Реалізація психолого-педагогічних вимог на стадії прогностичного моделювання новітніх освітніх технологій

Практичне заняття №9-10

Реалізація науково-методичних вимог в ході конструювання нових педагогічних технологій

Реалізація психолого-педагогічних вимог на стадії прогностичного моделювання новітніх освітніх технологій

Стратегія інноваційних процесів у сучасній освіті України передбачає суттєву реорганізацію існуючих педагогічних систем, осмислення цінностей, цілей і змісту їх діяльності та корінний перехід від тоталітарної уніфікації, усталених стереотипів, неефективних шаблонів і жорстких форм до творчої ініціативи й індивідуальної відповідальності педагогів у проектуванні й організації педагогічного процесу. Зазначимо, що педагогічна інноватика існує на двох рівнях: теоретичному і практично-технологічному. У сучасній педагогічній науці достатньо розроблені різноманітні ідеї, теорії, концепції, моделі інноваційних педагогічних процесів, які однак недостатньо інтенсивно впроваджуються в реальній практиці виховання і навчання. Інновації в педагогіці обов’язково повинні передбачати проектування технологічного рівня реалізації педагогічної теорії. Такий розрив між фундаментальними дослідженнями і прикладною інноватикою заповнюється педагогічним проектуванням – основним шляхом, за висловом В.О. Сухомлинського, поєднання педагогічної теорії і практики. Процеси проектування, впровадження й оцінки ефективності нових освітньо-виховних технологій є предметом вивчення педагогічної праксіології (грец. "praktikos" – діяльний, активний і logos – вчення). Основні методологічні й теоретичні положення інноваційної педагогічної діяльності визначені в працях К. Ангеловські, І.Д. Беха, Ю.З. Гільбуха, І.М. Дичківської, І.П. Підласого, С.Д. Полякова, М.М. Поташника, Г.К. Селевка, В.А. Сластьоніна та інших.

Питання проектування педагогічних систем, процесів і технологій розглянуті в роботах В.С. Безрукової, В.П. Беспалька, М.В. Кларіна, О.М. Коберника, В.О. Киричука, А.О. Лігоцького, Н.Р. Юсуфбекова та інших.

Разом з тим у наукових дослідженнях відсутній системний аналіз педагогічної технології як об’єкта проектування, її параметрів, критеріїв інноваційності, а також самого процесу розробки педагогічних технологій, що і є завданням нашого дослідження.

Більшість дослідників педагогічної діяльності виділяють в її структурі проектувальний компонент як найбільш значимий, що забезпечує технологізацію педагогічного процесу, визначає його ефективність. Узагальнюючи різні підходи до трактування сутності педагогічної технології, бачимо, що терміни "проект", "проектування" досить часто вживаються як основні родові ознаки цього поняття, наприклад:

– проект певної системи, що реалізується на практиці;

– педагогічна діяльність, яка реалізує науково-обгрунтований проект навчально-виховного процесу.

Спільним у багатьох визначеннях інших авторів є поєднання в педагогічній технології процесів розробки й реалізації проекту педагогічного процесу. Педагогічне проектування є первинним етапом привнесення інновацій у діяльність учителя, яка є технологією реалізації його професійної парадигми й особистісною самореалізацією. Проектування в структурі педагогічної діяльності розглядається в двох аспектах: як особливий вид педагогічної діяльності та як етап певного виду педагогічної діяльності. Якщо розглядати проектування як окремий вид діяльності, то діагностика, прогнозування, моделювання, планування і конструювання є його змістовними й функціональними компонентами.

Термін "технологія" походить від грецьких слів "techne" – мистецтво, ремесло, уміння і "logos" – наука. Таке визначення органічно поєднується із трактуванням К.Д. Ушинським педагогіки як єдності науки і мистецтва. В.П. Безпалько динаміку процесу "практика – наука – практика..." розглядає таким чином: "Будь-яка діяльність може бути або технологією, або мистецтвом. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія – на науці. З мистецтва все починається, технологією закінчується, щоб потім все початися спочатку".

Педагогічне проектування розглядається як визначення параметрів та майбутнього стану функціонування педагогічного об’єкту з урахуванням впливу новостворених умов.

Об’єктами педагогічного проектування В.С. Безрукова визначає педагогічні системи, педагогічні процеси і педагогічні ситуації.

Педагогічна система – це цілісність закономірно розташованих і взаємопов’язаних компонентів, які в своїй єдності утворюють нове явище або процес. До загальних характеристик системи відносять: цілісність – система не сума її компонентів, а інтегральний результат їх взаємодії; ієрархічність – підпорядкованість компонентів і підсистем системі в цілому; структурність – наявність взаємозв’язків між компонентами і системоутворюючого фактора; зв’язок із зовнішнім середовищем – системами більш високого рівня; самовдосконалення рівня своєї організації при зміні зовнішніх чи внутрішніх умов існування.

Процес (від лат. processus – просування) – це спосіб функціонування системи, який передбачає певний рух, послідовну зміну етапів, стадій розвитку, сукупність певних дій, впливів, цілеспрямованих на вирішення об’єктивно й постійно існуючих у будь-якій системі внутрішніх протилежностей між її компонентами, які є одночасно і рушійними силами її розвитку.

Педагогічний процес – це динамічна взаємодія компонентів педагогічної системи, співробітництво його суб’єктів, яке спрямоване на досягнення цілей виховання і навчання.

Цільовий компонент педагогічного процесу містить усю різноманітність руху педагогічних цілей і завдань: від соціальних ідей до особистісних мотивів діяльності. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процесом. Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети.

Педагогічна ситуація – складова частина педагогічного процесу, яка характеризує його стан у певний дискретний момент (у часі та просторі). В.С. Безрукова зазначає: "Феномен педагогічної ситуації полягає в тому, що, будучи інтегративною по суті, вона одна і навіть набір ситуацій не можуть замінити ні форму, ні систему в педагогіці, Не можна із ситуацій створити форму, як не можна із форм створити педагогічну систему". У цьому і полягає надзвичайна складність при проектуванні педагогічного процесу на рівні його конструювання для використання в конкретних умовах реальними учасниками навчально-виховних відносин.

Більш логічно розглядати тріаду об’єктів педагогічного проектування в динаміці переходу педагогічних систем у педагогічні процеси, які, в свою чергу, функціонують на рівні педагогічних технологій. При цьому педагогічні технології, за визначенням японського вченого Я. Сакамото, є системним способом організації педагогічного процесу.

При проектуванні та експертній оцінці педагогічних технологій необхідно орієнтуватися на характерні ознаки, що визначають їх інноваційність та продуктивність:

- концептуальність вихідних методологічних і теоретичних підходів до побудови педагогічного процесу;

- інтегральність у синтезі досягнень сучасної філософії, психології, соціології, педагогіки, кібернетики, інформатики, ергономіки та інших наук;

- системність структури, ієрархічної і змістовної єдності всіх її компонентів;

- ефективність у гарантованому досягненні запланованих результатів у конкурентних умовах і при оптимальних затратах;

- стабільність результатів при повторному використанні технологій, у тому числі й іншими педагогами;

- чітка цільова орієнтація у визначенні педагогічних цілей, які визначаються як позитивні зміни в особистості дитини й проявляються в її діяльності;

- гнучкість і мобільність у здатності до вдосконалення, розвитку, пристосування до нових умов;

- варіативність у можливості досягнення бажаного результату різними способами;

- проектування ключових етапів технологічної схеми, всередині яких залишається місце для індивідуальної творчості педагогів і дітей;

- особистісна зорієнтованість змісту навчально-виховної діяльності, який проектується в зоні максимальних можливостей розвитку дітей, їх потреб та інтересів;

- широке використання сучасних технічних засобів навчання, дидактичних матеріалів і методів, які активізують пізнавальну діяльність дитини;

У структурі педагогічної технології виділяють три складові, які в процесі проектування відображають логічну єдність педагогічної теорії та практичної діяльності. Це, по-перше, концептуальна частина, яка включає теоретичне обґрунтування, вибір стратегії та провідну ідею педагогічного процесу, по-друге, змістовно-цільова частина і, по-третє, організаційно-процесуальна.

Педагогічне проектування є засобом для запуску і розвертання інноваційної діяльності педагогів. Проте в масовій школі проектний підхід до організації педагогічної роботи на сьогоднішній день упроваджується на недостатньому рівні. Нами проведено порівняльний аналіз проектувальної діяльності крізь призму її продуктивності в реальній педагогічній практиці. Основною характеристикою рівня проектування виховних технологій є їх відповідність вищезазначеним вимогам. Також ми вважаємо за необхідне враховувати показники морального й емоційного стану, професійної мотивації, міру працездатності, наявні й можливі труднощі у вчителів під час проектування виховного процесу.