленню партійної-політичної структури. Основними партіями виступали ФІДЕС та УСП.
У червні 2005 р. відбулися президентські вибори. Главою держави обрано Л. Шойома. У квітні 2006 р. проходили чергові парламентські вибори. Соціалістична партія здобула 192 мандати з 386, Союз вільних демократів – 18. У вересні 2006 р. у Будапешті відбулися антиурядові виступи. 1 жовтня 2006 р. проходили місцеві вибори, які засвідчили поразку правлячої коаліції.
З кінця 90-х років Угорщина намагалася адаптувати господарство до вимог Євросоюзу. Велика увага приділялася торгово-економічному співробітництву, реалізації проектів у сфері інвестицій. Вдалося збалансувати соціальну структуру. Угорська економіка є конкурентоспроможною, інтегрується до світової системи поділу праці. Країна експортує машинне і транспортне устаткування, одяг, взуття, хімічні продукти, ліки, вино. Імпорт складають нафта і нафтопродукти, природний газ, текстиль і текстильні вироби, залізо, сталь. Експорт переважно зорієнтований на країни ЄС [6].
ВИСНОВКИ
Отже, внаслідок розпаду СРСР і соціалістичного табору на межі 80-90-х рр. ХХ ст. відбулася докорінна трансформація політико-правових систем у країнах Центрально-Східної Європи. Правлячі комуністичні партії поступово стали втрачати монополію на політичну владу. На зміну старій системі тоталітарного типу із домінуванням державного сектору та всебічним втручанням держави у всі сфери життя суспільства закладаються основи парламентаризму, ліберальної демократій та ринкової економіки. До влади прийшли національно-патріотичні сили, які вдалися до проведення реформ за активної фінансової підтримки західних держав, розвитку та підтримки приватного сектору, вільної конкуренції й підприємництва. За державою залишаються ключові сфери життя суспільства: важка промисловість і соціальна сфера. Здійснені заходи значно наблизили країни регіону до стандартів Євросоюзу, внаслідок чого вони врешті ввійшли до його складу у травні 2004. Це свідчило про остаточне подолання негативних наслідків комуністичного правління та реінтеграцію до Європи. Польща, Чехія, Угорщина та Словаччина приєдналися до більшості європейських економічних і політичних структур і активно розвивали відносини із країнами ЄС та США на засадах рівноправності, поваги до суверенітету, територіальної цілісності та прав людини. Наявні політико-правові системи парламентського типу є ефективними і забезпечують дотримання основних прав і свобод громадян.
