Соціальне замовлення як початок нового рівня співпраці державних та недержавних організацій

З прийняттям закону “Про соціальні послуги” в 2004 році у соціальну сферу України було впроваджено багато істотних інновацій, основними і найбільш радикальними є інновації, які стосуються надання соціальних послуг. Дійсно, в Україні почала будуватись інноваційна для нашої держави сис-тема соціальних послуг, впроваджені нові підходи до забезпечення населення соціальною допомогою, розпочалась співпраця держави та не державних надавачів соціальних послуг. Однак, це лише старт і шлях інноваційного розвитку соціальних послуг є досить не простим для держави, на ньому постійно зустрічаються труднощі, пов’язані з недосконалістю законодавства, браком фінансування, не відпрацьованістю механізмів реформування соціальної сфери.

Саме соціальне замовлення як економіко-правова форма реалізації цільових соціальних програм і соціальних проектів, спрямованих на вирішення найбільш соціально-значущих проблем загальнодержавного та місцевого значення, дає можливість розробляти і реалізовувати ці програми найбільш ефективним чином за рахунок бюджетних та інших додатково залучених коштів через визначення виконавців на конкурсній основі.

При цьому характерною особливістю механізму соціального замовлення є те, що його виконавцями є некомерційні, у першу чергу громадські та благодійні організації, органи самоорганізації населення, створення і діяльність яких регламентовано Законами України «Про об’єднання громадян», «Про благодійність та благодійні організації», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про органи самоорганізації населення» та ін.

Усі ці організації мають статус неприбуткових, тобто таких, де усі доходи витрачаються на вирішення статутних завдань і соціальних проблем. Отже, головним принципом соціального замовлення є принцип переважного витрачання бюджетних та небюджетних ресурсів, призначених для соціальних потреб, не на утримання бюджетних закладів і установ, а на фінансування безпосередньо соціальних послуг через цільові соціальні програми.

Це робить соціальне замовлення одним із самих економних шляхів витрачання коштів на розв’язання соціальних проблем суспільства. Цьому сприяє не тільки чітко розроблена фінансово-договірна, а й організаційно-процедурна складова механізму соціального замовлення.

 

Серед усіх інновацій у соціальній сфері окремої уваги заслуговує соціальне замовлення. Використання механізму є початком нового рівня співпраці держави та недержавних організацій (НДО), однією з багатьох ознак розвиненого громадянського суспільства. Незважаючи на те, що в Україні розвиток механізму соціального замовлення було розпочато у жовтні 1996 року (завдяки міжнародній конференція з проблем соціальної допомоги, організована міським Центром соціальної допомоги в Одесі), воно досі залишається інноваційним явищем, а не механізмом, який вкоренився у практичній діяльності. Важливим кроком на шляху до широкого впровадження ідеї соціального замовлення в Україні стала також розробка проекту Закону України „Про соціальне замовлення” (№ 7332 від 24.05.2001 р.), який пройшов перше читання у Верховній Раді України, але був із невідомих причин відкликаний депутатом, котрий його вносив.

На жаль, в Україні механізм соціального замовлення не набув достатнього поширення, і тому про нього доводиться говорити як про соціальну інновацію, яка стала актуальною лише останніми роками.У країнах Європи та СНД соціальне замовлення визнане найбільш ефективним інструментом співпраці влади та НДО. Соціальне замовлення – це, комплекс заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на реалізацію загальнодержавних та місцевих цільових соціальних програм і соціальних проектів за рахунок бюджетних та інших коштів шляхом укладання соціальних контрактів на конкурсній основі.

По суті соціальне замовлення є механізмом виявлення й відбору ефективної, раціональної для розв’язання конкретних соціальних проблем громадської ініціативи та забезпечення її подальшої підтримки на основі контракту. Кошти від держави надаються після конкурсного розгляду послуг і спроможності НДО щодо

вирішення визначених місцевих проблем. Відмінність цього механізму від прямих державних субсидій полягає у цільовому спрямуванні коштів на підтримку послуг організацій. Соціальне замовлення виконують на підставі договору (соціального контракту), укладеного між замовником, яким виступає орган влади, і виконавцем – переважно не комерційною організацією. Контракт укладається на кілька років і закріплює зобов’язання щодо надання послуг відповідного змісту, обсягу та якості, показники результативності надання послуг. Це дозволяє контролювати якість і оцінити ефективність виконання замовлення. Такий механізм можна вважати поєднанням державних субсидій та закупівлі послуг. Життєвий цикл соціального замовлення складається з кількох стадій, в ході яких виявляють соціальні проблеми, готують, формують і розміщують соціальне замовлення, а також реалізують його та оцінюють результати.

Стадії соціального замовлення: 1) виявлення та формулювання соціальної проблеми; 2) проведення конкурсу серед структурних підрозділів органів влади і некомерційних організацій на розробку найкращих варіантів цільової соціальної програми та на право стати виконавцем розробленої і затвердженої соціальної програми; 3) укладання соціального контракту між замовником і виконавцем соціального замовлення; 4) здійснення виконавцем при відповідному контролі з боку замовника всіх необхідних процедур для виконання завдань, передбачених умовами соціального контракту; 5) здійснення замовником і виконавцем соціального замовлення моніторингу стану цільової соціальної групи.

Соціальне замовлення як механізм розв’язання соціальних проблем є найефективнішим у тих ділянках соціальної сфери, де гострота соціальних проблем є максимальною, і де участь недержавних організацій може бути найбільш корисною. Зазвичай воно поширюється на ті напрями, які не забезпечені у громаді державними

соціальними послугами. Найчастіше це стосується таких послуг як психологічна допомога й підтримка, профілактична робота з групами ризику, робота із сім’ями дітей-інвалідів, організація притулків для бездомних, розподіл гуманітарної допомоги, робота на вулиці з бездомними і безпритульними, надання їм їжі та притулку, організація дозвілля дітей, молоді й інвалідів, активізація громади, робота клубів за інтересами, надання консультацій та інформації, підготовка волонтерів тощо. Обсяг фінансової підтримки визначається залежно від прямих

витрат на організацію та надання певного обсягу послуг, кількості клієнтів.

 

Основними ідеологічними складовими соціального замовлення є:

· Створення умов для розвитку інститутів громадянського суспільства;

· Формування нової, активної й адресної соціальної політики;

· Створення нових робочих місць у недержавному секторі соціальної сфери;

· Додаткове фінансування соціальної сфери за рахунок залучення недержавних засобів без цілі одержання прибутку;

· Підвищення ефективності витрат бюджетних коштів у соціальній сфері;

· Створення механізму децентралізації та громадянського роздержавлення соціальної сфери;

· Формування конкурентного середовища в соціальній сфері;

· Боротьба з корупцією.

Технологічні принципи соціального замовлення:

· Відкритість та свобода руху інформації;

· Конкурсність і конкурентність;

· Детальне пророблення процедур;

· Сполучення, у процесі впровадження пропонованої технології: обліку особливостей регіональної ситуації; необхідності здійснення пілотних проектів; можливісті поширення досвіду, що здобувається;

· Цільове фінансування;

· Соціальні дивіденди.

 

Переваги соціального замовлення: гнучкість адміністративних та бюджетних регламентів, відносно низька собівартість, вища ефективність роботи з клієнтами. Завдяки використанню механізму соціального замовлення здійснюється економія адміністративних ресурсів та бюджетних коштів органів влади, адже

створення та утримання нових інституцій та нового штату працівників обтяжує бюджети, а проста купівля послуг обходиться значно дешевше. Важливим є і той факт, що у разі не виконання умов чи низької якості послуг, контракт з недержаними надавачами можна розірвати (або подовжити у разі потреби), що не можливо зробити з державною установою. В Україні лише починають впроваджуються елементи соціального контракту, які діють у багатьох країнах, де робота в громаді давно стала складовою діяльності соціальних служб і соціальних працівників. Через

слабку методичну базу та відсутність законодавства, недостатній рівень знань і навичок стосовно організації та проведення конкурсів представників органів влади та недержавних надавачів соціальних послуг у нашій країні соціальне замовлення не є достатньо поширеним явищем.

Безсумнівно, однією з головних проблем сьогоднішнього дня є й практично повна

відсутність коштів, які можна було б використати для проведення конкурсів. Стримуючим моментом у розвитку соціального замовлення є сформовані стереотипи управління в соціальній сфері. Також відсутність достатньої кількості спеціалізованих організацій, участь яких у конкурсі змогло б забезпечити реальне

змагання. Число активних професійних НДО, як правило, порівняно невелике, крім того, по суті НДО займають особливу нішу – надають послуги тим категоріям населення, які не підпадають під дію як муніципальних, так і комерційних організацій.

Висновки. Таким чином, соціальне замовлення може стати дієвим способом боротьби з вадами ізольованого виробництва соціальних благ окремо державними установами, бізнесом і ГО в регіонах України, об’єднуючи виробничий потенціал і зменшуючи трансформаційні (операційні) витрати кожного з учасників взаємодії, підвищуючи суспільну ефективність використання наявних ресурсів та активізуючи пошук додаткових.