Нормативно-правові акти з охорони праці
Виконала:
студент 31 СППП групи
Наточий Наталія Сергіївна
Перевірив
Закусило А.І.
Київ 2011р
ЗМІСТ
1. Поняття охорони праці
2. Нормативно-правові документи з охорони праці
3. Список літератури
Поняття охорони праці.
Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини1. З іншого боку, відносини щодо охорони праці — невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.
Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється2. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров'я3.
Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового регулювання.
Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше)2.
Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.
Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій:
• надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;
• запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;
• встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.
Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.
Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.
Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер. Норми цього інституту захищають інтереси різних суб'єктів права: а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах; б) членів виробничих кооперативів; в) студентів, які проходять виробничу практику; в) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін. Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Державна політика у сфері охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням2. До основних правових принципів у сфері охорони праці в Україні належать:
• пріоритет охорони життя та здоров'я працівників перед економічними інтересами;
• повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• компетентність діяльності щодо забезпечення охорони праці;
• двосторонній зобов'язуючий (і працівника, і роботодавця) характер діяльності щодо додержання норм з охорони праці;
• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
• встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці;
• обов'язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків;
• соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу у зв'язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням.
Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).
Обмеження (заборони) виконання окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.
Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров'я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню пр ацез датність.
Останнім часом у сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов'язковими для всіх роботодавців, удосконалюється механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні.
Галузевий та вузькоспеціальний аспекти охорони праці.У юридичній літературі поняття "охорона праці" в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників). У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права. До них належать:
• норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи, запобігають виробничому травматизму, загальним та професійним захворюванням;
• норми, що гарантують право працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов'язків;
• норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;
• норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;
• норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці.
Слід врахувати, що особливістю змісту норм і правил з охорони праці є припис їх додержуватися.
Нормативно-правові акти з охорони праці.
15.06.2006 року Міжнародна організація праці ухвалила два основних документи з питань охорони праці, що запровадили комплексний підхід у її нормотворчу діяльність. Це Конвенція про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці, (№ 187) та супроводжуюча її Рекомендація (№ 197), які встановили ключові елементи, що визначають основи створення безпечних і нешкідливих умов праці – запровадження національної політики, системи і програми у сфері безпеки і гігієни праці та національної культури профілактики безпеки і гігієни праці. Одним із заходів, що формують національну систему безпеки і гігієни праці, є ухвалення законодавчих і нормативних правових актів та будь-яких інших відповідних актів з безпеки і гігієни праці (ст.4.2.). Задовго до цієї події такий захід було запроваджено в Україні. 14.10.1992 року ухвалено Закон України № 2694-XII «Про охорону праці» (далі – Закон у редакції 1992 року), що передбачив низку статей та окремий розділ V, присвячених формуванню законодавства про охорону праці.
Розділ V: Нормативно-правові акти з охорони праці
Стаття 27. Документи, що належать до нормативно-правових актів з охорони праці. Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.
Стаття 29. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог. ідповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.
Стаття 30. Поширення дії нормативно-правових актів з охорони праці на сферу трудового і професійного навчання. Нормативно-правові акти з охорони праці є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах. Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки за погодженням з відповідним профспілковим органом. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.
Як науковці, так і практики у сфері трудового права неодноразово відзначали цю рису закону як позитивну, що у подальшому сприяло дослідженням правових проблем формування нормативноправових актів з охорони праці. Інтерес до розкриття сутті нормативно-правових актів з охорони праці по-різному відображений у навчальній літературі. Так, С.М. Прилипко та О.М. Ярошенко у підручнику «Трудове право України», розкриваючи питання охорони праці, не зупинили уваги на окремій характеристиці нормативно-правових актів з охорони праці. Д.О. Карпенко в іншому підручнику з трудового права України присвятив цьому питанню окремий підрозділ, розглянувши законодавчі акти України про охорону праці, частину яких, на думку науковця, становлять міжгалузеві та галузеві нормативно-правові акти.
Схожа ситуація наявна й у дослідженнях представників науки трудового права. В останнє десятиліття виконані дисертаційні дослідження, складовою частиною яких були питання нормативно-правового забезпечення безпеки праці як умови трудового договору,концепції кодифікації законодавства України про охорону праці, сучасного стану правового регулювання охорони праці в Україні.
У 2002 році Закон України «Про охорону праці» (далі – Закон) ухвалено у новій редакції; відповідно розділ V «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці» зазнав певних змін. Зокрема, ISSN 1995-6134323 анульовано специфікацію та градацію актів шляхом відмови від використання терміну «державні міжгалузеві та галузеві» нормативні акти. Закон у попередній редакції не давав трактування термінів державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці, але у практичній діяльності під державними міжгалузевими нормативними актами розуміли акти загальнодержавного користування, дія яких поширювалася на усі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності, а під державними галузевими нормативними актами – акти, дія яких поширювалася на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, що відносилися до певної галузі економіки. Використовувана термінологія не у повній мірі відображала територіальну сферу дії нормативно-правових актів, оскільки міжгалузева дія акту не завжди передбачає лише охоплення суб’єктів на усій території держави, а може охоплювати й суб’єктів декількох галузей економічної діяльності. Незважаючи на намагання удосконалити попередню редакцію Закону, це законодавцю не вдалося зробити, і фактичне його застосу- вання залишається ускладненим. Ст.27 Закону України «Про охорону праці» в обох редакціях присвячена поняттю актів із охорони праці. Але замість терміну «нормативні акти про охорону праці» запроваджено термін «нормативно-правові акти з охорони праці». Проте суттєвих змін стаття не зазнала.
Тому акти з охорони праці можуть бути як «нормативно-правовими», тобто формою (джерелом) трудового права, так і «нормативно-технічними», що такими не є. Цю дилему мав би визначити законодавець, але він з нею не справився. Більше того, саме визначення поняття «нормативно-правових актів з охорони праці», наведене у ст.27 Закону, не розкриває суті та особливостей таких, оскільки подається через загальний перелік видів нормативно-правових актів, що можуть бути наявними і в інших галузях права.
Отже, під нормативно-правовим актом варто розуміти письмовий документ, що містить норми права, прийнятий компетентним правотворчим суб’єктом згідно з встановленою процедурою, має визначену структуру, офіційний характер та обов’язкову силу, який виражає владне волевиявлення і спрямований на регулювання певних суспільних відносин. Схожої позиції дотримується й український законодавець, який нормативно-правовий акт розглядає як офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це ISSN 1995-6134 325 суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове за-
стосування (п.1.4) Отже, серед ознак нормативно-правового акту як форми права, що виокремлюють його у системі інших форм права, можна назвати:
– вольовий характер акту, оскільки у його змісті виражена воля органів державної влади чи інших повноважних суб’єктів правотворення,
– повноважний характер акту, оскільки його ухвалення обумовлене тими повноваженнями суб’єкта, рамки та коло яких встановлюється законами,
– цільовий характер акту, оскільки такий спрямований на регулювання певного кола суспільних відносин,
– неперсоніфікований характер акту, адже він містить норми права, адресовані усім суб’єктам права, дія якого розрахована на
неодноразове застосування.
Серед базових статей Закону, що прямо впливають на формування системи законодавства про охорону праці, є ст.3. У ній чітко виокремлюються основні нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення охорони праці, – це розглядуваний Закон, Кодекс законів про працю України, Закон України
«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». А вже на їхній основі, на їх виконання та від-
повідно до них приймаються нормативно-правові акти, що включаються у систему законодавства України з охорони праці. Звертає увагу й те, що законодавець у ст.3 Закону використав термін «нормативно-правові ак-
ти», не обумовлюючи їх такими видовими ознаками, як суб’єкт нормотворення, територіальна сфера дії актів, вид суспільних відосин, що регулюються. Тому систему законодавства про охорону праці формують усі
нормативно-правові акти, що у більшій чи меншій мірі регулюють відносини щодо створення і забезпечення безпечних, здорових і нешкідливих умов праці, у тому числі і нормативно-правові акти з охорони праці, передбачені розділом V.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конвенція про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці (№ 187): від 15.06.2006 р. // Інформаційний бюлетень з охорони праці. – 2007. – № 1.
2. Закон України «Про охорону праці»: від 14.10.1992 р., № 2694-XII // ВВР України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
3. Миленький М. Закон України «Про охорону праці» як основа створення сучасної правової бази та започаткування новітніх підходів до організації безпечних і нешкідливих умов праці / М. А. Миленький // Охорона праці. – 1997. – № 3. – С. 7-10.
4. Прилипко С. М. Трудове право України: підручник / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Харків: Вид-во «ФІНН», 2009. – 728 с.
5. Трудове право України: Академічний курс: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / [П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, З. Я. Козак та ін.]; за ред. П. Д. Пилипенка. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2007. – 536 с.
6. Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
