Відповідно до видів безпеки – регіональної і глобальної організації теж мають певне територіальне охоплення. Міжнародні інституції можна поділити на 2 категорії:
- організації для колективної оборони, які мають військовий потенціал (для відвернення зовнішніх загроз) (НАТО, ЗЕС (західно європейський союз)
- організації колективної безпеки – в компетенції яких врегулювання і відвернення конфліктів (ООН, ОБСЄ).
Хоча між ними нема чіткого поділу повноважень.
Позитивний механізм діяльності міжнародних організацій під час „холодної війни” Утворилися два ворожі табори НАТО та Варшавський Договір, які надали боротьбі полярного характеру зі збереженням рівноваги сил.
1. Єдиним інструментом глобального характеру є Організація Обєднаних Націй, основною метою якої згідно з її Статутом є
— підтримка міжнародного миру та безпеки, для цього вживаних ефективних колективних заходів для відвернення та усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру,
— вирішування мирними засобами міжнародних суперечок.
Роль ООН у сфері міжнародної безпеки невпинно зростає. Ефективність її діяльності залежить від її здатності адекватно реагувати на виклики, що постають перед людством на межі ХХІ століття. Ці виклики вимагають більшої відповідальності окремих держав та їхніх лідерів за власну політику. Однак не менше значення має об”єднання зусиль світового співтовариства для того, щоб протистояти їм.
1. Тому поперед конфліктів і пошук адекватної протидії цьому небезд явищу є одним із головних завдань, які постають сьогода ООН та її головною інституцією з питань підтримки миру - Радою Безпеки.
2. Важливу роль у цьому контексті відіграють міжнародні санкції, які надають можливість уникнути прямого застосування сили. Однак застосування санкцій потребує серйозного удосконалення. Це стосується передусім нагальної нео6хідності розробки ефективного механізму відшкодування витрат, яких зазнають треті країни внаслідок дотримання ними санкцій.
2. НАТО — організація колективної оборони, основні завдання якої полягають у наступному:
— гарантування безпеки державам-членам;
— об^днання зусиль із колективної оборони;
— підтримка-стабільності в зоні Північної Атлантики.
Кінець ХХ століття позначився великими змінами геополітичної ситуації в світі, що змусило НАТО персглянути пріоритети своєї діяльності. На перший план вийшли такі проблеми,
як локальні конфлікти та зростання міжнародного тероризму.
Все більше політиків і військових у межах Альянсу почали наголошувати на необхідності трансформації НАТО, зміни структури організації, напрямів ії діяльності.
Із військового блоку Північно-атлантичний Альянс перетворювався б на більш гнучку організацію, яка повинна оперативно реагувати на загрози для цілого регіону, організовувати миротворчі операції та зосереджувалася на боротьбі з тероризмом і контрабандою наркотиків.
Окрім того, з”явилася унікальна нагода об^днати в одній структурі безпеки країни Західної та Центрально-Східної Європи. Тут слід нагадати, що саме остання в ХХ ст. була основним джерелом конфліктів в регіоні, саме тут почалися обидві світові війни. Тому розширення НАТО на Схід, будучи органічною частиною сформації Альянсу, стало однією з актуальних проблем на світовій політичній арені останнього десятиліття.
При цьому майже всі держави Центрально-Східної Європи висловили бажання вступити до Альянсу на засадах повноправного членства. Три нові держави — Польща, Чехія та Угорщина в березні 1999 р. були прийняті до організації. На самміті у Вашингтоні, присвяченому 50-річчю Організаціїатлантичного договору, представники Болгарії, Руиунії, Словенії та Словаччини підтвердили намір своїх держав стати членами НАТО.
Необхідно підкреслити, що розширення НАТО виключає можливість створення в Центрально-Східній Європі іншого ворожого до НАТО військового формування.
