В установу з виконання покарань потрапляє особа з досить усталеними поглядами, навичками, звичками, манерою спілкування з людьми. Методи психолого-педагогічного впливу, застосовувані у звичайній обстановці, тут повинні бути трансформовані з урахуванням тих характеристик, що властиві особам, які відбувають покарання за вчинений ними злочин. Соціально-психологічні відхилення (дефекти) у поведінці і способі життя індивіда, що вкоренилися у процесі злочинної діяльності, вимагають соціального контролю, який спрямований на руйнування злочинних потреб, ліквідацію негативного соціального досвіду, що нагромадився у нього, створення основи для подальшого розвитку позитивної структури зв'язків.
Необхідною передумовою для обрання методів психолого-педагогічного впливу є вивчення особи засудженого, його поведінки в генезисі (до надходження до установи з виконання покарань і під час перебування у ній), ставлення до праці, навчання, режиму, комплексу заходів соціального впливу.
Особистість засудженого становить складну структуру, що поєднує комплекс соціально-психологічних поглядів, потреб, відносин, у яких домінують негативні тенденції. В основі поведінки і діяльності кожної людини лежать потреби. Життя передбачає задоволення потреб, у тому числі матеріальних і духовних. Потреби людини спонукають її до активності, створення і розвитку суспільного виробництва. Водночас рівень і характеристика потреб у нормі і при кримінальних відхиленнях можуть бути принципово різними. Аналіз і узагальнення рівнів потреб та інтересів у правопорушників дають змогу виявити: 1) порушення рівноваги між різними видами потреб і інтересів; 2) перекручений характер окремих потреб; 3) примітивність потреб і інтересів; 4) аморальність, злочинні прояви у способах задоволення потреб. У злочинців матеріальні потреби домінують над духовними, коло останніх дуже вузьке і передбачає лише спілкування з людьми або одержання тих чи інших відомостей, потрібних для «злочинного престижу». Такі поняття, як дружба, прихильність, злочинці у більшості своїй розуміють викривлено: будуть гроші — будуть і друзі. Як правило, злочинці деяких категорій уникають праці, бажають жити «легко і красиво», не утруднюючи себе фізичною роботою.
Методи психолого-педагогічного впливу, використовувані в установах з виконання покарань, відповідають за своєю принциповою схемою загальним педагогічним заходам виховання, однак мають певну специфіку, обумовлену контингентом, щодо якого вони застосовуються. До цих методів поряд з високою і послідовною вимогливістю щодо режиму праці і відпочинку належить метод переконання, основною рисою якого є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння завдань і формується згода з необхідністю її виконання. Реалістичність, доказовість суджень і міркувань, що повинні мати силу переконання, — головні сторони методу переконання. При цьому потрібно добирати достовірні й яскраві факти, що аргументують доводи переконання. Основною формою переконання є бесіда. Багаторазово повторювана, така, що має певну варіантність, вона у всіх випадках веде до позитивного ефекту.
До найбільш важливих методів кримінально-виконавчого впливу належить метод навіювання, який передбачає вплив на психіку людини без критичного його сприйняття останньою. Навіювання має на меті змінити ставлення засудженого до його негативних установок, прищепити йому нові устремління. Навіювання, як правило, пов'язане з авторитетом людини, яка його здійснює. У загальній психології під навіюванням розуміють різні способи вербального і невербального емоційно забарвленого впливу на людину з метою створення в неї певного стану або спонукання до певних дій. В основі навіювання лежить послаблення дії свідомого контролю, здійснюваного щодо сприйманої інформації. Виділяють два способи навіювання: словесне — шляхом прямого мовного впливу на засудженого і непряме, опосередковане яким-небудь предметом чи дією. Навіювання може викликати не лише ті чи інші емоційні стани, але і вольові спонукання, що є дуже суттєвим для практики діяльності установ з виконання покарань. Навіювання може бути як прямим, безпосередньо зверненим до засудженого, так і непрямим, що має своєю метою повідомлення позитивної інформації про інших осіб, причому в такій формі, що не вимагає безпосередньої відповідної реакції. Методи непрямого навіювання включають демонстрацію фільмів, вплив музикою, читанням художньої літератури тощо. При здійсненні методів впливу важливо зазначити, що домінантні вогнища, які виникають у засудженого і які підтримують позитивні прагнення, мають тенденцію угасати. Тому такі домінанти необхідно стимулювати повторенням впливу. Доцільно також керувати самонавіянням засудженого.
Як важливий метод впливу на особу засудженого у пенітенціарній психології називають метод передачі інформації. На думку А. В. Дулова, інформація, яка спеціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що надходить до засудженого, повинна сприяти заповненню його соціального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомостей, яких він раніше не одержував (чи ігнорував), — про життя суспільства, інтереси і діяльність людей, трудові процеси, культуру та ін.2
Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регулювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими, рідними і близькими. Такий метод також передбачає контроль за входженням засудженого до мікроколективів (у тому числі з негативною спрямованістю).
Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення волі передбачають застосування методу примушування. Вчені, які досліджують пенітенціарну психологію (О. Г. Ковальов), вважають, що покарання діє в одних випадках залякуюче, в інших — примушує думати про те, який спосіб поведінки виявляється не лише більш зручним у певний час, але й перспективним у справі самовиправлення.
