Зовнішнє середовище підприємства - це структурно-просторове оточення, яке складається з факторів впливу на функціонування підприємства

До факторів зовнішнього середовища відносять:

1. політичну ситуацію

2. політику центральної і місцевої влади у відношенні підприємництва

3. соціальну ситуацію

4. рівень законності та правопорядку

5. рівень корупції та злочинності

6. рівень і правила конкуренції

7. стан податкової системи країни

8. стан фінансової системи

9. рівень монополізації ринку

10. науково-технічне середовище

11. природні фактори

12. екологічні фактори

13. демографічну ситуацію

14. традиції ведення підприємництва

15. рівень споживання, попит, платоспроможність споживачів

Існують різні підходи до класифікації цих факторів:

1) за сферою оточення (мікросередовище й макросередовище);

2) за напрямком впливу (стимулюючі, стримуючі);

3) за характером дії (фінансово-економічні фактори, організаційно-правові, соціально-психологічні);

4) за ступенем впливу (фактори прямого впливу і фактори непрямого впливу). Це найбільш поширений поділ факторів зовнішнього середовища.

До факторів прямої дії належать:

- споживачі;

- постачальники;

- державні органи;

- конкуренти;

- профспілки.

Фактори непрямої дії:

- політичні;

- науково-технічні;

- соціально-психологічні;

- стан світової економіки (національної, регіональної) тощо.

Характер впливу факторів прямої та непрямої дії на підприємство різний. Перші впливають на підприємство безпосередньо, крім цього підприємство тією чи іншою мірою може частково вплинути на них. Другі впливають на підприємство або опосередковано (через інші фактори), або в якихось певних ситуаціях, але підприємець позбавлений можливості впливати на ці фактори.

Незалежно від поділу фактори зовнішнього середовища не можуть управлятися підприємцем, тобто зовнішнє середовище не контрольоване підприємцем.

Специфікою підприємницької діяльності є те, що підприємець самостійно не може змінити дані фактори. Але він може враховувати їх вплив на свою діяльність та прилаштовуватися до них.

Сьогоднішні зміни в зовнішньому світі примусили звернути на зовнішнє середовище ще більшу увагу, ніж коли - не будь. З кожним роком керівництво вимушене враховувати все більшу кількість зовнішнього середовища, які набувають глобального характеру.

 

3. Політико-правове середовище.

 

Політико-правове середовище — соціально-економічна система, яка складається з підприємницького корпусу, державних органів і груп громадськості, які впливають на окремі підприємства, обмежуючи свободу їхніх дій в інтересах суспільства.

Політико-правове середовище, відповідно, складається з трьох елементів: підприємництва, держави та громадськості. Головну роль у цьому "трикутнику взаємодії" відіграє держава, оскільки саме вона формує основні параметри підприємницького середовища, приймаючи відповідні закони та інші нормативні акти.

Основні закони, які формують підприємницьке середовище:

- Господарський кодекс;

- Податковий кодекс;

- Закон України "Про власність";

- Закон України "Про господарські товариства";

- Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців";

- Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності";

- Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

- Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та інші.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою двох груп методів:

1) економічних (непрямих);

2) адміністративних (прямих).

До економічних належать податки, державне підприємництво, цільове фінансування, грошово-кредитні механізми тощо. До адміністративних — укази, прямі заборони, встановлення квот, нормативів, лімітів тощо.

У реальному житті ці методи використовуються завжди в комплексі і їхнє поєднання має назву державної економічної політики. Основні складові державної економічної політики:

- фіскальна політика;

- грошово-кредитна;

- науково-технічна;

- інвестиційна;

- регіональна;

- інноваційна;

- політика підтримки малого підприємництва тощо.

Головним державним органом державної виконавчої влади у сфері підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

 

4. Власність – основа підприємницької діяльності

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність.

Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Існують три форми власності: приватна, колективна, державна.

Приватна власність – привласнення одним індивідуумом, максимально однією сім’єю, матеріальних благ і послуг, певна підсистема відносин між суб’єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Колективна власність – привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ, послуг та певна підсистема відносин між суб’єктами цього типу власності.