Характеристика причин, що обумовлюють порушення вимови групи фонем за однією артикуляційною ознакою

Специфіка порушення вимови фонеми	Імовірні причини, що обумовили порушення
Гнусава вимова фонем.	Гнусава вимова фонем характерна для дітей з ринофонією і ринолалією, хоча інколи така специфіка вимови звуків може бути притаманна і для дітей у яких порушена іннервація органів артикуляції, а саме при наявності у них комплексного порушення дизартрії і ринофонії.
Теттизм. Назва симптому, який вказує на заміну комплексу фонем (наприклад: Г, X, К, Ґ, С, З, Ц, ДЗ, Ш, Ж, Ч, ДЖ, Р, Л, Й) фонемами Т, Д, Т’, Д’ Комплекс замінених фонем може бути меншим, або більшим.	Теттизм може спостерігатися у дітей як з дизартрією так і з дислалією, за умови наявності недорозвитку у цих дітей кінестетичних процесів (відчуттів, сприймання і праксису) в межах органів артикуляції. При такому недорозвитку у дітей виникають труднощі при диференціації найскладніших рухів розслаблення і напруження в області тіла язика, які обумовлюють відчуття різниці між зімкненням і щілиною.
Пом'якшена вимова великої групи фонем. Наприклад: С, З, Ц, ДЗ, Ш, Ж, Ч, ДЖ вимовляються як С’, 3’, Ц’, Д3’; Т, Д, Н, - як Т’, Д’, Н’. Комплекс фонем, які вимовляються м'яко може бути меншим, або більшим.	Пом'якшена вимова фонем характерна для дітей з дизартрією при наявності у них змішаного парезу спастико-паретичного типу (при наявності підвищеного напруження в області спинки язика та млявості кінчика язика). Така ж вимова фонем може бути притаманна дітям з ринолалією при наявності у них складного незрощення твердого, м'якого піднебіння і язичка. Слід також вказати на те, що у дітей зі складними незрощеннями паралельно може бути порушеною і іннервація м'язів кореня язика, що зумовлює особливо значні труднощі при постановці фонем.
Відсутність, або нижньоязикова вимова усіх верхньоязикових фонем. (Наприклад: Ш, Ж, Ч, ДЖ - шепеляві у вимові; Л, Р - відсутні). Можливі інші варіанти.	Така вимова часто притаманна дітям з короткою під'язиковою вуздечкою та зі спастичними парезами м'язів язика, оскільки ці порушення будови та рухливості органів артикуляції обумовлюють труднощі з підніманням язика вверх.
Стійкі заміни одних фонем іншими близькими за акустичними ознаками, але протилежними за артикуляцією фонемами. Наприклад: С, 3, Ц, ДЗ —» Ш, Ж, Ч, ДЖ; Т, Д —» К,Ґ;Х,Г—» В,Ф;Л’,Р' —» Й.	Стійкі заміни звуків спостерігаються, насамперед, у дітей з порушенням кінестетичних процесів і, як наслідок, вторинними порушеннями фонематичного слуху. При наявності такого типу порушень формується, з одного боку, нечітке уявлення про артикуляцію звука, а з іншого боку знижується слуховий контроль, що істотно гальмує процес формування у дітей правильної вимови фонем.
Взаємозаміни одних фонем іншими близькими за акустичними ознаками, але протилежними за артикуляцією фонемами. Наприклад: С, 3, Ц, ДЗ «—» Ш,Ж, Ч,ДЖ; Т,Д «—»К,Г; Х,Г «—»В, Ф; Л’, Р'«—» Й.	Аналіз наукових джерел, а також практичні дослідження які проводилися нами показав, що така вимова може спостерігатися у трьох груп дітей: у дітей з первинним незначним недорозвитком фонематичних процесів, у дітей з первинним недорозвитком кінетичного праксису, а, також, у дітей з невеликим обсягом пам'яті. Звичайно, умови в яких спостерігаються ці порушення різні. У першому випадку у дітей виявляється неакуратна вимова слів складних за акустичним складом. У другому випадку вимова першого складу при вимові складних за складовою структурою слів, а також слів зі складними артикуляційними переключеннями, є найсильніша, яка подавляє усі наступні склади. Можна розглядати таку вимову слів як спрощену. У третьому випадку помилки спостерігаються при повторенні нових, недостатньо зрозумілих, для дітей слів. Чим більший обсяг вербально запропонованого матеріалу, тим більше спотворених у вимові слів.
Заміна дзвінких фонем парними глухими, фальцетна вимова усіх голосних і сонорів.	Така особливість вимови фонем може вказувати на наявність у дітей голосової слабкості (фонастенії), що може розвинутися при незначному зниженні слуху, а також виникнути у дітей з ринолалією, ринофонією та дизартрією при порушенні у них рефлекторного взаємозв'язку між артикуляційним, фонаційним та дихальним апаратом
Відсутність голосу в процесі вимови усіх дзвінких, голосних фонем і сонорів.	Таке порушення виникає, насамперед, у дітей з дизартрією, при наявності у них парезів голосових зв'язок. Це порушення в залежності від рівня складності вважають для дизартрії супровідним і в залежності від рівня складності визначають як дисфонія - часткове специфічне порушення голосу (афонія - відсутність голосу).
Заміна зімкнених і зімкнено-прохідних фонем щілинними.	Така вимова звуків вказує на слабкий тонус м'язів органів артикуляції, який може бути викликаний млявими парезами та функціональною слабкістю, яка може розвинутися при певній сумі факторів: у хворобливих дітей, при відсутності грудного годування, а також при наявності незрощення верхньої губи та твердого і м'якого піднебіння тощо.