Методологічні позиції Ф.Бекон Р.Декарт

Вихідна основа пізнання фактидіяльність розуму

Метод пізнання індукція дедукція

Вихідне гасло „Знання є сила”„Мислю, отже, існую”

Отже, філософія Нового часу була реакцією на потребу прогресивного розвитку самої науки, результатом теоретичного осмислення тих революційних змін, що відбувалися в духовному житті суспільства. Філософія Ф.Бекона і Р. Декарта у цьому відношенні мала велике значення для подальшого розвитку філософського, наукового та культурного розвитку Європи. Зокрема, оцінюючи значення філософії Р.Декарта, російський суспільно-політичний діяч XIX ст. О.Герцен у праці „Вибрані філософські твори” зазначив, що „з часів Декарта наука не втрачає свого грунту, вона твердо стоїть на самопізнавальному мисленні, на самозаконності розуму”. Творці нової філософії не просто підсумували досвід попередніх століть, а й пішли значно далі, формулюючи власні проблеми і розв’язуючи власні завдання.

4. Томас Гоббс (1588-1679) – англійський філософ, представник матеріалістичної філософії, один з засновників соціології та політології Нового часу. Навчався в Оксфорді. Неабияку роль у формуванні його наукових поглядів відіграло знайомство італійським ученим Г. Галілеєм та французьким філософом Р.Декартом.

а) Т. Гоббс створив систему механістичного матеріалізму. Він намагається пояснити буття людини, її суспільну і політичну діяльність, ґрунтуючись на принципах сучасної йому науки та на засадах механістичного матеріалізму. Згідно з Т. Гоббсом, філософія – наука, об’єктом якої є прості тіла, і все, що ми знаємо, є знанням про матеріальні тіла, доступні нашому чуттєвому досвідові. Тіло є тим, що існує саме по собі, незалежно від нашої уяви і збігається з певною частиною простору. Отже, сутністю тіла є існування і протяжність. Оскільки тіла розрізняються за своїм видом і особливостями, філософія, що має їх своїм предметом, теж поділяється на різні частини. Отже, тіла є природні, тобто створені самою природою, і штучні, тобто створені людиною. Відповідно до цього, філософія складається з двох частин: філософії природи і філософії держави. Філософія природи охоплює онтологію, а також окремі науки – фізику, геометрію, механіку тощо. Людина як предмет філософії об’єднує філософію природи і філософію держави, оскільки, з одного боку, вона є природна істота (природне тіло), а з другого – як громадянин, вона належить державі. Філософію природи, треба вивчати, починаючи з геометрії, оскільки протяжність і фігура, геометрична форма – невіддільні атрибути тіла. Інші атрибути тіла, такі як рух і спокій є менш значущі, оскільки властиві не всім тілам: одні тіла рухаються, інші перебувають у спокої. Отже, реально існують лише протяжні тіла і властиві їм механічні рухи. Що ж до якісних визначень цих тіл (колір, тепло, твердість), то вони залежать не стільки від самих тіл, скільки від суб’єкта, що їх сприймає, від фізіологічної дії органів людської чуттєвості. Людина є теж матеріальним, або фізичним тілом, підпорядковане дії тих самих механічних законів, що й інші природні тіла, тому він і ототожнює людський організм з простим механізмом: серце – пружина, нерви – нитки, суглоби – колеса, що передають рух усьому тілу.

б) Проблема суспільства і держави – одна з центральних у філософії Т.Гоббса. Кожний народ проходить у своєму житті дві стадії. Державній стадії передує так званий природний стан. Оскільки природа створила людей рівними щодо фізичних і розумових здібностей, усі вони з однаковим правом можуть претендувати на певні блага для себе. Звідси неминучим стає зіткнення їхніх інтересів, стан війни „всіх проти всіх”, оскільки людина від природи – егоїст, що прагне лише до задоволення власних потреб. Виходячи з цього, у природному стані людину охоплює жах перед небезпекою смерті, перед втратою цих благ, до яких вона прагне. Цей страх спонукує людину до миру, змушує пригасити пристрасті і прислухатися до голосу розуму: це призводить до громадянського, або державного стану, люди укладають т. зв. „суспільний договір”. Так утворюється державна влада, і виникнення держави, таким чином, є свідомою і розумною акцією. Державу Гоббс змальовує як штучно створене тіло, і тому, аналізуючи її будову, він вдається до аналогії з людиною: держава – великий організм, у якому правитель – душа, чиновництво – нерви і суглоби, таємні агенти – очі, виконавчі органи – судини, розбрат – хвороба, громадянський мир – здоров’я, громадянська війна – смерть. Головним чинником державного ладу є сила, яка є єдиним мірилом законності і моралі, оскільки надання права розрізняти добро і зло окремим людям призведе неодмінно до хаосу, бунту в державі. Лише держава може обмежити людські пристрасті, змусити людей діяти відповідно до розуму і моралі, виявляти розумну і моральну сутність людини, тому юридичні закони в державі він ототожнює з моральними, тобто держава ставить на місце законів природи закони суспільства.

5. Джон Локк (1632-1704) – один з найвидатніших філософів-матеріалістів ХVІІ ст. Народився у Англії, навчався в Оксфордському університеті, окрім філософії займався медициною. Локк поряд з Гоббсом стояв біля витоків англійського просвітництва – епохи, яка є складовою періоду Нового часу, представники якої ставили перед собою мету перебудувати людський світ на таких розумних засадах, щоб він наслідував закони довершеності, що панують у природі.

а) Свою філософію Локк починає з критики раціоналізму. Зокрема, він критикує твердження раціоналістів про те, що людська душа постійно перебуває в стані активної діяльності, весь час усвідомлює певні ідеї, осмислює їх. На думку Локка, людина не може діяти і мислити постійно: душа перестає мислити, коли людина, наприклад, у стані сну, або втрачає свідомість. Піддає Локк критиці також ще одну позицію раціоналістів про те, що існує факт загальної згоди людей щодо окремих понять, принципів, істин, які є очевидними і не потребують доведення. На думку Локка, насправді немає таких принципів, які визнавалися б усіма без винятку людьми: наприклад, для дітей, дикунів чи розумово відсталих людей такі поняття, принципи не знайомі.

На противагу раціоналізму, Локк наполягає на тому, що всі ідеї і принципи, знання людина здобуває власним досвідом, який засвоюється нею протягом життя. Так Локк створив власну сенсуалістичну теорію: на перших етапах життя людини, у момент народження її душа є порожньою, вільною від будь-яких ідей і принципів і лише поступово почуття вводять окремі ідеї, заповнюючи це порожнє місце (empty cabinet,або tabula rasa), і коли розум поступово освоює деякі з них, вони поміщаються в пам’ять, одержуючи імена. Далі розум навчається поступово використовувати ці імена, отримуючи матеріал для своєї здатності до міркування.

б) Концепція походження держави у Локка має багато спільного з аналогічною концепцією Т.Гоббса. Як і Гоббс, він розглядає утворення держави як результат суспільного договору, завдяки якому відбувається перехід від природного стану до громадянського. Але на противагу Гоббсу, він розглядає природний стан як такий, у якому панувала взаємна доброзичливість та взаємна допомога, а не як стан природної ворожнечі людини до людини. В основі такого природного стану лежить закон природи, якому індивід слідує. Цей природний закон виражається у природному праві, яке складається з: 1. права на свободу; 2. права на життя і 3. права на власність. Саме право на власність має фундаментальне значення для всієї правової системи громадянського суспільства, оскільки власники становлять основу суспільного життя, правопорядку, і власне, саме поняття „власники” є тотожним у Локка з поняттям „розумні громадяни”. Ці права, які люди визнають у природному стані, становлять конституційну основу правової держави, тобто держава повинна гарантувати ці непорушні природні права людини. Отже, Локк переносить природні права людини на суспільство і державу, яку він розуміє не як демократію, чи якусь іншу форму правління, а як „всяку незалежну спільноту” (any independent community).