У Петербурзі 1861 — 1862 pp. видавався українською мовою щомісячний журнал "Основа", що став головним друкованим органом національно-культурного руху. Редактором його був В.Білозерський.
В середовищі народних мас першими будителями національної самосвідомості виступили студенти Київського університету. Наприкінці 50-х років XIX ст. вони створили таємний гурток "х\о-поманів".
Перша "Українська громада" виникла в Києві, очолена молодим істориком В.Антоновичем.
Громадівські організації створювали в Україні мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, вивчали та пропагували історію й етнографію України, склали українсько-російський словник. Культурно-освітня діяльність громад викликала глибоке занепокоєння урядових кіл царської Росії, оскільки видання книжок і викладання українською мовою в недільних школах означало зміцнення національних основ духовного життя в Україні.
Почався відкритий наступ царизму на національні права українського народу. В 1862 р. недільні школи були закриті. Згодом царський уряд заборонив друкування науково-популярних і релігійних книжок українською мовою, що засвідчив циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва, виданий 1863 р. Переслідувань царизму зазнали й громадівські організації, які або самоліквідувались, або були заборонені.
Українська національна ідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Шевченка та М.Драгоманова. Тарас Шевченко став джерелом духу і слова українського народу, утвердив його самобутність, Михайло Драгоманов визначив віхи суспільного поступу українського народу і показав шляхи їх досягнення.
46. Визначте характерні риси та роль декабристів і масонів у розвитку української культури.
На початку XIX ст. в Україні виникають таємні масонські ложі. У 1818р. у Полтаві було засновано ложу “Любов до істини”, а в 1821р. у Києві – “Малоросійське товариство”. Член полтавської ложі В.Лукашевич пропагував ідею відокремлення України від Росії, однак більшість членів масонської ложі не підтримала його.
Першу масонську Ложу безсмертя утворено в Києві 1784 року.12 травня 1818 року — заснована ложа «Об'єднаних слов'ян», в Києві
1818 року у Одесі починає діяти «Понт Євксінський»,
1817 — у Харкові з'являється майстерня «Вмираючий сфінкс», у Полтаві — «Любов до істини». До полтавської ложи належали поміщики Кочубей С., Тарнавський В., Лукашевич Василь Лукич (предводитель дворянства Переяславського повіту), письменник Котляревський Іван.
На кінець 18 ст.- початку 19 сторіччя масонські ложі діяли в Харкові, Одесі, Кременчуці, Житомирі, Полтаві, Львові, Самборі, Дубно, Вишневці на Волині. Особливо масонський рух посилився після війни 1812 року. До складу масонських лож входили головним чином елітні верстви населення, насамперед представники дворянської аристократії, офіцери.
За характером діяльності масонські майстерні не були однорідними. Харківська ложа не займалася політикою і діяла у межах релігійно-етичного напряму. Її члени піклувалися про самовдосконалення і вдосконалення ближніх. Полтавська ложа «Любов до істини» активно залучала своїх членів до громадсько-політичної діяльності. Багато з її членів поповнювали декабристську організацію Союз благоденства.
Українське масонство, будучи за походженням чужим, мусило рахуватися з українськими особливостями і поставити врешті решт на порядок денний національне питання. Лукашевич Василь Лукич намагався утворити Малоросійське товариство з метою відірвати Україну від Росії і злучити її з Польщею, але не знайшов прихильників своїх намірів. В той же час в Києві виникла ложа «Об'єднаних слов'ян», до якої належали здебільшого польські поміщики і російська інтелігенція, українці. Члени ложи у своїй програмі прагнули до утвердження дружніх стосунків і взаємодії між трьома слов'янськими народами. На грунті цієї ложи в Україні виникла декабристська таємна організація Товариство об'єднаних слов'ян, яка обстоювала ідею федерації вільних слов'янських народів.
1819 року масонські ложи в Україні заборонили
Центром таємної організації декабристів в Україні став Тульчин, де знаходився штаб армії. Тут у березні 1821 р. виникло “ Південне товариство ”, яке нараховувало 100 членів.
П.І.Пестель, один із керівників товариства, написав програму – “Руську правду”, яка передбачала: повалення самодержавства й установлення республіки; скасування кріпацтва й наділення селян землею без викупу; ліквідацію станів, введення політичних свобод і рівності усіх громадян; повну свободу торгівлі. Майбутня держава мала бути унітарною (неподільною), Україна мала входити до неї, як окрема область. Отже, не передбачалось справедливого вирішення українського національного питання. Товариство свою програму збиралося здійснити шляхом військового перевороту, без участі народу. Після виникнення у 1822 р. “Північного товариства” у Петербурзі, розпочалася спільна робота цих організацій. Також була укладена угода між “Південним товариством” і “Польським патріотичним +товариством”, члени якого ставили за мету відновлення незалежності Польщі, однак на практиці вона не була реалізована.
Тісні стосунки у “Південного товариства” були також із “Товариством об’єднаних слов’ян”, яке виникло у 1823р. у Звягелі (суч. Новоград-Волинський) і нараховувало 60 членів.
“Об’єднані слов’яни” у своїй програмі ставили за мету визволити всіх слов’ян і об'єднати їх у демократичну федерацію. Це мало відбутись в результаті військового повстання за участю народних мас. Ця організація була також непослідовною у вирішенні українського національного питання: серед слов'янських народів -членів федерації – не згадуються ні білоруси, ні українці.
Після поразки повстанців 14 грудня 1825р. у Петербурзі і 3 січня 1826р. Чернігівського полку на Київщині, декабристський рух було придушено. П’ятьох керівників товариств, у їх числі П.Пестеля, М.Бестужева-Рюміна і С.Муравйова-Апостола (керівників “Південного товариства”) було повішено. Сотні повстанців заслано до Сибіру і на Кавказ, де тривала війна з горцями.
Причинами поразки декабристів були відсутність підтримки повстання з боку народу, нерішучість керівників повстання, тактика оборони.
47. В чому полягає суть модерністського періоду національно-культурного відродження?
Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху формування нової української людини та її самостійницьких прагнень, започаткував нову добу в історії модерного українства — добу національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу.
Характерними рисами модерністського періоду національно-культурного відродження були:
1. Виникнення політичних партій на Заході та Сході України, які стали провідниками національного відродження. У програмах вони проголошували політичні гасла — створення незалежної Української держави.
2. Проникнення ідей відродження в широкі народні маси і формування на цій основі нового типу українського інтелігента — патріота України.
3. На суспільно-політичній арені України у цей період з'являється плеяда видатних політичних і культурних діячів України, провідне місце серед яких посідають І.Франко, М.Грушевський, Ю.Бачинський, М.Міхновський та ін. їхня творчість і суспільно-політична діяльність пронизана українською національною ідеєю.
4. Модерністський період національно-культурного відродження характерний плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики на землях Західної України, а на Сході України — копіткою і наполегливою виховною працею українського театру, який став виразником національних настроїв і почуттів народу України.
Подробнее здесь: http://readbookz.com/book/210/7988.html
82. Дайте оцінку основним напрямам сучасного мистецтва та його місцю в світовій культурі.
На межі 1960-70-х років художні шукання того часу можна охарактеризувати як пошук альтернатив модернізму. Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів і матеріалів вираження, аж до дематеріалізації об'єкта (перформанси та хепенінг). Багато художників пішли слідом за французькими філософами і запропонували термін «постмодернізм». Можна сказати, що відбувся зсув від об'єкта до процесу.
Найпомітнішими явищами рубежу 60-х і 70-х років можна назвати розвиток концептуального мистецтва і мінімалізму. У 70-х помітно посилилася соціальна спрямованість арт-процесу як з точки зору змісту (тим, підіймався у творчості художниками), так і складу: найпомітнішим явищем середини 70-х став фемінізм у мистецтві, а також наростання активності етнічних меншин (1980-і) і соціальних груп.
Кінець 70-х і 80-і роки характеризуються «втомою» від концептуального мистецтва і мінімалізму і поверненням інтересу до зображальності, кольором і фігуративності (розквіт таких рухів як «Нові дикі»). На середину 80-х припадає час підйому рухів, активно використовуються образи масової культури — кемпізм, мистецтво іст-Віллідж, набирає сили нео-поп. До цього ж часу відноситься розквіт фотографії в мистецтві — все більше художників починають звертатися до неї як до засобу художнього вираження. Великий вплив зробив на мистецтво розвиток технологій, зокрема вдосконалення відео та аудіо у 60-х роках, а також поява комп'ютерів і мережі інтернет в 1990-х[6].
Початок 2000-х років відзначений розчаруванням у можливостях технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських виправдань сучасному мистецтву 21 століття поки не з'явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що «сучасне мистецтво» стає інструментом влади «постдемократичного» суспільства[7][8].
На сучасному етапі розвитку цивілізації, мистецтво не може бути визначеним вичерпним формулюванням. Сучасне мистецтво тяжіє до відсутності естетичних та технічних обмежень у художньому вираженні. З'явились такі нові прийоми, як колаж, фотомонтаж, інсталяція, перформанс, хепенінг. Значно ускладнюється і класифікація мистецтва за жанрами і стилями, ряд критиків та істориків мистецтва сходяться, що сучасне мистецтво характерне тим, що жодної категорії в ньому не існує[
Одним із найяскравіших явищ у сучасному мистецтві є фемінізм, що виник у 70-х рр. У 80-х роках з'явився особливий інтерес до образотворчого мистецтва, в цей період особливої популярності набуває малюнок, нові кольори, фігури і форми. Значну роль в арт-процесі зіграли аудіо- і відео технології, а також комп'ютер та інтернет. Так, наприклад, у 90-х рр. з'явилося нет-арт мистецтво, яке передається через інтернет, так звані твори в мережі (вони мають короткочасне життя). Тим не менш, на початку 2000-х рр. деякі художники висловили думки про обмеженість технічних засобів, що використовуються в художньому мистецтві.
Перформанс — виступ художника перед публікою, його дії і є твором. Найбільш відомими перформансами в Росії є уявлення Олега Мавроматті, Олега Кулика, Олени Ковиліної, подружжя Герловіних та ін., за кордоном — Герман Нітч, Йоко Оно, Ів Кляйн, Віто Аккончі, Кріс Бурден, Йозеф Бойс і т.д. Інсталяція — це просторова композиція, що складається з безлічі елементів, які утворюють одне ціле.
Всесвітньо відомими майстрами інсталяції в сучасному мистецтві є Марсель Дюшан, Йозеф Бойс, Едвард Кінхольц та ін. У Києві періодично проводяться інсталяції в PinchukArtCentre. У 2000-х роках з'явилося стріт-арт (вуличне мистецтво) — графіті, некомерційні постери, трафарети, скульптурні інсталяції; VJ (Ві-джей, відео жокей) — людина, що створює в реальному часі під музику відео-мікс (твір) із заздалегідь підготовлених відеофрагментів.
